Праця, що приносить задоволення і радість

З. П. Пушкіна, м. Херсон


У світі, напевно, вчителів більше, ніж представників будь-якої іншої професії. Справжній учитель допомагає учневі повірити усвої сили і перетворює навчання на захопливе заняття. Учитель помічає у своєму учневі здібності, яких учень у собі не бачить; володіє талантом зрозуміло і дохідливо пояснювати складні речі на наочних прикладах; допомагає вихованцям побачити, що матеріал, який вивчається, корисно знати. Викладач, який любить і глибоко знає свій предмет, ентузіазм передає дітям, від чого навіть складний матеріал на уроках сприймається як «легкий». Тактовність і доброта сприяє появі впевненості в собі і підвищенню ступеня навченості дитини.

 

Для того щоб навчання дітей було успішним, перш за все повинен бути поруч уважний, чуйний учитель. У навчанні головне не методи та прийоми, не програми та заходи. Головне в навчанні —любов до вихованців.

 

Учитель, який проник у серце дитини, зрозумів її та проявив до неї увагу як до особистості;учитель, чия любов до чого б то не була: до математики, музики чи мови —захоплива йтворча, завжди домагається успіху і поваги.

 

Багато вчителів чують слова подяки від своїх вихованців та їхніх батьків. Це допомагає їм продовжувати працювати, незважаючи на труднощі. Часто вчителям дякують саме за справедливе ставлення до учнів та доброту.

 

Чому людина обирає професію вчителя? Таке питання звучить часто.

 

Може, тому, що колись, допомагаючи своєму меншому братові, сестрі чи просто сусідові по парті, приємно було бачити прогрес у їхніх знаннях.

 

А можливо, тому, що ця робота творча і відкриває багато можливостей захоплювати інших. Ентузіазм допомагає долати труднощі, що виникають у роботі з учнями.

 

Якщо людина має в душі бажання допомагати людям, робити добро іншим, нехтуючи собою, з неї вийде справжній учитель.

 

Якщо ж учитель не розуміє, наскільки важливою є освіта, якщо йому не цікаво з дітьми, то він не зможе стати знаючим, захопленим і таким, що відчуває задоволення від своєї роботи, учителем.

 

Бажання стати вчителем приходить, можливо, тому, що людина мала гарного вчителя, а головна причина —любов до дітей, а ще —ця професія унікальна і гуманна: маєш справу з маленькими людьми.

 

Бути вчителем може той, хто не тільки любить дітей, а й обожнює бути з ними, спостерігати, як вони розвиваються, ростуть, стають розумнішими та впевненими в житті. Учителі навчають, віддаючи частинку себе іншим; навчають, вселяючи сподівання, що вдасться змінити світ на краще.

 

До професії вчителя висувають великі вимоги. Проте з боку громадськості рідко звучать слова похвали та допомоги на адресу самовідданих педагогів наших шкіл. Ця найважливіша професія пов’язана з багатьма труднощами: мала зарплата, перевіряння зошитів та заповнення журналів, переповнені класи, неповага та жорстокість з боку батьків.

 

Як же воратися з цим усім учителеві? Нині поведінка дітей стає дедалі більш непідвладною здоровому глузду. Раніше люди молодого і похилого віку бачили в учителях приклад для наслідування. Зараз таку повагу не завжди відчуваєш. На дітей впливає дух непокори, бунтарства, що пронизує все суспільство. Проблеми насильства та наркоманії часто виникають у сім’ях.

 

Проте, незважаючи на таку атмосферу, сумлінні вчителі намагаються дати дітям знання та виховати в них моральні цінності. І не дивно, що чимало вчителів страждають від депресій та виснаження сил. Батьки не завжди займаються своїми дітьми. Але ж вони мають бути першими вчителями своїх дітей. Часто батьки неправильно розуміють та реагують на зауваження і поради педагогів.

