«Мова жестів» для вчителя

Н. В. Чуб, практичний психолог, м. Харків


Сьогодні модно вивчати психологію, особливо прикладну, практичну її частину. Багато книг розповідає про те, як можна аналізувати людську поведінку, спостерігаючи за мімікою, жестами, мовою, вивчаючи почерк, кольорові уподобання в одязі і т. ін.
 
«Мова тіла», або «мова жестів». — одне з найцікавіших напрямів у практичній психології, яке передусім повинно зацікавити саме тих, чия робота пов’язана з безпосереднім спілкуванням з людьми. І саме такою є професія вчителя, вихователя. Педагог постійно спілкується з дітьми, їхніми батьками, колегами. І йому важливо вміти «читати» своїх співрозмовників або слухачів, щоб зрозуміти, про що вони думають, чого хочуть, чого бояться і що приховують. Сьогодні ми поговоримо про те, як читати жести, міміку і пози дитини. Це складніше, ніж аналіз мови тіла дорослого, та все одно корисно і цікаво.
 
 
ЖЕСТИ ДІТЕЙ. ЯК «ЧИТАТИ» ДИТИНУ
 
Інтерпретація дитячих жестів — не таке вже просте заняття, як здається на перший погляд. Більшість дітей мають дуже живу міміку і багато рухаються, та при цьому не всі їхні жести можуть мати пояснення. Мовчазні сигнали дітей не завжди однозначні.
 
  • Дитина стоїть перед новою іграшкою, але не поспішає взяти її, а, навпаки, ховає руки за спину або схрещує їх на грудях.
 
Не поспішайте з висновком, що дитина не хоче брати іграшку або що їй це зовсім не цікаво. Навпаки, дитина зацікавлена, але в неї є побоювання, бо іграшка нова і невідома.
 
  • Що робити?
Трохи почекати, але в жодному разі не тиснути. Не варто примушувати дитину взяти іграшку у будь-якому разі. Мине зовсім небагато часу, і малюк сам потягнеться за іграшкою. Промовляйте до нього спокійно, поводьтеся впевнено, але не наполегливо. Урешті-решт просто покладіть іграшку на видне місце, де дитина без особливих зусиль дістане її.
 
 
Ви взагалі не думаєте, що це щось означає. Насправді так роблять ті діти, які або говорять неправду просто зараз, або збираються це зробити найближчим часом. Варіантів цього жесту може бути декілька: рот прикритий усією долонькою, рот прикритий лише пальцем або стиснутим кулачком.
 
Цей жест показує нам, що дитина намагається обманути дорослого, але жест не пояснює навіщо.
 
  • Що робити?
Перед тим, як зрозуміти, що робити у такій ситуації, важливо усвідомити, чого робити
не потрібно.
 
Категорично не рекомендовано «вивести дитину на чисту воду». «Ти навіщо мене обманюєш?» або «Чому ти мене завжди обманюєш?» — найнедоречніші слова в такій ситуації. Бо й так зрозуміло, що дитина починає обманювати, щоб уникнути покарання, не принизитися, бути кращою, отримати похвалу, а не осудження.
 
Тому подумайте, де ви, можливо, переборщили, бо дитина боїться і не хоче говорити правду.
 
Інколи так буває і в тих випадках, коли батьки надто суворі з дитиною і вона постійно тривожиться, а значить, часто обманює, щоб не отримати покарання.
 

Ви думаєте, це означає: я хочу тебе позлити! Насправді це може означати: мене щось тривожить, мені погано, я боюся.

 
Причому так роблять не тільки малі, а й цілком дорослі люди. Це несвідома спроба людини
повернутися в стан безпеки, пам’ятний їй ще з дитинства, коли вона смоктала молоко у мами. А ще такий жест виникає, коли дитина відчуває на собі тиск.
 
Маленька дитина фактично замінює груди матері великим пальцем або ковдрою. Доросла ж людина смокче палець, сигарету, трубку, ручку, дужку окулярів або жує гумку. Тобто у дорослого жест «палець у роті» трансформується в інші, менш небезпечні жести, за які він не отримуватиме зауваження від дорослих.
 
  • Що робити?
Більшість дотиків до рота пов’язані з обманом і брехнею. Однак палець у роті свідчить про те, що людина відчуває внутрішню потребу у підбадьоренні. Підтримайте дитину, дайте їй певні гарантії — і це дозволить вам просунутися в позитивному напрямку.
 
Така дитина потребує захисту. Тому корисний тілесний контакт, щира розмова, дружнє чаювання.
 
  • Ви хочете поспілкуватися з дитиною. Але дитина не поспішає з вами вітатися і спілкуватися далі. Вона натягує на голову футболку або кофту, стягує на обличчя картуза, взагалі відмовляється говорити.
 
Ви думаєте, це означає: я не хочу нікого ба чити! Що це може означати насправді: я не хочу, щоб мене бачили.
 
