Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Мрія європейця — українська дружина. Літо без консервації, або Тривалий уїк-енд

Аліна Басова

Завжди, зустрічаючись після відпустки з колегами, отримуєш масу емоцій. Враження від проведеної відпустки, оригінальні фотографії, нові придбання, великі врожаї, історії про онуків і курортні романи… Чого лишень не наслухаєшся в учительській після першої педради. Всі приходять відпочилі, загорілі, зі свіжим рум’янцем і здоровим блиском очей. От тільки незвичайно: гарний зовнішній вигляд Алли Єгорівни (нашого завуча з виховної роботи) змусив кожну з нас уважно роздивлятися кожен атрибут її нового іміджу. Всіх мучила цікавість, що ж могло статися цього літа в житті самотньої вчительки з багажем із двох дітей, одного городу та старих батьків? Що за подія докорінно змінила людину на краще? Впевнена в собі, в гарному англійському костюмі, зі стильною зачіскою і карамельним кольором волосся, сережки у формі сонця «Ярило», тобто просто клас.


Мрія європейця — українська дружина. Літо без консервації, або Тривалий уїк-енд

Аліна Басова

Завжди, зустрічаючись після відпустки з колегами, отримуєш масу емоцій. Враження від проведеної відпустки, оригінальні фотографії, нові придбання, великі врожаї, історії про онуків і курортні романи… Чого лишень не наслухаєшся в учительській після першої педради. Всі приходять відпочилі, загорілі, зі свіжим рум’янцем і здоровим блиском очей. От тільки незвичайно: гарний зовнішній вигляд Алли Єгорівни (нашого завуча з виховної роботи) змусив кожну з нас уважно роздивлятися кожен атрибут її нового іміджу. Всіх мучила цікавість, що ж могло статися цього літа в житті самотньої вчительки з багажем із двох дітей, одного городу та старих батьків? Що за подія докорінно змінила людину на краще? Впевнена в собі, в гарному англійському костюмі, зі стильною зачіскою і карамельним кольором волосся, сережки у формі сонця «Ярило», тобто просто клас. Але зміни в зовнішності не головне. Як це не смішно, справа у тому, що всередині, — самодостатня, спокійна, упевнена в собі леді, з новонабутими, надзвичайно жіночними манерами й абсолютно щасливим поглядом. Жодні розмови про перші крок онуків і рясний врожай яблук вже не мали значення. Ми оточили Аллу й випитували про все. Спочатку вона соромилася, червоніла, намагалася відвести розмову від теми, але здалась, оскільки іншого варіанту не мала. Неголосно сказала: «У мене є дві новини: одна хороша, друга погана. Хороша — я беру шлюб. Погана — я йду від вас, тобто звільняюся». Виникла німа пауза, яку відразу розбавив масовий галас. Усі почали говорити одночасно. Кожен знаходив чимало доводів, відмовляючи Аллу від звільнення. Звичайно, доводи відомі: колектив, повага, положення, тривала відпустка і зрештою покликання. Алла розсміялася, що й примусило з подивом замовкнути весь колектив, тому що кожен знав, що школа для Алли — життя. Продовжуючи посміхатися, Алла сказала: «Ви не зрозуміли, я одружуюся, я зустріла саме того чоловіка, який мені потрібен. І не просто одружуюся, а їду до іншої країни». Ось тут і настало цілковите оніміння. Алла зрозуміла, що ми не відступимося, поки вона не розповість все, від початку до кінця. Тому, не очікуючи на запитання, почала розповідь. Виявилося, що ще взимку її «сучасна» подруга помістила її фотографію на сайті в службі знайомств по Інтернету. З тих часів вона листувалася з багатьма чоловіками з різних країн, але це була лише розвага. Щось новеньке, що заповнювало вільні, самітні вечори. Один із претендентів на руку і серце був особливо наполегливий. Після недовгого листування уважний залицяльник почав подеколи телефонувати. Отже — Йозеф, громадянин Польщі, його батьки — вихідці з України — з дитинства прищепили йому любов до української культури та мови, тому спілкування по телефону і листування не становило труднощів. Його не лякали її двоє дітей, навпаки, він любив, коли Алла розповідала про них. І врешті-решт він почав наполягати на зустрічі. Їхати до Польщі Алла відразу відмовилася: немає ні грошей, ні закордонного паспорта, і взагалі, зріла жінка не повинна вдаватися до авантюр. Тоді він сказав, що приїде сам. Це також викликало протест. Квартира без ремонту, діти, город, консервація… і зрештою, що скажуть сусіди? Він довго вмовляв її, і, вирішивши ризикнути, Алла погодилася зустрітися у вихідні в Києві. Одне побачення ні до чого не зобов’язує, цього року вона ще не відпочивала, в Києві живе тітка, їй буде де зупинитися, аби уникнути спільного проживання в готелі.

Ми слухали мовчки. Але коли Алла Єгорівна почала розповідати про столичний уїк-енд, нам захотілося заплакати від заздрощів і радості водночас. Уважне упадання, красиві прогулянки, а головне — глибока повага. Він підкорив Аллу саме поважним ставленням до жінки. Але залишав в її думках одне питання: «Чому саме я?» Коли Алла озиралася на гарних, молоденьких столичних дівчат, їй ставало навіть страшно, виникала підозра в його неправдивості. «Чому я?» — весь час крутилося в її голові. Вона не могла зрозуміти, що тут криється. Її шовкова сукня, двоє дітей, будиночок у Мерефі та вчительська зарплатня особливої цінності для зазіхань не становили. «Тоді чому ж я? Чому я?» — як попсова пісня, не виходило з думок. Незважаючи на сумніви вихідні були чудові: стільки уваги й добра вона не отримувала за все своє життя. Вона навіть почала страшенно заздріти тим західним жінкам, що мають зовсім інший статус і повагу, ніж ми. Йозеф, європейський чоловік, має чіткі принципи, правила поводження, ставлення до жінок. Кажучи по секрету, за два вихідні вона так і не відвідала своєї тітки. Не жалкуючи ні про що, лише про близьке завершення казки, вона почула те, що просто збило її з ніг і знову примусило думати про якусь пастку. «Алло, будь моєю дружиною», — ніжно, злегка шепелявлячи, красиво торкнувся руки Йозеф.

