Нотатки про американську освіту

Р. А. Полонський, м. Нью-Йорк

 

Багато пишуть про досягнення наших колег за кордоном. І всі по-різному... У цій статті — точка зору людини, яка пропрацювала 40 років директором радянської та пострадянської школи.


Про фінансування й не тільки...

 

 

Проблеми шкільної освіти в США не перестають бути актуальними протягом десятиріч. Країна посідає одне з провідних місць у світі за часткою ВНП, яку виділяють на потреби освіти, починаючи від дитячих садочків і закінчуючи університетами.

 

При цьому США за багатьма показниками рівня освіти перебуває нижче не лише за розвинені, але й за більшість країн, що розвиваються.

 

Під час передвиборчої кампанії і ліберали-демократи, і консерватори-республіканці обіцяють «круті» зміни. Президент Барак Обама виокремив одну з нагальних проблем — ліквідацію різниці в рівні навчання в громадських (державних) школах — public school і приватних школах — private school.

 

Зазвичай останні дають кращу освіту й мають великий авторитет у батьків. Найчастіше батьки вибирають і район проживання, де краща (і безпечніша) школа. Але в приватних школах висока плата за навчання. І щороку підвищується. Так, у школах, де навчалися діти Клінтонів, Чейні, Гора, за навчання платять 30 і більше тисяч доларів на рік. І це не найдорожча школа. А якщо в родині два-три школярі? Проблема ця не нова. Ще в 60-ті роки минулого сторіччя видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен висунув ідею ваучерів. Штат виділяє певну суму (досить пристойну) на ці ваучери, і батьки з низьким рівнем доходів можуть його отримати. Наприклад, у місті Мілуокі було виділені 1,5 тис. таких ваучерів на суму 6,5 млн доларів. І це місто не є мегаполісом. Що вже казати про країну загалом?! Але справа не лише в грошах.

 

Демократи й республіканці дотримують у цьому питанні протилежних позицій. Консерватори — «за», демократи — «проти». Барак Обама й демократи заявляють, що США — країна рівних можливостей, тому public school слід піднімати до рівня найкращих шкіл (утім, у самого Обами дівчатка навчаються в приватній школі). В одній із передвиборчих промов Обама заявив: «Суперечки щодо ваучерів тривають понад тридцять років, а нам потрібно виправити становище з громадськими школами». Піднімають, покращують. А результати? За даними спеціальної комісії, яка здійснювала зрізи знань, лише 12 % восьмикласників вашингтонських шкіл уміють задовільно писати й рахувати. Більшість учнів отримують знання нижче від задовільного рівня. У чому причини? Їх багато. Розглянемо деякі. Спочатку — рівень американського вчителя.

 

Профспілки біля керма…

 

 

Багато які з директорів американських шкіл (більшість із них мають чудову підготовку) виступають за кардинальні зміни в оцінюванні (тобто в оплаті) праці вчителя. Для талановитих, творчих, сумлінних працівників вони пропонують істотно (навіть удвічі) збільшити оплату праці.  Водночас, на їхню думку, директор школи має отримати право звільняти працівника безперспективного, який дає дітям слабкі знання, формально ставиться до роботи.

 

На захист таких викладачів піднялася Всеамериканська федерація профспілки вчителів (одна з найсильніших профспілок США) і Вашингтонська спілка вчителів. Здавалося б, це справедливо. Профспілка захищає інтереси вчителів. Але справжньою причиною є те, що профспілкові чиновники захищають власні високі заробітки. Багато хто з педагогів зазвичай є добрими фахівцями, й не потребують підтримки профспілок, навіть не платять членських внесків. А слабкі вчителя, які не дають знань та в яких діти на уроках «на головах» ходять, є найсправнішими членами профспілки,бо їхнє становище хитке. У конфлікті директорів шкіл і профспілок останні перемагають.

 

Ані президент країни, ані міністр освіти на конфлікт із профспілками не підуть.

 

У 2008–2009 рр.  у зв’язку з економічною кризою і тривалою стагнацією суперечка з приводу ваучерів ущухла через зменшення можливості виділити кошти на ваучери. А безробіття (10 % — такого в США не спостерігалося досить давно), погіршення економічних умов у багатьох школах призвели до того, що багато хто з батьків забирають дітей із приватних шкіл і переводять у громадські.

 

Public schools — географія безпеки

 

 

Почався ажіотаж у пошуках пристойних public schools у безпечних районах. Чому так гостро постало питання про пошук безпечних шкіл?

 

Тут уже справа не в учителях. З яких учителів складається педагогічний колектив — це часто не відомо батькам. А от з яких дітей! Це — на поверхні. Останніми десятиріччями збільшився приплив дітей іммігрантів. Китайські, японські, індійські школярі дуже працелюбні, законослухняні й часто випереджають своїх однолітків-американців.

