Наші учні варті якісніших підручників

Василь Ластовецький, м. Цюрупинськ, Херсонська обл., Олександр Пилипчук, с. Гаврилівка, Теофіпольський р-н, Хмельницька обл.,Євген Шестопалов, м. Шепетівка, Хмельницька обл.


 

Влада або опозиція могли б заробити значну кількість вдячних голосів освітян, учнів та їх батьків на чергових виборах, розвязавши нарешті проблему постачання в школи дешевих і якісних підручників.

 

За всі роки незалежної України на конференціях, симпозіумах, у «білих книгах», у пресі та на парламентських слуханнях ведеться дискусія про проблеми забезпечення шкіл підручниками.

 

Наприклад, у газеті «Дзеркало тижня» № 36 (665) за 2007 рік опубліковано статтю «Бізнес на підручниках: прибуток 500 %!», автор Тетяна Галковська. Детальніше див. http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/biznes_na_pidruchnikah__pributok_500.html Ось її фрагмент:

«Розв’язати проблему, на думку багатьох учителів і керівників системи освіти, могла б передача бюджетних коштів безпосередньо в школи: тоді б кожен учитель міг би закуповувати саме ті підручники, які найбільше відповідають його методиці й програмі навчання. Природно, виникає питання інформованості вчителів. Тому нині активно обговорюється варіант створення спеціального відкритого сайту, на якому можна буде виставити всі рукописи підручників (зрозуміло, захищені від скачування). Тоді будь-який зареєстрований шкільний учитель, методист, директор школи зможе протягом року вивчити підручник, висловити свою думку авторові, вказати на помилки й неточності, внести свої пропозиції щодо поліпшення якості створюваного підручника. Ознайомившись у такий спосіб із майбутніми новинками, школи зможуть уже цілком усвідомлено вибрати навчальну літературу для своїх учнів. Це, крім того, дозволить не тільки оптимізувати систему поставок підручників, але й позбутися корупції й протекціонізму, з якими так активно намагається боротися міністр освіти й науки. А також відповісти на всі болючі запитання, зокрема, куди йдуть надруковані, але так і не використані підручники й хто має відповісти за викинуті на вітер державні гроші?»

 

Минуло майже шість років, і ось на парламентських слуханнях «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні», що відбулися 15.05.2013, голова парламентського комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич заявила про те, що в Україні необхідно навести лад на ринку шкільних підручників. Зокрема, з трибуни Верховної Ради вона серед іншого сказала: «На ринку підручників відсутня чесна конкуренція. Державне фінансування здійснюється непрозоро і неефективно. В результаті учні отримують підручники не тієї якості і не в тій кількості, якої потребують».

 

Детальніше див. http://osvita.ua/school/news/35905/ Як бачимо, між моментами виголошення наведених двох цитат минуло чимало часу, а жодних кроків до розв’язання проблеми не зроблено.

Українських учителів вражає простий і ефективний спосіб забезпечення шкіл підручниками, який вони бачать у Європі. Наприклад, у Польщі на початку навчального року в книжкових крамницях на полицях стоять підручники з одного і того ж предмета багатьох авторів. Через якийсь час кількість авторів стає меншою, але не тому, що їм заборонили друкувати книжки. Шляхом ринкового відбору залишаються книги кількох авторів, які сподобались покупцям (учителям, учням та їхнім батькам). Та й школи визначилися, за якими саме підручниками їм краще навчати дітей згідно з обов’язковими до виконання програмами, і закупили їх у потрібній кількості за гроші, що їм виділила держава. Працює справедлива і беззаперечна експертиза: «Є попит — хороший підручник, немає попиту — поганий підручник». Боротьба за покупця між авторами і видавництвами змушує їх пропонувати на вільний продаж якомога кращі і дешевші книги, а школи від такої конкуренції лише виграють.

 

У Франції офіційними документами для шкіл є державні навчальні програми та коментарі до них. Саме на їх підставі розробляються підручники, а видавці діють на вільному конкурентному ринку. Навчальні заклади закуповують літературу за бюджетні кошти. А в Іспанії гроші на придбання комплекту підручників видають батькам учня.

 

За таких умов школи не потерпають від недолугості системи державного замовлення. Процедури створення шкільних підручників у багатьох європейських країнах обов’язково передбачають широке обговорення їх змісту серед педагогів, науковців, користувачів про тематику програм і підручників, нові технології розвитку освіти й інші аспекти навчання.

