Славетні імена

В. М. Янишина, ЗОШ № 2, м. Гайворон, Кіровоградська обл.


Основне своє завдання я вбачаю не стільки в тому, щоб подати якийсь навчальний матеріал, а щоб пробудити в учнів бажання пізнавати, розширювати свій кругозір, посилювати потяг до знань, науки й техніки. Вирішити це питання мені допомагає ознайомлення дітей з історією науки, з життям і діяльністю вчених, чиї імена згадано в шкільному курсі фізики.

 

Підготовка до цього уроку тривала близько двох місяців. Учні розділилися на групи, кожна з яких добирала відомості про когось з учених — на власний вибір. Діти намагалися якомога глибше ознайомитися з життям та діяльністю вченого, читаючи як науково-популярну, так і художню літературу, цікавилися не тільки науково-технічними досягненнями, а й характером, суспільно-політичними поглядами й особистісно-моральними якостями свого «обранця». Відшукували такі відомості, щоб показати найяскравіше вченого як Людину.

 

Учні не лише читали книжки та статті, добираючи необхідний матеріал для виступу, а й складали план уроку, підбирали музику, iлюстрацiї, таблиці, уривки з літературних творів.

 

Заняття відбувалося в комп’ютерному класі, де був підготований експеримент, виставка використаних книг і журналів та встановлено проектор. Також був наявний магнітофон. Кожна група сиділа за окремим столиком. Групи намагалися викласти інформацію не як звіт, а у формі довірчої бесіди, ставлячи одне одному запитання на кшталт: «А ти знаєш?..», «...чому Курчатов користувався такою любов’ю та повагою серед своїх колег?..» Це створювало невимушену атмосферу.

 

Ось деякі фрагменти цього уроку, які допоможуть краще уявити, як він проходив.

 

Учитель(починаючи урок). Сьогодні ми хочемо познайомити вас із життям, діяльністю й науковими досягненнями трьох видатних фізиків, чиї імена вже звучали на наших уроках. Ми сподіваємося, що «дотик» до їхніх особистостей відкриє вам їхні духовний світ і людяність, працездатність, і ви зрозумієте, що це були люди, глибоко віддані науці і своїй справі, з дивовижною ерудицією та культурою.

 

Перший ведучий.Під час підготовки до цього уроку перед нами постало запитання, як розв’язати цю задачу. Відповіддю стало висловлювання відомого фізика Л. Больцмана: «Я завдячую вищим натхненням творам Гете, чий «Фауст» є великим художнім твором; Шекспіру та іншим, але лише завдяки Шиллеру я став собою». Обмірковуючи це висловлювання, ми дійшли висновку, що слід об’єднати фізику й лірику. Це не випадково, тому що вони дійсно пов’язані. Фізик, академік Л. Мандельштам знав майже всю поезію свого улюбленого О.  Пушкіна напам’ять. Його друг, теж академік Н. Папалексі на найвищий щабель ставив поезію М.  Лермонтова, фізик-оптик, академік Г. Ландсберг, проводячи свої експерименти, годинами в абсолютно темній спектроскопічній лабораторії декламував «Євгенія Онєгіна»; академік М. Вавілов навіть на фронті не розлучався з «Фаустом»; академік Л. Ландау говорив, що фізик, котрий не сприймає поезію і мистецтво,— поганий фізик.

 

Другий ведучий.Перший учений, з яким ми хочемо вас познайомити,— це А.  Йоффе.

Абрам Федорович Йоффе — учитель кількох поколінь вчених-фізиків, керівник найбільшої наукової школи. Його учні зробили значний внесок у розвиток різних галузей фізики.

 

Більшість працівників Фізтеху, директором якого був Абрам Федорович, складала молодь, через що інститут часто називали «дитячим садочком», а їхнього керівника — «татом». І він справді був ним для своїх молодих колег.

А. Ф. Йоффе часто називають «батьком фізики напівпровідників», а його книжку «Основи термоелектрики» — «біблією термоелектрики». Однак 1936 р., за часів сталінського терору, на спеціальній сесії Академії наук ленінградський Фізтех і його керівник були піддані нищівній критиці. Проте Абрам Федорович продемонстрував твердість та принциповість і продовжив наукові роботи. 1942 року він був нагороджений першою Державною премією СРСР першого ступеня за роботу «Напівпровідники у фізиці і техніці».

 

У роки Великої Вітчизняної війни добром згадували академіка Йоффе партизани, для яких він створив у самому розпалі військових дій просте та надійне джерело живлення для рацій — напівпровідниковий термоелектрогенератор (так званий «партизанський чавунок»). Це обладнання також відоме  тим, що в ньому були вперше застосовані з практичною метою напівпровідникові термоелементи.

 

Усе життя Абрама Федоровича було присвячене науці й людям. Він не тільки залишив нам свої праці, але й підготував такі наукові кадри, які пізніше стали гордістю науки. Із «дитячого садочка» Йоффе вийшли нобелівські лауреати Капіца, Семенов, академіки Кікоїн, Лукірський, Курчатов, Харитон та інші.

 

Абрам Федорович помер за робочим столом, не доживши два тижні до свого 80-річчя.

(Учень демонструє схему, що працює на напівпровідниках, і таблицю, на якій зображена установка дослідження з вимірювання найменшого електричного заряду.)

 

Перший ведучий.А зараз — розповідь про одного з найвидатніших учнів А. Ф. Йоффе — Ігоря Васильовича Курчатова.

 

Коло його наукових зацікавлень надзвичайно широке й охоплює  фізику моря, фізику діелектриків і напівпровідників, ядерну фізику й техніку. З 1932 року його наукові інтереси пересуваються в галузь ядерної фізики, і він стає керівником так званої «ядерної проблеми».

 

Високий, худорлявий чоловік неабиякого здоров’я і нестримної енергії, він якось дуже виділявся серед своїх колег. Був природженим організатором, і люди охоче об’єднувалися навколо нього. Він багато бачив, бував і працював у багатьох містах. Любив гарну книжку, розумів і належно поціновував мистецтво, знаходив час, щоб послухати музику Рахманінова, Прокоф’єва, Чайковського. Він ніби знав, що доля подарувала йому лише 57 років життя, і цінував кожну його хвилину.

 

Другий ведучий.Перед іменем вченого, про якого зараз ітиметься, ми схиляємо голову за його мужність, сміливість, принциповість, цілеспрямованість. Ім’я цієї людини — Петро Леонідович Капіца. Він закінчив Петроградський політехнічний інститут і залишився працювати на кафедрі у професора А. Ф. Йоффе. Навесні 1921 р. він опинився у Великобританії, коли група радянських учених на чолі з академіками А. Ф. Йоффе і А. Н. Криловим була відряджена за кордон, щоб розташувати замовлення на обладнання. П. Л. Капіца домовився з Е. Резерфордом про те, що він проведе рік в Кавендиській лабораторії, де пропрацював до 1934 р.

 

П. Л. Капіца зробив великий внесок у різні сфери науки й техніки: теорію надсильних магнітних полів, фізику й техніку низьких температур, квантову фізику й фізику плазми. 1978 року Петру Леонідовичу було присуджено Нобелівську премію.

 

Учитель.Завершуючи наш дещо незвичайний сьогоднішній урок, ще раз хочу сказати про зв’язок науки й духовності. Науковці, про яких ми сьогодні говорили,— видатні особистості, просвітленні любов’ю до людей і безмежною шляхетністю. Такими не народжуються, такими стають у результаті великої душевної роботи.

 

Що живить їхню духовність? Перш за все це власна невтомна праця думки й здобутки світової культури.

   
Dounload PDF

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 5631
 
Догори