Передплатну кампанію на 2019 рік розпочато!

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Бережіть своїх батьків!

 

І. Ю. Смовська, м. Остер, Чернігівська обл.


 

У народі кажуть, що дорога, як доля: то замети, то ями, але може бути вона чистою й широкою. Сьогодні, їдучи додому з роботи, я не відомо чому, мимоволі пригадала своє дитинство. «Усі ми родом з дитинства», — казав А. де Сент-Екзюпері. Не можна сказати, що моє дитинство було лише радісним, але в душі залишилось дійсно прекрасним спогадом. Пригадалося все: лагідні материнські руки, ласкавий погляд блакитних очей та ніжний, стомлений, але люблячий батько. Так, це лише спогади, але які! Найдорожчі, наймиліші моєму серцю! Недарма говорять, що у серці погостювати неможливо, у ньому залишаються тільки на постійне місце проживання. І це дійсно так. Ці спогади дорожчі за все те матеріальне, чого ми так прагнемо у своєму житті. Чомусь саме сьогодні я замислилась над тим, що таке сім’я і яке це щастя її мати. Кажуть, що сім’я — це спорідненість не тільки по крові й тримається вона на тому, що, всупереч усьому, ми намагаємось бачити гарне одне в одному. І це так важливо. Але чому ми, вже дорослі діти, так часто забуваємо просто зателефонувати батькам, написати листівку, навідати? Невже рутина щоденного життя краде це все в нас? Тоді виникає питання: чи варта робота, незначні клопоти, матеріальні достатки батьківської любові, яку нічим не замінити?

 

Ще Пліній Старший казав, що «дім — це там, де твоє серце». Моє серце належить батькам, які подарували мені чудове дитинство. У моїй пам’яті спливає образ рідної домівки, що потопає у вишневому цвіті, рідний ставок, город, а поряд, як сонечко… Мати. У такі хвилини чомусь завжди хочеться плакати, чи то від жалю за дитинством, яке так швидко промайнуло,чи за рідним батьківським порогом, а, може, за тим, що ми не в змозі повернути молодість нашим батькам! «Жодні проблеми не страшні, якщо вдома тебе чекають люблячі люди»,— ці слова Шахрукха Кхана змушують замислитися над тим, яке все ж таки благо мати родину.

 

У великому місті людина часто втрачає своє власне «Я», призвичаюється до всіх, робить так, як всі. Їдучи сьогодні містом, мені в око впадали гарні вишукані будинки, а в пам’яті знов зринала рідна біла хатина, і я розумію, що вона найкраща в усьому світі. Здається, людина, встигнувши зробити все задумане, часто не оглядається назад, забуває про найдорожче. І тільки коли сивіють скроні, розуміє, що ні велика заробітня платня, ні простора квартира, ні керівна посада не в змозі замінити людині рідну домівку, дитинство, батьків… Тільки чому це розуміння приходить так пізно?

 

Сьогодні пригадується усе тільки хороше, бо, мабуть, навчили батьки пробачати людям, любити їх і пам’ятати те гарне, що пов’язує мене з ними. Цим і ще багато чим я завдячую саме батькам. Вони вивели мене в люди, навчили цінувати добро. А чим ми, діти, можемо їм віддячити? Своєю любов’ю до них. Як часто ми, ще діти, і вже дорослі, забуваємо про це. Розуміння цього простого, на перший погляд, правила і такого важливого приходить до нас не завжди вчасно. Найкраще, мабуть, розумієш тоді, коли сам стаєш батьком або матір’ю.

 

«Ви виходите?» — пролунало поряд, і повернуло мене в реальність. «Ви виходите чи ні?» — перепитав мене знову вже немолодий чоловік. «Ні, ні, я на наступній зупинці, на вокзалі, щоб встигнути…» Ніхто, мабуть, не зрозумів про що це я. На наступній зупинці я вийшла й побігла до вокзалу лише з однією метою: «Не спізнитися». А в голові метушилися слова: «Як хочеться, щоб любов, подарована батьками, поверталася до них у стократ. Бережіть своїх батьків! Поклоніться їм! Подякуйте за недоспані ночі, за сльози й посмішки, за тепле слово, подякуйте, доки не пізно».

Dounload PDF

Відгуки читачів