А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Педагог — творець? Так!

В. Ф. Калошин,

м. Київ

Педагогічна творчість

Педагогічна праця нетворчою не буває, тому що неповторні учні, обставини навчання й особистість педагога. Особливістю педагогічної творчості є те, що це завжди співтворчість зі своїми учнями, колетами. Педагогічна діяльність, яка є сплавом науки і мистецтва, за обома своїми компонентами завжди припускає творчість. На творчий характер педагогічної праці звертали увагу великі педагоги минулого: Я. А. Коменський, I. Г. Песталоцці, А. Дістервег, К. Д. Ушинський та ін. А. Дістервег, наприклад, писав, що без творчої роботи вчитель потрапляє під владу трьох тиранів: механічності, рутинності та банальності [1; 5]. Творчість специфічна саме для людини, тому що завжди припускає творця-автора, творця-конструктора — суб’єкта творчої діяльності. Педагогічна творчість має ту особливість, що змістом її є утвір (формування, виховання, навчання) людини, яка завжди неповторна, унікальна.


ПЕДАГОГ — ТВОРЕЦЬ? ТАК!

В. Ф. Калошин,

м. Київ

Педагогічна творчість

Педагогічна праця нетворчою не буває, тому що неповторні учні, обставини навчання й особистість педагога. Особливістю педагогічної творчості є те, що це завжди співтворчість зі своїми учнями, колетами. Педагогічна діяльність, яка є сплавом науки і мистецтва, за обома своїми компонентами завжди припускає творчість. На творчий характер педагогічної праці звертали увагу великі педагоги минулого: Я. А. Коменський, I. Г. Песталоцці, А. Дістервег, К. Д. Ушинський та ін. А. Дістервег, наприклад, писав, що без творчої роботи вчитель потрапляє під владу трьох тиранів: механічності, рутинності та банальності [1; 5]. Творчість специфічна саме для людини, тому що завжди припускає творця-автора, творця-конструктора — суб’єкта творчої діяльності. Педагогічна творчість має ту особливість, що змістом її є утвір (формування, виховання, навчання) людини, яка завжди неповторна, унікальна.

Творчість у практичній діяльності педагога настільки різноманітна, що можна говорити про можливі аспекти її прояву Бона може виявлятися:

       у нестандартних підходах до вирішення проблем;

       у розробці нових методів, форм, прийомів, засобів та їх оригінальних сполучень;

       в ефективному застосуванні наявного досвіду в нових умовах;

       у вдалій імпровізації на основі як точного знання і компетентного розрахунку так і високорозвиненої інтуїції;

       в удосконалюванні, раціоналізації, модернізації відомого відповідно до нових завдань;

       в умінні бачити можливі варіанти вирішення однієї й тієї ж проблеми;

       в умінні трансформувати методичні рекомендації, теоретичні положення у конкретні педагогічні дії тощо.

Усе це взаємозалежні і пересічні прояви творчості. Вищим рівнем творчості в практичній діяльності педагога є створення принципово нових, високоефективних систем навчання, виховання і розвитку учнів.

Основним генератором творчої педагогічної діяльності виступає розвинуте психолого-педагогічне мислення, що припускає нестандартний, пошуковий підхід до будь-яких проблем навчально-виховного процесу вдумливе звертання до новітніх наукових розробок і передового досвіду і на цій основі визначення стратегії і тактики власної педагогічної діяльності. Сказане означає також рішучий поворот від репродуктивної педагогіки до педагогіки творчої, яка органічно поєднує навчання і самонавчання, виховання і самовиховання.

Викладач, який має високий рівень розвитку творчих можливостей, створює найсприятливіші умови для розвитку обдарованих учнів. Якщо викладач мае низький рівень розвитку творчих можливостей, то страждають обдаровані учні, а успіхи менш здібних учнів вищі, ніж у попередньому випадку. Таким чином, вчитель немов би віддає перевагу тому психологічному типу до якого належить сам [2; 175].

