Медіасередовище та виховання дітей за умов інформаційного суспільства

 

М. А. Федорець, Ph. D в галузі освіти (doctor in pedagogie), міжнародний експерт, учитель вищої категорії, голова Одеського педагогічного товариства; О. В. Лисеєнко, доктор соціологічних наук, професор, декан історико-філософського факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського


 

Інформаційне суспільство як нове медіасередовище освіти та виховання

 

Інтенсивний розвиток розгалуженої мережі засобів масової інформації та особливо Інтернету вимагає осмислення їхнього соціального впливу на сферу освіти. Не дивно, що сучасних педагогів і батьків турбує нова ситуація, що склалася в навчанні та вихованні дітей, — як дошкільнят, так і школярів — за умов інформаційного суспільства. Це пов’язано з тим, що сучасні ІКТ (інформаційно-комунікативні технології) створюють комунікативно-освітнє середовище принципово нового типу. Одним із основних завдань освіти XXI століття стає підготовка людини з дитинства не лише до швидкого сприйняття й обробки чималих обсягів інформації, але й оволодіння сучасними технологіями життя та роботи в інформаційно насиченому просторі.

 

Людська цивілізація останніх десятиліть усе більше набуває рис інформаційного суспільства. Термін «інформаційне суспільство» часто використовують поряд з іншими поняттями, що визначають характерні риси нашого часу: «суспільство третьої хвилі», «суперіндустріальне суспільство» (О. Тоффлер), «постіндустріальне суспільство» (Д. Белл), «програмувальне або постіндустріальне суспільство» (А. Турен), «пост капіталістичне суспільство», «суспільство сервісного класу» (Р. Дарендорф), «knowledge society» (П. Дракер), «knowledg-value society» (Т. Сакайі) тощо. Крім цього, в науковій літературі для характеристики сучасного етапу розвитку людства використовують також поняття кібернетичного або технотронного суспільства. Однак всі ці терміни практично витиснув більш загальний термін «інформаційне суспільство», що позначає нову історичну фазу розвитку цивілізації, у якій головними продуктами виробництва є інформація та знання.

 

Одне із найкоротших і вдалих, на наш погляд, визначень інформаційного суспільства було зафіксоване 1997 року в книзі, виданій до Парламентської асамблеї Ради Європи: «Інформаційне суспільство — це суспільство, засноване на інформації». З огляду на важливість розвитку інформаційного суспільства 27 березня 2006 року Генеральна асамблея ООН проголосила 17 травня Міжнародним днем інформаційного суспільства.

 

Становлення та розвиток інформаційного суспільства змушує глибоко задуматись над функціями та новими завданнями сучасної освіти. Тенденції трансформації системи освіти необхідно розглядати в контексті нової когнітивної ситуації, що виникає в «суспільстві знань». Одну із них можна назвати утилітарною. Вона породжує відповідний навчальний дискурс, зміст, форми, методи навчання, певну культуру передання та засвоєння знань. Однак утилітарний навчальний дискурс навіть складно назвати освітою, швидше підготовкою (training), оскільки він не стільки надає освіту людині, скільки готує її до виконання конкретних функцій, тобто переважно спрямований на формування вмінь і навичок.

 

Однак сучасне суспільство не може обійтися без власне знань, що забезпечують ґрунтовне розуміння людиною себе та природи, наповнення діяльності та життя змістом і цінностями. Цю тенденцію можна назвати екзистенціальною, оскільки йдеться про знання, генеровані прагненням подолати власні межі, знаходити нові значення, цінності.

