Веслувальний слалом

І. В. Лущик


Веслувальний слалом — подолання на швидкість розміченої воротами дистанції (ділянки порожистої річки або штучної траси зі швидкістю потоку води не менше ніж 2 м/с).

 

Історія

 

Історія веслувального слалому (слалому на бурхливій воді) почалася 11 вересня 1932 року на річці Арі у Швейцарії. Ідею створення нового виду спорту запозичено з гірських лиж, де девізом було «Зима, сніг і лижний слалом», що було змінено на: «Літо, вода й веслувальний слалом».

Незважаючи на те, що веслувальний слалом виник на «гладкій воді», дуже швидко цей вид спорту був перенесений на «бурхливу воду» з порогами. 

Перший чемпіонат світу із веслувального слалому під патронажем Міжнародної федерації каное було проведено 1949 року в Женеві (Швейцарія), у якому з восьми представлених дисциплін у чотирьох першими стали французи й у трьох — господарі чемпіонату.

Історію веслувального слалому можна поділити на три періоди: 1949–1972, 1972–1992 і з 1992 року до теперішнього часу. Для першого періоду характерно зміни конструкції та матеріалів човнів (розбірні, із потужним каркасом і з брезентової тканини байдарки були замінені на міцні склопластикові човни). Протягом другого періоду змінили й спростили правила змагань. Третій період почався з уведення веслувального слалому до програми Олімпійських ігор і зміни в правилах веслувального слалому (зокрема штрафи та система двох спроб).

У СРСР першими захопилися веслувальним слаломом спортсмени з Латвії, які 1967 року власноруч виготовили перші вітчизняні човни зі склопластику й ходили на них. Перші Всесоюзні змагання із веслувального слалому проводили в жовтні 1970 року на річці Ріоні в Грузії.

 

Різновиди

 

Офіційні змагання проводять у таких класах човнів:

  • K-1Ч (байдарка-одинак) — чоловіки;
  • K-1Ж (байдарка-одинак) — жінки;
  • С-1Ч (каное-одинак) — чоловіки;
  • С-2Ч (каное-двійка) — чоловіка;
  • C-1Ж (каное-одинак) — жінки (включено до програми чемпіонатів світу 2010 року).

Також проводять командні перегони в кожному класі (команду складає три екіпажі).

На Олімпійських іграх проводять тільки особисті заїзди в чотирьох класах човнів.

 

Правила та суддівство

 

Залежно від довжини дистанції, кількості воріт, швидкості течії та ін. траси поділяють на 5 категорій складності. Змагання проводять на трасах складності зазвичай не вище ніж 3 категорія.

Ворота складаються із двох віх із горизонтально натягнутим між ними тросом, пофарбованих у біло-зелений («прямі ворота» — їх слід проходити за течією) або біло-червоний («зворотні ворота» — їх слід проходити проти течії) колір. Ворота нумерують у порядку їх проходження (номери позначено на спеціальних табличках над воротами). За проходження воріт із помилками до підсумкового часу додають штраф:

2 с — за неправильне проходження з торканням вішок човном, веслом або будь-якою частиною тіла;

50 с — за пропуск воріт, проходження воріт у неправильному напрямку або в переверненому положенні.

У командних змаганнях стартують одразу 3 байдарки. Фіксують час останнього човна, що фінішував. Раніше в командних змаганнях дозволяли після перекидання знову займати місце в човні. У наш час у зв’язку з популярністю «ескімоського перевороту» це заборонено. На кожній дистанції для слалому мають бути об лаштовані командні ворота, які повинні пройти три човни за 15 с.

Ворота завширшки щонайменше 120 см, щонайбільше — 350 см. Вони розташовані над поверхнею води й можуть бути поперечними, повздовжніми та косими. На кожній слаломній дистанції мають бути обладнано ворота, що спортсмени мають подолати кормою вперед (зворотні ворота). Штанга воріт завдовжки щонайменше — 200 см, діаметр — 3,5–5 см. Веслярі мають ураховувати фарбування штанг. Зелена штанга під час проїзду через ворота має залишатися праворуч, червона — ліворуч.

