Боса й вільна Айседора

 

М. В. Ткаченко


 

Я залишуся вільноюдля своговеликого мистецтва, яке— над життям. Свобода моя — найважливіша, адже перш за все— моємистецтво, якомупотрібнамоя свобода.

Айседора Дункан

 

На початку ХХ століття світ полонила епоха модерну –– утвердження нових нетрадиційних начал у мистецтві, безперервне відновлення художніх форм. Модерн поширився на всі види мистецтв, зокрема балет, де яскраво спалахнув талант Айседори Дункан — однієї із засновниць танцю модерн.

 

Мабуть, найточніше про мистецтво Айседори Дункан висловився видатний російський художник, історик мистецтва й художній критик О. М. Бенуа:

 

«…її танці, її стрибки, біг, а ще більш її «зупинки», пози сповнені справжньої і якоїсь усвідомленої та переконливої краси. Головне, чим Айседора відрізнялася від багатьох наших славетних балерин, був дар «внутрішньої музикальності». Цей дар диктував їй усі рухи, і, зокрема, найменший рух її рук було одухотвореним».

 

Айседора Дункан(англ. Isadora Duncan, уроджена Дора Енджела Дункан, англ. Dora Angela Duncan) народилася 27 травня 1877 року в Сан-Франциско (США). На момент її народження батьки вже не жили разом. Батько Айседори, Джозеф Дункан, збанкротувався й утік, залишивши вагітну дружину із трьома дітьми на руках. Матері довелося самій виховувати чотирьох дітей. Жінка підробляла приватними уроками музики, тому вихованням маленької Айседори займалася мало.

 

Танець був для Айседори абсолютно всім — порятунком, розрадою, сенсом життя, роботою. У тринадцять років дівчинка облишила навчання і почала танцювати.

 

Свої виступи Айседора Дункан розпочала зі світських вечірок. Дівчина танцювала, не дотримуючи канонів класичного танцю. Її танець містив елементи бігу на півпальцях, легкі стрибки, виразні жести. Згодом арсенал танцівниця збагатився елементами системи ритмічної гімнастики, розробленої Франсуа Дельсартом.

 

 

Родина Дункан жила бідно, тому юна Айседора залишила сестру й двох братів у Сан-Франциско і вирушила з матір’ю на заробітки до Чикаґо. Вісімнадцятирічна дівчина випадково потрапила в клуб «Богеми», де збиралися артисти й літератори. Тут вона познайомилася із сорокап’ятирічним одруженим поляком Іваном Міроцьким і закохалася в нього. Проте цей роман був приречений. Айседора дуже страждала і, щоб забутися, виїхала до Лондона. Дівчина вивчала давньогрецьку пластику й удосконалювала свою майстерність у залах мистецтва Давньої Греції Британського музею, а ще виступала перед різною публікою.

 

Ідеалом Дункан були «прекрасно природні» рухи античного танцю, прості рухи ходьби й бігу. Вона першою з-поміж танцівниць відмовилася від корсета й трико, виступала в туніці та завжди босоніж.

 

Айседора наполягала на тому, що танець повинен бути природним продовженням людського руху, відбивати емоції й характер виконавця. Ці новаторські ідеї суперечили тогочасній балетній школі.

 

Згодом вона поїхала підкорювати Париж. Вона тривалий час мовчки простоювала перед дзеркалом, схрестивши руки на груди, намагаючись знайти джерело рушійної сили, з якого виникають усі різновиди рухів, що створюють танець... Так народилася школа танцю Айседори Дункан.

 

1900 року вона познайомилася з Оґюстом Роденом.

 

1903 року вона вперше виступила з концертною програмою в Будапешті. Наступним коханням Айседори Дункан став актор Оскар Бережі. Вони навіть були зарученими, але Бережі віддав перевагу кар’єрі.

 

Потім були яскраві виступи у Відні, Берліні, а наприкінці 1907 року Дункан дала кілька концертів у Санкт-Петербурзі, де подружилася з К. С. Станіславським.

 

Роман із талановитим художником, декоратором і театральним постановником Гордоном Креґом закінчився народженням доньки Дірдре.

 

До 1908 року Айседора Дункан створила своє мистецтво, прославилася на всю Європу, народила дитину, започаткувала свою школу, але як і раніше залишалася бідною. Одного разу під час гастролей у Парижі Айседора готувалася до спектаклю, коли до її вбиральні ввійшов високий кучерявий блондин. Це був американський мільйонер Періс Ежен Зінґер, син «короля швейних машинок». Разом вони прожили сім років, і Айседора народила сина Патрика.

 

Велика танцівниця вважала своїх дітей найбільшою нагородою і досягненням у житті, пишалася ними.

 

У січні 1913 року Дункан виїхала на гастролі до Росії, але її не полишали незрозумілі переживання. Вона заспокоїлася, лише зустрівши дітей. Айседора повезла їх до Франції.

 

Дірдре й Патрик разом з нянькою їхали машиною з Парижа до Версаля і дорогою з ними трапився нещасний випадок (машина з дітьми впала в Сену, і діти загинули). Залишившись без дітей, Айседора втратила інтерес до життя. Повернути жінку до життя й танцю змогла її подруга, італійська акторка Елеонора Дузе. 1914 року, на початку Першої світової війни Айседора народила хлопчика, який незабаром помер. І знову жінка опинилася в полоні страждань. Вона навіть намагалася накласти на себе руки…

 

Айседора вижила. Під час війни вона їздила різними країнами і танцювала, щоб заробити гроші на утримання і розвиток своєї школи, фактично живучи на підмостках сцени. Навесні 1921 року вона отримала телеграму з Росії, у якій нарком А. В. Луначарський запрошував Дункан до Москви для створення танцювальної школи. Айседора відразу ж погодилася.

