Образ Тараса Шевченка у прозовій тетралогії Гната Хоткевича «З сім’ї геніїв»

І. Ф. Приходько, кандидат філологічних наук, професор кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти


У статті українського літературознавця й педагога Інни Федорівни Приходько досліджені маловідомі факти вивчення Гнатом Хоткевичем творчого шляху Шевченка у незавершеній прозовій тетралогії «З сім’ї геніїв».

 

Роман про українського генія

Роботу над біографічним романом про Т. Шевченка, який був задуманий у чотирьох частинах під назвою «З сім’ї геніїв», Г. Хоткевич почав у 1928 р. і працював над ним до кінця життя (загинув у катівнях НКВС 1938 року). Встиг написати першу книгу, яка у вигляді повісті для юних була опублікована (після тривалих перипетій) у Львові 1966 року.

 

Над тетралогією Г. Хоткевич працював десять років, вивчав архівні документи, публікації в різних періодичних виданнях, опублікував близько тридцяти наукових розвідок («Дата виїзду Шевченка з села», «Чи був Шевченко у Варшаві», «Гулак-Артемовський С. І. і Шевченко», «Рустем чи Лямпі», «Шевченко і Козачковський», «Цікава інтуїція», «Автобіографічне у повісті «Художник»», «Енгельгардти», «Віленська громада ХІХ століття», «Шевченко, його зустрічі з польськими, чеськими письменниками в Кирило-Мефодіївському братстві», «Фантастичні дати» та ін.

 

Г. Хоткевич, як згадує його сучасник О. Семененко, знаходив деталі «з польських журналів, намагаючись знайти хоч дрібниці про Шевченкового пана або про тодішнє суспільство у Вільні». Він читав О. Семененкові уривки з першого тому про дитинство Тарасове, включаючи «дуже докладні картини тодішнього побуту…», барвисто подані малюнки українського весілля [4, 149-150]. У 1995 році в Києві зусиллями і коштом дочки Г. Хоткевича Галини Хоткевич було видрукувано уривок під назвою «Катрине весілля». А разом лишилося понад 1000 машинописних сторінок не дописаної до кінця тетралогії. Перші частини твору, що про них йде мова в статті, мали назви: «Дитинство», «Отроцтво», «Юність». Це був скорочений варіант роману, у якому чотири частини умовно мали би, можливо, назви: «Тарасик», «Тарас», «Тарас Григорович», «Шевченко».

 

Рятуючи після арешту Гната Хоткевича документальні матеріали, рукописи, машинописний текст першої книги «Тарас Шевченко», дружина Г. Хоткевича Платоніда у червні 1941 вивезла їх до Києва й передала Інститутові літератури АН України. Той текст там зберігся. А через кілька днів почалася війна. Архів Інституту був евакуйований до Уфи і повернувся до Києва після визволення України. Та значну частину рукописів Г. Хоткевича слідчі НКВС, очевидно, знищили.

 

Про задум Хоткевича О. Семененко писав, що метою Г. Хоткевича було наголосити: Шевченко пішов з України підлітком, свідоме життя його минало в Польщі і в Росії, але життя України поклало «печать» на все життя Шевченкове. І Хоткевич готував «своєрідну белетризовану енциклопедію Шевченкового життя» [4, 150].

 

І. Денисюк вважає, що існує два різновиди біографічного жанру. У першому випадку «біографічний повістяр користується фактичними даними, але його фантазія заповнює прогалини, вгадує причини, творить більш чи менш відоме оточення особи, про яку пишеться» [2, 10].

 

Другий різновид «можна назвати мистецтвом читати документи», і в цьому автори мають «багато спільного з літературознавцями» [2, 10]. Як приклади другої групи називають часто біографічні романи Андре Моруа, Стефана Цвейга та ін. А з українських — романи В. Петрова (про Куліша та про Костомарова). Гнат Хоткевич, як вважає І. Денисюк, «репрезентує першу групу…», оскільки він заповнює «білі плями в біографії Шевченка художньою вигадкою, хоч загалом його твір опертий на довголітніх студіях величезних матеріалів про Кобзаря» [2, 11], про що йшлося вище.

Версія Г. Хоткевича щодо епізодів життєпису Шевченка — це художня версія, у деяких випадках вона не збігається з викладеним, скажімо, у праці відомого зарубіжного шевченкознавця П. Зайцева. Наприклад, епізоди про перебування Шевченка у Варшаві та Вільні; відтворення процедури підготовки до викупу Шевченка та про основних дійових осіб цього акту; деякі дані про людей, дотичних до Шевченкових життєвих перипетій тощо.

