«Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні…». Василь Стус і Донеччина 11-й клас

Т. О. Голубчук, учитель української мови та літератури ЗОШ І–ІІІ ст. № 7, м. Донецьк


Мета: ознайомити учнів із життям і поетичною творчістю Василя Стуса; розвивати в учнів зв’язне мовлення, критичне мислення, пам’ять, самостійну думку; виховувати почуття поваги до поетів-патріотів.

Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.

Обладнання: фотографії В. Стуса, виставка книжок Стуса, мультимедійні засоби.

 

Епіграф до уроку:

Дозволь мені, мій вечоровий світе,

упасти зерням в рідній борозні.

В. Стус

 

 

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Вступне слово вчителя

— На цьому уроці ви познайомитесь з одним із найвизначніших поетів XXстоліття, ім’я якого символізує відвагу, справедливість, національну гідність, патріотичність, незламність духу. Це — Василь Стус.

Як ви розумієте рядки епіграфа? Поясніть.

(Відповіді учнів)

– А зараз я хочу почути від вас, чого ж ви чекаєте від сьогоднішнього уроку.

Учні, по черзі передаючи уявний мікрофон, кажуть:

• Хочу дізнатися, у чому важливість його творчості для нашої літератури.

• Мені цікаво дізнатися, з якої сім’ї Стус, де він жив, навчався, працював.

• Мені не відомі його вірші, тому хочу почути їх, ознайомитися з їхньою проблематикою.

• Чому так рано помер Василь Стус?

• Я хочу дізнатися, чи були в нього сім’я, діти.

• Чому його вважають символом нескореності духу?

• Що зв’язує Стуса з Донеччиною?

Учитель. Сподіваюсь, що сьогодні ви отримаєте відповіді на свої питання.

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Інформація учнів про шістдесятництво в українській літературі, про репресії і переслідування творчої інтелігенції в 60-70-ті роки ХХ ст.

 

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

Слово вчителя.

– Наш урок є незвичайним. Це урок-дослідження. Готуючись до нього, ви самостійно досліджували, отримавши конкретні завдання, основні події життя й творчості поета, проблематику його віршів, думки про Україну.

Тож на уроці працюватимуть такі групи: «Біографи», «Літературознавці», «Краєзнавці».

Послухаймо групу «Біографів», які досліджували біографію В. Стуса.

1-й учень.Василь Стус — відомий поет, творчість якого вивчають у школі та ювілеї якого широко відзначають у нашій країні й за кордоном.

6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в сім’ї селян четвертою дитиною народився Василько Стус. Ім’я йому дала мати Їлина Яківна, що грецькою мовою означає «цар», «володар», «князь». Батько Семен Дем’янович був людиною працьовитою.

Дитинство було, як назвав його сам Стус, гарним. Хлопець із 6 років охоче і з великим зацікавленням навчався в школі, мав багато друзів.

Незабаром родина переїздить до міста Сталіно (зараз Донецьк), де батьки працюють на хімічному заводі. Зверніть увагу, що поет певний час жив у нашому місті, тут навчався, здобув середню освіту. Перша біда прийшла до них 1944 року — на міні підірвався старший брат, трохи пізніше від менінгіту помирає старша сестра.

Після закінчення школи Василь навчається у Сталінському педагогічному інституті за фахом «українська мова і література». Серйозно вивчає поезію, сам же писати вірші почав ще у школі. Закінчивши інститут, їде на Кіровоградщину працювати в 7-семирічну школу, але за 2 місяці його забирають на службу до армії.

Після служби Василь з 1961 до лютого 1963 р. працює учителем в Горлівці, літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». Ці роки він назвав «часом поезії».

2-й учень.Є цікава історія про Стуса, яку розповіли його товариші.«Одного морозного січневого ранку ми йшли до видавництва «Дніпро» й зустріли старого чоловіка, якому дошкуляв тридцятиградусний мороз. Мав він інтелігентне обличчя, був у демісезонному пальті, застебнутому наперекосяк, у шапці, що наїхала йому на брові.

Василь зупинився перед старим, ґречно привітавшись.

— Доброго ранку, Тарасе Івановичу!