 

Слід відзначити, що Україна ще не повною мірою використовує переваги, надані інформаційним суспільством. За даними соціологічного дослідження, проведеного 2010 року Інститутом соціології НАН України, 59,8 % опитаних мешканців України відповіли, що не користуються і не потребують Інтернету [3]. Щодо залучення вітчизняної системи освіти до світової бази сучасних інформаційних технологій необхідно відзначити, що сьогодні мультимедійні уроки проводять лише в 7 % вітчизняних шкіл [4]. На 30 українських школярів сьогодні припадає лише один комп’ютер, та ще й, як правило, застарілої моделі. Для порівняння у Євросоюзі цей показник становить у середньому п’ять до одного. Однак головна проблема полягає в тому, що навіть незначні за західними мірками прориви України в галузі інформаційних комунікацій перебувають далеко попереду суспільної свідомості. Саме тому проблему медіаосвіти не слід розглядати виключно з погляду впровадження або невпровадження технологічних новацій і комунікаційних систем, а з погляду підготовки креативних педагогів, які достатньою мірою опанували сучасні ІКТ.

 

Нові умови соціального дорослішання дітей у XXI столітті

 

Відомо, що процес соціалізації молодого покоління відбувається неоднозначно та суперечливо. Успішність процесу соціалізації завжди залежала від впливу групи організованих, творчих факторів/інститутів, спрямованих на розвиток інтелектуальних, духовних, професійних та інших якостей особистості як повноцінного члена соціуму. Однак процес соціального розвитку дитини підданий також впливу стихійних факторів, які, як правило, негативно впливають на незміцнілу особистість, а часом і руйнівно. Систему цінностей кожної дорослої людини сформовано в результаті вирішення діалектичних протиріч між факторами першої та другої груп.

 

У сучасній літературі широко подано основні чинники обох груп, які впливають на формування системи цінностей людини та суспільства в цілому. Викладемо найважливіші з них у порядку убування впливу (на особистість у процесі соціального дорослішання в традиційному (постіндустріальному) суспільстві):

  • сім’я;
  • школа;
  • мікросередовище/референтні групи[1];
  • макросередовище[2];
  • мас-медіа (різні засоби масової інформації);
  • ідеологічні концепції: релігійні, політичні тощо.

Однак із виникненням інформаційного суспільства та розвитком інформаційно-комунікативних технологій основну роль у процесі соціалізації дітей і підлітків відіграють мас-медіа.

Сучасне суспільство стрімко змінюється і разом з ним ламається усталена ціннісно-нормативна система із уявленнями про благо, справедливість, добро, зло. «О часи! О звичаї!» — згадуємо ми крилату фразу Цицерона, проголошену понад дві тисячі років тому. В народженому інформаційному суспільстві змінюється розміщення, взаємодія та вплив основних факторів/інститутів соціалізації. Головний соціальний інститут — сім’я переживає ґрунтовну трансформацію, пов’язану зі зміною її функціональних, статусно-рольових і ціннісно-нормативних засад. Соціальне тло виховання дітей у низці країн СНД, у тому числі в Україні, продовжує погіршуватись. Це зумовлено як загальними негативними тенденціями розвитку сучасної цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму.Багато українських сімей (як, втім, і російські, молдавські тощо) не забезпечують повноцінного виховання дітей і програють у впливі на дитину стихійними чинниками соціалізації. Батьки практично втратили контроль над вільним часом дітей і підлітків. Більшість із них взагалі виїхали на заробітки до інших країн. Надмірна зайнятість батьків, які залишились у країні, суттєво скоротила час їхнього спілкування з дітьми. Старше покоління — бабусі та дідусі, стурбовані проблемами власного виживання та здоров’я, живуть, як правило, окремо й уже не можуть забезпечити належного впливу на виховання онуків. У той же час близько 70 % дітей відчувають страх фізичного насилля, в тому числі домашнього.

 

Як свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. А. Єременко у квітні 2012 року серед дітей 10–17 років, 10 % опитаних дітей відповіли, що їх фізично карають вдома, а 57 % відзначили, що їх лають із використанням ненормативної лексики [5]. У багатьох сім’ях укорінилися небажані для продуктивного виховання життєві стратегії та сценарії, пов’язані з досягненням особистого успіху за будь-яку ціну, в тому числі аморальними засобами. У сімейному побуті українців є розповсюдженими алкогольні традиції, відсутність авторитету батьків і старших поколінь, неконструктивний, конфліктний стиль спілкування та взаємин поміж членами сім’ї. Педагогічна культура батьків, попри чималу кількість науково-популярної педагогічної літератури, залишається низькою.

