Звичаї, обряди, традиції зимових свят

О. І. Палагнюк, педагог-організатор ЗНЗ, с. Суховерхів, Кіцманський р-н, Чернівецька обл.


Сьогодні ми переживаємо кризу духу, бідність духовного життя, обмеженість духовної діяльності. Щоби ми не дійшли остаточної межі, маємо відродити нічим не обмежену любов до України, до історії, мови, культури, традицій і звичаїв. Почуття національної гідності, патріотизму, усвідомлення національного ґрунту, гордості за свою Батьківщину — це могутні стимули для будівництва нового суспільства, джерело творчих потенцій, основа для подолання кризи й виходу в суспільство матеріального достатку й духовного здоров’я.

 

Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї, традиції, обряди.

 

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть.

 

Звичаї — це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового виконання одних і тих самих дій та усвідомлення їхньої суспільної значущості.

 

Вони, як неписані закони, народжуються разом із народом і передаються з покоління в покоління, тобто стають традиційними.

 

Обряди — це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Наприклад, віншування хлопців на Різдво, посівання на Новий рік, колядування...

 

Звичаї та обряди мають національний, або етнічний, характер. Геродот стверджував, що якби всім народам світу надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв і обрядів, то кожен обрав би свої власні.

 

Традиції — все, що складалося у того чи іншого народу впродовж тривалого історичного періоду, набуло сталої форми й у такому незмінному вигляді передається від покоління до покоління.

 

Традиції та звичаї бувають родинні, регіональні й загальнонаціональні. Серед численних традицій і звичаїв провідне місце належить культуротворчим і духовнотворчим, політичним і державотворчим. Традиції, звичаї й обряди об’єднують минуле й майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Традиції та звичаї — це своєрідні віковічні духовні устої розвитку народу, нації, які втілюють кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому й естетичному житті. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний та естетичний зміст, поступово стаючи невід’ємною частиною рідного народу, нації.

 

Національна система виховання широко використовує традиції та звичаї з метою формування в молоді етнічної самобутності, творчого ставлення до дійсності. Якщо несприятливі політичні, ідеологічні й адміністративні фактори гальмують реалізацію й розвиток традицій, звичаїв і обрядів народної творчості, то цим самим гальмується і руйнується національна система виховання. При цьому ланки, заклади національної системи виховання можуть формально залишатися, але національний зміст, дух їхній вихолощується, як це й було в роки культу особи й застою. Високе історичне покликання батьків, педагогів, громадськості — так впливати на молодь, щоби вона оберігала, як зіницю ока, і збагачувала ідейно-моральний, емоційно-естетичний потенціал традицій, звичаїв і обрядів, народної творчості.

 

Вихована у творчому національному дусі, молодь повинна розвивати традиції та звичаї батьків і дідів у нових конкретно-історичних обставинах, поглиблюючи самобутній колорит суверенної України.

 

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, буде покараний людьми й Богом. Така людина блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо вона загублена для свого народу.

 

Щоби такого не сталося з нашими дітьми, ми, вчителі Суховерхівського ЗНЗ, активно працюємо над відродженням традицій, звичаїв, обрядів рідного народу. Адже все це є неписаними законами, якими керуємося в найменших щоденних справах.

 

Візьмемо для прикладу знання з метеорології. Це ж наші з вами прикмети. Учні школи збирають їх, записують від батьків, бабусь, старожилів села. Прикмети стають нам у пригоді, коли хочемо передбачити погоду, спрогнозувати господарську працю: вродить чи ні та чи інша сільськогосподарську культура. У сценаріях обрядових свят знання народних прикмет є просто незамінними.

 

Календарні свята й обряди — складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.

 

Учні збирають народні ігри й розваги. В архіві закладу є вже чималий матеріал. Дітям дуже цікаво, як розважалися колись їхні дідусі й бабусі, коли ще самі були маленькими. Багато з віднайденого матеріалу вже прижилося в нинішніх забавах школярів.

 

Збираємо й народні пісні, казки, легенди, повір’я, адже в нашого села такий багатий фольклор. Фольклорне виховання — першооснова народної педагогіки: засвоюючи колискові пісні, казки, повір’я та інші багатства фольклору, діти щедро черпають із них емоційно-моральні, естетичні цінності. Саме у фольклорі відтворено весь культурно-історичний досвід народу: в засобах фольклору — глибокі й теплі родинні стосунки, всеперемагаюча любов до рідної землі, високі пориви до свободи, звитяжна слава батьків і дідів, прославлення трудових і мистецьких традицій родоводу й усього народу.

 

Традиційно у школі та селі проводять такі фольклорні свята, як:

  • «Вечорниці на Андрія»;
  • «Хто Миколая любить?»;
  • «Суховерхівська коляда»;
  • «Маланка»;
  • «Свято кута»;
  • «Обжинки»...

 

За учнівськими дослідженнями ми відтворили такі дійства, як «Закликання весни», «Ігри на толічці», «Після служби на Стрітення», «На Великдень коло церкви», «Зелена неділя». Нещодавно ми зробили театральне фольклорне дійство «На спусканці». До речі, підібрані ігри, пісні, колядки, щедрівки на«спусканці», засніженій гірці, характерні тільки для нашого села. «Такого більше немає в жодному селі, ніхто більше не зробив культу з катання на санчатах, це властиве тільки нашому селу!» — стверджує місцевий краєзнавець Остафійчук Юрій Дмитрович. З Юрієм Дмитровичем шкільний колектив тісно співпрацює. Він неодноразово знайомив нас із цікавими відомостями про історію рідного села, проводив для дітей цікаві екскурсії околицями Суховерхова. Так багато про рідне село ніхто, крім нього, не знає. 1 збір ігрового й пісенного матеріалу відбувається під його вмілим керівництвом.

 

Здається іноді, що вже нічого цікавого й нового не знайдемо в бабусиних скринях, та кожного разу переконуємося в протилежному. Це свідчить про багатство сільського фольклору та про те, що роботи в нас багато.

 

Кожна людина має дотримуватися заповітів батьків і дідів: берегти рідну мову, вивчати історію народу, розвивати національне мистецтво, жити за принципами народної моралі, краси. Кожна дитина має глибоко знати фольклор, народні танці, музику, вміти вишивати, відзначати дати народного календаря, розуміти народні символи та ін. Тільки через відродження народних звичаїв, обрядів, традицій відбувається духовне й моральне збагачення дитячих душ.

Dounload PDF

Відгуки читачів