Евфонія в системі засобів виразності мовлення

О. Т. Ражда, учитель української мови та літератури НТМЛ № 16, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.


Звуки — щось надзвичайно своєрідне в мові.

Ні, вони — її жива плоть і кров.

А. Матвієнко

 

Говорячи українською мовою, ми часто не помічаємо її чудової властивості — милозвучності. Тим часом представники інших народів, яким доводилося чути нашу мову, завжди захоплювалися й захоплюються її приємним звучанням. Тож нам, власникам цього скарбу, варто дбати про звукову красу рідної мови, удосконалювати й плекати її.

 

Багато на цій ниві може зробити словесник у 5-11 класах (хоч не виключено такої роботи і в початковій школі). Та, на жаль, питанню евфонії на уроках мови ми приділяємо надто мало уваги, часу й сил, вважаючи його другорядним.

 

Закон милозвучності української мови вимагає певного врівноваження голосних і приголосних, певного впорядкування їх, забороняє складні для вимови збіги звуків та одноманітні повторення окремих слів і їхніх частин.

 

Будуючи речення, мовець повинен так добирати й розставляти слова, щоб, не порушуючи законів граматики і не спотворюючи думки, досягти плавності звучання фрази. Цьому допомагають наявні в нашій мові паралельні форми деяких службових слів, префіксів та закінчень (і — й; у — в; з — із, зі; від — од; би — б; же — ж; -ти — -ть; -имо — -им, -ся — -сь тощо).

 

У підручнику української мови ці питання описано достатньо. Прикро лише те, що ми не завжди наголошуємо, для чого існують такі паралельні форми, мало проводимо тренувальних вправ, а перевіряючи письмові роботи, порушення милозвучності в них не вважаємо за помилки, навіть не підкреслюючи їх. Тому школярі часто не дотримують цих законів мови (хоча в завданнях ЗНО милозвучності приділено значну увагу).

 

Бажано, щоб з уст учителя авторитетно й повчально щоразу лунало застереження: це звучить негарно, правильно говорити ось так. Поступово в учнів розвинеться добрий смак, відчуття мелодії фрази. Це позначиться і в їхній мовній практиці.

 

Які ж вправи з евфонії варто впроваджувати в процесі вивчення української мови й на уроках розвитку мовлення?

 

Насамперед під час аналізу першої творчої роботи в 5 класі повідомляю про існування дуже важливого закону милозвучності речення й коротко характеризую його. Щоб п’ятикласники краще зрозуміли суть цього закону, ілюструю сказане прикладами з аналізованих робіт і домагаюся, щоб учні надалі дотримували цих вимог.

 

Розглядаючи будову слова, звертаю увагу школярів на різноманітність префіксів за їхнім звучанням і значенням. Пояснюю, що деякі префікси мають паралельні форми:під-/піді-, об-/-обі-, від-/-віді-, од-/-оді-, роз-/розі-, з-/-зі(із-), над-/-наді-. Голосний і в них з’являється тоді, коли на стикові префікса й кореня створюється важка для вимови група приголосних (надібрати, підіслати). Виконуючи вправи з підручника, п’ятикласники утворюють слова з префіксом зі- (зіставити, зів’янути, зігріти, зізвати, розігнути, розірвати, розіслати, розігнати) і переконуються, що голосний і, який вони вставили між префіксом та коренем, добре прислужився для розмежування приголосних у словах і полегшив їхню вимову.

 

Щоб іще більше зосередити увагу школярів на евфонії, даю додому завдання вибрати з орфографічного словника слова з префіксами віді-, наді-, обі-, піді- й пояснити, чому до префікса в цих словах приєднаний голосний і. В учнів з’являються цілі групи слів із такими префіксами.

