Бойовий гопак як система гармонійного розвитку особистості

О. П. Зайченко, ліцей-інтернат спортивного профілю, м. Березне, Рівненська обл.


Військове мистецтво та бойова культура кожного народу викрис­талізовуються й формуються від початку усвідомлення його етнічної самостійності впродовж усього подальшого історичного розвитку. Українські землі з давніх-давен приваблювали вар­варські племена. Зрозуміло, що кожен та­кий напад ворогів спричиняв великі спустошення сіл та руйнацію міст. Вчені мужі, уря­довці, жерці та воїни зазнавали жорстоких переслідувань та знищення.

Бойовий гопак — це система гармонійного розвитку особистості. Як бойове мистецтво він передбачає, окрім спо­ртивної підготовки, ще й опанування традиційної зброї, співу, гри на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів, вивчення іноземних мов. Осо­бливу увагу при цьому приділяють розвитку розумових і духовних якостей особистості.

Існує чотири напрямки розвитку бойово­го гопака: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний і бойовий.

Оздоровчий напрям підходить людям із вадами здоров’я, які шукають шляхи для гармонійного розвитку тіла, розуму та духу. Оздоровчим гопаком можуть займатися люди похи­лого віку, які через вікові особливості не можуть активно навантажувати своє тіло.

Фольклорно-мистецький напрям орієнтований на творчі особистості, що прагнуть максимально виявити свої здібно­сті, беручи участь у фестивалях, презентаціях та інших пока­зових виступах. Фольклорно-мис­тецький гопак приваблює молодих, які мають бажання зніматися в кіно та мріють стати акторами.

Спортивний напрямок розрахований на активних і наполегливих людей, які через утвердження бойового гопака на міжстильових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, відродити козацьку завзятість, правдоборчий дух і лицарське благоро­дство.

Бойовий напрямок окреслює шлях українського лицаря, який крокує шляхом захисника Вітчизни, жерто­вно служить Україні та сприяє утвердженню Правди та Добра. Він гармонійно розвиває три фактори сили (духу, розуму та тіла) та скеровує свою діяльність на утвердження рівності, братерства, миру та любові в ім’я процвітання нашої держави. Цей напрямок передбачає воло­діння різними видами зброї, а також енергетичними практи­ками та медита­цією.

У бойовому гопаку відпрацьована навчально-виховна сис­тема, в якій утверджено сім рівнів майстерності та чотири напрямки розвитку. Перші три рівні майстерності — учнівські (жовтяк, сокіл і яструб), вони відповідають III, II та І спорти­вним розрядам Єдиної спортивної класифікації України, про­міжний (джура), що відповідає кандидату в майстри спорту та три майстерські (козак, характерник і волхв), які відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту. Волхв є найвищим ступенем, у якому відбувається перехід від чистої фізичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичної практик.

У бойовому гопаку затверджено п’ять різновидів змагань (змагів): однотан, тан-двобій, забава, борня та герць.

Однотан — це соло-композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки бойового гопака.

Тан-двобій — це попередньо вивчена показова програма з технічних елементів бойового гопака, яку виконують одночасно двоє спортсменів, що імітують двобій у музичному супроводі.

Забава — це різновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням забави є засвоєння технічних елементів бойового гопака та вміння входити в бій і виходити із бойової дистанції.

Борня — це різновид двобою з легким дотиком. У борні дозволено серійну роботу на сере­дній і далекій дистанції.

Герць — різновид двобою із повним дотиком. У герці передбачено кілька видів дотику, що регламентовано правилами змагань відповідно до сучасних міжнародних аналогів бойових систем міжстильового та універсального бою.

 

Складові вишкільного уроку

  1. Шикування.
  2. Вітання.
  3. Молитва.
  4. Пісня.
  5. Прорух.
  6. Виклад технічних елементів.
  7. Вправи для розвитку гнучкості.
  8. Пісня.
  9. Молитва.
  10. Прощання.

 

Шикування

Перш ніж розпочати бойовий вишкіл, учитель наказом «Ши­куйсь!» шикує учнів у лаву. Кожен учень, шикуючись в лаву, стає у стійку «Шерега».

