Дорогою захоплення. Особистісно орієнтоване навчання як умова успішного розвитку дитини

Т. М. Василевська, м. Ніжин


Дитина тільки тоді піде правильним шляхом, коли дорослі вкладуть в неї все бажане.

Е. Фром

 

 

Робота вчителя — це безперервний пошук. Те, що вчора вважали новим, сьогодні вже може не відповідати вимогам сучасного уроку.

 

Нины у світі відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу, у центрі його знаходиться учень.

 

Особистісно орієнтовне навчання, хоча й не може виступати панацеєю від усіх хвороб шкільної практики, але в руках вчителя-професіонала стає надійним інструментом розвитку індивідуальності дитини, її здібностей і задатків.

 

Особистісний підхід означає визнання пріоритету особистості, створення в колективі гуманістичних відносин, завдяки яким діти усвідомлюють себе особистостями, учаться бачити особистості в інших дітях.

 

Кінцевим результатом реалізації ОЗОН є:

• зростання рівня внутрішньої мотивації учня;

• зниження рівня тривожності;

• зростання впевненості у своїх силах;

• розвиток самостійності;

• формування позитивної Я-концепції;

• опанування етапами навчальної діяльності, формування відповідних компетентностей, наслідком чого є підвищення успішності.

 

Традиційний процес навчання до останнього часу був зорієнтований на опанування школярами визначеною сукупністю знань, умінь і навичок. У період розбудови української національної школи одним із головних завдань є створення необхідних умов для повноцінного розвитку кожного громадянина України.

 

Формування особистості та її становлення відбувається в процесі навчання за дотримання певних умов: створення позитивного ставлення до навчання; забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети; усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків; можливість вільно висловлювати свою думку й вислуховувати свого товариша; сприйняття вчителя, не як особи для «похвали й покарання», а як старшого товариша, порадника.

 

За традиційного авторитарного підходу більшість педагогів вважають для себе, що важливо й обов’язково, вивчаючи індивідуальні психологічні особливості дітей, більш ефективно розробляти механізм впливу на школярів. Тобто, «зробити» дитину за «поданим зразком».

 

Особистісний підхід — послідовне ставлення до дитини як до особистості, як до само усвідомленого відповідального суб’єкта педагогічної взаємодії. Це базова ціннісна орієнтація педагога, що визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною і колективом. Сучасне розуміння особистісного підходу визнали представники напряму гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл, А. Леонтьєв, Г. Костюк).

 

Особистісний підхід може здійснювати лише той педагог, який сам усвідомлює себе особистістю, уміє бачити особистісні якості в дитині, зрозуміти її і будувати з нею відносини діалогу у формі обміну інтелектуальними, моральними та соціальними цінностями. Але відносини ці ніколи не можуть бути рівними абсолютно: рівність має бути в прояві щирості, доброти, уваги до кожної дитини. Їх будують на основі визнання свободи вибору й потреби усвідомлено дотримувати цього вибору.

 

Особистісний підхід передбачає педагогічну взаємодію, за якої використовують індивідуальні особливості дітей: темперамент, характер, інтереси, мотиви, схильності, здібності та ін. Уведення поняття «особистісний підхід» не підмінює й не заміняє поняття «індивідуальний підхід», оскільки орієнтує педагогів на визнання індивідуальності дитини як особистості й особистості дитини як особливого роду індивідуальність.

 

Увесь процес навчання проходить через такі форми й види педагогічної взаємодії, в основі яких лежить діалог. Тут домінують форми й методи спілкування, які сприяють створенню комфортного середовища: довіра, підтримка, схвалення, похвала, допомога, критика, іронія, упевненість у власних силах, віра в учня з боку вчителя, у його можливості, віра учня у вчителя, у його підтримку й захист.

 

У взаємодії домінують форми та методи, що активізують потребу дітей у пізнанні (формуються позитивні мотиви), у самоствердженні, у задоволенні та радості від пізнавальної діяльності: діалоги, дискусії, рольові ігри, моделювання і захист пізнавальних навчальних проектів, науково-дослідна робота тощо.

 

Навчання спрямоване на створення умов розвитку інтелектуального й творчого потенціалу дітей у всьому різноманітті його прояву. Учителеві необхідно охопити думкою характеристики у трьох основних часових категоріях: минулому, сьогоденні та майбутньому.

 

 

Основні ідеї особистісно орієнтованого навчання

 

  1. Визнання індивідуального внутрішнього світу дитини і його провідне значення в навчанні.
  2. Включення індивідуального внутрішнього світу дитини до пізнавального контексту.
  3. Трансформація навчального матеріалу, необхідного для засвоєння на уроці, на основі й відповідно до можливостей його засвоєння учнями.
  4. Свобода вибору виду завдання, вправи, виду діяльності.
  5. Усі діти можуть учитися відповідно до своїх можливостей, які найяскравіше виявлені через включення дитини до відповідного навчального середовища.
  6. Дитина має бачити своє просування в пізнанні та виявляти потребу в самовдосконаленні.