 

Інвентар і обладнання

 

Траси

Для проведення тренувань і змагань використовують штучні слаломні канали, конструкція яких забезпечує весляру максимальну безпеку, на відміну від природних бурхливих річок.

Зазвичай слаломна траса завдовжки — 250–400 м, перепад (різниця між рівнями води на старті й фініші) — 3–6 м. Ділянка водного потоку містить повний спектр перешкод: повороти русла, перепади, «улови», «вали», «бочки», камені. На дистанції є від 18 до 25 воріт.

 

Човни

Водний слалом проводять на байдарках і каное. Байдарки зазвичай виготовляють із пластмаси. Весляр розташовується в прорізаному в деку отворі. Для слалому необхідні легко керовані й швидкісні човни.

Класи суден і їх габарити:

  • байдарка-одинак (завдовжки щонайменше 350 см, завширшки щонайменше 60 см, мінімальна вага 9 кг);
  • каное-одинак (завдовжки щонайменше 350 см, завширшки щонайменше 65 см, мінімальна маса 10 кг);
  • каное-двійка (завдовжки щонайменше 410 см, завширшки щонайменше 75 см, мінімальна маса 15 кг).

Усі човни повинні мати мінімальний радіус закруглення кожного кінця 2 см по горизонталі та 1 см по вертикалі. Кермо заборонено на всіх човнах.

Байдарка — човен із закритою палубою, усередині якої сидить весляр. Він пересуває байдарку дволопатевим веслом. Каное — човен із закритою палубою, усередині якого весляр стоїть навколішках. Весляр пересуває каное однолопатевим веслом.

Набір необхідного обладнання для веслувального слалому: спортивний човен і весло; каска для захисту голови; спортивний рятувальний жилет, що не стискає рухів весляра; штани; черевики; топдек (спеціальна непромокальна куртка зі спідницею, що повністю закриває човен від води).

 

Основи навчання

 

Фізична підготовка

Компоненти спеціальної силової підготовки веслярів:

  • атлетична підготовка (на суші для збільшення максимальної сили та м’язової маси);
  • спеціальна тренажерна підготовка (із використанням силових тренажерів і специфічних вправ для підвищення спеціальної силової витривалості);
  • аеробно-силове тренування на воді (спеціальні вправи для підвищення аеробної працездатності та силової витривалості провідних м’язових груп);
  • швидкісно-силове тренування на воді (вправи у веслуванні для підвищення спеціальних швидкісно-силових здібностей).

 

Технічна підготовка

Техніку водного слалому на прямих ділянках дистанції засновано на техніці веслування в перегонах. Техніка безпосередньо слалому значно різноманітніше техніки веслувальних перегонів.

 

Техніка слалому на каное

Весляр стає в човні навколішках і сідає на поперечну планку, що щільно припасована до його ікр. Для керування човном під час проходу воріт він застосовує два основних технічних прийоми: тягу й натискання. Тягу виконують, притягаючи весло до човна, натискання — відштовхуючи весло від човна.

Весло діє на зразок лому. Комбінації цих прийомів разом із гребками вперед і назад створюють численні варіанти техніки слалому на каное. За потреби (наприклад, під час переходу з бурхливої води на спокійну) дозволено «перекидання» весла на другий бік, не відпускаючи рукоятки.

Керують каное на спокійних ділянках, наближаючи весло до борту й виконуючи наступний гребок. У двомісному каное на прямому відрізку дистанції керує, у першу чергу весляр, який перебуває позаду, той, хто сидить попереду, виконує гребок. Якщо обоє веслярів водночас підтягуватимуть весла або виконуватимуть гребок, то човен почне кружляти на місці.