У цій ситуації відстежте, чи посміхається дитина. Якщо так, значить, їй цілком комфортно. А якщо вона вперто ховає обличчя під одягом, відвертається, значить, їй не комфортно і це не просто збентеження.
 
  • Що робити?
На деякий час потрібно залишити дитину в спокої. Говоріть не голосно, не наполягайте на спілкуванні. Потім зверніться до дитини спокійно, із зацікавленням у голосі.
 
  • Ви розмовляєте з дитиною, а вона вперто не дивиться вам в очі.
 
Ви думаєте, це означає: я вчинив погано і постараюся тебе обдурити, щоб мені не перепало. Це може означати насправді: я засмучений через те, що я зробив. Мені соромно.
 
Небажання схрещуватися з дорослим очима необов’язково означає, що дитина намагається щось приховати. Точніше, дитина не приховує провину, але ховає свої переживання.
 
  • Що робити?
Прийняти ситуацію такою, яка вона є. Дочекатися, коли дитина сама захоче поділитися інформацією, але не витягувати її. Не провокувати дитину на брехню, наприклад, запитуючи: «Ну, по очах бачу, що ти тут щось накоїв, зізнавайся». Так ми змушуємо дитину сказати, що вона нічого такого не робила. Їй не хочеться брехати, але і бути покараною теж. Сором змушує дитину відводити очі. Правильно було б зробити вигляд, що ви цього не помітили, але потім знайти час і поспілкуватися з дитиною, пограти, пригорнути її до себе. Коли дитина відчуває, що дорослий прихильний до неї, вона відкривається.
 
  • Дитина стискає кулаки так сильно, що навіть кісточки її пальців білішають. При цьому зовні дитина може здаватися цілком веселою й життєрадісною.
 
Ви думаєте, що це просто гра, на яку не варто звертати увагу.
 
Насправді це прояви агресії, яка може бути спрямована куди завгодно. Наприклад, на дітей, тварин, дорослих, що її оточують.
 
Так буває, якщо дитина відчуває занадто сильний тиск з боку дорослого, але при цьому позбавлена можливості відповісти як словом, так і вчинком. Стиснуті кулаки так само можуть означати і агресію, яка спрямована на себе.
 
  • Що робити?
У такому випадку можна не акцентувати увагу на дитячій поведінці, але потім постаратися з’ясувати, на що або на кого розлютилася дитина. Тепер ви побачили, що у дитини є агресія, яка шукає свій вихід.
 
У такому випадку дитина потребує занять тими видами спорту, які стимулюють викид активності, агресії і при цьому подобаються дитині. Вони допоможуть організувати день дитини так, щоб напруження поступово зникало. Спокійні взаємини в сім’ї, не дуже великі навантаження в школі і в секції поступово зведуть рівень агресії дитини нанівець.
 
  • Дитина смикає одяг або волосся, гризе ручку, торкається шкіри на руках або на шиї, розгойдується на стільці.
 
Ви думаєте, що це означає: вона робить це від нудьги, від того, що їй «нікуди дівати руки».
 
Насправді, такі дитячі рухи вимагають вашої особливої уваги. Усе зовсім не так просто, і причина цих рухів може бути дуже серйозною. Насамперед, постійно повторювані рухи говорять про те, що дитина стривожена. Ми не зможемо відразу визначити причину тривоги, тому що іноді така поведінка може бути відстроченою (ситуація була вчора, а жести — сьогодні). Але ми можемо відзначити це і поспостерігати за дитиною, запитати у неї, що було вчора, позавчора, минулого тижня.
 
Торкання шкіри на руках і шиї говорить про те, що дитина проявляє агресію по відношенню до самої себе. Так нерідко поводяться діти з низькою самооцінкою, які часто піддаються критиці і рідко чують похвалу на свою адресу.
 
Розгойдування на стільці — теж симптом тривоги. Похитуючись, дитина ніби заспокоює себе, повертаючись у той дитячий стан, коли їй було доб ре і комфортно.
 
Якщо дитина куйовдить волосся або одяг, це говорить нам про те, що вона так само стривожена, дуже занепокоєна і таким способом намагається зняти напруження, що накопичилося не тільки в думках, але і в тілі.
 
  • Що робити?
Головне тут — знати, чого робити не слід. Не робіть зауваження, не кричіть на дитину, не критикуйте її. Знімати тривогу і агресію можна за допомогою спортивних тренувань. Це якраз та порада, яку можна дати батькам. Учителі ж можуть проводити фізкультхвилинки на уроці, дозволяти якось рухатися в процесі роботи.
 
Підвищення самооцінки — гарний спосіб позбавити дитину від звичних циклічних рухів. Але якщо ви бачите, що дитина занадто часто смикає себе за волосся, просто «з’їдає» олівець і ручки, тут допоможе тільки дитячий психолог, який буде працювати не тільки з дитиною, а й із батьками.
Dounload PDF

Відгуки читачів

  • Валентина

    13 червня 2014

    Дякую, за Вашу допомогу. Спасибі, що ви допомагаєте нам.