— Доброго ранку, — відповів старий.

— Давайте я вас застебну, — сказав Стус і почав перестібати благеньке пальто.

— Прошу, прошу, — вельможно дозволив старий.

Потім Василь ще помітив розв’язаний шнурок на тоненькому літньому черевику, що волочився. Присів і зав’язав.

У цьому був весь Стус. Я спитав:

— Хто він?

— Тарас Франко. Син Івана Франка, — співчутливо всміхнувся Василь. — Зовсім уже безпорадний старий”.

3-й учень.Поети-шістдесятники розгортали плечі, та не надовго. З другої половини 60-х років після усунення влади Микити Хрущова розпочався період переслідування інакодумців, арешти, заслання, табори.

Нетерпимий до будь-якої неправди, безкомпромісний і запальний Василь Стус болісно сприйняв спроби тоталітарного режиму зрусифікувати Україну, виступав проти закриття українських шкіл.

30 серпня 1965 року було заарештовано Івана Світличного. Настало лиха година для національно свідомої української інтелігенції. Арешти тривали в Києві, Львові та інших містах. Утім, Василь був незламним. Перед переглядом фільму «Тіні забутих предків», що мав відбутися в кінотеатрі «Україна», Василь зі своїми друзями піднявся в залі на знак протесту проти наступу реакції Стус вважав, що мовчанка є злочином.

4-й учень. 20 вересня його було відраховано з аспірантури. Так напередодні шлюбу з Валентиною Попелюх Василь став безробітним. На роботу його не брали, деякий час працював у будівельній бригаді, згодом — кочегаром.

У грудні він напише: «Прости мені, недільний мій Хрещатик, що, сівши сидьма, ці котли топлю в оглухлій кочегарці. Що терплю, коли вже ні терпіти, ні мовчати не можу».

Раз на рік під псевдонімом «В. Петрик» Стус друкувався, але згодом і на псевдоніми почали полювати кадебісти.

Збірка «Зимові дерева», незважаючи на схвальні відгуки рецензентів, не побачила світ. І поет зважується рукопис передати за кордон. 1970 року збірка вийшла у брюссельському видавництві.

5-й учень.А 7 вересня 1972 року (зверніть увагу, що вересень для Стуса був нещасливим місяцем) Стуса було засуджено за наклепницькі антирадянські листи, вірші і вихід його збірки за кордоном. Вирок: 5 років ув’язнення у виправно-трудовій колонії суворого режиму і заслання на 3 роки. Попереду були мордовські табори і заслання в Магаданській області. Але Стус не зігнувся. Поет виступає проти знущань табірного начальства, оголошує голодовки на 14-18 діб. А на засланні працює на золотодобувному руднику, де страшенний пил і молоді хлопці за півроку стають силікозниками.

Навіть за таких умов Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови, володіє усіма слов’янськими й німецькою мовами, перекладає Рільке. Створена четверта збірка «Час творчості». Наступна, «Палімпсести», об’єднає все, створене поетом у неволі.

Палімпсестаминазивали в давнину пергаменти, на яких було стерто первісний текст і по ньому написано новий.

1978 року поет повертається на Україну і продовжує працювати як поет і робітник. Але 1980 року — другий арешт. Стус знав, що боротьба буде смертельною, це все одно, що битися об стінку.

3-й учень.Слово — синові Дмитру Стусу.

«Коли батько повернувся, за ним установили постійний нагляд. У 1980 році він погодився очолити другу українську Гельсінську групу, хоча друзі говорили, що це нерозсудливо, бо перед тобою відчиняться ворота зони. Але батько вважав, що є смисл «битися головою об стіну». Коли його арештували, ми з матір’ю знали, що прощаємося з ним назавжди.

Слідчі були приголомшені щирістю і відвертістю батька, а перед судом його відправляють на психіатричну експертизу. Там встановили діагноз — «паталогічна чесність»».

4-й учень.Суд відбувся в кінці вересня 1980 року. Присуд був жорстоким: 10 років позбавлення волі у таборах суворого режиму, 5 років заслання. Василь Стус гідно прийняв безжальний вирок, цілковито усвідомлюючи, які випробування судилися йому:

 

Мороком горло огорне —

ані тобі продихнуть.