 

Та це право автора, це його художницьке бачення, базоване і на документах, і на домислі. До всього, на час написання твору Г. Хоткевича далеко не всі біографічні матеріали про Шевченка були відомі (з найвідоміших — праця О. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя», видана 1898-1901 НТШ у Львові).

 

Повість «Тарас Шевченко», створена на початку 30-х років, була (у рукописі) високо оцінена майбутнім академіком О. Білецьким, який писав про «широту й глибину зображеного в повісті Шевченка» і що «читав її з великим захопленням» [5, 12].

 

Життя малого Тараса в художній інтерпретації Гната Хоткевича

У частині «Дитинство» Г. Хоткевич широко використав документальні матеріали. І стиль тут зовсім інший, ніж у попередніх його творах. «Це література фактів, а не рефлексій», як пише І. Денисюк [2, 11]. Тут стриманіші в емоціях оцінки, хоч де-не-де й проступає уміння підмітити в природі живі створіння й подати виразні художні деталі — «кузька-мушка», «павучок», який виліз на заснулу в полі дитину (а мати тяжко працює недалечко), «постояв, подумав і почав роботу. Прикріпив павутинку до пелюшки, потім до вершка стебельця, знову до пелюшки й знову до стебельця — снував сітку. Мов прив’язував малого селянського чоловічка до землі отими невидимими вірьовочками. Десь узявся комар. Дзижчав і, літаючи, вибирав місце. Вибрав ніжну рожеву щічку. Сів, розставив ноги якнайвигідніше і приготувався поласувати. Помацав жалом і вштрикнув його в тільце. Дитина скрикнула й прокинулась [5, 20].

 

А далі буде заблукалий нещасний пес, курча, приготоване до зарізу й врятоване Тарасиком — те все «вкинуте» в текст дуже зворушливо спостережливим оком письменника і постає разючим контрастом до виявів людського немилосердя, жорстокості.

 

Особливо вражає зображене в першій частині повісті жахливе дитинство сироти Тараса. Тонко виписує Хоткевич «діалоги» поміж старим Енгельгардтом, що геть «вижив з розуму», та його старим слугою Микитою. Це відтворено майстерно, психологічно точно. Як і сцени катувань малого Тараса через випадок з грішми, що їх украв Степан, син мачухи, а звинуватили Тараса — факт згадуваний О. Кониським; чи постаті дячків-навчителів.

 

На диво живі малюнки виходять у Хоткевича. І світлинкою в них — постать діда Шевченка. Ось він вчить Тараса вимовляти «р» —

«Прилетіли журавлі,

Примостились край ріллі».

А Тарас:

«Пилетіли жуавлі,

Пимостились кай іллі» [5, 21].

 

Чи той же епізод з пошуком стовпів, що давно став підручниковим шаблоном. У Хоткевича він поданий якось легенько, акварельно, без педалювання. І важить у тому епізоді найбільше — як передано відчуття щастя серед рідних: ще живі батьки, ще дома сестра Катря. Малого Тараса люблять, радіють його поверненню з мандрів, не сварять. Хоткевич використав тут ремінісценцію із Шевченкового — «сім’я вечеря коло хати… вечірня зіронька встає» [5, 23].

 

Сестра, сама не повечерявши, нагодувала його, повела спати. «Постелила, вклала, перехрестила, поцілувала, і аж тоді сама пішла вечеряти. Гарно Тарасові від тої ласки, і засинає він тихим, спокійним сном» [5, 24]. Читач знає, що скоро це урветься, і нещастя далі встелятимуть дорогу Шевченка, тому ці спогади мають такий емоційний вплив.

 

Вражає епізод, коли били різками батька: авторитет у сім’ї — і раптом так збили на стайні в пана. Яскравими є замальовки перших кроків у школі. Учитель Совгир, такий спершу грізний, виявився добрим, мав контакт з учнями і був винахідливим, веселим. Але його переслідували, то й мусив іти з села. Прощаючись з учнями, просить вибачити, якщо наприкрився кому, і кланяється їм. Хлопці «ревнули всі одразу, отарою». А Совгир заспівав:

 

«Гей, хто в лісі — озовися!

Гей, хто в темнім — одкликнися!

Та викрешем вогню,

Та запалим люльку —

Не журися!»

 

І з тим співом виступив із школи. Учні юрбою за ним. І така картина цікава створилася: діти малі й великі, а серед них високий дебелий Совгир із клунком за плечима, сам себе не журитися закликає» [5, 25]. Після того з учителями вже не велося. А потім — жахлива мачуха.

