Михайло Петренко. Життєвий і творчий шлях письменника. Поезії «Небо», «Взяв би я бандуру»

В. А. Лисянська, учитель української мови та літератури вищої категорії Лебединської ЗОШ І–ІІІ ст. № 6, Сумська обл.


Мета: продовжити знайомити школярів з поетами романтиками, зокрема з життями і творчістю М. Петренка, здійснити літературознавчий аналіз ідейно-художнього змісту окремих творів поета;розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, уміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, робити висновки, формувати кругозір школярів;виховувати пошану, повагу до творчості письменників рідного краю.

 

Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань.

 

Обладнання: портрет М.Петренка, міні-виставка творів про М. Петренка, презентація «Життя і творчість М. Петренка», аудіозапис поезій «Небо», «Взяв би я бандуру».

 

Перебіг уроку

І.Організаційний момент

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

Теорія літератури(повторення відомостей)

 

Романтика — це особливий стан душі, зумовлений прагненням до ідеалу, прекрасного, піднесеного, незвичайного; одухотвореність мрією.

Романс — невеликий за обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір сольного співу з інструментальним супроводом.

 

— Чим відрізняються поняття «романтизм» і «романтика»? (Романтизм — творчий метод. Романтика — все небуденне, виняткове, незвичайне в самій природі, суспільстві, людині та її вчинках(романтика місячної ночі, романтика подвигу, романтика кохання тощо).)

 

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

 

ІV. Основний зміст уроку

 

1. Слово вчителя

— В історії літератури, хоч і не часто, однак трапляються випадки, коли митець стає відомим завдяки одному-двом створеним шедеврам. Таким був М.Петренко, якого знаємо завдяки пісням «Дивлюсь я на небо», та «Взяв би я бандуру». Час виносить свій остаточний вердикт: або ж пускає за вітром численні опуси, або прискіпливо пересіює їх, залишаючи найцінніше і найпотрібніше. Михайло Петренко — виняток із винятків. За свої 45 років він написав зовсім мало, а до нащадків дійшло ще менше. Якщо точно: 19 поезій, надрукованих головним чином у період з 1841 по 1848 роки. З-поміж них — два пісенних шедеври, які досі вважають народними і продовжують чарувати нові покоління слухачів. На щастя, завдяки старанням багатьох краєзнавців та літературознавців, усе-таки вдалося окреслити бодай основні віхи життєвої біографії поета, а також достеменно встановити місця народження та вічного спочинку.

 

2. Виступ біографів (супроводжується презентацією)

  • Повідомлення №1

 

Родина Петренка, дитинство митця

Достеменно відомо, що Михайло Петренко народився 1817 року (точне місце, місяць і число не встановлені) в Слов’янську Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії, яку в середині 30-х років ХIХ-го століття перейменували на Харківську (нині — Донецька область). Він був первістком, мав двох братів Павла та Олексія.

 

Родина батька Миколи Гавриловича Петренка належала до особистих дворян, хоча в дітей не було права на спадкоємність. Глава сім’ї володів маленьким хутірцем, сам невтомно працював на землі, орендуючи наділи у місцевого купця Марченка. Малий Михайлик неймовірно любив книжки, пісні, яких співала мати, місцевість, що чарувала річкою, простором, травами.

 

Пішовши до Слов’янської початкової школи, певний час жив у згадуваного купця Марченка. За переказами, саме в юному віці він уперше закохався в його дочку, і це нещасливе кохання проніс через усе життя. Її видали заміж за нелюбого, але багатого, а Михайло наважився одружитися з іншою лише через багато літ.

 

Дитинство майбутнього поета було затьмарене сімейною трагедією — далеко на чужині загинув батько. Хлопець важко переживав цю втрату, а пізніше написав болючий вірш «Батьківська могила». До дитячих споминів поет звертався доволі часто: враховуючи наведені факти, характер творів був явно мінорним, переважали мотиви туги і нещасливого кохання (учень читає вірш «Батьківська могила»).

 

А ось про Слов’янськ поет створив світлі і оптимістичні рядки, що вигравали кольорами, буяли пахощами, світилися радістю. Сюди він залюбки приїздив, коли жив і працював у Харкові, Вовчанську, Лебедині.

 

  • Повідомлення № 2

Юриспруденція не завада літературі

У другій половині 20-х років Михайло Петренко навчався в Ізюмському трикласному училищі, потім здобував освіту в Харківській губернській гімназії, а з вересня 1837-го року він — студент Харківського університету, який закінчив 1841-го. Здобувши вищу юридичну освіту, він уже був добре відомим у літературних колах. Адже під час навчання мав широке коло знайомих і друзів, серед яких такі поети і громадські діячі, як Микола Костомаров, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Яків Щоголев, Амвросій Метлинський та багато інших. У такому культурно-мистецькому оточенні він не міг не писати, адже тогочасний Харків вирував літературним життям.