Здрастуй, бідо моя чорна!

Здрастуй, страсна моя путь!

 

5-й учень.Говорить Дмитро Стус: «У нас було одне коротке побачення після суду та ще одна доба в таборі с. Кучино Чусовського району Пермської області 1981 року. Пам’ятаю, який був шмон: маму обшукували, я відвертався, щоб не дивитися, як перевіряють кожний шов. Коли з’явився батько, я зрозумів, що він уже в якомусь іншому світі: це була людина безтілесна. Я фізично відчув, що він не такий, як ми...»

6-й учень.На захист поета, за його звільнення виступала прогресивна світова громадськість світу. Академік Андрій Сахаров писав: «Життя людини ламається до краю, як відплата за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням. Я закликаю всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса...»

Та влада особливо жорстоко розправляється з тими, хто не пішов на компроміс із совістю.

Ніщо не могло зломити загартованого духу поета. За колючим дротом не вгасала його творча енергія: тут, у неволі, він писав свою філософську лірику, перекладав твори Поля Верлена, Шарля Бодлера та інших.

Передавши за кордон «Таборовий зошит», який там опублікували, Василь Стус дістав додаткове покарання — рік камери-одиночки. У листах до матері писав: «Не оплакуй моїх фотокарток, мамо. Це щастя — мати таку долю, як у мене. Почуваюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі».

1-й учень.1985 року Генріх Бьолль пропонує книгу «Палімпсести» на здобуття Нобелівської премії.

Михайло Горбачов не знав, що робити: тримати майбутнього нобелівського лауреата за ґратами чи все ж звільнити «особливо небезпечного політичного злочинця»?

Ставлення до поета стає суворішим. 28 серпня 1985 року тюремники кидають Стуса в карцер на 15 діб, Стус оголосив голодовку. За тиждень, проти ночі з 3 на 4 вересня Василя Стуса не стало. 47 річного поета, який половину свого життя (23 роки) провів у неволі, було поховано в безіменній могилі зі стовпчиком з номером 9.

Поет передбачав свою долю у вірші:

 

...ми ще повернемось,

обов’язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

 

2-й учень.Тіло поета відшукали на безіменному кладовищі і 19 листопада 1989 року перепоховали в Києві, на Байковому цвинтарі. Тут він спочиває поруч зі своїми побратимами — Юрієм Литвином та Олексою Тихим.

Рукопис останньої (написаної протягом 1980-1985 років) збірки «Птах душі» так і не було  знайдено. Дмитро Стус говорить, що її, можливо, спалено. Він пам’ятає слова батька: «Не май зла, сину. Ні на них, ні тим більше на світ. Світ добрий, але кожній людині випадає своя путь... часами трудна... інколи навіть дуже...»

Учитель. Послухаємо тепер групу «Літературознавців», які досліджували поезію Стуса.

1-й учень.Наша група помітила, що поезія поета менш досліджена, ніж його біографія. Можливо, це тому, що поезія Стуса — філософічна, а мова — складна. Сам Стус сказав колись історику і філологу Хейфецу, який, перебувавши разом з ним у таборах Мордовії, попросив почитати вірші: «Ти не зрозумієш, Мишку. В мене складна мова».

Дослідник творчості Василя Стуса Юрій Шевельов пише: «Складна в Стуса не тільки мова. Складна система його образності, зокрема його метафорика, складне плетиво асоціацій».

У його поезіях зустрічаємо архаїчні вирази, новотвори. Їх висував поет для того, щоб відрізнити мову поетичну від розмовної, буденної.

2-й учень. У вірші «Ніч — хай буде тьмяніша» він пише:

 

Хай пробуде в віках — десниця твоя простерта,

Багряна твоя тога і голубий хітон.

Треба славно — раз судилося вмерти —

Перебути вік свій, а не покон.

Треба щедро — серцем одним

Устами ледь розпуклими —

Розпелюстити втіхи гін, всевідради!

Сонце — бо йде — за нами!