Вивчення веслування та керування човном на каное-одинаку має кілька відмінностей. Найважливіше полягає в тому, що весляр каное сидить вище, ніж весляр байдарки, тому має більшу «важільність», що дає йому змогу розвертатися легше та швидше, ніж на байдарці. Крім того, весло каное легше розпорює воду, ніж весло байдарки, тому що останнє має вигин, а у першого він відсутній.

Спортсменам необхідно працювати над трьома базовими рухами: гребком уперед, гребком із перенесенням весла й осьовим розворотом.

Гребок уперед. Спочатку необхідно навчитися ефективно керувати каное — правити від носа, а не від корми.

Елементи керування:

  • нахил уперед, щоб увесь гребок відбувався ближче до носа човна;
  • виконання невеликих підгортань перед гребком уперед;
  • завершення окремих прийомів кренами;
  • не затягувати гребок занадто далеко назад.

Головні труднощі полягають у тому, що необхідно чекати на завершення основної фази гребка, а потім виконати коригувальний гребок. Коригування не має виглядати як окрема фаза гребка.

Види коригування:

  • відрулювання від корми — робочу частину весла (лопату) повертають наприкінці гребка до човна й роблять «відважільнювання». Цю класичну позицію відрулювання від корми зазвичай застосовують у небезпечних ситуаціях (не найкращий спосіб керування човном);
  • гребок у вигляді англійської літери J — робочу частину лопати повертають назовні (із «відважільнюванням» і без нього);
  • «перк» — весляр виконує гребки з перенесенням весла щоразу, коли необхідне коригування.

J-гребок має бути плавним і сильним. Його застосовують під час проходження вузьких воріт, коли бракує часу перенести гребок на другий борт і зробити «перк» (або, виконуючи його, спортсмен зіб’є вішку). Найкраще навчитися робити його правильно — прогребти достатню дистанцію на спокійній воді, використовуючи тільки цей вид гребка, а потім зробити те саме на бурхливій воді. У міру вдосконалювання техніки цього гребка спортсмен зможе виконувати його ближче до носа човна, що дуже часто допомагає втримувати човен від нишпорення на самому початку гребка.

Після того, як опановано плавне відмулювання, необхідно виконати основну (рушійну) фазу гребка вперед.

Два типи гребка вперед:

  • прискорювальний гребок (застосовують для розганяння човна);
  • крейсерський гребок (використовують для підтримання набраної швидкості).

Значну увагу слід приділяти правильному обиранню типу гребка й правильному його виконанню. Під час виконання крейсерського гребка весляр має проводити зусилля, що поступово зростають за швидкістю. Гребок виконують швидко, але без прориву води лопатою.

Максимальне зусилля слід додавати не на початку гребка, а пізніше, коли весло у вертикальному положенні (якщо дивитися збоку). Причина цього полягає в тому, що завжди необхідно зберегти «присмоктування» лицьової частини лопати й води попереду лопати. Якщо спортсмен прагнутиме гребти занадто сильно, немовби вдаряючи по воді, то цей ефект порушиться й виникне невеликий розрив між лопатою та водою, що за різними гідродинамічними причинами є неефективним. Тобто спортсмен гребтиме, докладаючи значних зусиль, але повільно рухатиметься. Крейсерський гребок вимагає роботи великих м’язів спини та живота.

Під час виконання прискорювального гребка ефективність — це не найважливіше. Головними є швидкість і зусилля, важливо збільшити частоту гребків. На трасі можуть бути місця, де між воротами так мало місця, що спортсмен має час тільки на три прискорювальних гребки, щоб знову розігнати човен. Прискорювальний гребок краще виконувати за допомогою м’язів рук, а не м’язів спини.