 

Саме на той період припадає якщо не пік, то висока творча активність молодого поета. Особливо глибоке враження на нього справив «Кобзар» Тараса Шевченка, що вийшов друком 1840 року. Окремі вірші М. Петренка написані під впливом цієї книги. А вже наступного року в Харкові було надруковано український альманах «Сніп», де видавець Олександр Корсун опублікував низку творів М. Костомарова, П. Кореницького, Степана, Петра і Марти Писаревських, власні вірші та поетичні переклади.

 

Саме тут було вміщено сім поезій Михайла Петренка, об’єднаних назвою «Думки». Навряд чи хтось із тодішніх письменників або ж читачів міг передбачити славетну долю вірша «Дивлюся на небо та й думку гадаю», який мав назву «Недоля» і супроводжувався епіграфом із Михайла Лермонтова: «В минуту жизни трудную теснится в сердце грусть...».

 

Але вже наступного року у розлогій рецензії на альманах «Сніп» у журналі «Маяк» (1842, № 9) відомий тогочасний критик Микола Тихорський звернув увагу саме на вірші М. Петренка, назвавши поезію справжньою. І не помилився.

 

  • Повідомлення № 3

Службовими щаблями

 

А тим часом їхній автор поринув в інший вир — «поступив на службу по цивільному відомству», як писав «Южный русский сборник» 1848 року. Хоча літературну роботу не полишив, чергуючи її зі збиранням народних пісень, переказів, легенд. Для цього він приїздив не тільки до рідного Слов’янська, а й мандрував навколишніми містами і селами. Саме тоді написав п’єсу «Панська любов», яка, на жаль, загубилася, кілька інших прозових і поетичних творів.

 

1844 року Михайла Миколайовича призначили на посаду канцелярського чиновника в Харківській палаті карного суду, у серпні урядовий сенат затвердив його губернським секретарем, а 26 листопада 1846 року він одержав чин колезького асесора «за отличное усердие к службе по высочайшему повелению».

 

Але в серпні 1846-го року службова кар’єра поета різко погіршилася — Петренка переводять секретарем повітового суду до провінційного містечка Вовчанськ, що за 55 верст від Харкова. Вочевидь, далися взнаки події навколо Кирило-Мефодіївського товариства, яке на той час було розгромлене і з яким поет певною мірою був пов'язаний.

 

Показовою є доповідна записка київського генерал-губернатора Бібікова від 10 вересня 1847 року на ім’я царя Миколи I, у якій він вказує на шкідливий вплив слов’янського товариства, творів українською мовою і серед авторів називає Тараса Шевченка та Михайла Петренка.

 

Під час вовчанського періоду поет тричі звертався до Харківського губернського прокурора з проханням відвідати хвору матір у Слов’янську, однак дозволу так і не одержав.

 

А тим часом його поезії з’являлися в альманасі «Молодик» (1843), «Южнорусском сборнике» (1848) — в останньому вміщена окрема збірка із 17 поезій (частину з них друкували раніше, але цього разу поет подав правлені варіанти). За свідченнями дослідників, він працював над оперою, драматичними творами, однак усі вони загубилися.

 

2. Виступ краєзнавців (супроводжується презентацією)

6 липня 1849 року Михайло Петренко прибув до містечка Лебедин (нині Сумської області) для «исполнения должности уездного стряпчого» (у Державному архіві Донецької області зберігається рапорт на ім’я губернського прокурора із власноручним підписом Михайла Миколайовича). Приїхав із дружиною дворянкою Ганною Миргородовою. Саме тут протягом 1849-1857 років у них народилося п’ятеро дітей — Микола, Марія, Євграф, Людмила та Варвара (але наприкінці 50-х документально зафіксовані лише троє — не зазначено Людмилу і Варвару). Цікаво, що хрещеним батьком чотирьох із них був один і той же поміщик Петро Олексійович Добросельський.

 

Про цей період у житті поета обмаль документальних свідчень. Відомо тільки, що він мешкав у будинку, який нині стоїть по вулиці Щербакова, 4. У лютому 1858 року разом із учителями повітового училища домагається відкриття публічної бібліотеки.

 

Одна з нез’ясованих сторінок — зустріч на початку червня 1859 року з Тарасом Шевченком, який приїздив на хутір Лихвин у гості до ліберального поміщика Дмитра Хрущова. Як відомо, Кобзар високо цінував талант Петренка, знав його творчість, а вірш «Дивлюся на небо» особисто занотував до свого записника.

 

Як свідчила правнучка Михайла Петренка, колишній доцент Уманського сільгоспінституту Наталія Борисівна Петренко-Шептій (народилася 1919 року в Лебедині, батько — Борис Миколайович, онук Михайла по лінії сина Миколи), у сім’ї із покоління в покоління передавалася розповідь про зустріч із Тарасом Григоровичем не тільки на хуторі, а й у Лебедині, у будинку, на якому нині встановлена меморіальна дошка.