 

Виділяються з найкращого боку й російськомовні діти. Але тепер левову частку іммігрантів становлять латинос — вихідці з Мексики, Центральної та Південної Америки. Це переважно іспаномовні діти. До речі, іспанська мова за використанням посідає друге місце в США після англійської. У США вихідці з Мексики, Домініканської республіки, Коста-Ріки тощо хоч і виконують найпростішу й непрестижну роботу, але отримують за неї плату, на порядок вищу за ту, яку вони мали на батьківщині. І задоволені своїм становищем. Більшість із них — малописьменні (чимало й зовсім неписьменних), до освіти дітей байдужі. Але в країні обов’язкова середня освіта. І батьки відряджають своїх дітей до школи, аби лишень влада відчепилися від них. А як там навчаються їхні діти, до того сміттярам, робітникам у магазинах, вантажникам, чорноробам, мийникам посуду в кафе й ресторанах байдуже.

 

Приходять діти до школи з примусу, знущаються над учителями та учнями, зривають уроки. Добре, якщо цих дітей у класі небагато.

 

А в небезпечних районах таких дітей чимало, іноді більшість. Єдиний вихід у цій ситуації — закривати такі класи й навіть школи. У батьків інших дітей найчастіше головною турботою є не успішний навчальний процес, а безпека життя дитини. Влада не заплющує на це очі. Біля кожної нью-йоркської школи весь навчальний день по обидва боки будівлі стоять охоронці, усередині — теж сек’юріті. У більшості шкіл діти проходять через металодетектор. Наявний солідний штат спеціальних чиновників, що стежать за відвідуваністю школярів і вивчають умови в школах, а також чималий апарат психологів. І от парадокс: у США з бюджету виділяють на освіту понад 600 млн доларів, тобто понад 9 тис. на кожного учня на рік (а в Нью-Йорку — до 15 тис.), і це без урахування багатомільйонних спонсорських пожертвувань, а як наслідок — рівень знань залишається не адекватним витратам.

 

Звісно, далеко не в усіх школах таке становище. Є дуже пристойні і громадські, і приватні школи. Є міста, штати, де перебування в навчальних закладах досить спокійне. Таким безпечним «шкільним» штатом уважають сусідній із Нью-Йорком Нью-Джерсі. Багато сімей переїжджає жити в цей штат, хоча це й призводить до певних проблем: дорожчають житло, продукти, складніше стає влаштуватися на роботу, доводиться довше їхати на старе місце роботи.

 

Та й у самому Нью-Йорку є дуже різні школи — і заладом, і за рівнем знань, що  надаються, і за складом педагогічного колективу.

 

Поговоримо про американського вчителя...

 

 

 «Армія» вчителів США налічує 3,5 млн осіб. На ринку праці навіть у період економічного спаду професія вчителя залишається досить затребуваною. Середня зарплата вчителів становить близько 50 тис. доларів на рік. Для вчителів Росії, а надто України, це приголомшлива цифра. Але зверніть увагу на таке: 30 % зарплати йде на сплату податку. Недешевим є житло: студія, однокімнатна квартира — 900 доларів, двокімнатна (one bedroom) — вітальня sспальня — 1500 доларів. Витрати на транспорт — у 8–10 разів більші, ніж в Україні. Продукти, наприклад, порівняно з Харковом, який я відвідав 2009 року, на 30–35 % дорожчі. У більшості вчителів — машини. Страхування, витрати — ще 200–250 доларів. Додамо до витрат навчання дитини в школі, коледжі. І все ж матеріальний стан учителів значно вищий за «наш». Коли вчитель іде на пенсію, він отримує зароблені 2 тис. доларів на місяць. Але згадайте вартість житла. Значно кращим є становище в тому випадку, якщо в учителя є сім’я.

 

Який він, американський учитель? Не будемо спрощувати й «стригти всіх під один гребінець». Є чимало прекрасних, талановитих педагогів, які блискуче знають свій предмет і є тонкими психологами. У редакції російськомовної газети мені довелося зустрітися з директором школи. Він — афроамериканець. Пристойно володіє російською мовою (за його словами, може читати в оригіналі Пушкіна, Достоєвського). У його школі (в Алабамі) більшість дітей — афроамериканці й філіппінці. Сам директор «схиблений» на Шекспірі. Діти під керівництвом учителів-ентузіастів інсценують уривки з багатьох п’єс Шекспіра. 2008 року вони приймали в себе гостей з Англії — шекспірознавців.

