Методичні рекомендації до проведення уроку за творчістю Ісікави Такубоку. 5-й клас

Н. Г. Борщ, с. Заудайка, Ічнянський р-н, Чернігівська обл.


Тема. Витончене сприйняття барв і звуків життя, глибоке розуміння людської психології в творчості Ісікава Такубоку

 

Мета: ознайомити учнів із творчістю популярного японського поета Ісікава Такубоку, який оновив зміст класичного японського п’ятивірша — танка; сприяти поглибленому розумінню лірики та її жанрів; розвивати в учнів відчуття прекрасного.

 

Обладнання: ікебана, традиційний японський сувій із віршем.

 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань та формування вмінь і навичок.

 

Форма проведення: урок — усний журнал.

 

Хід уроку

 

Розпочинається урок з німої сценки: дівчинка-японка покладає квіти до стели, на якій викарбувані рядки поезії Такубоку:

 

Все воно думає,

нібито завтра станеться чудо якесь!

Ну що за серце?

Щодня, засинаючи…

лаю його за це.

 

Учитель. У Японії квітень — місяць Такубоку. 13 квітня 1912 р. поет пішов із життя. Йому не виповнилося ще й 27 років. Щороку відзначають день його пам’яті. У багатьох містах країни можна побачити кам’яні плити з викарбуваними на них рядками поезії Такубоку. Їх знає кожен японець. Цей народ уміє шанувати своїх кумирів.

Допоможе вам ближче ознайомитися з Японією кореспондент, який нещодавно побував у цій країні.

Кореспондент. Вивчаючи історію, літературу, фольклор Японії, можна спостерегти, що провідна тема в них — любов до природи. Це почуття в японців подібне до того, яке відчувають діти до своїх батьків, захоплюючись ними і водночас трохи їх остерігаючись. Предковічна японська релігія сінто («шлях богів») стверджує, що у світі все одухотворено: вогнедишна гора, лотос, що квітне в трясовині, райдуга після грози. Розуміння краси закладене в японцях самою природою.

А таємниця їхнього мистецтва в тому, щоб вслухатися в несказане, милуватися невидимим. В основі цієї думки — один із критеріїв японського розуміння краси. Що передбачає витонченість натяку чи підтексту, принадність недомовки (юген). Японцям пощастило в недовговічності побачити джерело краси. Не випадково своєю національною квіткою вони обрали саме сакуру. Поетизація мінливості, недовговічності пов’язана з поглядами буддійської секти дзен, що залишила глибокий слід у японському мистецтві. Смисл учення Будди, стверджує дзен, такий глибокий, що його не передаси словами й не осягнеш розумом, лише інтуїцією, через раптовий спалах думки. Юген — зачарування недомовки, це та краса, що прихована в речах і не прагне на поверхню, її й зовсім може не збагнути людина, позбавлена смаку чи душевного спокою. Це стосується хоку (хайку) — вірша, що має єдиний поетичній образ.

Надзвичайно стисла форма вірша містить у собі воістину бездонний підтекст. Поет спонукає читача пережити його настрій по-своєму.

Танка та хоку — поширені жанри японської поезії.

Танка — неримований п’ятивірш на 31 склад (5 + 7 + 5 + 7 + 7). Це найдавніший жанр японської поезії, якому властиві канонізовані теми: «Пори року», «Кохання», «Розлука», «Мандри», «Привітання». Танка має чимало тропів, а гра слів у вірші часом створює другий семантичний ряд.

Хоку — 17-складовий тривірш (5 + 7 + 5). Цей жанр японської поезії виник у XV ст. Він геть відкинув тематику танки. У XVII ст. розробив формальні та естетичні засади жанру Мацуо Басьо. Новий зміст у жанр танка привніс Ісікава Такубоку, наповнивши його соціальною тематикою.

1-й «біограф». Ісікава Такубоку народився 28 жовтня 1885 р. в селищі Тамаяма префектури Івате острова Хонсю. Справжнє ім’я поета — Хадзиме. Він був єдиною дитиною в сім’ї священика Ісікава Іттея.

Навесні 1887 р. родина Ісікава осіла в селищі Сібутамі, де батько був настоятелем буддистського храму. Саме це селище поет згодом називатиме батьківщиною. Тут він, хоч і хворів часто, дуже добре закінчив школу. Односельці називали його дитиною, яка має Божий дар. Навчання давалося йому легко, і незабаром він став гімназистом. А прочитавши якось журнал «Вранішня зірка» Товариства нової поезії, зрозумів, що поезія — його покликання.

Такубоку захопився ідеями Теккана, який своїми теоретичними працями і творчістю прагнув довести, що хоку і танка можуть по-справжньому відродитися лише завдяки новому змісту.

Один із віршів Такубоку був надрукований у журналі. Натхнений цим, він полишає навчання в гімназії та їде до Токіо, де стає членом Товариства нової поезії. З’являються друком його вірші.

Матеріальні нестатки спричинили тяжку хворобу юнака, і батько був змушений забрати його з міста.

1904-й — рік стрімкого злету популярності Такубоку, його ім’я широко відоме у колі літераторів. Через рік побачила світ його перша збірка, написана в дусі віршів «нової форми». Щоправда, особливою оригінальністю вона не відзначалася. Увагу привертав лише вірш «Пам’яті генерала Макарова», який свого часу цитуватиме Валентин Пікуль у романі «Три літа Окіні-сан».