 

Ще як теплий спалах — батько взяв малого у чумацьку валку. Тут є цікавий епізод — урок милосердя. Вночі Тарас почув, як злодії крадуть волів (а вартові поснули). Він розбудив усіх, злодіїв спіймали. Хотіли скарати на смерть, але думки розійшлися — у який спосіб карати. Тоді старий Палій запропонував не карати їх, а відпустити, ще й дав хліб та сіль: «Нехай вас, люди, хліб та сіль поб’ють, а ми вас ні бити, ні забивати не будемо. Ідіть здорові» [5, 47]. Злодії розгублені, один упав на коліна.

 

Гнат Хоткевич бере не загальновідомі випадки з дитинства Шевченка, а свіжі, не заяложені, і ненав’язливо показує процес формування душі майбутнього митця.

 

Те формування йде переважно, за малими винятками, у найдикішому, брудному оточенні, серед нелюдів. Але постійно живе в малому, може, на рівні підсвідомому спершу, прагнення малювати — факти достовірні. Як і вияви розпачу, безнадії (з листів уже дорослого Тараса відомо, що та безнадія не раз опановувала його — тоді вже через стан поневоленої України).

 

А в дитинстві без кінця караний, з великого болю, подумки зойкає, звертаючись до вже померлої матері: «Мамо! Де ви, мамо! Де ви, мамо! Подивіться, мамо, як мучать мене! Не давайте їм, мамо! Чистої сорочечки я не бачу, голови мені ніхто не змиє… Не спитає ніхто, чи я здоровий, чи не хочу я їсти… Ніхто не покладе руки на голову і не погладить мене, мамо… Та де ж ви, мамусю? Та прийдіть же сюди, розв’яжіть мені ноги й виведіть звідси, мамо-мамусю! Ой скоріше ж приходьте, бо немає в мене сил терпіти й, я все одно сам собі смерть заподію!» [5, 40].

 

Про гіркі поневіряння Тараса Хоткевич пише все ж без надмірних сантиментів, у трагічних малюнках йому не зраджує почуття міри.

 

Оскільки написане Хоткевичем вціліло в уривчастому вигляді, не завжди вмотивованими виглядають деякі композиційні переходи просторові — наприклад, від «кухні» в старого Енгельгардта до частини «У Вільнюсі». Але загалом це не порушує архітектонічної цілісності.

 

Вільнюс, Варшава: відкриття нового світу

Не менш цікавою і яскравою є частина «У Вільнюсі». Її писати було непросто, як визнавав сам Хоткевич, — бракувало матеріалів про життя Енгельгардтів у Вільнюсі та Варшаві. Зі сторінок повісті постає коло знайомств Тараса, козачка при синові Енгельгардта, ад’ютантові генерал-губернатора Римського-Корсакова. Тут умови життя Тараса не такі дикі, як у «Дитинстві», але морально тяжкі, принизливі.

 

Автор зацікавлює читача багатьма епізодами — наприклад, урятування польської панночки Рузі Гошовської в момент, коли коні «понесли», і тільки міцна рука Тараса зупинила «трійку розбісованих коней. Він «закляк» на хомуті і його вже знімали звідти» [5, 131]. А в кареті був сам генерал-губернатор Римський-Корсаков. Тарасові передали потім «подяку» — десять асигнацій.

 

Тут починається ніби якась інтимна лінія — відвідує, на запрошення, дім Гошовського, небайдужий до Рузі. Але це — коротким штриховим малюнком. Докладніше виписано подружжя Енгельгардтів — Павло Васильович з «солдатськими манерами», грубий. Це той, у кого потім викуплять кріпака Шевченка за 2500 асигнацій, той, хто запросив нечувану ціну і кого Карл Брюллов назвав «свинею» [5, 261].

 

Витонченою, музично обдарованою постає його дружина Софія Григорівна, яка віддає перевагу усамітненню, бо не хоче водитися з місцевою російською чиновною братією — «поляки чули на собі урядовий гніт й до всякого росіянина ставилися із застереженням». До Тараса була співчутливою, але часом і деспотичною (наприклад, у випадку, коли Тарас необачно розлив її парфуми). Ці постаті, як й інші в повісті, вималювані письменником живо й переконливо.

 

Постають і події 1830 року, згадано повсталу Варшаву, різні позиції вільнюсців — підтримати повсталих виступом чи очікувати. Прислані російські війська, проте, не забарилися, є жертви серед поляків. А панство Енгельгардтів поспішливо тікає до Петербурга (з ними і козачок Тарас, перестуджений в дорозі і хворий). Живі, знову ж, замальовки, створені переважно, мабуть, уявою Хоткевича, але дуже тактовно виписані й читабельні.