 

Довелося мені відвідати школу для обдарованих дітей ім. Марка Твена. Тут і в інших школах чимало фанатиків класичної музики. Я бачив, як учителі приводили дітей на вечори музики, хорові виступи в Карнегі-хол, Лінкольн-центр (найкращі концертні зали світу).

 

І все ж... Якщо в нас подвижництво вчителя — явище масове, самовіддача — традиція, то тут це — поодинокі острівці. Від американського вчителя вимагають високого рівня знань із педагогіки та психології. І це похвально. Однак сформована десятиріччями система освіти не вимагає від учителя глибоких знань з предмета, методичних прийомів. Учителю допомагає дуже широкий вибір підручників, посібників, які ведуть учня від простого до складного; зміст програм і посібників спрощено. Чотири-п’ять місяців триває повторення минулорічного курсу (я маю на увазі математику). І ці горезвісні тести:

 

6 × 8 = ?

А) 42; В) 36; С) 48; D) 54.

 

І так із багатьох предметів.

 

Продовжу розповідь про американського вчителя. Зазвичай він повинен мати диплом про вищу освіту, ліцензію, тобто свідоцтво на право викладання. Проте в деяких штатах потреба в учителях настільки велика, що ліцензування здійснюють за спрощеною програмою, формально. А головне — від учителя (принаймні в початковій і середній школах, тобто в 1–8-му класах) не вимагають глибокого знання предмета. Іноді уроки біології, математики в цих класах проводять учителі без спеціальної підготовки. Але в учителя немає стимулу до поглиблення знань: оплата праці в початкових класах і старших — однакова, тому й працюють роками в одному й тому смому класі (5-му або 7-му).

 

Щоб вести заняття на клас вище, потрібно складати іспити. А більшості вчителів це не потрібно. Матеріально це не заохочують. Усе це — теж ознака американського конвеєра: свою операцію виконав, наступна — за іншим працівником. Звісно, є талановиті педагоги, що шукають нові шляхи. Вони, склавши відповідний іспит, ведуть дітей далі. Але це швидше виняток, ніж правило. І знову повторюся: кожен четвертий учитель фізики, математики не має спеціальної підготовки з предмета.

 

Робочий тиждень учителя — 40 годин. Сюди входить усе: і уроки, і підготовка до них та до лабораторних робіт, і підготовка посібників тощо. У школі вчитель зазвичай знаходиться з 9-ї до 15-ї години. Стільки ж перебувають у школі діти. І нам важко зрозуміти факт: ці шість годин — для всіх школярів — з 1-го по 8-й класи. Пам’ятаю у нас: у першокласників кілька тижнів було по три уроки — поки звикнуть. Мені пояснили, у чому справа (чому й першокласники — до 15-ї години): шкільні автобуси, що везуть дітей додому, привозять дітей і відвозять усіх одночасно. Не їздитимуть же вони двічі. Я вже писав про те, що батьки вибирають для дітей школу, яка іноді знаходиться в іншому кінці міста. Звернемо увагу й на такий факт. Живу я в «білому» районі. Приїжджають уранці на автобусах і афроамериканці. Батьки, які проживають у спокійних районах, хочуть, щоб їхні діти навчалися в сприятливому середовищі. Адміністрація міста заохочує таке прагнення. Це можуть бути діти навіть із Гарлема, що має погану славу. Отже, діти афроамериканців отримують можливість вступати до коледжів та університетів.

 

Про зарплатню і про труднощі…

 

 

Як і в нас, зарплатня вчителя зростає залежно від стажу та підвищення кваліфікації. Але державних нормативів немає. Наприклад, у південних штатах для досягнення найвищого рівня потрібно пропрацювати 5 років, в інших, наприклад на півночі, у Вермонді, — 25 років.

 

Здавалося б, рівень зарплатні вчителя досить високий (найвищий — у Каліфорнії — близько 70 тис. дол. на рік). Але якщо порівняти матеріальний стан учителя та інших дипломованих фахівців, побачимо різницю. Учитель-початківець отримує в середньому на 8 тис. дол. менше, ніж представники інших професій, із часом ця різниця збільшується до 15–18 тис.

 

Мені доводилося розмовляти з учителями, які приїхали свого часу із СРСР, а згодом — із країн СНД. Чи важко їм працювати в американській школі?

 

За рідкісним винятком (це були блискучі педагоги, які впоралися б із будь-якою аудиторією), більшість говорили, що дуже важко. Скажімо, блискучий філолог у high sсhool вела курс російської літератури (у школі багато російськомовних дітей), закінчила консерваторію в Києві. Як розворушити дітей, як зацікавити, якщо жоден не читав ані Чехова, ані Толстого, ані Достоєвського?