 

Таким чином, сім’я втрачає роль найважливішого агента в процесі соціалізації дітей. А як же школа й інші освітні установи? Вплив школи на процес соціалізації молодого покоління поступово згортається. Приватні дошкільні установи та школи внаслідок нерозумної державної політики балансують на межі виживання та не в змозі вносити вирішальний вклад у процес соціалізації дітей. Діти та підлітки перебувають під найсильнішим впливом згаданих вище стихійних чинників. Хоча в XXI столітті їх уже складно назвати стихійними. Насамперед, йдеться про потужну, добре організовану індустрію розваг, а фактично — духовного розтління та нав’язування «перевертнів» з погляду нормальних людських цінностей, які цілодобово розповсюджують ЗМІ (засоби масової інформації) й Інтернет.

 

Таким чином, за умов інформаційного суспільства відбувається перестановка в системі головних чинників, які впливають на соціалізацію дітей. На чільне місце серед суб’єктів виховання — найважливішої складової соціалізації — замість сім’ї та школи виходить мас-медіа.

 

 

Контентні кіберзагрози для дітей і підлітків

 

Стрімкий процес накопичення соціальної інформації призводить до ґрунтовних змін самої людини та її впливу на формування та розвиток навколишнього середовища (соціального, природного, технологічного, культурно-освітнього). Один із результатів цих змін, названий ефектом/синдромом хоттабізації[3], є серйозною загрозою нашого часу. Йдеться про прийняття рішень і здійснення дій на підставі застарілої та неправильної інформації. В сучасній Україні зазначені зміни ввійшли в суперечність із чинною системою шкільної освіти, що відстає від потреб світового розвитку на багато років. Основною причиною такого становища є те, що синдром хоттабізації, який охопив переважну частину педагогів, проявлено у спробі підготувати молоде покоління до життя та здійснювати за нових умов на підставі безнадійно застарілих знань про дітей неправильні методи організації освітнього процесу.

Наслідками цього синдрому є серйозна загроза безпеці країни тагарантована неуспішність більшості громадян як у професійному, так і особистісному плані. Повною мірою це належить до уявлень і дій виховного характеру у зв’язку із швидким впливом на дітей інформаційних ресурсів Інтернету, а також ТБ (телебачення), насиченого низькопробною теле/кінопродукцією.

Нові часи вносять у наше життя нові явища, поняття та загрози. Серед них контентні кіберзагрози, Інтернет-залежність тощо. Контентними загрозами/кіберзагрозами називають розповсюдження матеріалів, які порушують як юридичні, так і моральні норми. До них належать:

  • інформація аморального характеру, зокрема порнографія;
  • дитяча порнографія;
  • сексуальна експлуатація неповнолітніх і дії педофілів;
  • інформація терористичного й екстремістського характеру;
  • сектантська інформація;
  • злочини проти персональних даних, честі та гідності людей;
  • наркопропаганда;
  • демонстрування актів насилля, пропаганда злочинів і навчання їх здійснення.

 

Дитячі психологи, кіберполіцейські та фахівці в галузі Інтернет сформулювали основні небезпеки, яким піддано дітей і підлітків під час використання ресурсів Всесвітньої павутини:

  • поширення через соціальні мережі, форуми тощо персональних даних, інформації про поведінку дітей із урахуванням домашніх адрес, номерів телефонів, часто відвідуваних місць. Така інформація може бути легкодоступною для широкого кола осіб, у тому числі й для учасників злочинних угрупувань;
  • перегляд дітьми порнографії онлайн. У середньому 40 % підлітків переглядають матеріали порнографічного змісту. Така діяльність заважає формуванню нормальної сексуальної та суспільної поведінки, а також сімейних цінностей;
  • перегляд матеріалів, які містять сцени насилля, жорстокості стосовно людей і тварин, пропагують злочинну й екстремістську діяльність, що перешкоджає формуванню нормальних моральних установок, прийнятих у сучасному суспільстві.