 

Тут архаїзми «простираємо десницю» (підносимо руку), «спогадуємо» (згадуємо). Новотвори «покон», «розпелюстити», «всевідрада».

Є у вірші анафора (повторення одного і того ж слова на початку речення) «треба». Метафора «розплющений гін втіхи» — образ смерті, «сонце» як образ перемоги Духа через смерть.

3-й учень. Поезія Стуса ступеньована, враження й почуття ніби ступенюються: наприклад:

 

Був зал, мов постріл, —

довгий і гулкий.

 

Значний вплив на поета мала творчість і філософія Григорія Савича Сковороди. Сковорода вважав, що «є дві людини: земна і небесна в тій самій людині. Дійсна людина — таємниця. Тіло — то сіно і лушпиння, земна людина — це порох, що повернеться в землю, а небесна, дійсна людина не вмирає і смерть не має сили над нею».

І ось як про це пише Стус:

 

Як то сниться мені земля,

на якій лиш ночую!

Як мені небеса болять,

коли їх я не чую.

Як постав ув очах мій край,

наче стовп осіянний.

Каже: сина бери, карай,

він для мене коханий.

Тож просторся, душе моя,

на чотири татамі,

і не кулься від нагая,

і не крийся руками.

 

Поет на землі вважає себе тільки тимчасовим мандрівником — він на ній тільки ночує, душа ж його безсмертна, як безсмертний сам Бог.

Тому своєму Творцеві, Богу він присвячує такі рядки:

 

Тільки тобою

білий святиться світ,

тільки тобою

повняться брості віт,

запарувала

духом твоїм земля,

тільки тобою

тішиться немовля.

 

Василь Стус знає, що смерть його буде початком нового життя, тому писав, що «в смерті обернуться до життя». Цей мотив вибореного життя з тліну повторюється в багатьох його поезіях.

3-й учень. Я хочу звернути вашу увагу на те, що Василь Стус любить розривати речення, а іноді й слова у рядку вірша. Можна залишити у цьому ж рядку, традиційно й треба, а він його переносить у другий.

Перший рядок: Господи, гніву пречистого

Другий рядок: прошу — не май за зле.

Слово «прошу» поет навмисне у другому рядку пише.

Життєвий шлях самого поета окреслено самонаказом:

Сто плах перейди, серцеокий,

Сто плах, сто багать, сто голгоф.

У наведених рядках бачимо повтор — градацію одного і того ж слова «сто». Стусів світ — суцільний «оксиморон» (оксиморон з грецької означає “нісенітниця”): «хрест — веселий», «рятунок — нестерпний», «журба — солодка», «могили — живі».

Стус любив Україну, її доля хвилювала його постійно, але він гнівно картає, що людина поруч високості мізерна: «пришелепуватих землячків» він називає «байдужі баляндрасники», «ревні раби», «рід без’язикий», «торговище совістей, радощів, душ». Ці образи узагальнено в образ самої України, зрадженої і зрадливої, «вітчужілої вітчизни», «храму зазнаного скверни», «нестерпної рідної чужини» — України, де:

 

Горить свіча —

а спробуй відшукай людину

на всю Україну,

де навіть під час останнього страшного суду

покинуть яму з мертвих всталі,

а ці — ще спатимуть — і далі.

 

Василь Стус критикує наш народ за пасивність, доля ж народу боліла Стусу кожним нервом, кожною каплею крові.

Учитель. Дякуємо групі «Літературознавці» й надамо слово групі «Краєзнавці».

1-й учень.25 вересня 2008 року на будівлі філологічного факультету Донецького Національного університету, де з 1954 по 1959 рр. вчився український поет Василь Стус, була встановлена меморіальна дошка.

6 січня 2013 року з нагоди його 75-річчя відомого українського поета-дисидента, Героя України Василя Стуса в Донецьку вшанували пам’ять свого земляка.