 

Тенденція до полегшення вимови виявляється і під час творення прикметників та іменників за допомогою суфіксів -ськ(ий); -ств(о): Запоріжжя — запорізький. Прилуки — прилуцький, козак — козацький, чех — чеський. Пояснюючи дітям таке чергування приголосних, розкриваю його причину. Адже в підручнику про це нічого не сказано. Учні ж повинні переконатися, що в нашій мові все складне для вимови усувається. Практично вони це засвоюють, вправляючись у творенні прикметників та іменників за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о). У підручнику таких вправ є достатньо.

 

Тема «Спрощення в групах приголосних» важлива щодо правопису, однак вона дає також багатий матеріал для закріплення знань про дію закону милозвучності. Тому, працюючи над словами типу обласний, тижня, виїзний, серце (сердець), обов’язково пояснюю причину випадання в них приголосних звуків. П’ятикласники звертають увагу на те, що в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження, у групі стн на письмі (а також у вимові) зберігається т: форпост — форпостний, компост — компостний, контраст — контрастний, баласт — баластний.

 

Пізніше учні матимуть змогу переконатися, що ми запозичили з інших мов далеко не все бездоганне з погляду милозвучності. Трапляється, що, артикулюючи іншомовне слово, язик натрапляє на такі перешкоди, які нелегко подолати (наприклад: джентльмен, контрпропозиція, кон’юнктура, монпансьє, мундштук, штрейкбрехер). Ось чому слова іншомовного походження впізнавані серед слів української мови, бо вони ніби чужі за своїм звучанням. А трапляється й так, що й на слова, запозичені з інших мов, поширюється дія законів милозвучності української мови. Узяти хоча б відсутність подвоєння приголосних у загальних назвах іншомовного походження (каса, колона, інтелігенція). І ці слова почуваються в нашій мові не гірше, як у себе вдома.

 

Для закріплення вивченого школярі виконують відповідні вправи з підручника. Крім того, пропоную перекласти з російської мови українською такі речення:

1. Вестника приятных вестей встречают с радостью. Все слилось в один сплошной радостный шум. 2. Мальчик вынул свисток и дважды свистнул. 3. Я читаю книгу и чувствую себя участником жизни необыкновенной. 4. Мы долго будем помнить радостные встречи с нашими доблестными бойцами.

 

П’ятикласники зіставляють написання слів у російській та українській мовах і набувають навичок перекладу.

 

Урівноваженню голосних і приголосних у реченні сприяє чергування у — в, і — й. На жаль, у підручнику недостатньо вправ, щоб прищепити учням відчуття милозвучності й виробити в них практичні навички. Тому, опрацьовуючи цей матеріал, вивішую на дошці таблицю з реченнями, у яких учні повинні вставити потрібні букви (у — в, і — й), усно обґрунтувавши це.

 

Вона ще не раз обвела мене своїм скорбним поглядом (і, й) пішла з дитям прямо на мою вулицю. 2. Сором, затятість (і, й) гордість змагаються (у, в) мені, а до очей зрадливо підкочуються сльози. 3. Якась незбагненна сила (і, й) принада є у синім туманці далини, він з дитинства бентежить (і, й) вабить тебе (М. Стельмах). 4. Валка тоді розсипалася по степу (і, й) сунула цеп за цепом (у, в)се ближче, ближче (А. Головко). 5. Шість місяців від нього не було чути (і, й) слова, потім написав, що (у, в)лаштувався як слід (І. Сенченко).

 

Далі п’ятикласники виправляють неточності, допущені у вживанні прийменників у/в та сполучників і/й. Речення для вправ я беру з посібника І. П. Ющука «Практикум з правопису української мови» (К, 1994. — С. 76-80).

 

1. Раптом Михайлик зупинився: у одному дворі він побачив диво-машину з блискучим ножем попереду. 2. На шляху Михайлик побачив глибоку канаву, а біля неї малі і великі труби. 3. У котлах щось вирувало і шумувало на тисячу ладів. 4. Нові приятелі сіли удвох за парту і почали слухати вчительку. 5. Вони взялися за руки і пішли додому. 6. Туди і сюди ходили люди. 7. Ось винесли шафу і канапу.