Гребки з перенесенням весла. Такі гребки активно почали застосовувати в 1970-ті роки. Спритність у цих гребках і здатність гребти з навперемінними кренами праворуч-ліворуч є показниками майстерності весляра каное. Хоча більшість каноїстів-слаломістів можуть виконувати гребки з перенесенням весла, вони не намагаються вкладати в ці гребки стільки ж сили, скільки у звичайні. Тобто на слаломній трасі вони не можуть виконувати багато тривалих сильних гребків уперед. Тому необхідно використовувати ці гребки доти, поки не виробляться гнучкість, сила й упевненість у настільки незручному положенні.

 

Ключові моменти веслування з перенесенням весла

  1. Під час розвороту та зменшення гребка необхідно нахилитися й водночас винести вперед обидві руки. Завдяки цьому спортсмен зберігає інерцію руху, і човен іде вперед.
  2. Довернути великий палець верхньої руки назовні. Це поверне лопату у воді таким чином, що вона не розрізатиме воду у напрямку руху, а стане під прямим кутом до цього напрямку. Результатом буде раптове гальмування по тому борту, з якого проводять прийом. Це прискорює розворот, хоча й сповільнює швидкість руху.
  3. Щоб зробити поворот, що вже розпочато, ширшим, слід спрямувати весло до корми нижньою рукою. Ефект майже такий самий, що й під час занурування корми.
  4. Для зміни напрямку, коли бракує часу на перенесення весла, необхідно зробити «змах мітлою». Для цього слід перенести верхню руку всередину й униз, а нижню — спрямувати назовні; у цій позиції виконують змах усім тілом. Це дуже ефективний прийом, але він вимагає тривалої практики.

 

Помилки під час перенесення весла

  1. Весляр не встигає почати розворот зі «змаху мітлою» перед перенесенням весла, і ефект зникає.
  2. Весляр не може перенести лопату досить далеко вперед (опустивши верхню руку й подавши вперед нижню), човен не розвертається, а хитається, хоча він намагається його обертати.
  3. Проходячи через ворота, гонщик виконує «змах мітлою» замість звичайного гребка з перенесенням весла; човен повертається щодо свого центру й входить у ворота боком. Результат — штрафні очки або втрата часу.
  4. У такій самій ситуації гонщик виконує перенесення весла, але зачіпляє ворота.

 

Осьові розвороти (розворот на кормі та носі)

Осьовий розворот полягає в тому, щоб завдати човну крен під час обертання для того, щоб вода перекочувалася через корму. Вода тримає корму внизу, даючи змогу носу піднятися вгору в повітря. У такий спосіб коротшає ватерлінія й човен розвертається швидше.

Існують два типи розворотів — кормовий і носовий, що залежать від певного типу човна: човен із тонкими кінцями й гострими краями призначений для полегшення взрізання води. Якщо спортсмен прагне зробити будь-які складки або виступи на зовнішній частині човна, необхідно спершу переконатися, що їх краї є тонкими й гострими. Закруглені краї заважають розвороту. Дека має бути рівною. Більш низька дека допомагає човну вистрибувати з розвороту, однак, якщо дека занадто висока,— це ускладнює розворот. Тому борти не мають бути занадто високими.

 

Ключові моменти кормового розвороту

  1. Найкраще місце для відпрацювання — вихід із суводі (обертового руху води в річці за виступом берега, що вдається в русло).
  2. Необхідно нахилитися назад, щоб занурити корму.
  3. Нахилятися вгору за течією, у бік, протилежний тому, з якого виконують гребок, контролюючи край човна й зберігаючи рівновагу.
  4. Для того щоб підняти ніс човна дуже високо, застовують техніку «зворотного гребка». Однак, у багатьох перегонових ситуаціях розворот можна зробити простим гребком із нахилом, тому що ніс човна не потрібно піднімати високо. Техніка зворотного змаху й гребка назад зменшує швидкість руху вперед.
  5. Якщо човен звивається, то слід продовжувати виконувати гребки назад і зворотні змахи для його обертання на кормі.