 

В особистісно орієнтовному навчанні учнів розглядають як носіїв суб’єктного досвіду.

Традиційне навчання прагне «загальмувати» суб’єктний досвід учня як недосконалий, несуттєвий, обтяжений випадковими, «ненауковими» уявленнями. Педагоги часом іронічно, скептично, зарозуміло ставляться до ментального досвіду дитини і намагаються його «вигнати» зі свідомості учня. Ця руйнівна акція небезпечна для психічного здоров’я дитини й завдає значних втрат результативності навчання, дитині, учителеві.

 

Життєвий досвід дитини, включений до пізнавального контексту, допомагає їй «побачити» себе в пізнавальній діяльності як важливий і необхідний момент своєї Я-присутності й надає особистісного змісту в опануванні знаннями, робить їх подієвими.

 

Найбільшими проблемами на шляху впровадження методики ОЗОН є:

• психологічна й фахова готовність учителів;

• зацікавленість у цьому керівників шкіл, органів управління освітою;

• матеріальне й методичне забезпечення процесу.

 

Етапи особистісно зорієнтованого уроку

 

I. Етап орієнтації

• Мотивація навчальної діяльності вчителем, позитивна настанова на роботу.

• Орієнтація учнів щодо місця уроку в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, словесна настанова тощо).

• Опора на особистий досвід школярів у контексті піднятої проблеми.

 

II. Етап визначення мети

• Учитель спільно з учнями визначає особистісно значущі завдання та навчально-пізнавальну діяльність на уроці (що може дати цей урок учневі зараз, для складання тематичного заліку, екзамену, для майбутнього життя).

• Визначення показників досягнення поставлених завдань.

 

III. Етап проектування

• Залучення учнів (за можливості) до планування діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності, самостійні завдання).

• Складання плану роботи.

• Обговорення складеного плану.

 

IV. Етап організації виконання плану діяльності

• Пропонується варіативність у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; в узагальненому вигляді чи на конкретних прикладах тощо).

• Вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо).

• Вибір учнями (за можливості) завдань і способів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь та відпрацювання навичок.

• Варіативність у виборі домашнього завдання (диференціація за рівнем складності та способами виконання).

 

V. Контрольно-оцінювальний етап

• Залучення учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю; самоконтроль).

• Участь школярів у виправленні допущених помилок, неточностей, осмислення їх причин (взаємо- і самоаналіз).

• Надання школярам можливості самостійно або за допомогою вчителя та інших учнів порівнювати отримані ними результати з критеріями еталону (мети).

• Використання механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного балу, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.

 

Проектування навчально-виховного процесу в площині особистісно зорієнтованої освіти передбачає:

• визначення учня основним суб’єктом процесу навчання і виховання;

• зміну співвідношення складових педагогічного процесу, від суб’єкт-об’єктних взаємин у площині «учитель — учень» до суб’єкт-суб’єктних;

• організацію освітнього середовища, яке сприяє вияву та оцінюванню результативного аспекту навчання, забезпечує опанування «умінням учитися», сприяє виявленню ініціативи, самостійності кожного учня;

• упровадження нових педагогічних технологій, які дають учням можливість реалізувати себе в навчальній діяльності;

• розробку такого змісту навчання, у якому враховують не тільки наукові знання, а й прийоми й методи пізнання, що дозволяє перетворити навчання на процес створення знань.

 

Це спонукає вчителя до перегляду цілої низки своїх професійних позицій. На традиційному уроці вчителеві відведена керівна роль. Він забезпечує процес засвоєння знань, умінь, навичок, викликає інтерес до предмета тощо. На особистісно зорієнтованому уроці вчитель — це, перш за все, координатор і консультант, а сам урок — навчальна ситуація та «сценічний майданчик». Усе це вимагає від педагога такої самоорганізації і відповідно організації навчальної діяльності учнів, яка б сприяла не простій передачі знань, а розвитку аналітичних здібностей, умінь пізнавальної діяльності. Тому, як учитель, ставлю перед собою мету — самовдосконалюватися, розвивати самостійність у діяльності учнів, творче ставлення до будь-якого завдання. Її реалізація унаочнюється передусім у формах і методах навчання учнів. Характеризуючи форми й методи, варто підкреслити збільшення питомої ваги групової роботи, у межах якої розподіляють відповідні ролі між її членами, формують лідерів, підвищують самостійність учнів у роботі, виробляють навички пошукової діяльності. Серед різноманітних форм навчальних занять основне місце все ж відведено уроку в його класичному вигляді.