Сучасна педагогічна парадигма припускає відмову від навчання на знайомих, простих ситуаціях, коли і так все зрозуміло, на користь сміливого звертання до екстремальних ситуацій, що часто виникають у реальному житті. Такий підхід вимагає від викладача опановувати все багатство педагогічних ідей, ефективних методів і правил, бачити реальні протиріччя і проблеми своєї діяльності, здатності вирішувати їх діалектично, з перспективою. При цьому важливо виходити з того, що педагогіка екстенсивних форм і методів практично вичерпала себе, так само як екстенсивний шлях розвитку у виробництві.

Саме тому перехід від нормативного до відкритого навчання загострив проблему професійної підготовки педагога до впровадження педагогічних технологій. Проте більшість педагогів ще не готові до зміни власної позиції у відносинах з учнем (від авторитарного управління до спільної діяльності і співтворчості), до переорієнтації з репродуктивних навчальних завдань на продуктивну і творчу діяльність. Деякі педагоги очікують універсального методу навчання, який відповідає сучасним науковим знанням. Разом з тим цілісність і багатомірність освітнього процесу, його відкритість передбачає постійний творчий пошук педагога, його власний творчий розвиток, спрямованість професійної діяльності на творчий розвиток учня. При цьому суттєво змінюється роль і місце педагога в освітньому процесі: від транслятора знань і способів діяльності він стає проектувальником індивідуальної траєкторії інтелектуального і особистісного розвитку тих, кого навчає. Саме ця ідея знаходить своє активне відтворення у розробці особистісно орієнтованих педагогічних технологи [2; 173].

I тому педагогічній праці протипоказана щоденність, сірість. Життя показує, що там, де не розвивається думка, не починаються кроки до нового, з’являється спад у навчальній роботі, викладання перетворюється на нудну одноманітність, педагогічна діяльність втрачає привабливість, новизну і свіжість. Сіра, одноманітна праця, у якій відсутня творчість, призводить до передчасного професійного «зів’янення» і навіть старіння викладача, припинення його інтелектуального зростання, зниження загальної активності.

Якщо немає творчості, то досить часто звиває собі гніздо спрощенство, прямолінійність і формалізм. У цих умовах формуються люди, які може і міцно засвоїли певні знання, але не одержали ані належного морального заряду, ані розвитку інтелектуальних якостей, що лежать в основі творчої активності.

Педагогічна творчість, як і будь-яка інша, починається з виникнення проблемно! ситуації, коли з’явилася потреба у вирішенні практичного завдання, яке немислиме без передбачення. Цю важливу рису добре помітив В. О. Сухомлинський, говорячи про те, що справжня творчість полягає у вмінні бачити не тільки сьогодення, але і те, як вона змінюватиметься в майбутньому

Ось чому істотним критерієм педагогічної творчості виступає критичний погляд на використовувані методики навчання і виховання, своєчасна відмова від застарілих прийомів, рішуча боротьба зі штампами і схемами, умовностями і спрощеннями.

Проте творчою праця стає в тому випадку якщо людина привносить у неї не тільки ініціативу, щось нове, індивідуальне, але й частку своєї душі. А. С. Макаренко відзначав: «Творча праця можлива тільки тоді, коли людина відноситься до роботи з любов’ю, коли вона свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця робиться для неї основною формою прояву особистості і таланту».

Піднесений пошуком, педагог бачить своє завдання не тільки в удосконалюванні особистої діяльності, але й в озброєнні такою ж одержимістю своїх учнів. Такі викладачі з перших занять попереджають учнів, що вони не повинні розраховувати на просте придбання готових рецептів, придатних на всі випадки життя; далі, вміло підбираючи навчальний матеріал, спонукають учнів до творчих міркувань, розвивають у них інтерес та ініціативу, стимулюють пошук найбільш раціональних вирішень різних питань, прагнення до самостійного поглибленого вивчення рекомендованих джерел і практичного досвіду.