 

Постає питання: який же вчитель справжній? Той, хто може розвинути пам’ять дитини настільки, що учень запам’ятає матеріал і успішно напише контрольну роботу? А може, той, хто навчає міркувати, ставити запитання, мислити? Чи той, який допоможе дитині стати корисною людям?

 

Справжнім учителем буде той, хто складним шляхом життя йде поруч зі своїм учнем, хто з повагою ставиться до учня і визнає його гідність лише тому, що це людина. Це так просто і водночас складно.

 

Справжній учитель бачить здібності кожного учня, також знає, як їх розкрити. При цьому надає перевагу простому способу навчання —врахування сильних сторін учня, його знань, навичок та здібностей, звертаючи увагу на природні задатки, характер, психологію дитини, сімейні обставини.

 

Часто вчителі називають школярів нездібними. Але чомусь хочеться стояти на боці тих батьків, які вважають, що їхній дитині потрібен учитель, який побачив би її здібності, зумів би їх розвинути, створивши при цьому ситуативно-комунікативні умови для розвитку творчої ініціативи і бажання навчатися.

 

Навчання може зацікавити, здивувати, захопити і дуже часто буває приємним. Якщо до всього цього підключити ще й гру, то це прекрасно. Можна змінити форму проведення уроку, залучити самих учнів до творчості, проводячи урок. При цьому ерудиція вчителя, уміння бути неординарним у викладанні матеріалу, глибоке знання зі свого предмета, емоційність допоможуть завжди.

 

Щоб навчати, треба мати не тільки глибокі знання, здібності, уміння, а ще й бути майстром своєї справи, володіти прозорливістю (бачити в дитині головне і прогнозувати, причому вдало) і розумінням, будучи чуйним та уважним до інших.

 

Часто учням учитель здається нецікавим, вони вважають, що все навкруги мусить бути забавою. Діти не можуть ще зрозуміти, що віддача від навчання безпосередньо пов’язана з тими зусиллями, які до нього докладеш.

 

Молодим людям важко докладати цих зусиль і чимось поступитися заради навчання, бо ними керує лише бажання мати задоволення. А це тому, що вони недалекоглядні. Лише деякі учні розуміють (особливо в середніх класах), що докладаючи зусиль зараз, вони пожинатимуть бажані результати в майбутньому. Саме тому вчитель і повинен допомогти учневі свідомо сприйняти це, замислившись, подумати про майбутнє, про те, як принести радість і задоволення не тільки собі, а й тим, хто оточує: батькам, учителям.

 

Допомога мусить бути не тільки невимушеною, а ще й непомітною для дитини.

 

Хочеться зауважити, що, ставши дорослими, діти з повагою згадують тих учителів, які, розуміючи їх душею, допомагали сміливо ступати в майбутнє.

 

Ось слова подяки одного з учнів: «Своєю увагою, вірою в мене, щирістю, умінням Ви допомогли мені досягти таких успіхів, які без Вас були б неможливими. Я Вам щиро дякую і низько вклоняюсь. Таня М.»

 

Хіба можна після таких слів не зрозуміти, що праця вчителя почесна, гуманна, захоплива, праця, що приносить задоволення і радість, що окрилює і підносить, спонукає до наснаги і творчості?!

 

Учитель-творець зможе запалити іскорку творчості у своїх вихованцях. І заглиблюючись думками в найпотаємніші куточки душі, ніби шукаючи самого себе, шукаючи істини в цьому житті, справжній учитель усвідомлює, що в кожній справі слід дійти суті, не плавати на поверхні, а прожити життя в гармонії із собою.

 

Саме таким є кредо вчителя і його педагогічна проблема.

 

Дітям потрібна не тільки засвідчена атестатом освіта, а й непересічний рівень засвоєння культури, моральна вихованість —увесь духовний склад особистості відіграватиме головну роль у подальшому житті.

 

І якщо ти, дорогий учителю, по-справжньому закоханий у свою працю, то завжди зможеш знайти той ключик, що відкриє навіть міцно замкнені душі дітей.

Dounload PDF

Відгуки читачів