Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Ідея любові, що вразила світ: велич і трагедія Бенджаміна Спока

Наталя Шубенко

Я чудово пам’ятаю цю книгу, хоча читала її 16 років тому, коли народилася моя дочка. Книга «Дитина і догляд за нею»стала ледь не настільною: для молодої мами, яка страшенно боялася зробити з дитиною щось не так, поради Бенджаміна Спока були як лікувальне заспокійливе. Мабуть, тому, що вона відповідала головному, вічному, вищому материнському інстинкту — любити й поважати маленьку істоту, яка стала центром Усесвіту. А сам автор уявлявся мудрим, добрим, сивим старим, який знає все.


Ідея любові, що вразила світ: велич і трагедія Бенджаміна Спока

Наталя Шубенко

Я чудово пам’ятаю цю книгу, хоча читала її 16 років тому, коли народилася моя дочка. Книга «Дитина і догляд за нею»стала ледь не настільною: для молодої мами, яка страшенно боялася зробити з дитиною щось не так, поради Бенджаміна Спока були як лікувальне заспокійливе. Мабуть, тому, що вона відповідала головному, вічному, вищому материнському інстинкту — любити й поважати маленьку істоту, яка стала центром Усесвіту. А сам автор уявлявся мудрим, добрим, сивим старим, який знає все.

Утім, таким він, мабуть, і був: у 1991 році, коли народилася моя дочка, Бенджаміну Споку було 88 років. У цей час головна книга його життя стала другим за популярністю бестселером усіх часів після Біблії: за півстоліття вона була видана накладом 50 млн екземплярів 42-мамовами. Але про це я дізналася пізніше. Тоді ж, із захопленням приймаючи першу посмішку, перше вимогливе «агу», перший незграбний поцілунок моєї крихітки, я не думала про мільйони матерів, які так само, як і я, користувалися його порадами. Він був моїм особистим другом, я свято вірила, що саме завдяки йому процес перетворення мого малюка на розумну особистість відбувався так радісно і легко. Значно пізніше я дізналася, що людина, яка поставила з ніг на голову всі вічні, уставені принципи дитячого виховання, відкинула авторитети й уважала своїми головними науковими консультантами малюків та їх мам, людина, що зуміла побачити в малюку особистість, зовсім не була такою безумовно мудрою, цільною, успішною. Вона помилялася, страждала і за все своє довге життя такі не стала по-справжньому щасливою. Як можна навчити науки щастя інших і не зуміти скористатися нею для себе особисто? Це питання не давало мені спокою. І в результаті народилася ця стаття.

Середина ХХ століття стала рубежем в американській педагогіці. Розмежувальну лінію провів скромний педіатр Бенджамін Спок у 1946 році, видавши друком свою книгу. В її успіх ніхто не вірив. Видавництво «Покет букс», що замовило молодому автору популярний посібник для батьків, не вимагало високої якості й не сподівалося на великий дохід (планувалося 25 центів за екземпляр, з яких 1 цент за кожну продану книжку відраховувався автору).

Результат був непередбачуваним. Видавництво розраховувало продати10 тисяч екземплярів, а замість цього за перший рік розійшлося 750 тисяч. Американський післявоєнний «бебі бум» (небачений сплеск народжуваності) породи в потребу в розумних і доступних порадах з виховання дитини. Адже доти все, нащо могли спиратися молоді батьки,— це застарілі судження вікторіанської епохи й доморощені поради бабусь і сусідок. Книжка Спока для більшості батьків стала справжнім ковтком свіжого повітря. Одна захоплена читачка висловила загальну думку: «У мене таке відчуття, ніби Ви розмовляєте зі мною, а головне, вважаєте мене розумною істотою».

У чому ж полягає революційність ідей Спока? Спробуємо порівняти: що було до нього, як почали виховувати дітей після й до чого це призвело.

До

До Спока діти в Америці виховувалися в умовах, подібних до армійських: їх годували в суворо визначений час, з ними не дозволялося грати й, не дай Боже, зайвий раз цілувати їх.

Після

Головною заповіддю стала відсутність будь-яких заповідей. На перший план висувається інтуїція люблячих батьків. Дитину, навіть дуже маленьку, необхідно поважати як особистість. Графік годування — гнучкий. Спок радив не боятися зайвий раз обняти, взяти дитину на руки, посміхнутися їй, погратися з нею.«Довіряйте собі. Ви знаєте більше, ніж Вам здається. Ви знаєте свою дитину краще, ніж будь-хто»,— пише у своїй книзі доктор Спок.