Зламана, пригнічена, абсолютно впевнена в тому, що це неправда, набравшись мужності, Алла поставила конкретне питання: «Але чому? Чому ти граєш зі мною? Адже не можна покохати людину за півроку листування і 4годин спілкування. Ми не діти, хоча ось уже два дні граємося в казку, але є реальність — мої діти, моя робота, моє життя, і тобі навряд чи все це сподобається». Йозеф спокійно, без емоцій відповів: «Ти в усьому права, але життя загалом — це гра, от тільки актори мають гармоніювати та підходити один одному. Ми підходимо, ти сама це відчуваєш, у нас є і розважливість, і пристрасть, і розуміння, і почуття. Давай проведемо ще хоча б місяць разом, і ти побачиш, що все це ми збережемо. До того ж, зізнаюся, в кожного європейця є мрія одружитися з українською жінкою». «Ти озирнись навкруги,— Алла наполягала на своєму,— скільки молодих, гарних, не обтяжених нічим, яким не потрібно нічого змінювати, готових вийти заміж хоч завтра». «Я хочу жити, а не няньчити, будувати побут, а не виконувати забаганки, бути супутником у цьому житті, а не тимчасово супроводжуючим».

Як усі документи опинилися на руках, Алла Єгорівна так і не зрозуміла, але після уїк-енда, що затягся на цілий тиждень, вона прийшла до тями лише в Кракові. Діти поїхали до мами, ремонт кабінету батьки закінчили самі, а огірки на городі поцупили сусіди, але їй було не до них.

Алла замовкла, а ми зітхнули. Вона відкрила гарну сумочку й дістала конверта. Тільки-но ми зрозуміли, що це фотографії, хто із захватом підстрибнув, хто заверещав, хто швидко видер фотографії в рук Алли Єгорівни. Уважно роздивлялися, оцінювали, розпитували, захоплювалися і заздрили, жартували та плакали. За вікном давно стало темно, ми навіть не помітили, хто ввімкнув світло в учительській, але додому ніхто не збирався. І здалося, що залишилося лише одне питання, яке, однак, дуже цікавило всіх. Чому європейські чоловіки мріють одружитися з українками? Алла як доповідач чітко відповідала на поставлені запитання. Вона багато спілкувалася з друзями Йозефа на цю тему, з нею намагалися познайомитися в Чехії та Німеччині, куди вони їздили відпочивати. Але вона й сама помітила, що європейські жінки занадто матеріалістичні, вимогливі та вередливі. Всі друзі й сусіди Йозефа не переставали дивуватися з доброти, хазяйновитості та скромності Алли. Всі західні чоловіки вважають, що наші жінки найгарніші. Почасти це так і є, але несправедливо буде сказати, що «в них» немає гарних жінок, просто нас вирізняє величезне бажання «подобатися». Слов’янські жінки більш жіночні, завжди зі смаком та охайно вдягнені. Європейки одягаються, як зручніше, а ми — як гарніше. У них високі підбори можна побачити лише в ресторані, а в нас високий каблук відсутній хіба що на домашніх капцях. Тим паче що останнім часом у них модно знати та захищати свої права, доходячи до крайнощів. Жінки не мають звички поступатися найменшими своїми інтересами, з початку запрограмовані отримувати, а не віддавати. Їм притаманні розсудливість і холодність у взаєминах. Як сказав один з нових друзів Алли Яцек, «на відміну від наших жінок, ви маєте найголовніше — душевну мобільність, яка дозволяє існувати в будь-якій ситуації без утрати власного «Я». Найбільший дар для української жінки — це вміння знаходити компроміс. Якщо західна жінка переконана у власній правоті, вона наполягатиме на своєму незважаючи ні на що, і якщо раптом вона хоч трохи поступиться, то з цього моменту про свій «благородний вчинок» вона не дасть забути ніколи. Ви ж намагаєтесь не випинатися себе ні в чому, ви завжди з чоловіком». Ось наш секрет, ми не гарніші, не добріші, просто більш терпимі. Для нас багато цінностей більш значущі. І там, де в західних жінок просто «слів не вистачає», ми можемо не просто зрозуміти й промовчати, але й прийняти людину такою, як вона є».

А головна наша цінність полягає в тому місці, яке ми онадаємо сім’ї в нашому житті. Адже, на відміну від наших західних одноліток, ми на перше місце ставимо сім’ю і добробут, а не кар’єру. Західні чоловіки називають це «відданістю традиційним сімейним цінностям». Але ж справді ми говоримо «У нас усе добре!», коли вдома все до ладу. І уявити собі щастя без сімейного тепла неможливо.

Стало тепло на душі за Аллу, яка, як Попелюшка, зустріла те, чого й не чекала. Звичайно, її труднощі тільки починаються, і хочеться побажати їй, щоб їх було якнайменше. Тепло — за особисті дрібниці, приємні, сімейні, які в кожного свої. А головне тепло — за нашу українську душу, добру, жіночну, сімейну, яку ми зберегли. От тільки цінувальників усього цього, хотілося б, щоб було побільше.

 

Відгуки читачів