 

Застосування особистісно орієнтовного навчання забезпечує самостійне виконання різних завдань усіма учнями одночасно. Вони інтенсифікують навчальний процес, дають змогу:

• корисно розподіляти робочий час;

• запроваджувати взаємонавчання;

• сприяти розвитку критичного мислення;

• руйнувати стереотип;

• розвивати комунікативні навички;

• навчатися кожному на своєму рівні;

• здійснювати міжпредметні зв’язки;

• формувати пізнавальну діяльність учнів;

• дає змогу відчувати себе важливим і значущим.

 

Інтерактивні методи навчання

 

Пізнай себе і свою сутність.

Г. Сковорода

 

Розвиток сучасної науки і техніки ставить перед школою нові завдання. Випускник сучасної школи, який житиме і працюватиме в новому тисячолітті, має бути із певними якостями, а саме:

  • критично мислити, уміти бачити труднощі й шукати шляхи їх подолання;
  • самостійно здобувати необхідні знання, уміло застосовувати їх на практиці для розв’язання назрілих проблем;
  • бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;
  • самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного й морального рівня.

 

Розвитку цих якостей сприяють інтерактивні технології навчання. Інтерактивні технології навчання передбачають:

• організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи робить особистий внесок у спільні зусилля, і зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи;

• використання дидактичних і рольових ігор;

• моделювання життєвих та створення проблемних ситуацій.

 

Приклад використання інтерактивних технологій у 7 класі під час вивчення курсу «Бісерне рукоділля»

 

Нова програма вимагає від учнів працювати над створенням проектів, уміти презентувати свій проект і виріб. Дівчатка знайомляться із основними етапами виготовлення виробу, навчаються складати інструкційні картки із виконання проекту, проводити маркетингові дослідження та економічне обґрунтування виробу. І це сприяє творчості. Зараз дуже модно оздоблювати вироби бісером. У магазинах є багато видів бісеру, що дає можливість дівчаткам на уроці виготовити красивий і сучасний виріб.

 

Дівчатка в класі поділені на чотири групи, які отримують різні завдання. Навіть коли учні зовсім нічого не вміють плести з бісеру, то прості секрети плетіння допомагають наприкінці уроку створити невеличкі букетики в кожній групі.

 

У кінці уроку кожна група захищає свій проект, який має назву. Дівчата створюють композицію із квітів, інколи навіть пишуть віршики про свої квіти. У кожній групі є дитина, яка оцінює роботу кожного під час виконання практичної роботи.

 

Оцінку вчителя та учня cумують та ділять на два. Так отримують загальний бал. Учні завжди отримують бал в кінці уроку, що допомагає оцінити вивчений модуль.

 

Оцінювання роботи учнів у групі

№ з/п

Прізвище, ім’я учениці

Оцінка учня

Оцінка вчителя

Загальний бал

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використання рольових ігор під час вивчення модулів «Проектування виробів» і «Техніка й технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів»

 

Дівчатка знайомляться із професіями дизайнера одягу, художника-модельєра, закрійника, технолога швейного виробництва тощо. Пропоную дітям під час створення ескізу виробу гру «Виставка майбутніх проектів». Клас перетворюємо на картинну галерею. На дошці та стінах розташовують ескізи швейних виробів (у 5 класі — наволочок, у 6-му — фартухів, у 7-му — спідничок, у 8-му — жилетів). Для такої галереї дівчатка обов’язково підписують роботи. У листах оцінювання з’являються оцінки і за сучасність проектів, і за простоту, і за естетичність. Найкращі проекти ми представляємо на виставках робіт учнів під час проведення «Тижня трудового навчання».

 

Міні-виставки швейних виробів потребують розповіді про ці роботи. Для цього проводять екскурсії для учнів нашої школи й батьків. Найкращих майстринь року обов’язково нагороджують (молодша, середня та старша групи) дипломами в номінації «Декоративно-ужиткове мистецтво». Для нагородження запрошуємо найкращих майстринь міста. Це спонукає дівчаток старанніше ставитися до виготовлення своїх виробів.

 

 

Метод проектів

Метод проектів зараз є одним із основних під час викладання трудового навчання в школі. В основі його лежить розвиток пізнавальної діяльності учнів, уміння самостійно використовувати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну роботу учнів — індивідуальну, групову, парну, яку учні виконують протягом певного часу. Він органічно поєднується з груповим підходом до навчання і включає дослідницькі, пошукові, проблемні методи, творчі за своєю суттю.

 

Колективна та індивідуальна робота над тією чи іншою проблемою передбачає необхідність у різні моменти пізнавальної, експериментальної, творчої діяльності використовувати сукупність різних навичок. Усі ці навички необхідно формувати.