 

А як забезпечуються новими підручниками школи в Україні?

 

Щось подібне до Європи створили в Україні державні і приватні видавництва та розповсюджувачі навчальної літератури, але діють вони стихійно і іноді всупереч політиці нашого Міністерства освіти і науки. У цій мережі можна придбати за власні гроші книжки, вимушено віднесені до так званої допоміжної навчальної літератури, тому що, відповідно до монопольних правил МОН України, базові підручники надходять «безкоштовно» безпосередньо до шкіл. Школи змушують використовувати лише рекомендовані або затверджені МОН України підручники, решту наказують вилучати з фондів шкільних бібліотек і, мабуть, скоро будуть спалювати, як за часів інквізиції. В умовах переслідування проявів «хаосу ринку» МОН України намагається запевнити освітян у прозорості і некорумпованості щорічних конкурсів рукописів підручників і постачання ними шкіл.

 

МОН України регулярно видає накази з назвами на кшталт «Про посилення контролю за відповідністю друкованої продукції шкільного асортименту, яка використовується у навчальних закладах, педагогічним вимогам» (лист № 1/9-127 від 20.02.13 року див. http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/35205/). Доходить до того, що виконуючи подібні накази у Чернівецькій області, з учителів беруть розписки про невикористання комерційних видань під загрозою негайного звільнення, а у м. Одеса «вертухаї» від освіти обшукують сумки і рюкзаки учнів, чи нема там «заборонених» книжок. У той же час обласні інститути післядипломної педагогічної освіти «добровільно-примусово» за гроші поширюють по школах саморобні дидактичні матеріали, що не завжди мають «належне документальне підтвердження в установах МОН їх відповідності санітарно-епідеміологічним нормам та педагогічним вимогам». При цьому жваво використовується адмінресурс у вигляді районних і міських методичних кабінетів.

 

Налагодити своєчасне забезпечення шкіл підручниками не вдавалося жодному керівництву МОН за всі роки незалежності України. Виправити це становище можна, ліквідувавши державне замовлення друку підручників та передавши кошти в школи, зробивши їх замовниками навчальної літератури.

 

З усього видно, що наше МОН — чи не останній оплот централізованого неринкового розподілу державних коштів на пострадянському просторі, при якому автори і видавництва, замість здорової конкуренції, приречені битися між собою за одержання «державного замовлення». Небажаних претендентів знімають з конкурсу під вигаданими приводами. Наприклад, службові помітки кур’єрської доставки на посилці з конкурсними матеріалами розцінюють як порушення вимог анонімності.

 

Після конкурсу авторам-«невдахам» з не гіршими (а може, і кращими), вже перевіреними практичним використанням підручниками, доводиться, конкуруючи з державою (!), на власний фінансовий ризик видавати свої книги і пропонувати їх школам. Адже підготовка рукопису підручника — процес тривалий і складний, і викидати його лише через поганий результат у конкурсі безглуздо.

 

У той самий час видавництва-переможці, «освоюючи» державні кошти, прагнуть зробити свої підручники якомога дорожчими: штучно роздувають обсяг навчального матеріалу, використовують грубший папір, багатоколірний друк тощо. Досить покласти в ранець 5-6 таких книг, щоб дитина «зігнулася в дугу» від їхньої ваги.

 

Чому ж так довго МОН України не відмовляється від системи конкурсного відбору, яка за своєю суттю не може забезпечити вибір для друку кращих підручників? Чому учні та вчителі стають заручниками чиновницьких «залаштункових ігор» з виданням підручників? Невже ідея про цільове виділення кожній школі коштів на закупівлю підручників не має права на існування?

 

Якщо порахувати витрати держави на видання підручників, то для щорічного забезпечення комплектом підручників одного учня в середньому потрібно близько 400 грн. Очевидно, що держава витрачає ці кошти вкрай неефективно. Якби школам на придбання навчальної літератури за власним вибором виділили хоча б половину цих коштів, то кожен учень мав би сучасні підручники, дешеві і якісні. Адже за таких умов за недоліки своєчасного постачання підручників є з кого спитати — на відміну від анонімного чиновника МОН, «свій» директор школи або начальник місцевого відділу освіти завжди доступний для критики і навіть кримінальної відповідальності. А автори в умовах ринку намагаються узгодити зміст видань з особливостями навчального процесу та вимогами рекомендованих програм, прагнучи своєю літературою «догодити» школі, вчителям, учням та їхнім батькам. Тільки суб’єкти навчального процесу, а не анонімний чиновник МОН, можуть визначити, які підручники і в якій кількості найкраще підходять для навчання! Аби лише ці підручники відповідали чинним програмам і вимогам стандартів. А ось за цим має стежити МОН України.