 

Ключові моменти носового розвороту

  1. Виконувати його після заходу в суводь, щоб різко повернути човен на струмінь завдяки перенесенню весла.
  2. Спортсменові необхідно нахилитися вперед, що безпечніше, ніж нахил назад під час кормового розвороту, тому що під час нахилу вперед спортсмен бачить свої дії.
  3. Нахилити човен у напрямку гребка для полегшення «залізання» під воду.
  4. Виконувати перенесення весла для того, щоб занурити човен у воду. Цей вид гребка з перенесенням весла нагадує «гребок совком» — після перенесення весла він потребує гребка назад.
  5. Проводити «змах мітлою» з перенесенням весла, а потім — у нормальній позиції.

 

Повторювати всю послідовність гребків кілька разів, щоб човен увесь час повертався. Якщо за ситуацією в перегонах не потрібно, щоб човен повертався, то необхідно знову повернутися в положення «за течією». У цьому випадку може знадобитися перетворити носовий розворот на кормовий.

Щойно човен почне повертатися на носі, зробити «змах мітлою» з перенесенням весла, перетворюючи його на звичайний, дуже сильний змах, різко нахиляючись, у бік змаху. Комбінація змаху й нахилу переведуть човен із носового розвороту в кормовий. Це допоможе тримати ніс піднятим, поки весляр знову не вийде на струмінь.

Найкращий спосіб навчитися розвертатися — робити це якнайчастіше!

Змагання в розворотах можуть мати таку форму: спортсмени дивляться з боку, хто з них може підняти ніс вище за інших або хто зможе зробити більше обертів перш, ніж вийде із цієї позиції («ніс угору»). Один зі способів збільшити висоту — поглянути, хто зможе носом човна зачепити вішку якнайвище або навіть зачепити поперечину (дріт) на воротах.

 

Техніка слалому в байдарці

У слаломній байдарці «ящик для сидіння» й опора для колін так тісно зв’язують весляра із човном, що остання реагує на кожний рух спортсмена. Весляр керує слаломною байдаркою, підтягуючи й натискаючи на весло. Однак натискання виконують не як у каное, а односторонньо переміщаючи вагу тіла на весло, що водночас штовхають у напрямку до носа човна.

У багатьох ситуаціях байдарочники можуть розганяти човен уперед легше, тому що мають дві робочі лопати весла.

Для подолання плотоспусків та інших порожистих дистанцій важливим є такий принцип: швидкість човна має бути більша ніж швидкості потоку, інакше човен не реагуватиме на керування. Під час перетинання бурхливого потоку або подолання особливо великих порогів човен ставлять так, щоб поперечно спрямований потік води проходив під човном, а не через палубу. Якщо ж ні, то човен може перевернутися. Пласко поставлене весло сприяє створенню положення «трикутника», що утворений кінцями човна й лопатою. Завдяки переміщенню ваги тіла весляра в середину цього трикутника зруйнувати його надзвичайно складно.

Під час переходу зі швидкої течії в стоячу воду або на повільну течію будь-які маневри керування будуть ефективніше, якщо їх розпочати в стоячій воді (наприклад, підтягування весла має починатися у зворотній воді (зворотна вода — це потік, спрямований у бік, протилежний головній течії)). Якщо розпочати маневр керування у зворотному потоці, то човен віднесе занадто далеко.

 

«Ескімоська» техніка

«Ескімоський переворот» має в слаломі особливе значення, тому що, за правилами, не вважається перекиданням човна. Після того як човен перевернувся, весляр залишається в ньому завдяки тому, що щільно затиснутий у човні підколінними подушками й сидінням у положенні головою вниз. Для того щоб випрямитися за допомогою цієї техніки весляр має взятися лівою рукою за середину весла, а правою — за кінець, просунути весло впритул до човна максимально вперед, потім провести весло близько до поверхні води, описуючи ним дугу до того, поки воно не утворить прямий кут із поздовжньою віссю човна.