 

Серед відзначених сучасних кіберзагроз найбільшу тривогу викликає перегляд дітьми сайтів, призначених лише для дорослих.[4] А кількість таких дітей неухильно зростає. Цій проблемі надано чималої уваги в ЗМІ багатьох країн. Деякі аналітики вважають, що акцент на вплив порнографії відводить суспільну увагу від інших соціальних загроз, наслідки яких можуть бути набагато серйознішими для урядів низки держав. У цілому, позитивних тенденцій у напрямі «діти і ТБ/Інтернет» в Україні, як і в низці інших країн СНД, не відзначено. Відповідно до опитувань приблизно кожний третій підліток зізнався в тому, що Інтернет заважає нормальному життю: активному навчанню, різнобічному розвитку, зустрічам із друзями тощо. Особливою небезпекою є Інтернет-залежність, яка може розвинутись протягом півроку активного користування мережею. За різними оцінками, за цей час від 2 до 5 % дітей і підлітків уже стали залежними.

 

Широко розповсюдженим є порівняння Інтернету з інформаційним смітником. Ця метафора важлива для аналізування ставлення дітей і молоді до «глобальної павутини». Мережа є екстериторіальною, у ній відсутнє явно виражене право власності, все в ній ніби «нічиє». Це відкриває простір для прояву в дітей власних амбіційних і агресивних намірів. Знімають табу реального життя, тому що смітник — найкраще місце, де можна трощити-ламати-битися-бити. Разом із тим віртуальне середовище мережі Інтернет не має властивостей звичайної реальності: час і простір віртуального світу є іншими. Віртуальне комунікативне середовище по-іншому розміщує все в часі. Наприклад, можливий повтор, точна копія ситуації того, що в реальності є недосяжним. Створена віртуальна реальність Інтернету багато в чому є своєрідною матеріалізацією бажання, матеріалізацією мрії.

 

Глибина інтеграції людини в породжену нею кіберкультуру стає чи не визначальною на сучасному етапі. Зокрема, змінене співвідношення між знаннями й уміннями/навичками. Створення знань стає усе більше замкненим, кастовим завданням, галуззю діяльності, звуженим щодо всієї кількості соціальних завдань. Швидкість створення знань зростає, але не швидше, ніж швидкість приросту людства та техносфери, і навіть за збереження паритету абсолютна кількість людей, яким не потрібно створювати знання, збільшується.

 

Проблеми адаптації до природи відсунено, а пристосування до нових техносистем актуалізовано. Джейк Хорслі відзначає: «Ми більше не організми. Ми — механізми» [6]. І хоча навчання вироблення й одержання знань — досить вдячне завдання, слід пам’ятати, що цим ми погіршуємо здібність людей адаптуватись до сучасного суспільства, у якому від них потрібні певні навички. Західне суспільство сконцентроване на формуванні навичок, від цього багато в чому виграє. Виходить цікава пропорція: ми прагнемо більше створювати знання, вони намагаються більше створювати навички. У цій ситуації необхідно визначитись із стратегією — або ми відстоюємо своє право створювати знання й тоді захищаємо їх всіма доступними засобами, або починаємо турбуватись про те, щоб наші системи освіти переважно займались формуванням навичок. У цих питаннях комп’ютерна й Інтернет-освіта (із усіма недоліками — «кліповістю», фрагментарністю тощо) відіграє найважливішу роль.