 

Вітання

Учитель наказує: «Позір!», «На правого рівняйсь!», «Струнко!» і після миті мовчання урочисто проголошує: «Слава Україні!», схи­ляється у вітанні та стає струнко. Учні вшановують пам’ять загиблих за Україну словами: «Героям слава!», після чого схиляються у вітанні (мал.1).

 

Молитва

У нашому народі повелося, що перш ніж розпочати будь-яку справу, люди подумки звертаються до Бога. Тому наступ­ним елементом підготовки до бойового вишколу є молитва. Учитель наказує «Молитва!» Учні відставляють праву ногу на­зад і присідають на неї, притуляють руки до грудей і подумки промовляють молитву. Після завершення молитви ліву руку долонею спирають на стегно лівої ноги (якомога ближче до тулуба), права вільно опущена вздовж тіла. В цій позі учні чекають завершення молитви учителя.

 

Пісня

Після завершення молитви учитель дає накази: «Встати!» та «У коло!» Історично склалося, що наші пращури будь-яку роботу по­чинали, супроводжували та завершували піснею.

Пісня — це віброкосмічний код народу.

Пісня — це словесно-музичний спосіб медитації.

Пісня — це обряд єднання із душами предків.

Здавна пісні виконували сидячи або стоячи в колі. Щоб відродити стародавній звичай та підсилити власну внутрішню енергію учні стають у ко­ло й виконують пісню (мал.3).

Репертуар пісень може бути різноманітним, але краще обирати пісні героїко-патріотичного змісту, що б впливали на душу та розум учнів. Перед прорухом також бажано виконувати жваві пісні, щоб вже мелодія твору налаштувала учнів на відповідний лад.

 

Прорух

Після виконання пісні учитель наказує: «У лаву шикуйся!», і після перешикування у дволаву, трилаву або чотирилаву розпочинає прорух.

Мета проруху — підготувати тіло до активної фізичної роботи та застерегти його від пошкоджень. Підготовчі рухи покращують крово­обіг, підвищують рухові можливості різних частин тіла, що позитивно впливає на вивчення та виконання елементів техніки бойового гопака.

Рухові дії, якщо їх виконувати у правильній послідо­вності, збільшують еластичність м’язів та рухливість суглобів, підвищують фізіологічні можливості організму.

 

Послідовність вправ:

  • вправи для розвитку м’язів і суглобів шиї;
  • вправи для м’язів плечей;
  • вправи для ліктьових суглобів;
  • вправи для м’язів і суглобів долонь;
  • нахили та випростування тіла вперед, назад, у сторони;
  • оберти тулуба;
  • вправи для розвитку тазостегнових суглобів;
  • вправи для розвитку колінних і гомілковостопних суглобів;
  • вправи для розвитку гнучкості.

 

Усі вправи за своєю структурою мають бути близькими до елементів бойового гопака та його танцювальних інтерпретацій.

 

Виклад технічних елементів.

Викладення техніки бойового гопака є найвідповідальнішою складовою, що вимагає від учнів максимальної концентрації уваги та мобілізації внутрішніх сил. Опанування техніки елементів гопака пов’язують із викла­денням тактичних дій. Кожний стусан, копняк, тинок, присядка, повзунець, ухил, затула чи перепона з початку викладання повинні доповнюватися відомостями про те, як і коли їх найкраще застосову­вати. Після того як в учнів створено загальне уявлення про особли­вості виконання та застосування технічних елементів, необхідно переходити до їх практичного виконання. Під час послідовного вивчення техніки від найпростіших до найсклад­ніших елементів особливу увагу слід надавати поєднанню окре­мих фаз та елементів у зв’язки та цілісні комбінаційні структури як у бойовому, так і в танцювальному варіантах гопака.

Особливістю навчання є те, що бойову техніку викладають па­ралельно з танцювальною. Учні повинні однаково володіти як тех­нікою двобою, так і танцю. Воїн гопака повинен почувати себе «у бою, як у танку — у тан­ку, як у бою». Танцювальна манера ведення двобою повинна добре простежува­тись у змаганнях однотан, тан-двобій і забава, частково — у борні та герці.