До чого призвело

У результаті джин був випущений з пляшки. Покоління, яке росло «за Спо-ком», без окриків, покарань, суворого регламенту, виросло зовсім не схожим на своїх батьків. Спока обвинувачували в тому, що хіпі 60-х років з їх ексцентричною манерою вдягатися, марихуаною та радикальним поглядом на життя — результат вседозволеності, на якій базується його вчення. Щоправда, опоненти забували, що хіпі протестували насамперед проти буржуазного лицемірства і воєнної агресії США. Противників Спока надзвичайно дратувало те, що сивий лікар особисто брав участь в антимілітаристських демонстраціях. А коли почалась війна у В’єтнамі, він узагалі перетворився на вигнанця, адже посмів сказати: «Який сенс ростити дітей, щоб потім відправити їх заживо горіти?»

Але найстрашніше навіть не суд громадськості. Головний парадокс життя«американського Айболита» — невміння застосувати свої великі й мудрі ідеї на благо власної сім’ї. Кажуть, всі ми родом з дитинства. Можливо, в цьому і криється причина трагедії великого педіатра? Батько Спока практично не займався вихованням дітей, вважаючи це не чоловічою справою. Мати, сувора, стримана в емоціях пуританка, безжалісно карала за будь-яку провинність. Бенджамін був старшим із шістьох дітей у сім’ї і з ранніх років перетворився на няньку. Навіть у студентські роки, коли навчався в медичному коледжі, він був зобов’язаний приходити додому в певний час і беззаперечно підкорятися матері. Згодом, коли він по-справжньому набув самостійності й навіть став олімпійським чемпіоном з греблі на іграх 1924 року в Парижі, Спок зізнався:«Навчившись боятися батьків, я боявся всіх: учителів, поліцейських, собак. Я ріс ханжею, моралістом і снобом. З цим мені довелося боротися все життя».Він так і не зумів звільнитися від психологічних травм дитинства. Зі своїми синами він поводився прямо протилежно власним рекомендаціям: «Я ніколи не цілував своїх синів»,— зазнавався лікар у старості. А вони винесли зі свого дитинства постійне відчуття страху, приниженості, відчуженості.

Помер Спок у віці 95 років. У супереч поширеній думці, він був зовсім не багатий, адже значна частина його гонорарів ішла на благодійність, в антивоєнні та правозахисні фонди. Перед його смертю дружина не змогла знайти 10 тис. доларів на операцію.

Ховали лікаря незвичайно. Він ненавидів традиційний поховальний обряд і заповідав поховати себе в дусі негритянських традицій Нового Орлеану, танцюючи під веселу джазову мелодію. Легко, просто, природно, всупереч усьому, всупереч розчаруванню, що переслідувало його останні роки. Думка про те, чого він, власне, досяг, не давала йому спокою. Життя в бідності, відчуженість синів, самовбивство онука, який покінчив із собою у віці 22 років, після чого його великий дід упав у глибоку депресію, усвідомивши, що багато чого навчив інших, але так нічого не навчився сам. Та й покоління, що виросло на його очах і виховувалося за його принципами, все менше втішало старого лікаря. «Сьогодні вони думають лише про гроші та секс. Я намагався зробити для них усе, що міг, а вони страшно розчарували мене»,— написав Спок в одній зі своїх останніх книг. Утім, у своїй трагедії Бенджамін Спок, безперечно, не був одинокий. Історія знає багато прикладів, коли великі гуманістичні ідеї мали страшні трагічні наслідки, адже спотворити й довести до абсурду можна найгеніальнішу, найчистішу й найвищу думку. І сьогодні тим, хто обвинувачує «великого Бенджаміна» в тому, що саме він створив таку некеровану, норовливу, не зрозумілу старшому поколінню молодь, слід перечитати його книги, причому перечитати уважно. І тоді, можливо, критики зрозуміють, що не вседозволеності він навчав, а любові. Любові, якої не слід боятися, яку потрібно віддавати й отримувати.

Моїй дочці уже 16 років, і від часу її народження в нашому житті сталися численні зміни, в тому числі й побутові. Ми багато разів переставляли меблі, міняли місцями речі на полицях, зрештою зробили капітальний ремонт. Нещодавно, черговий раз перебираючи книжки, я знайшла старенький том, про який не згадувала багато років. Перегорнула пожовтілі сторінки та спіймала себе на думці: я зустрілася зі старим другом. Поставила книгу на видне місце на полиці — чекати свого часу. Адже поки в цьому світі народжуватимуться діти, їх мамам і татам буде необхідна мудра порада лікаря, філософа, мрійника Бенджаміна Спока, людини, яка так і не зуміла стати щасливою, подарувавши щастя мільйонам сімей у всьому світі та навчивши головного: виховання дитини не становитиме труднощів, якщо ви самі не ускладнюватимете його; довіряйте своїй інтуїції та пам’ятайте: любов і турбота — ось те, що насамперед потрібно вашій дитині.

Відгуки читачів