 

Незалежна експертиза повинна лише перевіряти відповідність рукописів (!) навчальних видань вимогам чинних державних програм з єдиним вердиктом: «так, відповідає» або «ні, не відповідає» з описом недоліків для можливого перевидання. На цьому роль МОН України завершена! Далі нехай працюють автори і видавництва різної форми власності, які в умовах конкуренції забезпечать найкращі пропозиції. Боротьба за покупця змусить їх видавати якомога кращі і дешевші книги, а школи від такої конкуренції лише виграють.

 

А поки що за наказами МОН апробація здійснюється абсурдно: надруковані масовим тиражем і розіслані по школах підручники на місцях мають перевіряти на відповідність чинній програмі, врахування вікових особливостей, доступність змісту і мови підручника, науковість викладу навчального матеріалу тощо. Звичайно, результати такої апробації заднім числом мало впливають на зміст і подальшу долю вже надрукованих видань.

 

Система експертної оцінки серйозно потерпає від суб’єктивізму і конфлікту інтересів: складається враження, що бажаний експертний висновок (і відповідний гриф на видання) можна здобути за знайомством або просто за гроші. Інакше як пояснити наявність грубих помилок у змісті багатьох підручників? Чинна система конкурсного відбору підручників без механізму попередніх випробувань, без урахування думки вчителів, учнів та їхніх батьків робить принципово неможливим створення якісних підручників.

 

Як наслідок, без згоди і вибору школи до бібліотек надходять «безкоштовні» підручники, які досить часто не відповідають профілю навчального закладу, мають інший зміст, стиль і методику подання навчального матеріалу, бо написані не тими авторами, що попереднього навчального року тощо.

 

Проте легко знайти й людей, які готові захищати чинну схему. Для цього досить почитати періодику та популярні сайти. Підручникотворення є прибутковою галуззю, і її монополізація приносить значні кошти групам та особам, які мають доступ до управління державною власністю. Виробництво і розповсюдження навчальної літератури через систему державного замовлення стало предметом змагань видавництв, коли замість відкритої конкуренції ідей, авторів та програм усе вирішують зв’язки, знайомства та політичні впливи. Внаслідок цього ціни на бюджетні підручники іноді стають захмарними (див., наприклад, http://uaport.net/uk/news/ua/t/1303/25/1637155).

 

«Близькі до чиновників МОН України видавництва ділять гроші на підручники» (детальніше див. http://tvi.ua/new/2013/04/09/knyhovydavnyctvo). За останні два з половиною роки Міністерство освіти і науки України виділило на друк підручників для школярів понад 415 мільйонів гривень. З них майже половину грошей поділили два приватні підприємства: ТОВ «Видавничий дім «Освіта» дісталося підрядів на суму близько 74 мільйонів гривень, видавництво «Генеза» отримало замовлень на понад 113 мільйонів.

 

Для створення якісних продуктів людство не вигадало нічого кращого, ніж «бізнес-проекти», коли кожний виробник мобілізує всі інтелектуальні і матеріальні ресурси, щоб його продукт задовольнив потреби покупця. Схеми ринкових відносин працюють автоматично без втручання армії корисливих чиновників і в умовах конкуренції з іншими виробниками забезпечують покупців кращими, ефективнішими і дешевшими виробами. Власне, такі схеми працюють в усіх галузях людської діяльності у цивілізованому світі, подекуди й у нас. Тільки не в освіті, де панує протекціонізм та корупція.

 

Поки ринкові відносини не прийдуть рівною мірою у всі видавництва і школи, дешевих, якісних і своєчасних підручників не буде! Але наразі МОН України вперто зберігає процедури, що залишають лазівки для зловживань, не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, не хоче для їх придбання передати державні гроші до шкіл. 

 

Dounload PDF

Відгуки читачів