 

Послідовність бойових елементів у групах початківців:

  • вивчення стійок, позицій, положень;
  • вивчення бойових і танцювальних кроків;
  • виклад техніки виконання стусанів;
  • поєднання бойових кроків із стусанами;
  • виклад техніки копняків у бойовому і в танцювальному варіантах;
  • поєднання бойових і танцювальних кроків із копняками;
  • вивчення присядок, повзунців, підсікань, підбивань і збага­чення ними бойових зв’язок і танцювальних композицій;
  • вивчення техніки захисту;
  • поєднання нападу та захисту;
  • вивчення копняків у стрибку в бойовому і танцювальному варіантах;
  • вивчення постановки однотану і тану-двобою в співовому або музичному супроводі.

 

У бойовому мистецтві воїнів головною метою навчання є вдосконалення рухів тіла в прикладному (бойовий гопак) і мис­тецькому (танець гопак) варіантах.

Двобій, як і танок, слід розглядати як розмову тіл танцюристів чи воїнів. Під час виконання однотану та тану-двобою діалог тіл відбувається за умов обмеженого дотику і розрахований на гля­дача. У змаганнях забава, борня та герць діалог тіл відбувається з обумовленим правилами дотиком.

Вивчення елементів гопака у бойовому та танцювальному варіан­тах дає можливість виробити в собі танцювальну манеру ведення двобою, що була характерною для давніх лицарів.

 

Вправи для розвитку гнучкості

Після завершення викладання техніки бойового гопака дуже важ­ливим є поступовий перехід тіла від стану активного фізичного напруження до стану відносного спокою. Для цього використову­ють вправи для розвитку гнучкості, що можуть бути ди­намічними та статичними. Такі самі вправи на розтягування використовували у своїй практиці народні ціли­телі й костоправи.

На заняттях із гопака вправи на розтягування використовують для заспокоєння та нормалізації обмінних процесів в організмі. Такі вправи покращують кровообіг, знімають надмірне напруження, прискорюють обмінно-відновлювальні процеси у м’язах і суглобах, підвищують рухову активність, сприяють набуванню навичок глибокого розслаблення, корисно впливають на емоційну сферу, знижують больові відчуття, допомагають зупинити зайві витрати енергії після різкого завершення навантажень, знімають вто­му та дарують відчуття спокою та зосередження.

 

Пісня

Після завершення вправ для розвитку гнучкості вчитель шикує учнів у лаву, після чого наказує: «Стати в коло!». Після наказу вчителя учні замикають краї лави обабіч учителя, утворюючи коло.

Виконання пісні після завершення виконання рухових дій має на меті завершити врівноваження обмінних процесів, остаточно позбутися психологічної втоми та нагадати головну мету вивчення мистецтва дво­бою. Зміст і мелодія пісні мають бути розміреними та заспокійливими.

 

Молитва

Після виконання пісні за наказом учителя «Стати в лаву!» учні обабіч учителя шикуються в лаву. Учитель на­казує: «Молитва!», учні спираються на праве коліно та подумки промовляють молитву. Після завершення молитви ліву руку доло­нею спирають на стегно лівої ноги (якомога ближче до тулуба), праву руку вільно опускають уздовж тіла. В цій позиції учні чека­ють завершення молитви учителя.

 

Прощання

Обряд прощання — це вияв взаємоповаги між учителем і учня­ми, вияв шани Вітчизні та своєрідна лицарська присяга на вірність Україні.

Учитель, окинувши поглядом учнів, наказує: «На правого рівняйся!», «Струнко!». Потім він промовляє: «Україні — слава!», учні відпо­відають: «Навіки слава!». Після миті мовчання учитель запитує: «Ворогам України?» і разом із учнями стверджує: «Смерть! Смерть! Смерть!». Потім учитель піднімає погляд догори — до небес — і промов­ляє: «Богові дяка!», учні відповідають: «Учителеві честь!». Далі лунають накази: «Спочинь», «Вільно!», «Розхід!»

Національні бойові мистецтва — це потужний чинник націо­нально-патріотичного виховання. На рідній культурі дуже легко відродити лицарство, що стане гарантом цілісності українсь­кої національної держави.

 

Література

  1. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю. — К. : Музична Україна, 1990.
  2. Пилат В. С., Приступа Є. Н. Традиції української національної фізичної культури. — Львів : Троян, 1991.
  3. Пилат В. С. Бойовий Гопак. — Львів : Логос, 1999.
Dounload PDF

Відгуки читачів