Юридична енциклопедія з теорії держави та права

Скакун О. Ф., академік Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, зав. кафедри правового регулювання економіки Кримського економічного інституту КНЕУ ім. Вадима Гетьмана


МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ(англ. methodsofthegovernment)— система способів здійснення управлінської діяльності. Методи державного управління: 1) загально-нормативне регулювання — на відміну від індивідуального регулювання; 2) ліцензування суб'єктів підприємницької діяльності; 3) визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; 4) оподатковування; 5) уведення стандартизації продукції, робіт, послуг; 6) підтримка і стимулювання підприємництва; 7) здійснення контрольно-наглядових функцій. Метод завжди включає момент альтернативності, припускає можливість вибору способів діяти. Від методів державного управління  залежить якісна сторона державного управління. У деяких випадках управління пов’язане з безпосереднім розпорядженням, має «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах, заборонах, що обмежують самостійність. Методи державного управління можуть здійснюватися (і усе більш здійснюються) у формі нормативного регулювання, використання дозволів і рекомендацій, надання допомоги, сприяння і координації.

 

МЕТОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ(англ.methodsofrealizationoffunctionsofthestate) — це засоби, способи і прийоми, що застосовуються при здійсненні функцій держави в межах їхніх форм. Кожній формі здійснення функцій держави відповідають свої методи: 1) правові методи — засоби, способи і прийоми, за допомогою яких здійснюється нормотворча, правоохоронна, захисна, правозастосувальна, установча, контрольно-наглядова, інтерпретаційно-правова форми діяльності держави; 2) організаційні— засоби, способи і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності держави. Вони можуть бути загальнимиі конкретними; 3) організаційно-правові — засоби, способи і прийоми,щоодержализакріплення у відповідних нормативно-правових актах (метод організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення, підборуі розміщення кадрів та ін.). Методи здійснення функцій держави у межах правових форм: законність — спосіб керівництвасуспільствомна підставізакону й у рамках закону; інформування — оповіщення про рішення, прийняті державою, з метою формування суспільної думки; переконання — роз'яснення доцільності і необхідності певноїдіяльності абодій через засоби масової інформації й інших шляхів; заохочення — стимулювання діяльності громадян шляхом наділення суб'єктивними правами, пільгами і т.д.; рекомендації — у разі надання свободи вибору дій орієнтування громадян на бажаний варіант поведінки; безпосереднє управління — здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів відповідно до їх компетенції; легалізований примус — законне обмеження волі вибору поведінкишляхом силового тиску. Методи державного управління  у межах організаційних форм: програмування; дослідження; прогнозування; оперативний аналіз та ін.

 

МЕТОДИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА(англ. methodsofcomparativejurisprudence)— комплекси конкретних способів, логічних прийомів і принципів, за допомогою яких здійснюється аналітичне зіставлення різних іноземних правових систем з метою з'ясування їх якісної характеристики, установлення тих або інших їх достоїнств із наступним формулюванням висновків про можливості використання наявного закордонного досвіду у вітчизняній юридичній практиці. Методи порівняльного правознавства: порівняльно-правовий; логіко-теоретичний; системний; структурно-функціональний; формально-юридичний (нормативно-догматичний); герменевтичний; конкретно-історичний; конкретно-соціологічний; статистичний; метод правового моделювання; математичний і кібернетичний; електронно-обчислювальної техніки та ін.

 