 

Медіа(анти)виховання в сім’ї

 

Як ми вже відзначали, багатьом батькам, зайнятим кар’єрою, роботою або просто виживанням, не до власних дітей. Невблаганна статистика свідчить: середня тривалість щоденного спілкування батьків із дітьми становить не більше 12 хвилин на добу. Головним вихователем у багатьох сім’ях стала так звана «медіаняня». Батьки, що наївно намагаються вберегти дітей від «дурного впливу» вулиці, часто навіть раді, що діти годинами «відпочивають» біля телевізора або за комп’ютером. У сім’ях, де є діти, телевізор працює у два рази більше. Помічено навіть, що люди, які проводять більше двох годин на день перед телевізором, часто набирають зайву вагу. Все просто: під час перебування біля телевізора або комп’ютера людина мало рухається, а саме рух є невід’ємним компонентомздорового способу життя. Також із поєднання обіду або вечері з переглядом улюбленого серіалу людина з’їдає більше, тому що ТБ відволікає її від відчуттів і сигналів власного тіла. Крім того, апетит стимулюють рекламні ролики, які «смачно» виглядають, як і інша ТБ-кінопродукція.

 

Більше 60 % батьків жодним чином не обмежують час, який діти та підлітки проводять в Інтернеті, та не контролюють сторінок, які вони відвідують.Діти спостерігають і копіюють спосіб життя батьків, у тому числі TБ-«всеїдність», TБ-залежність та ін. У результаті такого «медіавиховання» уже до 14 років середньостатистичний підліток встигає побачити близько 40 000 сцен насилля[5]. Шкідливі наслідки цього на незміцнілу дитячу психіку складно переоцінити.

 

Водночас комп’ютерна мережа Інтернет має потужний інформаційно-освітній і комунітарний потенціал. Під час характеристики комунітарного потенціалу Інтернету слід розрізняти інструментальну роль Інтернет-технологій, які відкривають нові можливості існування реальної субкультури та кіберкомунікативних співтовариств, які не мають аналогів у реальному світі. Кіберкомунікативні співтовариства в мережі Інтернет є продовженням традиційних соціальних співтовариств (користувачі інформаційно-аналітичних, фінансових, комерційних, наукових структур), нетрадиційних співтовариств, які називають Інтернет-співтовариствами, віртуальними або онлайн-співтовариствами. Мережа Інтернет сприяє об’єднанню користувачів у кіберкомунікативні співтовариства завдяки своїм унікальним можливостям — анонімний характер електронної комунікації дозволяє долати расові, вікові, статеві та фізичні перешкоди, відкриває якісно новий спосіб асинхронних комунікацій, знімає, в свою чергу, обмеження тимчасових поясів і розпорядку дня. Електронна комунікація має виражений «ефект запам’ятовування», завдяки можливості запису та збереження повідомлень. На цих базових тезах побудовано розгорнуту схему додаткових можливостей: сприяння взаєморозумінню, толерантності та готовності сприйняти чужі погляди та розходження, виробленню загальних цінностей.

 

Щодо інформаційно-освітнього потенціалу, то, як свідчать дані соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України, останні кілька років відбулися чималі якісні зміни у використанні комп’ютерної мережі Інтернет, зокрема у формах і меті використання Інтернету. Це ознайомлення з останніми новинами, потоковою інформацією (47,8 %), пошук інформації для навчання/підвищення кваліфікації (42,7 %), пошук інформації для виконання професійних обов’язків (40,0 %), використання електронної пошти (47,8 %), пошук і прослуховування/переписування музики, фільмів (33,4 %), відвідування сайтів державних, суспільних структур (10,6 %), пошук і читання/запис електронних художніх книг (9,1 %) [7]. Таким чином, Інтернет розширює індивідуальні можливості людини до понадшвидких темпів життя в сучасному інформаційному суспільстві.