На навчальних заняттях створюються ситуації, що вимагають від учнів прояву повною мірою своїх творчих можливостей.

Крім того, розвиток серед учнів творчого підходу до справи вимагає постійної турботи про створення на заняттях сприятливого для цього мікроклімату Найнебезпечніше, що може бути в навчальному процесі,— це «дивний» спокій учнів. Для творчо налаштованих педагогів найцікавіші учні — це не тихоні, нехай навіть і відмінники, а дотепні й неспокійні, котрі нічого не сприймаючи на слово, увесь час ставлять запитання і намагаються посперечатися, подискутувати. Саме вони досить часто стають генераторами ідей, новацій у навчальній групі, збуджують колективну думку, допомагаючи педагогові в створенні живої і творчо насиченої атмосфери на заняттях. Тим самим ці учні і спонукають викладача до більш інтенсивних і допитливих пошуків.

«Першочергове завдання педагога,— відзначав В. О. Сухомлинський,— полягає у тому, щоб відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самостійної, творчої, інтелектуальної праці. Розпізнати, виявити, розкрити в кожному слухачеві його неповторно-індивідуальний талант — означав підняти особистість на високий рівень розквіту позитивних якостей».

Саме тому педагог повинен спиратися на можливості учня, його потенціал, але не на авторитет своєї влади і примушування. Його головне завдання — виявити, розкрити та розвинути все цінне в слухачеві, а не сформувати звичку до слухняності.

Вимоги до особистості викладача

Отже, однією із головних складових утворення творчого середовища в процесі навчання є педагог. Тільки творчий наставник здатний виховати творчу особистість. Причому головним для викладачів є розвиток в учнів мотивації творчого підходу в навчально-виховному процесі.

Саме тому педагогіка творчості припускає позицію викладача не поза, а всередині системи навчальної діяльності, тобто педагог виступає як консультант, організатор середовища навчання, своєрідний посередник між учнями і соціальним досвідом у формі культури. При цьому важливо особливо відзначити, що вирішальний вплив учнів здійснюється не через інформацію і слово педагога, а через його особистість.

У світлі розглянутого питання можна стверджувати, що особистість викладача — це інструмент його творчості. Чарівність творчості — в новизні, неповторності, індивідуальності рішення, оригінальності підходів і засобів. I якщо задумане вчителю вдається реалізувати, він відчуває високе задоволення і може вслід за В. О. Сухомлинським повторити: «Творіння людини — велике щастя» [1; 148].

Очевидно, що в умовах міжособистісної, а не рольової взаємодії багаторазово зростають вимоги до особистості викладача, причому в основному не за рахунок збільшення його знань, а у результаті оволодіння ним педагогічною технікою і формування відповідної педагогічної Я-концепції.

Готовність викладача до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу продуктивного пізнання на уроці залежать від його обізнаності та володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета, глибокого інтересу до нього. Лише на основі цього викладач може творчо використовувати навчальні та виховні прийоми, комбінувати їх, впроваджувати нові методики, виробляти нові, нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів. Це здійснюється на основі особистісного підходу у навчанні до кожного учня, використанні можливостей предметних модулів, розвитку ініціативи і творчості, використанні нестандартних форм навчання.

Важливими для активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку творчого підходу до опрацьовуваних завдань є проблемні ситуації, завдання і питання, з якими вони стикаються. Тому викладач повинен сам вигадувати, раціоналізувати, бути винахідливим, щоб створити атмосферу пошуку.

А. С. Макаренко стверджував, що кожний учитель, якщо він добре підготовлений та виявляє старанність, може досягти педагогічної майстерності та виявити творчість [1; 36].

Відповідно, до важливих суб’єктивних умов творчості викладача необхідно віднести достатньо високий рівень наукової та педагогічної компетентності, його розвинуте педагогічне мислення, прагнення до творчого пошуку, володіння педагогічною технікою, певний педагогічний досвід, достатній рівень інтелектуальних умінь, уяви, інтуїції, самостійне та критичне мислення, антиконформізм, почуття нового, повага до учня, віра в його сили.