Біля меморіальної дошки українському поету зібралися шанувальники його творчості. В заході взяли участь заступник голови Донецької облдержадміністрації Тамара Лук’янчук, заступник голови Донецької обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Марія Олійник, викладачі та студенти філологічного факультету ДонНУ, представники різних громадських організацій міста. Звертаючись до присутніх, Т. Лук’янчук наголосила на «високій ролі видатного діяча української нації в соціально-культурному розвитку держави». Також вона підкреслила, що ідеї славного сина українського народу актуальні і в нинішніх умовах. «Ми пишаємося тим, що він жив у нашому місті, вчився в нашому університеті... Цей ювілей сумний і радісний. Сумний від того, що людина не дожила до цієї дати, а радісний від того, що він стільки всього зміг зробити. Те, що відкрили музей ім. Стуса, — це прекрасно, але думаю, що найкращою пам’яттю для нього буде наше вивчення його творчості, діяльності, і віршів, у яких можна знайти відповіді на питання, які непокоять нас сьогодні», — сказала Т. Лук’янчук.

2-й учень.15 років тому колишній правоохоронець Олег Федоров запропонував створити музей поета у промисловій Горлівці, де у 1961-1963 роках він викладав українську мову та літературу в школі № 23. До оргкомітету тоді також увійшли тутешні письменники та журналісти, і спільними зусиллями унікальний заклад відкрили.

Експонати звозили з усіх усюд. Колишній побратим-політв’язень Василь Овсієнко передав тюремну робу, син поета Дмитро привіз батькове пальто. Розшукали першу нелегальну книжку Стуса, видану накладом… 10 примірників. А представники української діаспори у США привезли в Горлівку видання творів поета англійською мовою, що було висунуто на здобуття Нобелівської премії.

Музей тривалі роки утримували коштами Олега Федорова, проте через свій поважний вік фундатор закладу вирішив передати його на державне утримання. Спершу місцева влада без ентузіазму відреагувала на цю пропозицію, та з Адміністрації Президента України повідомили: глава держави підтримує ідею бюджетного фінансування, а заклад перенесуть в обласний центр. Так і сталося. Утім, до Донецька перевезли тільки зразки літературної спадщини, листи, фотокопії документів, окремі особисті речі, а експонати, пов’язані із правозахисною діяльністю Стуса, залишилися в Горлівці.

Тож торік наприкінці грудня у Донецькій обласній бібліотеці експозицію музею Василя Стуса розташували в одному залі поряд із літературно-художнім музеєм Тараса Шевченка. Відтепер тут можна проводити творчі зустрічі, конференції, екскурсії. «Це добре, що музей створили в обласному центрі, — вважає голова правління Донецького благодійного фонду Василя Стуса Олег Федоров. — А підтримка обласної влади дає надію, що робота вестиметься на солідному і професійному рівні».

3-й учень

 

Верни до мене, пам’яте моя,

нехай на серце ляже ваготою

моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом горло солов’я

в гаю нічному. Пам’яте, верни

із чебреця, із липня жаротою.

Хай яблука останнього достою

в мої, чорнобокі, виснуть сни.

Нехай Дніпра уроча течія

бодай у сні, у маячні струмує,

і я гукну. І край мене почує.

Верни до мене, пам’яте моя.

 

Перед нами — Людина з великої літери. І життя, і творчість Василя Стуса щільно пов’язані. Вони обоє «чесні», а це в наші дні, “підлі і скупі”, за висловом Миколи Зерова, дуже багато.

Наша молодь піде різними стежками у дорослому житті, але всі мають вирости справжніми громадянами нашої Вітчизни. І добре, якщо у своєму серці вони збережуть пам'ять про поета і громадянина, Героя України В. С. Стуса.

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Висловіть свою думку, чи був би Стус щасливим в іншому суспільстві, якби не довелося перебувати за ґратами?

2. Що найбільш бентежило поета? Наведіть факти на підтримку вашої позиції.

3. Що вразило вас у поезії Стуса? Чим відрізняється вона від текстів інших поетів?

4. Чи достойні такі люди бути національними героями?

 

VІ. Підсумок уроку

 

VІІ. Оцінювання

 

VІІ. Домашнє завдання

Прочитати матеріал у підручнику про життя і творчість В. Стуса, уміти аналізувати його поезії, вивчити напам’ять вірш «Мені сіяла нині вранці…» або «Як добре те, що смерті не боюсь я…».

Dounload PDF

Відгуки читачів