 

Кожного року мені доводиться готувати учнів до олімпіади. В основному це індивідуальна робота. Але обдарована дитина також потребує від учителя відповідної підготовки. Часто використовую під час проведення таких занять тестові завдання. Десять завдань із вивчення будь-якого модуля завжди систематизують знання. А складні завдання я даю для домашнього виконання. Таке вивчення теоретичного матеріалу допомагає ученицям успішно виконувати тестові завдання на олімпіадах.

 

Метод проектів також використовую на таких заняттях. Ось уже кілька років на олімпіаду потрібно виготовити виріб, підготувати технологічну документацію для його виготовлення. Під час виготовлення краватки ми дуже довго вибирали матеріал. Учасниця , що брала участь у олімпіаді, звернула увагу на бісер, із яким працювали на заняттях гуртка «Бісеринка». І ось уже створено ескізи кількох моделей учасниками гуртка.

 

Дівчинка провела велику пошукову роботу. Які види краваток бувають? Які є способи зав’язування краватки? Чому з’явилися краватки? Завдяки спільним зусиллям було створено оригінальний виріб.

 

Інший приклад. Дівчинка, після екскурсії в Софіївський собор м. Києва, вирішила познайомитись із мистецтвом петриківського розпису. Зразки цього розпису застосували в орнаменті сумочки для мобільного телефону. Дівчинка не тільки дослідила виникнення петриківського розпису, але й знайшла факти, чому для телефону потрібна саме така сумочка.

 

Основні методики інтерактивного навчання потребують від учителя значної кількості часу в ході підготовки до уроків. Полегшує завдання створення інструкційних карток для роботи в групах. Такі картки можуть зробити й самі учні на уроках технічного конструювання. Створюють кілька груп учнів, які отримують завдання: «Підготувати технологічну картку виготовлення майбутнього виробу». У групі учні розподіляють обов’язки, ураховуючи організаційно-підготовчий, технологічний етапи, витрати матеріалів. По закінченню роботи підбивають підсумки. Це сприяє доброзичливості, порозумінню, співробітництву, дає можливість реалізувати особистісне орієнтовне навчання. Педагог має старанно планувати свою роботу, витрачаючи багато часу для підготовки. Учні також мають заздалегідь прочитати, продумати, виконати самостійно певний обсяг роботи.

 

Згадані методи ставлять учня ві-на-віч із певною проблемою, вимагають творчого переосмислення набутих знань, розвивають мислення. Зростає й інтерес вчителя до таких нестандартних уроків, оскільки вони спонукають до творчості.

 

Додатки

Додаток 1

• Організаційні форми роботи, що дозволяють організувати навчання на діяльнісній основі:

технології «Мікрофон», «Діалог», «Проектна діяльність», «Коло ідей», «Дерево рішень», «Навчаючи — вчуся», «Очікування», «ПРЕС», «Карусель», «Займи позицію», «Шкала думок», «Дискусія», «Дебати», «Мозаїка», «Круглий стіл», «Активне слухання», «Павутинка», «Мозкова атака», «М’ячик», «Прес-конференція», «Інтерактивна лекція», «Таблиця “Так — Ні”» тощо.

• Форми роботи з текстом, що дозволяють організувати навчання на діяльнісній основі:

технології «Парафразування», «Письмові запитання», «Читання з позначками», «Кероване читання», «Багаторівневе опитування», «Сенкан», «Асоціювання», «Гронування», «Запитання — відповідь», «Есе», «Діаграма Вена», «Понятійні таблиці», «Т-схема», «М-схема», «Таблиці ЗХВ», «Дискусійна сітка Акермана», «Критичне письмо», «Порушена послідовність» та ін.

• Запитання для аналізу особистісно зорієнтованого уроку:

забезпечення мотиваційноїготовності й позитивного настрою; актуалізація суб’єктного досвіду; вироблення вмінь визначити проблему, здійснити планування; можливість унесення змін у цілі й план уроку, вибору різних видів завдань (у т. ч. домашніх) та форм опрацювання навчального матеріалу; толерантність учителя у ставленні до школярів, перевага індивідуальних, парних, групових форм роботи, створення ситуації успіху на уроці, оцінювання як результату, так і процесу виконання завдань; проведення рефлексії та оцінювання діяльності.

 

Додаток 2

Різні форми навчання забезпечують неоднаковий рівень засвоєння матеріалу. Про це свідчать дані дослідження Національної лабораторії тренінгу США, які наведені в схемі.

 

Засвоєння матеріалу

Навчання інших — 90 %

Практичне вивчення — 75 %

Лекція — 5 %

Читання — 10 %

Дискусійна робота — 50 %

Індивідуальний метод — 20 %

Демонстрування — 30 %

Dounload PDF

Відгуки читачів