Педагог, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває й зміцнює внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку але й в колективному, разом з учнями.

Під час спільної праці він формує в учнів:

       культуру навчальної праці;

       реалізує принцип переконаності учнів у дієвості та необхідності знань;

       розвиває самостійність учнів як засіб їх інтелектуального розвитку;

       навчає вмінню самостійно регулювати свою розумову діяльність, тобто визначати мету, виробляти стратегію дій щодо її реалізації, керувати процесом мислення;

       навчає таких прийомів мислення, як порівняння, узагальнення, класифікація, встановлення причинно-наслідкових зв’язків тощо;

       в повній мірі використовує виховний потенціал мотивування оцінки, створює ситуацію успіху та просування учня в творчому пошуку;

       створює необхідну психологічну атмосферу підтримки та розвитку особистості.

Психологічною основою впливу на учнів під час спільної роботи є:

       повага особистості учнів;

       спрямованість на спільну діяльність;

       культивування партнерства, професійного і морального самовиховання;

       високий рівень розвитку комунікативної компетентності;

       здатність до самоврядування;

       гуманітарна культура.

В цілому, викладач, який формує творчу особистість, повинен бути новатором по своїй суті. Тільки тоді нові ідеї, прогресивні принципи та прийоми допоможуть йому створювати нові педагогічні технології, впроваджувати різноманітні інновації в навчально-виховний процес, які сприяють розвитку активних, творчих фахівців.

Крім того, у формуванні в учнів творчого відношення до навчання важливу роль відіграє авторитет викладача. Для того щоб його досягти, викладачу потрібно [3; 26]:

       досягти визнання учнями безумовної винятковості педагога;

       здійснювати виключно доброзичливе відношення до учнів;

       створювати рівноправні взаємини між собою та учнями, за яких педагог виступає в ролі товариша, а в жодному разі не ментора;

       показувати особистий приклад творчого відношення до своєї справи.

Важливо, щоб у кожного викладача було бажання, прагнення змінитися (мотиви перебудови) і щоб кожен викладач уявив, яким чином можна досягти бажаного результату.

Викладачу необхідно усвідомити цінність для розвитку творчості учнів своєї фасилітаторської діяльності, яка заснована на гуманних принципах [4; 433]:

       бачити в учневі самоцінну та унікальну особистість;

       вважати головною точкою опори в педагогічній діяльності досягнення учнем успіху;

       усвідомити великий творчий потенціал учня і сприяти його самоактуалізації;

       демонструвати довіру до учня із самого початку і протягом усього навчання;

       визнавати та поважати внутрішню мотивацію поведінки та діяльності учня;

       бути не носієм «істини в останній інстанції», не ревізором, а старшим товаришем;

       бути доступним для кожного учня;

       виявляти активність у взаємодії, не бути «стороннім спостерігачем»;

       виявляти відкрито свої почуття, переживання;

       розвивати здібність відчувати емоційний настрій навчальної групи, бути «психологічним камертоном».

Життя не стоїть на місці. Воно висуває перед викладачами постійно нові вимоги. I тільки той викладач відповідає сучасності, який постійно працює над собою, підвищує свої загальні та спеціальні знання, удосконалює свою педагогічну майстерність та моральність.

На сучасному етапі головне завдання викладача полягає у тому, щоб залучити учня до активно! і самостійної діяльності. Йдеться про особливу позицію педагога в системі взаємодії з учнями. її суть полягає в тому, щоб організовувати, керувати, коригувати діяльність учня, який є суб’єктом, здатним до керування власною діяльністю.