2-й «біограф». Життя поета було надзвичайно складним. Він один утримував сім’ю, оскільки батько розорився, прагнучи матеріально допомогти синові, ще коли він навчався в Токіо. Хадзиме вдень працював у рідній школі, а вечорами писав роман про життя вчителів. Проте того заробітку не вистачало на прожиття всієї родини. І він їде на острів Хоккайдо, сподіваючись там знайти кращу роботу. У місті Хакодате юнак працював у школі та видавництві, його матеріальні статки поліпшились, і він викликав до себе родину. Та пожежа, що знищила третину міста, зокрема школу й видавництво, змусила юнака продовжувати шукати засоби для прожиття. Він просувався далі на північ, і там його наздогнав «голос молодого руху, який захопив і громадську думку, і літературу». Тим молодим рухом був натуралізм. До цієї течії в Японії входив і власне натуралізм, і критичний реалізм. Ісікава Такубоку радо привітав той рух. Під час однієї з безсонних ночей він почав записувати п’ятивірші, які народжувались у нього в глибині змученої душі. То були прості, невимушені роздуми юнака про своє злиденне життя, спогади про щасливе дитинство. Написане ним зовсім не було схоже на те, що досі писали. За дві доби він створив понад двісті танка, а через кілька днів їх надрукували. «Вірші потрібно писати, відчуваючи нерозривний зв’язок із життям. Писати слід такі вірші, від яких би поширювався аромат не вишуканого харчу, а щоденної їжі. Мені здається, що поезію слід перетворити на вкрай потрібний предмет. Це єдина можливість довести її право на існування»,—писав Такубоку. Реалістична манера письма, прихильником якої він став, допомогла молодому поетові цілком розкрити свій талант. 1910 року виходять збірка «Жменя піску», а 1912-го, уже після смерті поета,— «Сумна іграшка». Зміна поглядів письменника на роль поезії в суспільстві  позначилася на його політичній позиції. Він стає переконаним соціалістом. Збірник «Свист і свисток» — це підсумок ідейно-творчих шукань Ісікава Такубоку, де проявилися як демократичні, так і соціалістичні тенденції його поезії.

Туберкульоз забрав життя сім’ї Такубоку. Дочка, яка народилася після його смерті, через рік залишилася круглою сиротою — ув травні 1913 р. померла і дружина поета — Сецуко.

Учитель. Співвітчизник Такубоку — Рекан — в одному зі своїх віршів задумувався над тим, що лишить він після себе на світі: «Вишні — весні, літу — голос зозулі…» А спадщина Такубоку — сотні танка з роздумами про добро і зло, честь і справедливість, про долю людини.

• До яких роздумів спонукала вас наведена нижче танка?

О мертвого піску печаль!

Лиш варто

стиснути в руці,—

уже й зашелестів

між пальцями додолу.

• З творчістю яких поетів перегукується наведена нижче танка?

Як поїзд могутній

пустелю чи степ —

так інколи біль

моє серце

пронизує.

• Як можна пояснити зміст цього вірша, знаючи про долю поета?

• Як оспівує поет свою любов до батьківщини?

Щойно я вгледів з вагона

крізь шибку

ген там на півночі рідне село,

сопок моїх верховини —

зараз уже й піджака застебнув.

Поетична сторінка

• Прочитайте і прокоментуйте п’ятивірш Ісікава Такубоку, що вам запам’ятався.

 

Танка Ісікава Такубоку

 

 

До крутого піщаного берега

хвиля прибила

зламаний стовбур сосни —

вмостившись на ньому, дивлюся навкруг.

Шукаю потрібних, слів.

 

У синє небо

ти злітаєш, диме!

І там самотньо в високості

танеш, диме!

На мене ти подібний, правда?

 

Ой леле,

скільки граматичних помилок!

Але тоді хіба ж я б їх помітив?

Старі листи

часів юнацького кохання.

 

Остання станція…

Іду глухим містечком,

що геть усе в снігу,

і через це

ще більш глухе й самотнє.

 

Напевно, цього року

щось стане хороше,—

он новорічний ранок

який світлий!

І геть немає вітру.

 

В пухнасту

кучугуру снігу

заритися

гарячими щоками…

Отак би покохати!

 

Сльози, сльози —

диво, та й годі!

Серце,

омите сльозами,

знову сміятися хоче.

 

Якби таке

у руки діло,

щоб аж горіли очі!

А вже коли б зробив —

тоді й померти можна.

 

Вона не стала

утирати сльози —

піску лиш показала жменю…

І вже не годен

я її забути!

 

Дурна дитяча звичка:

прокинутись і, утопивши очі в стелю,

лежати довго-довго…

Така печальна звичка.

Не дорікай мені за неї, мамо!

 

Сльоза, упавши на пісок,

всотала в себе

тисячу піщанок.

Яка вона важка,

ця намистина — моя сльоза!

 

Вийшов опівночі

на балкон.

На запушених інеєм

поручнях

пучки пальців охолодив.

 

Зарозумілий приятель мій!..

Розмовляючи з ним,

я притакував,

а здавалося,

давав милостиню.

(Переклад Г. Туркова)

Dounload PDF

Відгуки читачів