 

Дитячі ігри в інформаційному суспільстві

 

Відомо, що немовля вступає у великий світ як біологічний індивід і основною турботою дорослих у цей момент є його убезпечення й умови фізіологічного виживання. Через певний час, у результаті соціалізації дитина стає людською істотою з комплексом установок, із симпатіями й антипатіями, метою та цінностями, стереотипами поведінки та відповідальністю, а також із неповторним індивідуальним баченням світу. Однак індивід перетворюється на людську особистість лише в процесі діяльності, основним видом і головною умовою повноцінного розвитку його в дитячому віці є гра.

 

Однією із важливих особливостей соціалізації дітей XXI століття є трансформація дитячих ігор як за формою, так і за змістом. Колективні рухливі ігри на повітрі, в тому числі найпоширеніша гра дітей другої половини минулого століття гра у війну, пішли в історію. На зміну їм прийшли комп’ютерні ігри, рідко які з них не містять елементів насилля.

 

Розглянемо валеологічну та психологічну складові зазначеної трансформації. Відомо, що рух є неодмінною умовою нормального розвитку дитини. Сучасні діти й без того мало рухаються. Особливо стомливою є статична поза, характерна й для роботи за комп’ютером. Під її впливом можуть відбуватися порушення постави, системи кровообігу, зору тощо. Під час рухливих ігор відбувається природний фізичний/фізіологічний розвиток дитячого організму, формування життєво важливих умінь і якостей — сили, спритності, кмітливості тощо. Рухливі ігри своїм фізичним та емоційним навантаженням впливають на всі системи організму, дарують відчуття м’язової радості, є чудовим засобом профілактики гіподинамії та гіпокінезії. Рухливі ігри мають позитивний вплив на виховання дітей у дусі справедливості, взаємодопомоги, колективізму, формують почуття команди, природно регулюють взаємини в дитячому середовищі.

 

Багато комп’ютерних ігор практично позбавлені корисних складових, зате містять цілий набір шкідливих як для тіла, так і для психічного розвитку дітей. Вони змушують дитину годинами сидіти за комп’ютером, що вкрай несприятливо позначено на зорі, провокують кисневе голодування дитячого організму, гіподинамію й інші шкідливі наслідки. Та головне в іншому: вони показують підліткам і дітям,що жорстокість є припустимою і навіть необхідною. У комп’ютерних іграх, щоб подолати супротивника, потрібно використовувати витончені та досить жорстокі методи боротьби. Герої бойовиків та екшенів безжалісно б’ють і вбивають «поганих хлопців». Відповідно до досліджень така поведінка робить підлітків більш жорстокими стосовно однолітків, батьків, людей взагалі, а також будь-яких живих істот.

 

Більше того, під час комп’ютерних ігор дитина відчуває постійний дистрес[6] через підвищений викид у кров ферментів адреналіну, кортизону тощо. За відсутності руху та хронічної гіподинамії це призводить до перезбудження, психічної неврівноваженості, а в низці випадків — до стану афекту, трансу. У поєднанні з психологічною впевненістю в тому, що насилля — це «нормально», такий стан є причиною жорстокості дітей і підлітків.Тому набір чинників, які його викликають, із урахуванням несприятливої в психологічному значенні атмосфери виховання та прояву буллінгу[7] в сім’ї, а нерідко й у школі, ми назвали «коктейлем агресії».

 

Знизити рівень дитячої та підліткової агресії, не дати їм перерости в поведінкову норму — велике та складне завдання для батьків і педагогів. Протиставити негативному впливу агресивного медіасередовища можна лише психологічно здоровою атмосферою в сім’ї й у школі, де превалюють повага та довіра одне до одного. Також знижує рівень агресивності підлітків і додає їм упевненості чимала доза постійного спортивного навантаження.

 

Отже, за умов інформатизації сучасного суспільства проблема перетворення мас-медіа й Інтернету в один із найважливіших інститутів становлення людини як особистості має розглядатись у широкому контексті (педагогами, соціологами, психологами та представниками інших дисциплін) і стати предметом уважного наукового аналізу. Важливість дослідження цієї проблеми полягає ще й у тому, що в результаті розвитку інформаційно-комунікативних процесів, які мають наднаціональне та надкультурне спрямування, відбувається формування відповідного типу особистості. Важливо, щоб це була не кіберособистість із віртуальною ідентичністю, а духовно й інтелектуально розвинена особистість, здатна ефективно будувати своє життя в сучасному суспільстві.

