Джакомо Пуччіні. Сторінки творчості

О. О. Пономарьова


Джакомо Пуччіні (Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Секондо Маріа Пуччіні) народився 22 грудня 1858 року в місті Лукка провінції Тоскана на півночі Італії у родині музикантів. Його прадід був церковним композитором і диригентом місцевого кафедрального хору, а батько поставив дві власні опери та заснував музичну школу. Після раптової смерті батька багатодітна сім’я Пуччіні зазнала фінансової скрути.

 

Джакомо вже з десяти років заробляв, граючи на органі в церквах, а згодом під час навчання в Музичному інституті юнак опанував основи гармонії та інструментування. Проте стати оперним композитором Джакомо вирішив лише після того, як 1876 року відвідав виставу опери Дж. Верді «Аїда».

 

1880 року він вступив до Міланської консерваторії, де навчався у визнаних майстрів (А. Понк’єллі, А. Бацціні) і товаришував із майбутнім засновником веристської опери П’єтро Масканьї.

 

Примітка. Веризм (іт. il verismo, від vero — істинний, правдивий) — реалістичний напрям в італійській літературі, музиці (оперні твори П. Масканьї, Р. Леонкавалло, Дж. Пуччіні) та образотворчому мистецтві кінця XIX ст.

 

Успішно завершивши навчання, Пуччіні почав створювати свою першу оперу «Вілліси», про що згодом згадував із посмішкою: «... Господь торкнувся мене своїм мізинцем і сказав: «Пиши для театру, лише для театру». І я дотримував цієї вищої поради!»

 

31 травня 1884 року відбулась прем’єра опери у міланському театрі «Даль Верме». Дебютував 25-річний композитор успішно. Талант Пуччіні оцінили впливові люди, зокрема видавець Дж. Рікорді. За п’ять років з’явилася опера «Едгар», що не мала особливого успіху. Невдачі не зломили Джакомо, який мав на меті створити оперу за п’єсою французького драматурга В. Сарду «Флорія Тоска». Проте цю мрію він реалізує лише через десятиліття.

 

Наступний і цілком зрілий твір Пуччіні засновано на сюжеті роману А. Ф. Прево «Історія кавалера де Гріє і Манон Леско». Композитор оселився в містечку Торре дель Лаго і працював в оточенні прекрасної природи. А ще в його серці палало кохання.

 

Темпераментна, енергійна Ельвіра Бонтурі посіла значне місце в житті Пуччіні, залишивши заради нього чоловіка і батька своїх двох дітей. Їх взаємини з Джакомо були не ідеальними, проте Ельвіра була відданим другом і помічницею композитора, багато в чому сприяючи його успіхам.

 

Восени 1892 року Пуччіні завершив своє творіння, у якому довів, що є зрілим драматургом. Описуючи типову для європейської опери другої половини XIX ст. історію провінційної дівчини, яка стала утриманкою банкіра, композитор зосередив увагу на переживаннях Манон та її коханого. У цій опері склався самостійний мелодичний стиль композитора, тісно пов’язаний з традиціями сучасної італійської побутової пісні.

 

Опера «Манон Леско» мала шалений успіх, завдяки чому Пуччіні здобув славу і популярність: його запрошували викладати в Міланській консерваторії, пропонували очолити ліцей Бенедетто Марчелло у Венеції. Він відхилив привабливі пропозиції, продовжуючи віддаватися улюбленій справі. В основі його нової опери — «Богема» — епізоди серії новел А. Мюрже «Сцени з життя богеми». Захоплений сюжетом майбутньої опери, композитор написав музику за вісім місяців (!).

 

1 лютого 1896 року відбулася прем’єра «Богеми» на сцені Королівського театру в Турині. Попри не надто доброзичливу оцінку критиків публіка позитивно сприйняла оперу, зрозумівши її переваги (саме в «Богемі» Пуччіні найяскравіше продемонстрував своє новаторство, здійснивши в італійській опері докорінний поворот від романтичної патетики до скромного втілення реальної повсякденності). Згодом «Богема» продовжила урочисту ходу світом, підкоривши сцени Лондона, Парижа, Буенос-Айреса, Москви, Берліна, Відня, Будапешта, Барселони.

 

Навесні 1896 року Пуччіні розпочав створювати оперу, що задумав у 1880-ті роки. Він вирушив до Флоренції, щоб знову переглянути драму В. Сарду «Тоска» зі знаменитою Сарою Бернар у головній ролі.

 

З червня 1898 до вересня 1899 року композитор писав партитуру одного з найдраматичних творів. Авторами лібрето були Л. Ілліка і Дж. Джакоза за участю самого В. Сарду. У цій опері драма кохання відбувається на тлі соціально-викривального підтексту. Дія розгортається в Римі 1800 року, коли Італія потерпала від австрійського панування. Головні герої опери гинуть у зіткненні з світом тиранії та терору.

 

На прем’єру «Тоски» в Римі 14 січня 1900 року очікував приголомшливий успіх, що віщував їй довге життя.

 

На наступний шедевр Пуччіні надихнула трагічна історія юної гейші з п’єси Д. Беласко «Гейша» (за новелою Дж. Л. Лонга). Композитор залучив до роботи Ілліка й Джакоза, які створили з мелодрами Беласко лібрето «Мадам Баттерфляй» («Пані Метелик»).

 

Прем’єра опери 17 лютого 1904 року в «Ла Скала» виявилася майже провальною (зокрема через заздрісні чутки, що поширювали інші композитори, а також через незвичну для італійської аудиторії розтягнутість обох актів). Проте за три місяці на оновлену «Мадам Баттерфляй» очікував тріумф, що знаменував завершення творчого злету і початок доволі тривалого періоду депресії маестро (майже 15 років). Створені в ці роки твори («Дівчина із Заходу», 1910 ; «Ластівка», 1917) були помітно слабкішими. Лише на останньому етапі життя й творчості (1919—1924) Пуччіні зміг сягнути нових вершин, збагативши італійську оперну класику яскравими шедеврами («Джанні Скіккі», «Турандот»).

 

«Джанні Скіккі» — остання з одноактних опер, що склали триптих (дві інші опери — «Плащ» і «Сестра Анджеліка»). Тут композитор не повторює колишніх досягнень, а знаходить новий шлях, демонструючи соковитий гумор і сатиру. Останній творчий злет — опера «Турандот», що приваблює барвистою фантастикою, драматичною експресивністю. Цим твором великий композитор спростував поширену в музичному світі думку про кризу «традиційної» класичної опери з її вірністю співу (а не декламації), масовими сценами і хорами. На жаль, через тяжку хворобу (давня хвороба горла переросла в рак) Пуччіні не зміг завершити своє геніальне творіння. 29 листопада 1924 року він помер.

 

Прем’єра опери відбулася 25 квітня 1926 року в Мілані. Усі вистави «Турандот» завершувалися заключним дуетом і фіналом, написаними Ф. Альфано за чернетками автора. Але це не єдина версія завершення опери. Власні варіанти запропонували також композитори Лучано Беріо (Італія) і Хао Вейя (Китай).

 

Інтернет-ресурси

• http://puccini.belcanto.ru/biography.html

• http://www.classic-music.ru/puccini.html

• http://www.fedorov.ws/puccini.html

Dounload PDF

Відгуки читачів