МЕТОДОЛОГІЧНИЙПІДХІД (англ.methodologicalapproach)–– форма залучення до юриспруденції методологічних засобів філософії, політології, соціології, кібернетики, інформатики та інших наук, що позначають принципову методологічну орієнтацію наукового дослідження. Методологічний підход називають ще  загальним підходом, бо він не може конкурувати з предметною змістовністю спеціальних юридичних методів. Перш, ніж метод іншої науки набуде статусу дослідницького підходу в юриспруденції, потрібна його адаптація і творче переосмислення. Попри усю важливість методологічного підходу для наукового пізнання і широти за сферою застосування, він не є достатнім для вивчення будь-якого об'єкта.  Будучи спеціальним, специфічним, він визначається однією категорією, у якій відтворена лише одна (хоча й важлива) сторона об'єкта дослідження. Методологічний підхід лише визначає ракурс дослідження об'єкта та загальну особливість методу, що застосовується, часто включається в дослідницький процес не прямо, а через дослідницьку практику. Не нормуючи саме дослідження, як це робить метод, методологчний підхід, проте, задає відповідну програму його методологічного забезпечення. У кожнім дослідженні звичайно можуть бути використані різні методологічні підходи, якщо вони не виключають один одного, що, зазвичай, відбувається шляхом звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду. Методологічними підходами є антропологічний; аксіологічний (оцінний); порівняльно-типологічний; культурологічний (соціокультурний); структурно-функціональний;  діяльнісний та ін. Визначальним методологічним підходом до всіх державно-правових явищ є антропологічний підхід (греч. anthr?pos — людина), відповідно до якого людина як біосоціальний індивід служить «мірою всіх речей», у тому числі право-державних явищ. Такий підхід ставить людину в центр правової реальності і вивчає її роль у створенні цієї реальності, життєдіяльність усередині неї, взаємний вплив (включаючи деструктивний) людини і правової реальності.

 

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ (англ. methodologyofjurisprudence)— система концептуально-теоретичних підходів, методів і принципів, що дозволяють досліджувати правову реальність у її різноманітних внутрішніх і зовнішніх (зі світовим буттям) зв'язках, а також наука про теоретичні основи їх (підходів, методів і принципів) дослідницького використання.

 

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ (англ. mechanismofthestate) — цілісна, ієрархічна, реально працююча система державних органів, підприємств, установ, за допомогою якої реалізуються завдання і функції держави. Ознаки механізму держави: 1) структурована система — її структура складається з елементів, тісно пов’язаних між собою. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили й інші державні військові формування, державні символи, столиця держави; 2) ієрархічна система — побудована на засадах субординації і координації; 3) цілісна система — побудована на єдиних принципах, має єдині завдання і цілі діяльності; 4) функціонуюча (реально працююча) система — перебуває в динаміці, розвитку завдяки використанню набору засобів, способів і прийомів для управління суспільством, виконання функцій держави; 5) має організаційно-економічну основу — єдині державні бюджетні, грошові, банківські системи, державну власність; 6) легітимна система — визнана народом, діє на основі й у межах права; 7) ефективність дії визначається людським фактором — професіоналізмом державних службовців, їх спеціальним статусом, гарантіями зайнятості і соціального захисту. Структура механізму держави: державний апарат, державні підприємства та установи; збройні сили.

 

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ (англ. mechanismoflegaleducation) — процес переведенняправових ідей і установок, що утримуються в суспільній правосвідомості, у свідомість тих, хто виховується (особа, суспільна група). Функціональні елементи механізму правового виховання: 1) суспільна правосвідомість; 2) система норм права; 3) способи і засоби правового виховання; 4) правосвідомість вихованців, яких необхідно збагатити правовими ідеями та установками, що містяться в суспільній правосвідомості. Зв’язуючим стрижнем структурних елементів механізму правового виховання  є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як сповіщальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як інформація командна (прескриптивна). Суспільна правосвідомість і правосвідомість тих, хто виховується, — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і форми (засоби) правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина. Процес правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі включає такі стадії: 1) накопичення правових знань, правової інформації; 2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки; 3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону. Результатом дії механізму правового виховання  є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

 