 

Список використаних джерел

  1. Иванов, Д. В. Виртуализация общества [Текст] : Версия 2.0 / Д. В. Иванов. — СПб. : Изд-во СПб ун-та, 2002. — 212 с.
  2. Touraine, A. The Post-Industrial Society: Tomorrows Social History: Classes, Conflicts in the Programmed Society. — N. Y., 1971.
  3. Українськесуспільство 1992–2012. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг [Текст] / За ред. док. екон. наук М. Шульги. — К. : Інститут соціології НАН України, 2012. — 606 с.
  4. Школа: перезагрузка [Текст] // Корреспондент. — № 1 (489). — 13 января. — 2012.
  5. Правадітей в Україні: реалії та виклики після 20 років Незалежності (за результатами опитування дітей віком 10–17 років) [Електронний ресурс] / Український інститут соціальних досліджень імені О. Яременка. — Режим доступу: http://www.president.gov.ua/docs/poll2905.pdf.
  6. Живое знание. Поиск истины, мудрость наставников, многогранность сути. — [Електронний ресурс]. — Режим доступа: http://naturalworld.ru/avtor_djeyk-horsli.htm.
  7. Українськесуспільство 1992-2012. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг [Текст] / За ред. док. екон. наук М. Шульги. — К. : Інститут соціології НАН України, 2012. — 606 с.


[1]Референтна група — це соціальна група, яка є для індивіда своєрідним стандартом, системоювідліку для себетаінших, а також джерелом формування соціальних норміціннісних орієнтацій.

[2]Загальна ситуація в країні, регіонітощо.

[3]Термін належитьК.Корсаку.

[4]Головне місце в структурі дозвілля у чверті підлітків займає комп’ютер. Щоденне спілкування з комп’ютером у міських школярів складає приблизно 1,2 години. Прогнозують вирівнювання можливостей регулярного користування комп’ютером у дітей з різних соціальних груп до моменту закінчення школи. У цілому, відзначено позитивний вплив регулярного користування комп’ютером на академічну успішність школярів. Однак незбалансоване віртуальне спілкування розвиває в дитини опосередковане сприйняття світу, руйнує інтуїцію, формує ситуацію відчуження від етнічного коріння й історії свого народу, морально розбещує.

[5]Улюбленіфільми у70 % російських та українських підлітків — американського виробництва. У середньомуна одну годинутелетрансляційприпадає 4,2 сцени насилля й еротики. Щодня підліток бачить не меншедев’яти сцен насилля, агресії або еротики, що провокує йогона прийняття конфронтаційної моделі поведінки.

[6] Стрес(від англ. stress — тиск, натиск; навантаження; напруження) — неспецифічна (загальна) реакція організму на дію (фізичну або психологічну), що порушує його гомеостаз, а також відповідний стан нервової системи організму (чи організму в цілому). У медицині, фізіології, психології виділяють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форми стресу. Дистрес — руйнівний процес, що погіршує перебіг психофізіологічних функцій. Дистреснайчастіше відносять до тривалого стресу, за якого відбуваються мобілізація та витрачання поверхневих і глибоких адаптаційних резервів. Такий стрес може переходити в психічну хворобу (невроз, психоз).

[7]Буллінг(від англ. bully — залякувати) — агресивне переслідування одного із членів колективу (особливо колективу школярів і студентів, але й трапляється співробітників) з боку інших членів колективу або його частини. Як прояв буллінгу фахівці розцінюють образи, погрози, фізичну агресію, постійне негативне оцінювання жертви та її діяльності, відмова довіри та делегування повноважень тощо.

Dounload PDF

Відгуки читачів