 

Остаточну крапку поставлено і стосовно місця поховання поета. У Сумському обласному архіві зберігається метрична книга Миколаївської церкви Лебедина за 1862 рік. У ній рукою священика Василя Еллінського 25 грудня зроблено запис про смерть повітового стряпчого, колезького асесора Михайла Миколайовича Петренка у 45 років. Похований 27 грудня на відведеному приходському цвинтарі. Зусиллями краєзнавців і старожилів установлено місце поховання.

 

3. Виступ мистецтвознавців (супроводжується презентацією)

  • Повідомлення № 1

Так склалося, що не залишилося жодної світлини із зображенням поета. Свого часу близькі родичі стверджували, що він був дуже схожим на свого племінника Антона Петренка та онука Бориса Петренка. Відтак, саме з Бориса Миколайовича змалював портрет поета-романтика заслужений художник України сумчанин Олександр Чередниченко.

 

Шлях до всесвітньої слави пісні «Дивлюсь я на небо» не був блискавичним. Мелодії писали чимало композиторів, інколи переставляли і міняли слова, прибирали рядки. А сьогодні вона відома в обробці композитора Владислава Заремби (1833-1902), який створив проникливу музику. Пісню виконували й продовжують виконувати скрізь і всюди. 12 серпня 1962 року в космосі її співав видатний український космонавт Павло Попович, чим здивував і збентежив тих, хто організовував політ.

 

А що вже говорити про співаків! По суті, всі без винятку включали і сьогодні включають до репертуарів чарівний романс. Серед них — Іван Козловський та Анатолій Солов’яненко, Андрій Іванов та Борис Гмиря (до речі, уродженець Лебедина), Анатолій Кочерга та Дмитро Гнатюк... Як розповів цими днями славетний Анатолій Мокренко, рідко який його концерт обходився без цього шедевра. Що характерно, ведучі програм здебільшого вважають, що слова і музика — народні.

(Прослуховування романсу в аудіозаписі)

 

4. Робота над поезією (аналіз поезії)

Тема. Зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бідність,сирітство

 

Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страждання.

 

Основна думка:

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля:

Я землю б покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо полинув,

І в хмарах навіки од світа втонув!

Жанр: ліричне страждання.

Віршовий розмір: анапест.

Римування: паралельне.

Рима: чоловіча.

 

  • Художні особливості поезії.
  • Опрацювання ідейно-художнього змісту твору.
  • Творчі завдання.

 

  • Повідомлення № 2

Нещодавно (червень 2013) у Лебединському районному краєзнавчому музеї відбулася творча зустріч нащадків поета Харківської школи романтиків, автора віршів «Дивлюсь я на небо...», «Взяв би я бандуру...», «Ходить хвиля по Осколу...» Михайла Петренка з колективом музею та учнями-краєзнавцями. Під час зустрічі праправнуки митця Олександр Петренко та Олександр Редчук передали директору Олександрі Чхайло для фондів музею портрет Михайла Петренка, написаний Олександром Чередніченком. Гості розповіли про видану книгу «Ідентифікація Петренка». Це генеолого-біографічне дослідження, метою якого було вивчення родоводу відомого поета.

 

Нещодавно побачила світ книга «Михайло Петренко. Життя і творчість», яка відкриває нові, досі не знані сторінки в біографії видатного митця.

  • Складання сенату про відомого земляка
  • Прослухування аудіозапису «Взяв би я бандуру»
  • «Вільний мікрофон»: які почуття викликав у вас романс?

 

V. Оголошення результатів навчальної діяльності

 

VІ. Підсумок уроку

Учитель. Дні, коли на світ приходять такі видатні люди нації, пломенять в історії людства віщими знаками живого вогню.

І цей вогонь сяятиме в небесах та на землі: поки є світ і сонце, житиме й блакить Петренкового неба

 

VІІ. Домашнє завдання

  • Проаналізувати поезію «Взяв би я бандуру», вивчити напам’ять (на вибір) поезію М.Петренка.
  • Продовжити краєзнавчу роботу «Михайло Петренко і Лебединщина».
Dounload PDF

Відгуки читачів

  • Олександр Петренко

    05 січня 2017

    Доброго дня. Як би мені з автором статті зв'язатися, та хоч в інтернетній версії виправити багато помилок, що буде знаком поваги до пам'яті Поета? Будь ласка, зайдіть на сайт www.дивлюсьянанебо.com , там є контактна інформація.

  • Дмитро Редчук

    12 серпня 2016

    Доброго дня! У цьому тексті є принципова помилка: батько названий Миколою Гавриловичем. Правильно: Микола Дмитрович, це підтверджена документами версія (діда звали Дмитро Іванович). Дякую! З повагою, прапраправнук Михайла Петренка Дмитро, м. Київ.