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (англ. mechanismoflegalregulation)— процес переведеннянормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюванийза допомогою системи правових засобіві форм із метою задоволення публічних і приватнихінтересів, забезпечення правопорядку(«належне» у праві стає «сущим»). Ознаки механізму правового регулювання: 1) єскладовою частиною механізму соціального регулювання; його правові властивості впливають на політичний, економічний та інший механізми соціального регулювання, переплітаються зними; 2) виступає як цілісність правової реальності, визначаєтьсязакономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури; 3) має комплекс правових засобіві форм, що перебувають у взаємозв'язкуі взаємодії, забезпечують результативний правовий вплив на суспільні відносини. Кожна частина механізму правового регулювання  має своє місце (як годинниймеханізм), виконує специфічні функції, якість яких впливає на роботу інших частин та на результат функціонування механізму в цілому; 4) єдинамічною частиною правової системи суспільства, тобто цілкомне збігається знею. Його призначення полягаєу приведенні в дію необхідних елементів правової системи, їх «роботі»; 5) являє собою процес,щоскладаєтьсязі стадій, яким відповідають свої механізми дії. Лише у поєднаннізмеханізмом правового впливу він створює цілісність у забезпеченні функціонування правової системи суспільства; 6) визначаєступінь ефективності правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписамюридичних норм, їх рухдо задоволення своїх інтересів: 7) у демократичних державах діє, переважно, у режимі загально-дозвільного, диспозитивно-децентралізованогорегулювання (здебільшого спирається на локально-нормативні і договірні джерела права, що містятьнаступні правові заходи: дозволи, заохочення, заборони, відповідальність; значно менше — зобов’язання); 8) має наметізадовольнити публічні і приватніінтереси суб'єктів права, установити правозаконністьі забезпечити правопорядок у суспільстві. Можливі стадії механізму правового регулювання: 1) механізм впливу на суб'єктів права (механізм правотворчості або регламентації суспільних відносин); 2) механізм забезпечення дії права у формі правовідносин або наділення і володіння суб'єктивними правами і юридичними обов'язками; 3) механізм реалізації права у формі правозастосування; 4) механізми забезпечення безперешкодної реалізації права: а) механізм покладання примусових заходів; б) механізм покладання юридичної відповідальності. Елементами,щозабезпечують статичну частину механізму правового регулювання, виступаютьакти тлумачення, а елементами, що забезпечують динамічну частину — юридичні факти,оскількивизначаютьрухреальних правовідносин. Режим сприяння механізму правового регулювання створюється правозаконністю, державною дисципліною, що разом із правосвідомістю і правовою культурою забезпечують його діюна всіх стадіях.

 

МЕХАНІЗМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ (ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ) (англ. mechanismofremedialregulation(remediallegalmechanism) — структурний елемент загальногомеханізму правового регулювання,щовступає в дію на деяких його етапах у випадках виникнення перешкод для нормальної реалізації правових норм і спрямованийна упорядкування правовими засобамиохоронної і захисної діяльності уповноважених органів у сфері юрисдикційного правозастосування. Механізм процесуального регулювання забезпечує «переклад» нормативності процесуального права у сферу здійснення правосуддя і реалізацію права на судовий захист. Завдяки механізму процесуального регулювання точніше і глибше розкривається природа юридичного процесу через вивчення його зв'язку з іншими процесуальними явищами. Механізм процесуального регулювання  — узагальнююча категорія, що охоплює систему взаємозалежних засобів галузевого характеру, необхідних для виявлення і реалізації охоронних і захисних правовідносин. Елементи (засоби) механізму процесуального регулювання: 1) норми процесуального права (нормативна основа); 2) юридичні факти, що опосередковують процесуальні правовідносини, абопроцесуальна фактична система; 3) процесуальні правовідносини (юридичний процес).

 

МИРОВА УГОДА (англ. agreementoflawsuit)договір, що укладається сторонами спору для захисту своїх прав, у відповідності з яким вони зобов’язуються надати зустрічне задоволення у недопущенні виникнення спору між ними або в урегулюванні вже розпочатого спору. Ознаки мирової угоди: захист порушених суб’єктивних прав; вирішення спору лише шляхом укладання договору; вияв інтересу супротивних сторін у вчиненні мирової угоди; взаємний відступ від частини свого права (компроміс); здійснення мирової угоди без втручання держави.

 

МІГРАЦІЯ(лат. migratio - перехід, переїзд, переселення; англ. migration)— переміщення, переселення населення, що відбувається або в межах країни (внутрішня міграція) або до іншої країни (зовнішня міграція). Міграція може бути безповоротною, тимчасовою, сезонною, маятниковою; добровільною і примусовою; одноособовою і колективною (міграція етнічних груп). Для подолання стихійності міграції держава створила міграційну службу, що допомагає в благоустрої біженців (мігрантів) — видає грошову допомогу, працевлаштовує, створює побутові умови та ін.

Dounload PDF

Відгуки читачів