Одразу після цього весляр підтягує лівою рукою весло до себе й натискає правою рукою вгору. Це повертає човен у нормальне положення. Техніка «гвинта» стане у пригоді тільки для байдарочників, вона відрізняється від оригінальної техніки тим, що весляр тримає весло у звичайний спосіб.

Гарний слаломіст має володіти цією технікою в бурхливій воді, щоб уникнути перекидання й пов’язаного з ним збитку для себе й човна. Володіння технікою перевороту має велике значення й під час тренування в бурхливій воді.

 

Тактична підготовка

Важливим тактичним моментом у веслувальному слаломі є правильна витрата сил на дистанції під час змагань. Залежно від того, наскільки успішно рівень майстерності й загальна фізична підготовка дають змогу спортсменові проходити ворота, він має заздалегідь розрахувати, з якою швидкістю йому слід пересуватися на окремих відрізках дистанції. Крім того, він повинен ураховувати довжину всієї дистанції, щоб через брак сил не довелося пропускати або торкатися останніх воріт.

Усі тактичні міркування спрямовані на те, щоб швидко й безпомилково подолати дистанцію. Перед стартом корисно всією командою подолати дистанцію, обмінятися індивідуальним досвідом її проходження й уточнити деталі стилю.

Найпопулярнішими формами підготовки є командне тренування на воротах і різні види перегонів із переслідуванням. Перегони з фіксуванням часу дають змогу тренерові контролювати на тренувальній дистанції.

Тренер може зробити тренування цікавішим, змінюючи дистанцію та форму вправ. У зв’язку з обмеженими можливостями тренування в бурхливій воді заняття зазвичай проводять у водоймах зі стоячою водою або за спокійної течії.

 

Класифікаційні норми

Вікові групи спортсменів згідно з правилами Міжнародної федерації:

  • юнаки (дівчата) — 7–14 років;
  • юніори — 15–18 років;
  • молодь — 19–23 роки;
  • дорослі — 19 років і старші.

Посісти місця на одному із зазначених змагань:

 

Майстер спорту України міжнародного класу

  • 1–8 — на Олімпійських іграх;
  • 1–6 — на чемпіонаті світу;
  • 1–4 — на чемпіонаті Європи або Кубку світу;
  • 1–3 — на чемпіонаті світу поміж юніорів;
  • 1–2 — на чемпіонаті Європи поміж юніорів або у Кубку Європи;
  • 1–2 — на міжнародних змаганнях категорії «А» за умови участі не менше ніж 8 країн.

 

Майстер спорту України

1–4 — на чемпіонаті України або Всеукраїнських літніх спортивних іграх в індивідуальних перегонах за наявності не менше ніж 10 човнів або 1 — у командних перегонах за наявності 8 команд, або 1–2 — у коман­дних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, а у класі човнів С-2: 1 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 6 команд;

1–3 — у Кубку України або Всеукраїнських молодіжних іграх в ін­дивідуальних перегонах за наявності не менше ніж 10 човнів, або 1 — у ко­мандних перегонах за наявності не менше ніж 8 команд, або 1–2 — у ко­мандних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, а у класі човнів С-2 — 1 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 6 команд;

1–2 — на чемпіонаті України поміж молоді або юніорів в індивіду­альних перегонах за наявності не менше ніж 10 човнів, або 1 — у команд­них перегонах за наявності не менше ніж 8 команд, або 1–2 — у команд­них перегонах за наявності не менше 10 команд, а у класі човнів С-2: 1 — у командних перегонах за наявності ніж 6 команд.