 

У Росії вона зустріла нове кохання: Айседорі було вже за сорок, а Сергію Єсеніну ще не виповнилося і тридцяти років. Поет і танцівниця зблизилися.

 

1922 року Айседора вийшла заміж за поета, і вони вирушили в турне США, потім –– Європою. Єсенін пишався тим, що є чоловіком великої Айседори Дункан, і водночас шалено ревнував її до світової слави. Вона оточила його палкою, самовідданою, майже материнською любов’ю.

 

Їх шлюб не був мирним і безхмарним через сварки, взаємні докори, образи, а іноді навіть приниження. Айседора вибачала Єсеніна, кохаючи його всім серцем і розуміючи його суперечливу натуру. Одного разу, повернувшись уночі в особняк, де вони мешкали, п’яний Єсенін вихопив з рук заплаканої Айседори альбом зі світлинами її дітей і жбурнув у палаючий камін.

 

1924 року вони розлучилися. Айседора повернулася до Америки й продовжувала танцювати, а Єсенін пиячив і писав вірші…

 

1925 року Дункан була за кордоном, коли отримала звістку про самогубство Сергія Єсеніна.

 

У житті Дункан з’явилося нове нещасливе кохання. Із двадцятип’ятирічним російським піаністом Віктором Сєровим їх поєднувала не тільки любов до музики. З ним вона могла говорити про своє життя в Росії.

 

14 вересня 1927 року Айседора Дункан загинула в результаті нещасного випадку в Ніцці, задушена шовковою шаллю, що намоталася на вісь колеса автомобіля. Велику танцівницю поховали в Парижі, на цвинтарі Пер-Лашез.

 

З історії вільного танцю

Мистецтво –– це знання тих зовнішніх прийомів, якими… і розкриваються людині життя, душа й розум,— уміння володіти ними й вільно скеровувати їх… Мистецтво –– це матеріалізація ідеалу й ідеалізація матерії.

Франсуа Дельсарт

 

Вільний танець(пластичний, ритмопластичний) — рух за звільнення від колишнього балетного театру й злиття танцю з життям, що виник на початку ХХ століття. Вільний танець поступився місцем танцю ХХ століття; у ньому були сформульовані принципи, на яких почасти ґрунтувалися танець модерн, джаз-модерн та ін.

Творців вільного танцю поєднувало не тільки бажання перетворити його на високе мистецтво, що є на одному рівні з музикою або живописом, але й особливий світогляд. Усі вони певною мірою сприйняли ідею Ф. Ніцше про танець як метафору волі й танцюриста як утілення вільного й творчого духу. Одним з ідейних джерел вільного танцю став рух за фізичне вдосконалювання, розкріпачення тіла. Його прихильники шукали джерело відродження в природі, закликали до природності, звільнення людини від вимог, що накладає на неї сучасна цивілізація. На межі XIХ і ХХ століть виникли різноманітні системи фізичних вправ (гімнастики Рудольфа Боде й Фребеля), посилився інтерес до спорту.

Француз Франсуа Дельсарт (1811—1870) — театральний актор, співак, викладач музики й творець нової гімнастики — проголосив, що тіло має власну мову; завдяки йому виник вираз «поезія тіла». Поширювалося захоплення античністю, у якій удосконалюванню тіла надавали величезного значення.

Іншим джерелом вільного танцю стала ритміка викладача музики й співу з Женеви Еміля Жака-Далькроза (1865—1950). Він спочатку використовував навчання ритму як підготовку до гри на музичному інструменті. Пізніше Далькроз почав пропагувати ритміку і як спосіб виховання волі, зміцнення фізичного й щиросердечного здоров’я, гармонійного розвитку людини.

Ще одним реформатором, який використовував танець для досягнення своєї мети, був Рудольф Штайнер (1861—1925). Хоча створена ним теорія наближалася більше до християнства, ніж до античності, для нього також ідеалом була гармонія людини із природою, Космосом. Він винайшов свою систему рухів — евритмію — наповнений символічним значенням танець не тільки під музику, але й «під слово» або вірші.

Як і А. Дункан, Е. Ж. Далькроз і Р. Штайнер, Рудольф Лабан (1879—1958), якого вважають одним із засновників танцю модерн, усвідомлював себе не просто танцюристом, а будівельником нової культури. Він мріяв про нові форми колективного життя — комуни.

Усі творці вільного танцю вбачали в ньому не мистецтво для мистецтва — феномен елітарної культури, а частину демократичної, масової культури.

 

Штрихи до портрета

 

1906 року в студії Оґюста Родена у Франції відбулося знайомство балерини Айседори Дункан і американського художника Абрахама Валковітца (1878––1965). Це знайомство виявилося доленосним для  художника, який згодом постійно малював Айседору Дункан.

Малюнки А. Валковітца (акварелі, вугільні начерки) уважають повним записом найцікавіших танцювальних рухів виконавиці.

Рис. 10-13

 

Література

  1. Дункан Айседора. Моя жизнь. — М. : Контракт-ТМТ, 1992.  — 192 с. : ил.

 

Інтернет-ресурси

  1. http://az.lib.ru/d/dunkan_a/text_1930_my_life.shtml
  2. http://www.aska-life.com.ua/people/Aisedora_Dunkan.html
  3. http://www.protanec.ru/i
Dounload PDF

Відгуки читачів