Сучасні підходи до методичного апарату підручника з історії для старшої школи

Гупан Н. М., доктор педагогічних наук, професор, науковий співробітник лабораторії історії педагогіки НАПН України


Ми продовжуємо друкувати матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Теорія і практика реалізації державних стандартів освітньої галузі «Суспільствознавство» в умовах реформування національної системи освіти», що відбулась у червні цього року на базі Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
 
Сьогодні підготовка підручників і посібників з історії відбувається за умов певної варіативності змісту освіти й відсутності чітко визначеної наукової позиції щодо психолого-педагогічних та інших вимог до такої літератури. Існують суттєві розбіжності і певний авторський «волюнтаризм» у процесі підручникотворення, зокрема в методичному апараті.
 
Останнім часом автори винайшли чимало оригінальних варіантів побудови і розташування компонентів підручника: основного та додаткового текстів, ілюстративного матеріалу, апарату орієнтування та довідкової частини.
 
Підручник, не може бути абсолютно нейтральним чи об’єктивним і, можливо, і не повинен бути таким. Бабро Ларсон, директор Європейської групи освітніх видань
 
Основною складовою підручника з історії залишається текст, але він часто розподілений на
основний і додатковий, які подають різними шрифтами. Інколи з цією метою використовують спеціальні символи, якими позначено матеріали для додаткового читання або підвищеної складності. Це робить підручник «багаторівневим», за яким учитель може варіювати обсяг матеріалу залежно від особливостей своїх учнів. У деяких підручниках сьогодні додатковий текст за обсягом дорівнює основному, тож автори пропонують його як самостійне та рівноцінне джерело знань. Можна констатувати також, що в нових підручниках більш активно почали використовувати зовнішні прийоми орієнтування: шрифтові виділення, шмуцтитули, колонтитули, умовні позначки, піктограми тощо.
 
Суттєво збільшилась кількість історичних документів, до яких пропонують спеціальні завдання для розвитку в учнів умінь аналізу історичної інтерпретації, критичного мислення тощо.
 
Зазнав змін і характер ілюстрацій: замість малюнків, які відтворюють текст, автори добирають
документальні, наочні та змістовні ілюстрації, які виступають в ролі історичного джерела. Замість коротких відомостей про характер (сюжет) ілюстрацій з’являються розгорнуті коментарі — довідкові тексти про людей, описані події, час та місце створення, авторів та головні ідеї. Це сприяє перетворенню ілюстрацій на оригінальний самостійний елемент інформації, засіб організації дослідницької роботи учнів на уроці, їхньому етичному та естетичному вихованню.
 
Одразу в декількох напрямах відбувається вдосконалення апарату засвоєння. У найбільш доречних випадках авторам вдається створити своєрідну «канву» запитань і завдань, за допомогою яких підтримується постійний зв’язок авторів з учнями на всіх етапах опрацювання тексту, забезпечується постійне керівництво їх самостійною пізнавальною діяльністю різного рівня.
 
Також вирізняються нові підходи до словникової частини підручників. Новою є не тільки наявність словників та глосаріїв, а й спроба окремих авторів зробити такий словник посторінковим. Зустрівши нове слово, учень може одразу ж дізнатися про його значення, етимологію або трансформацію.
 
Навчальні посібники з історії є офіційною, перевіреною багатьма інстанціями, авторизованою у процесі досить складних процедур автобіографією нації. Бодо фон Борріз, Німеччина.
 
Зрозуміло, що оформлення методичного апарату насамперед відображає уявлення авторів про необхідний та достатній рівні самостійності учнів у користуванні підручником, шляхи застосування його на уроці, під час домашньої роботи і в організації навчання.
Dounload PDF

Відгуки читачів