 

Кандидат у майстри спорту

5–10 — на чемпіонаті України або Всеукраїнських літніх спортивних іграх в індивідуальних перегонах або 3 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 8 команд, або 3–4 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, а у класі човнів С-2: 2 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 6 команд;

4–8 — у розіграшу Кубку України або Всеукраїнських молодіжних іграх в індивідуальних перегонах, або 2 — у командних перегонах за наявності 8 команд, або 3—4 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, а у класі човнів С-2: 2 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 6 команд;

3–6 — на чемпіонаті України поміж молоді або юніорів в індиві­дуальних перегонах або 2 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 8 команд, або 3–4 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, або а у класі човнів С-2: 2 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 6 команд;

1–2 — на чемпіонаті України поміж юнаків та дівчат старшої вікової групи, або на Всеукраїнських юнацьких спортивних іграх в індивідуаль­них перегонах, або 1 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 8 команд, або 1—2 — у командних перегонах за наявності не менше ніж 10 команд, а у класі човнів С-2: 1— у командних перегонах за наявності 6 команд;

1–2 — на відкритому чемпіонаті ФСТ «Україна».

 

І розряд

6 — на чемпіонаті України поміж юнаків та дівчат старшої вікової групи або Всеукраїнських юнацьких спортивних іграх в індивідуальних перегонах, або 2—3 — у командних перегонах;

1–3 — на будь-яких змаганнях V рангу в індивідуальних перегонах або 1— у командних перегонах.

 

ІІ розряд

6 — на будь-яких змаганнях V рангу в індивідуальних перегонах або 2—3 — у командних перегонах;

1–3 — на будь-яких змаганнях V рангу, за умови здобуття перемоги над 3 екіпажами, спортсмени яких мають ІІ розряд або 6 екіпажами з ІІІ розрядом;

1–2 — на будь-яких змаганнях VI рангу, якщо в них беруть участь не менше ніж 15 екіпажів.

 

ІІІ розряд

1–3 — на будь-яких змаганнях VI рангу, за умови здобуття перемоги над 3 екіпажами, спортсмени яких мають ІІІ розряд;

1 — на будь-яких змаганнях VI рангу, за умови участі не менше ніж 6 екіпажів, або 1—2 — не менше ніж 12 екіпажів, або 1—3 — не менше ніж 18 екіпажів.

 

І юнацький розряд

1–2 — на будь-яких змаганнях VI рангу за участі не менше ніж 6 екіпа­жів та здобуття перемоги над 3 екіпажами І юнацького розряду.

 

ІІ юнацький розряд

1–3 — на будь-яких змаганнях VI рангу поміж юнаків та дівчат за участю не менше ніж 6 екіпажів та здобуття перемоги над 3 екіпажами ІІ юнацького розряду;

1 — на будь-яких змаганнях VI рангу поміж юнаків і дівчат за умови участі не менше ніж 6 екіпажів або 1—2 — не менше ніж 12 екіпажів, або 1—3 — не менше ніж 18 екіпажів.

 

Умови виконання розрядних вимог

1. Зарахування результатів змагань здійснюють на дистанціях, що відповідають таким категоріям складності:

III–IV категорія — майстри спорту, кандидати у майстри спорту, І, II розряди;

II–III категорія — III розряд, I юнацький розряд;

I–II категорія — II юнацький розряд.

2. Звання «Майстер спорту України», «Кандидат у майстри спорту», I розряд присвоюють за умови здобуття перемоги над 3 екіпажами (2 командами), спортсмени яких мають розряди не нижче ніж той, що присвоюють за наявності плану дистанції та суддівського акту щодо визначення категорії складності дистанції.

3. Розряд для екіпажу (команди) визначають відповідно до вищого розряду, який мають 50 % членів екіпажу.

4. I та II юнацькі розряди присвоюють за умови виконання кон­трольних нормативів ЗФП, у яких необхідно набрати 12 балів у трьох вправах за вибором (див. табл.).