 

Звичайно, цих вправ для закріплення вживання у/в, і/й мало. Тому використовую кожну нагоду, щоб поговорити про згадане чергування й потренувати учнів. Особливо багатий матеріал для такої розмови дають письмові твори. Завжди в роботах можна знайти порушення вивчених правил, треба тільки вказувати їх учням і виправляти.

 

Аналізуючи письмові роботи, пропоную знайти помилку в реченні, пояснити, чому так не можна писати, як слід перебудувати вислів. І це роблю не лише в п’ятому, а й у всіх класах. Унаслідок такої уваги учні добре засвоюють правила вживання у/в, і/й залежно від звукового оточення та ритму й темпу мовлення.

 

Під час вивчення дієслова звертаю увагу семикласників на варіанти суфіксів і закінчень у різних дієслівних формах. Пояснюю, що це дає змогу милозвучніше побудувати фразу, і домагаюсь, щоб учні користувалися всіма варіантами закінчень і суфіксів. Так, паралельні суфікси (-ти, -ть) має неозначена форма дієслова. Для української мови характерна форма на -ти. Але у зв’язку з ритмом мови (зокрема у віршах) іноді продуктивною є також форма на -ть. Приклад використання цієї форми маємо в Т. Шевченка: А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить; та добре вигострить сокиру — та й заходиться вже будить. Неозначена форма дієслова з усіченим суфіксом вживається також із стилістичною метою замість наказового способу для підсилення категоричності наказу (Мовчать! Стоять!). Ця форма інфінітива надає фразі розмовної інтонації.

 

Для упорядкування звукового ладу фрази, а також для дотримання віршового ритму вживають паралельні закінчення наказового способу дієслова -імо/-ім (робімо — робім), -іть/-іте (пишіть — пишіте) та подвійні форми того самого слова (хоча — хоч, би — б, же — ж, більше — більш, менше — менш, раніше — раніш, знову — знов) і зворотної частки -ся(-сь).

 

Паралельними формами часто користувався Т. Шевченко: 1. Що хочете, то те і робіте: чи голосно зневажайте, чи нишком хваліте мої думи… 2. Не хилітесь ні до кого, ляжте дома спати. 3. Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте.

 

Звичайно, якихось окремих занять, присвячених вживанню цих форм, я не проводжу, та й часу для цього немає. Але завжди, коли маю справу з учнівськими творами і переказами, звертаю увагу школярів на випадки порушення евфонії, виправляю їх, раджу, як перебудувати та відшліфувати речення.

 

Дуже частою помилкою в учнівських творах і переказах є повторення окремих слів, а то й цілих виразів у кількох реченнях поспіль, що робить мову кострубатою, одноманітною. Треба непримиренно ставитися до таких похибок, обов’язково підкреслювати їх у письмових роботах і знижувати за це оцінку. Школяр мусить усвідомити допущену ним помилку і, працюючи вдома, відповідно перебудувати фразу. Поступово в учнів формується нетерпимість до надокучливих повторень, і школярі привчаються шліфувати писемну мову, правильно організовувати її з погляду евфонії.

 

У своїй роботі я часто користуюся картками, на яких записані речення з порушенням милозвучності мови. Коли учень відповідає біля дошки, пропоную йому знайти й пояснити помилку та виправити її. Загалом, щоб прищепити учням відчуття милозвучності мови, слід працювати з їхнім мовленням повсякденно й систематично. А нагода трапиться кожного дня, на кожному уроці.

 

Мова наших учнів має бути досконалою, правильною і красивою. У системі роботи вчителя-словесника не останнє місце посідають вправи, спрямовані на виховання в школярів тонкого чуття милозвучності і глибокого розуміння фонетичної краси рідної мови.

Dounload PDF

Відгуки читачів