 

Важко було звикнути до розв’язної поведінки дітей. Хоча згодом вони зрозуміли тонкощі традиції відносин «учитель — учень» — рівність, відсутність дистанції. Важко уявити до того ж, що кожна дитина — це епіцентр. Ні ледарю, ні бешкетнику не можна робити зауважень. У будь-якій ситуації їм потрібно посміхатися, хвалити їх, говорити пестливо «fine».

 

Економічна криза в США негативно вплинула й на освіту. У деяких штатах — більше, в інших — менше. Губернатор Каліфорнії, одного з найбільших і найбагатших штатів у країні, Шварценеггер прийняв рішення «латати дірки» в бюджеті за рахунок витрат на освіту. На 5 днів було зменшено навчальний рік (економія — 5 млрд доларів). Збільшили кількість учнів у класах, скоротили штати вчителів. У муніципальних (державних) школах скорочують кількість загальноосвітніх предметів (уроки з мистецтва, співу, малювання), виключають із розкладу уроки фізвиховання  (збережені як факультативи).

 

Підвищено плату за навчання в коледжах, університетах. Еліта, звісно, не постраждає. Зменшиться кількість студентів із сімей середнього класу й бідноти.

 

Дивацтва системи освіти

 

 

Нашим педагогам важко звикнути до прагматичної суті американської освіти. Уся ця система постійно привчає школяра до того, що головне для нього — не набути знання, а скласти іспити-тести. Головне, щоб у нього були хороші показники. Для батьків та їхніх дітей видають брошури, інструкції, у яких дають поради й викладають правила. Цитую уривки: «Успішність учнів вимірюють балами, отриманими школярами з англійської словесності та математики. Школа допомагає своїм учням у підвищенні показників із таких предметів, як читання, письмо, природознавство. Головне — набрати бали, а згодом — кредити». Можливо, я відстав від життя й тепер інші пріоритети: поліпшити показники, а не дати знання та сформувати навички й моральні переконання? Ось і міський департамент освіти робить наголос на звітах і показниках. А батькам дають поради: читайте з дітьми наклейки; рахуйте гроші та здачу; учіть користуватися калькулятором (часто-густо восьмикласник не знає таблиці множення).

 

А наслідки? Читаємо в пресі: «Більшість американських школярів (6–8 класи) не розуміють письмових текстів середньої складності», «Більшість учнів не розуміють, що тисяча — це десять сотень» тощо.

 

Мені зовсім не хотілося б, щоб читачі побачили в моїй статті лише негатив. Хочу ще раз відзначити, що в багатьох школах Європи немає такої різноманітності шкіл, як у США й у Нью-Йорку зокрема.

 

Розглянемо дві Бруклінські школи (район Нью-Йорка). Одна пишається своїми вихованцями, які представили на американський конкурс незвичайних роботів власні винаходи. Діти отримали призи, подарунки, дипломи. Інша школа (повторюся, у тому ж Брукліні) має іншу славу: учні «примудряються» проносити на уроки довгі ножі й кастети. Перша школа приймає гостей, що знайомляться з «розумними» роботами та їхніми творцями, а друга — зустрічає поліцію, яка розглядає скандальні факти носіння зброї в школі. Біда в тому, що директори шкіл, боячись, щоб їхні навчальні заклади не потрапили до чорного списку, приховують чимало небезпечних проступків дітей.

 

Звісно, основна маса педагогів — гідні люди з високими моральними засадами. Нагадаю, що США — країна з досить усталеними пуританськими традиціями (в Америці неможливо побачити те, що я спостерігав у Лондоні: телефонні будки, обклеєні рекламами послуг повій, порнофото та ін.). Процитую міркування Барака Обами з його книги «Зухвалість сподівань»: «Сьогодні в американців найвищий серед розвинених країн відсоток відсіву з державних шкіл. Учні старших класів демонструють знання з природничих наук, гірші за їхніх закордонних однолітків. Половина підлітків не має уявлення про елементарні дроби, не вміє ні ділити, ні множити». Один мільйон школярів щорічно кидає школу, а близько половини замість атестата про середню освіту отримують довідку про те, що закінчили школу; близько третини студентів залишають заняття в коледжах.

 

Тут можна назвати цілу низку причин, хоча межі статті не дозволяють мені цього зробити. Певною мірою це стосується й учителювання. У Нью-Йорку працює 140 тис. учителів. Повторю: порядних людей з високими моральними принципами. Але є й прикрі випадки. Від 500 до 700 учителів перебувають під слідством за звинуваченням у професійних злочинах, невиконанні службового обов’язку, аморальних злочинах. «Ветераном» затяжного слідства став учитель, справа якого тривала понад 5 років. Його обвинувачували в педофілії... Від цих слів мені зручніше перейти до болючої теми, актуальної не лише в США, але й у всьому світі.

Dounload PDF

Відгуки читачів