З думою про Кобзаря (Захід за участю гуртків англійської та української мови)

Войкіна Н. В., торговельно-економічний коледж, м. Бурштин, Івано-Франківська обл.


Мета проекту: залучати учнів до культури рідної та іноземної мови; розширювати їхній філологічний кругозір, знання життя і творчості видатних людей; розвивати пам’ять, увагу, емоційність; виховувати гордість за історію своєї держави і її видатних особистостей; виховувати бажання вчитись і удосконалюватися.
 
Тип проекту: бінарний.
 
Методи: колективна діяльність, свідомо комунікативний.
 
Прийоми: актуальність, міжпредметний зв’язок, послідовність, наочність.
 
Обладнання: портрети та вірші Т. Г. Шевченка (українською і англійською мовами), ілюстрації символів української нації, фонограми пісень, танців, цитати із творів Н. Білоцерківець про мову.
 
 
Хід заходу
 
Dear guests! You are welсome to our party devoted to Shevchenko’s memory.
 
Шановні друзі! Раді вітати вас на вечорі, присвяченому пам’яті Т. Г. Шевченка.
 
The words Shevchenko and Ukraine are indivisible. Every country has its customs, traditions and symbols; its history and prominent people. But the works, written by T. G. Shevchenko are well-known all over the world.
 
Слова Шевченко й Україна нероздільні. Кожна країна має свою історію, звичаї традиції, символи; своїх видатних людей. Але твори Шевченка відомі усьому світові.
 
Speaking of symbols, it must be said that they were associated with the fates of Shevchenko’s personalities. These flowers and trees have been the national symbols of Ukraine since the ancient times.
 
Говорячи про символи, треба сказати, що ще в давнину образи квітів і дерев служили символами долі героїв шевченківських творів.
 
This is a willow — the symbol of continuity. (Це — верба — символ продовження роду.)
 
It is periwinkle — the symbol of eternity. (Барвінок — символ вічності.)
 
Poppy is a symbol of love and hate. (Червоний мак як символ жагучого кохання.)
 
The grapes show us joy and beauty of the family, it is the life field. (Виноградна лоза і гроно свідчать про радість і красу родини, це є життєве поле.)
 
The gilder rose — is the symbol of love and virginity. (Квітка лілії символізує непорочність, цнотливість.)
 
Blue virgin waters of the Dnieper river… (Сині чисті води прозорий вічний Дніпро.)
 
Since older times the beauty of the Dnieper and its picturesque banks has attracted numerous travelers. It was extolled in folk songs and legends. The river Dnieper captivated the heart of the great poet, when T. G. Shevchenko travelled about Ukraine.
 
З давніх-давен дніпровська краса з його мальовничими берегами приваблювала подорожніх та мандрівників. Дніпро оспіваний у фольклорі, легендах, піснях. Полонив він серце і великого поета під час подорожі українським краєм.
 
 
Реве та стогне Дніпр широкий
 
The wide Dnipro roars and moans,
An angry wind howls aloft.
It bends the tall willows down,
Lifting waves as high as mountains.
 
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
 
Greeks gave it the name Boristhenos. From older times the Eastern Slavs settled along the Slavutich, as they called the Dnieper.
 
Греки дали ім’я сьогоднішньому Дніпру Борисфен. А східні слов’яни, що оселились вздовж Славутича, назвали річку Дніпром.
 
T. G. Shevchenko dreamt of a house between Kaniv and the village of Pekari. He wanted to live there in his last years. But his dream didn’t come true. Long before his death he wrote of it in his testament.
 
Т. Г. Шевченко мріяв оселитись там і навіть вибрав благодатну місцевість для житла між Каневом і селом Пекарі. Він хотів провести на батьківщині останні роки життя. Але мрії його не судилося здійснитися. Задовго до смерті поет написав свій заповіт нащадкам.
 
 
Testament
 
When I die, bury me
On a grave mound
Amid the wide — wide steppe
In my beloved Ukraine,
In a place from where the wide-tilled fields
And the Dipro and its steep banks
Can be seen and
Its roaring rapids heard.
 
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
 
Друзі Шевченка поховали великого поета на правому березі Дніпра, на Чернечій горі. Тепер вона носить ім’я Кобзаря, її звуть Тарасова гора.
 
 
І багата я, і вродлива я
 
I’m well-to-do
And very pretty,
But I don’t have a mate.
My fate’s so cruel!
It’s hard to live in this world
Not having someone to love,
To wear velvet coats
When I’m all alone.
 
І багата я,
І вродлива я,
Та не маю собі пари,
Безталанна я.
Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить,
Оксамитові жупани
Одинокій носить.
 
Лічу в неволі дні і ночі
 
In captivity I count the day’s nights,
Then lose count.
Oh, Lord. How hard
These days drag on.
And the years flow between them.
They quietly flow by,
They take away the good and bad
With themselves!
 
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж ними,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро і лихо!
 
 
Минають дні минають ночі
 
The days pass, the nights pass,
As does summer. Yellowed leaves
Rustle, eyes grow dim,
Thoughts fall asleep, the heart sleeps,
All has gone to rest, and I don’t know
Whether I’m alive or will live,
Or whether I’m rushing like this through the world
For I’m no longer weeping or laughing…
 
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
 
 
Сонце заходить, гори чорніють
 
The sun sets, the mountains darken,
A bird grows quiet, the field grows mute,
People rejoice that they will rest,
And I look… And with my heart I rush forth
To a dark tiny orchard… to Ukraine
I think a though, I ponder it,
And it’s as though my heart is resting.
 
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину, я лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Мова рідна, слово рідне
Хто вас забуває, той у грудях не серденько
А лиш камінь має.
 
Поетеса Наталка Білоцерківець сказала, що наша мова…
 
«купана, цілована хвилями дніпровськими,
Люблена, голублена сивими дібровами
З колоска пахучого,
З кореня цілющого
Із усмішки і сльози,
Сонця, вітру і роси».
 
Once again the mail has not brought me
Anything from my home, Ukraine…
Maybe I’m being punished
For my sinful deeds
By an angry God. It’s not for me
To know why I’m being punished.
And I don’t even want to know.
But my heart cries when I recall
The unhappy days
That passed over me
Once in my Ukraine…
 
І знов мені не привезла
Нічого пошта з України…
За грішній, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим богом. Не мені
Про теє знать, за що караюсь,
Та й знать, не хочеться мені.
А серце плаче, як згадаю
Хоч невеселії случаї
І невеселії ті дні,
Що пронеслися надо мною
В моїй Україні колись…
 
1840 р. — уперше видано твори Т. Г. Шевченка. Відтоді нова українська літературна мова стала на плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації, хоч скільки б на ньому не було заборон, крові та сліз найкращих синів України.
 
(Звучить пісня «Це моя Україна».)
Dounload PDF

Відгуки читачів