Нормативи загальної фізичної підготовленості, бали

 

 

Розряд

Вправа

Стать

І юнацький

ІІ юнацький

 

 

"5"

"4"

"3"

"5"

"4"

"3"

1. Біг 12 хв;

юнаки

2,4

2,3

2,2

2,3

2,2

2,1

км

дівчата

2,2

2,1

2,0

2,1

2,0

1,9

2. Підтягування на перекладині;

юнаки

9

7

6

7

6

5

кількість разів

дівчата

6

4

3

4

3

2

3. Стрибки на скакалці (200 разів); (хв.с)

юнаки

 

 

 

 

 

 

 

дівчата

1.20

1.40

1.50

1.40

1.50

2.0

4. Плавання без урахування часу; м

юнаки

 

 

 

 

 

 

 

дівчата

50

50

30

25

25

25

 

 

Цікаві факти

Уперше веслувальний слалом було включено до програми літніх Олімпійських ігор 1972 року в Німеччині, для чого у місті Аугсбург був побудований перший у світі слаломний канал. Усього у світі побудовано й функціонує приблизно 50 слаломних каналів.

В усіх дисциплінах веслувального слалому першими олімпійськими чемпіонами в 1972 році стали спортсмени НДР — Р. Ейбен (С-1), В. Хофманн і Р.-Д. Аменд (С-2), З. Хорн (К-1, чоловіки) і А. Бахманн (К-1, жінки).

Керівна організація в сфері веслувального слалому — International Canoe Federation (Міжнародна федерація каное) містить 147 національних федерацій.

Із 1988 року до програми Кубка світу включено змагання на каное та байдарках-одинаках у чоловіків і жінок, а також каное-двійках — у чоловіків. Найтитулованішими в цих змаганнях є Павол і Петер Гохшорнери, які мають 10 перемог.

Зазвичай човни для слалому виготовляють із углеродистого волокна, кевлара й стекловолоконної тканини, використовуючи для скріплення шарів епоксидну або поліефірну смолу.

 

Легендарні спортсмени

Тоні Естанге (нар. 06.05.1978) — французький каноїст-слаломіст, 3-разовий олімпійський чемпіон (2000, 2004, 2012), 5-разовий чемпіон світу, 4-разовий чемпіон Європи, 2-разовий володар Кубка світу.

Міхал Мартікан (нар. 18.05.1979) — словацький каноїст-слаломіст, 2-разовий олімпійський чемпіон (1996, 2008), 9-разовий чемпіон світу, 12-разовий чемпіон Європи.

Павол і Петер Ґохшорнери (нар. 07.09.1979) — словацькі брати-близнюки каноїсти-слаломісти, які усі нагороди завоювали в парі. 3-разові олімпійські чемпіони (2000–2008), 6-разові чемпіони світу, 8-разові чемпіони Європи.

Штепанка Гильгертова (нар. 10.04.1968) — чеська байдарочниця-слаломістка, 2-разова олімпійська чемпіонка (1996, 2000), 5-разова чемпіонка світу, 6-разова чемпіонка Європи й володар Кубка світу.

Елена Каліська (нар. 19.01.1972) — словацька байдарочниця-слаломістка, 2-разова олімпійська чемпіонка (2004, 2008) у веслуванні на одинаку, чемпіонка світу, 6-разова володар Кубка світу, 3-разова чемпіонка Європи.

Емілі Фер (нар. 17.02.1983) — французька байдарочниця-слаломістка, олімпійська чемпіонка (2012), чемпіонка світу та Європи.

 

Література

  1. Жмарёв Н. В. Тренировка гребцов. — М. : Физкультура и спорт, 1981.
  2. Неминущий Г. П. Средства общей физической подготовки гребцов // Гребной спорт. — М. : Физкультура и спорт, 1986.

 

Інтернет-ресурси

  1. http://vk.com/id175837902?w=wall175837902_5%2Fall
  2. http://sport-menu.ru/grebnoy-slalom.html
  3. http://canoe-slalom.spb.ru/
  4. http://www.whitewater.ru/slalom/preparation/fw_prep1_rus.html
  5. http://www.world-sport.org/complicated/water_slalom/
  6. http://slalomcanoe.ru/index.php/statii/112-kanoe-odinochka-sut-problemy
Dounload PDF

Відгуки читачів