Викладач — не просто джерело цінної інформації, а науково підготовлений організатор активно! праці учнів щодо самовиховання, самонавчання, саморозвитку

Саме тому до викладача висуваються наступи! вимоги:

       віддавати безумовну перевагу педагогічній творчості перед звичайними, але застарілими педагогічними парадигмами;

       прищеплювати уміння майбутнім фахівцям творчо застосовувати свої знання у професійній діяльності;

       здійснити рішучий поворот від масового валового навчання до посилення індивідуального. Забезпечити єдність педагогічного та психологічного підходів до кожного учня, вміти бачити в ньому не об’єкт для застосування освітніх та виховних зусиль, а суб’єкт, здібний вступати з викладачем у співробітництво;

       бачити головну мету навчання у розвитку особистості учня, а не в передачі йому лише конкретних знань, умінь, навичок, за якими має залишатися роль (щоправда, найважливіша) — бути засобом такого розвитку;

       усвідомити, що найбільшу цінність має не слухняність учня, а його самовизначення, яке призводить до найбільш повного розкриття особистості. Сміливіше йти на навчання за індивідуальними планами, удосконалювати організацію та всебічне методичне забезпечення, перш за все самостійної роботи учнів, підвищити їх відповідальність за результати своєї роботи, забезпечити об’єктивну оцінку її підготовленості. Використовуючи активні форми та методи навчання і контролю слухачів, настійно розвивати їхнє творче мислення;

       створити та підтримувати в учнівських колективах культ навчання, умови напружено! боротьби за знання; досягати ефективного виховного впливу колективу на переконання, поведінку та моральне обличчя кожного з його членів;

перенести акцент в педагогічному процесі від існуючого стереотипу «викладач навчає» до ідеалу «учень навчається».

Все це, безперечно, вимагає від викладача усвідомлення інноваційних поглядів до навчально-виховного процесу: утвердження людини як найвищої соціальної цінності; учня як суб’єкта навчально-виховного процесу.

Проте перебудова психології мислення та стилю діяльності викладача потрібна не сама по собі, а для підвищення ефективності його діяльності в інтересах удосконалення всього педагогічного процесу у навчальному закладі ПТО.

У цілому, професійні якості педагога повинні співвідноситись з наступними постулатами — заповітами його різнобічної діяльності:

1)      Поважайте в учневі людину особистість (що є конкретизацією «золотого» правила давності — відносьтесь до інших так, як би ви хотіли, щоб відносились до вас);

2)      Постійно шукайте можливостей саморозвитку та самовдосконалення (бо як відомо, що той, хто не вчиться сам, не може розвивати смак до навчання, «розумовий апетит» в інших);

3)      Надавайте учневі знання так, щоб він бажав і міг їх засвоїти, був готовий їх використовувати в різних ситуаціях і в своєму саморозвитку;

4)      Відкривайте перед учнями перспективи їх розвитку та зростання, допомагайте досягти успіху;

5) Вірте в безмежні можливості учнів, будьте оптимістом.

Ці постулати власне конкретизують загальновідомий тезис: «Тільки особистість виховує особистість, тільки характер формує характер».

Отже, викладач — це людина, скерована в майбутнє, яка формує активних, творчих професіоналів, справжніх громадян і патріотів України на засадах гуманізму та демократії; створення умов для самонавчання, самовиховання, саморозвитку кожного учня.

I саме тому викладач для якісного виконання свого призначення повинен бути особистістю, педагогом, вихователем, громадянином, взірцем для своїх молодших товаришів (учнів).

Література

1.       Загвязинский В. И. Педагогическое творчество учителя.— М.: Педагогика, 1987.— 160 с.

2.      Сисоєва С. О. Основи педагогічної творчості: Підручник.— К.: Міленіум, 2006.— 346 с.

3.      Левин Э. Д. Творческая педагогика // Лучшие страницы педагогической прессы.— 2004.— № 2.— С. 2529.

4.      Морозов А. В., Чернилевский Д. В. Креативная педагогика и психология: Учебное пособие.— М.: Академический Проект, 2004.— 2е изд., испр. и доп.— 560 с.

Відгуки читачів