Юридична енциклопедія з теорії держави та права

 

Скакун О. Ф., академік Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, зав. кафедри правового регулювання економіки Кримського економічного інституту КНЕУ ім. Вадима Гетьмана


 

МЕТОД СОЦІАЛЬНОЇ СИНЕРГЕТИКИ (від гр. synergeia — загальна, узгоджена дія; англ. method of social synergetrics)— один із міждисциплінарних методів (підходів) нової, постнеокласичної методології, що використовується в пізнанні процесів самоорганізації і становлення нових упорядкованих структур та нестійких, слабо організованих складних систем. Зазвичай метод соціальної синергетикизастосовується на тій стадії вивчення явища чи процесу, коли не сформувалися категорії і поняття, тобто дія діалектичного методу ще не настала. Якщо жорсткі причиново-наслідкові зв'язки поступального розвитку мають лінійний характер (сучасне визначається минулим, а майбутнє — сьогоденням), то метод соціальної синергетики  передбачає ймовірне бачення світу, базується на дослідженні нелінійних систем, тобто таких, що мають багатоваріантність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність (стан стійкої нерівноваги складних систем із зовнішнім середовищем спричиняє порядок та безпорядок/хаос, які тісно поєднані між собою). Метод соціальної синергетикивиходить з положення, що розвиток не являє собою плавного переходу від одного упорядкованого стану до іншого, а є багаторазовим чергуванням упорядкованого і хаотичного станів, коли динамічний (детермінований) хаос виявляється в упорядкованих структурах, а хаотичний стан здатний породити новий порядок (результат — закономірності соціальної самоорганізації природи, суспільства і людини). Метод соціальної синергетикидемонструє, яким чи­ном і чому хаос може розглядатися як чинник творення, конструктивний механізм еволюції, як із хаосу власними силами може розвиватися нова організація. Метод соціальної синергетики допомагає виявити нелінійність процесів розвитку явищ права і держави (наприклад, права, громадянського суспільства, правової системи, правопорядку), розглянути їх у ракурсі зіткнень організованих і самоорганізованих процесів, інтересів, поглядів. Він використовується для розкриття сутності політико-правових процесів, що мають тривалі терміни розгортання, де особливого значення набувають невеликі (випадкові) впливи на макрорівнях. Розуміння розвитку як взаємодії соціального порядку і соціального хаосу дозволяє поряд із закономірними причиново-наслідковими зв'язками врахувати і випадкові зв'язки, що виникають у процесі самоорганізації різних систем, їхню взаємодію з «навколишнім середовищем». Ці випадковості можуть бути продуктивними, бути генератором нового, що доцільно використовувати у законотворчій і правозастосовчій діяльності. Проте варто зважити на те, що в правовій реальності мають панувати закономірності, а не випадковості. Власне термін «синергетика» набув популярності завдяки німецькому фізику Г. Хакену, який під час вивчення випромінювання лазерів відкрив спонтанне (не зумовлене попереднім кількісним розвитком) формування макроскопічних структур, їх самоорганізацію, наголосив на подібності між випромінюванням лазера і соціологічними процесами.

 

МЕТОД СОЦІОЛОГІЧНИЙ(англ. sociological method) — один із міждисциплінарних методів, що застосовують в юриспруденції та полягає в пізнанні право-державних явищ не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів. Соціологічний метод спрямований на вивчення суспільного життя в усьому обсязі та в усіх проявах. Спираючись на багатофакторну зовнішню зумовленість явищ права і держави, на їх функціональне призначення й ефективність дії, соціологічний метод зосереджується на аналізі обслуговуючої ролі цих явищ. Соціологічний метод дає змогу здобути деталізовані знання з досліджуваного явища, виявити закономірності різних рівнів спільності та імовірності, змоделювати досліджувані відносини і на їх основі створити  соціальні структурні утворення. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різноманітних документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення, анкетування, інтерв'ювання і т. ін. За допомогою соціологічного методі можна визначити ступінь авторитету влади; якість діяльності законодавчої, виконавчої і судової галузей влади; ефективність правового регулювання; стан законності і правопорядку в суспільстві. Соціологічний метод може посприяти виробленню понять онтологічного (соціологічного) змістового ряду: правове життя (суспільне, групове, індивідуальне), правовідносини, діяння права, правовий статус, правотворчий процес, державне життя, державний апарат тощо, тобто таких понять, що мають емпіричні аналоги. Опорою соціологічного методу є пізнавальна парадигма соціологічної методології, за якою впливовими для пізнання право-державних явищ в їх дійсності є лише емпіричні соціальні факти. Спрямовують дію соціологічного методу такі концептуальні ідеї: протікання правового життя підлягає безпосередньому емпіричному спостереженню на груповому та індивідуальному рівнях, а не на суспільному (державному і міжнародному), оскільки тут його пізнають опосередковано; право є ідеальною основою правового життя, існує у багатоманітності форм і видів, що загалом утворюють правову систему конкретного суспільства; правовідносини постають первісними явищами щодо системи норм, які їх забезпечують; правові регулятори мають необмежені властивості впливати на суспільні відносини та ін. Поряд з позитивними ознаками (опора на широке розуміння права, включаючи й неюридичне — змістовність і конкретність — пояснення правових якостей громадянського суспільства виходячи з розуміння власне суспільства тощо), соціологічний метод має й негативні: багатоманітність факторів, що враховуються;  некритичне сприймання розуміння природи права, особливо на груповому та індивідуальному рівнях; обмеження пізнання сутності права і держави установленням причин, що їх породжують; перебільшення соціологічного знання правового життя тощо. Соціологічний метод є емпіричним й описовим, є певним уведенням до ідейно-ціннісних узагальнень.

 

МЕТОД СХОДЖЕННЯ ВІД АБСТРАКТНОГО ДО КОНКРЕТНОГО (англ. method of an ascention from abstract to concrete) —загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності в мисленні. Відповідно до цього методу процес пізнання нібито розбивається на два відносно самостійних етапи. На першому етапі відбувається перехід від чуттєво-конкретного, конкретного в дійсності до його абстрактних визначень. Єдиний об'єкт розчленовується, описується за допомогою безлічі понять і суджень. Він нібито «випаровується», перетворюючись на сукупність зафіксованих мисленням абстракцій, однобічних визначень. Другий етап процесу пізнання  є сходженням від абстрактного до конкретного. Суть його полягає в русі думки від абстрактних визначень об'єкта, тобто від абстрактного в пізнанні до конкретного в пізнанні. На цьому етапі нібито відновлюється вихідна цілісність об'єкта, він відтворюється в усій своїй багатогранності, але уже в мисленні. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне —як його повнота, змістовність.  Обидва етапи пізнання взаємозалежні. Сходження від абстрактного до конкретного неможливе без попереднього «анатомування» об'єкта думкою, без сходження від конкретного в дійсності до абстрактних його визначень. Отже, метод сходження від абстрактного до конкретного —це рух пізнання, коли мислення йде від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього — до конкретного в мисленні. У такий спосіб відбувається рух від менш змістовного до більш змістовного знання. 

Dounload PDF

Відгуки читачів