 

Петербурзькі враження

Рельєфно, пластично малює Г. Хоткевич у своїй повісті Петербург, оточення Шевченка (частина «Юність»). Ось як подає письменник перші петербурзькі враження Тараса. Це — вдало дібрані епізоди й деталі: і маленький горбунчик Міша, з якого знущаються однолітки, а тільки Тарас пожалів його, подружився, зробив йому «самостріла» (як це роблять сільські хлопці). І вуличні «картинки» з мордобоєм, коли усіх всі б’ють: городовий — вантажника із баржі, генеральський камердинер — візника, торговці — злодійчука, майстровий — свою жінку… І всі побиті кричать.

 

Тарас розглядає петербурзькі «пейзажі» (повновода ріка поміж будівель) — все дивує хлопця. А його пан, Павло Васильович Енгельгардт, після втечі з повсталої Польщі довго не міг добитися посади, зрештою став ад’ютантом його височества герцога Віртемберзького.

 

Тарас бродить Петербургом, чує страшні оповідки про поведінку царя, муштри, покари, жорстокість. Сюжетну лінію увиразнює історія дружби з горбуном Мішею Бондарєвим та його мамою Анною Василівною, яка тішиться, що її син має такого доброго, ласкавого друга. Тарас малює хлопчику смішні епізоди, по суті, карикатури й дарує Міші, а той роздає своїм однокашникам у пансіоні, задобрюючи їх, злих. Анна Василівна купує для Тараса фарби, яких той ніколи не мав і про які мріяв. Він щасливий і малює будь-що. Мати хвилюється, дивлячись на «світлу радість свого хворого, битого долею сина». Далі — страшна трагедія: Мішу закатували за наказом царя, який не догледів, що горбань не випростався (бо й не міг), і за те його нещадно били, до смерті.

 

Похорон малого горбаня вилився в бунт у центрі столиці. Поліція не могла нічого вдіяти. Тоді обер-поліцмейстер наказав поліції ніби вступитися, але стати «незримою», збільшити число перевдягнених цивільних агентів (яка сьогодні впізнавана акція!), нехай записують «на предмет арешту. А як тільки скінчиться — бабу забрать, квартиру опечатать» [5, 219].

 

Напівбожевільна з горя мати загиблого хлопчика вигукувала, що цар Микола — убивця, що його треба задушити, бо то ірод, бо він «як Ірод-цар уб’є ще сорок тисяч» [5, 217]. Вона надірвала голос, але далі говорили десятки уст — «і про революцію у Франції й Бельгії, і про героїчну боротьбу Польщі… Так несподівано похорон маленького горбаня обернувся в політичну демонстрацію» [5, 220]. А Тарас боляче пережив втрату Міші Бондарєва.

 

Потім ідуть ніби й загальновідомі, а проте виразно домислені Хоткевичем епізоди — «У Ширяєва». У безнадії Тарас запивав разом з найманими робітниками з Калуги та Костроми, хоч далі отямився. І доля нарешті посміхнулася Тарасові. Це було знайомство з українцями, які ввели його до Карла Брюллова. Це — і Сошенко, і В. Григорович та ін. Це і Є. Гребінка, з яким Шевченко співпрацював далі у видавничих справах, зокрема у процесі підготовки альманаху «Ластівка» (1841).

 

Карл Брюллов окреслений яскравими мазками в лаконічних діалогах та декількох епізодах. Хоткевич використав відомі слова К. Брюллова: «Мені подобається його фізіономія не кріпацька. І в тих очах його криється щось нерозгадане» [5, 256]. Можливо, забагато в повісті епізодів зі сльозами Тараса, хоч він і був, очевидно, надчутливий, як писали у спогадах очевидці.

 

Нанизується епізод за епізодом, і виникає враження театралізованого, сценічного бачення подій, драматургічного способу малювання — зміна кадрів, виразні діалоги, що розкривають характери, дуже рухливий малюнок дії. Постійна динаміка, жвавість — це приваблює в письмі Хоткевича. Серед численних художньо-біографічних творів про Шевченка повість Хоткевича вигідно вирізняється і може бути доброю лектурою для позакласного читання, успішно конкурувати із творами С. Васильченка, О. Іваненко, О. Ільченка та ін.

 

Література

1. Балабольченко А. Недоспівана пісня // Хоткевич Г. Катрине весілля. — К., 1995.

2. Денисюк І. Гнат Хоткевич і його повість про Шевченка // Хоткевич Г. Тарас Шевченко. — Львів, 1966.

3. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. — К., 1994.

4. Приходько І. Слово-образ у контексті історико-літературного процесу. — Х. :ВГ «Основа», 2010. — С. 158-167.

5. Хоткевич Г. Спогади. Статті. Світлини. — К. : УКСП «Кобза», 1994.

6. Хоткевич Г. Тарас Шевченко. — Львів, 1966.

Dounload PDF

Відгуки читачів