Професійний імідж керівника навчального закладу

 

С. А. Болсун, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології Кіровоградського ОІППО ім. В. Сухомлинського


 

У статті розкрито позицію В. О. Сухомлинського щодо створення позитивного професійного іміджу керівника навчального закладу, окреслено ознаки та визначено кроки створення професійного іміджу. Методичні поради, подані у статті, можуть допомогти керівнику навчального закладу оптимізувати процес створення привабливого професійного іміджу.

 

Імідж — мисленнєве уявлення про який-небудь об’єкт чи суб’єкт, яке формується у свідомості людей.

 

Одним із важливих аспектів загального сприйняття й оцінювання будь-якого явища, предмета, організації, суб’єкта є враження, яке воно справляє, або імідж. Імідж — це об’єктивний чинник, який відіграє суттєву роль в оцінюванні соціального явища, процесу чи особистостей людини. Стосовно людини імідж багато в чому визначає те, що саме певна особистість робить і що говорить та яким є вияв її внутрішнього світу, її особистісні та професійні якості, риси характеру, манери, стиль спілкування, рівень вихованості та зовнішність. З огляду на те, що людина здатна все вищеперераховане змінювати, імідж можна спрямовано формувати, уточнювати або переробляти за допомогою модифікації діяльності, вчинків і мисленнєвих позицій.

 

Зазначене стосується різних категорій людей, і керівника навчальногозакладу зокрема.Саме він має бути взірцем не лише для учнів, але й для учителів. Він перебуває перед очима громади. Завдяки іміджу директора школи нерідко створюють і відповідний імідж школи, яку він очолює. Саме тому цей імідж може бути позитивним, негативним або нейтральним. Ось у чому полягає актуальність проблеми створення адекватного посаді іміджу керівника навчального закладу.

 

Імідж — явище багатогранне. Розрізняють декілька його різновидів, зокрема професійний імідж, який передбачає створення сукупного образу — синтез професійних якостей і компетентностей та особистісних якостей і зовнішності особистості. Причому всі складові професійного іміджу взаємозв’язані та взаємообумовлені без надання переваги жодній із них. Практика засвідчила: ігнорування будь-якого компоненту професійного іміджу під час надання одночасно серйозної уваги іншим не приносить очікуваного результату. Приміром, можна бути першокласним професіоналом і при цьому не мати відповідного дрес-коду — і враження оточення, співробітників і підлеглих зазвичай розмите. Таким чином, імідж керівника має бути достатньо привабливим, оскільки від рівня його сформованості залежить професійний успіх цієї особистості. Саме тому необхідно спеціалістам будь-якого фаху, в тому числі педагогам і, зокрема, керівникам навчального закладу, наполегливо працювати над його створенням.

 

Слід зазначити, що В. О. Сухомлинський у своїх роботах не використовував термін «професійний імідж», але це не означає, що він не надавав належної уваги цій проблемі. Можливо, на той час це слово було малоактуалізоване й недостатньо поширене. Навпаки, відомий педагог сучасності повсякчас опікувався тим, щоб педагогічні працівники Павлиської школи докладали зусиль заради вдосконалення своїх професійних і особистісних якостей на благо дітям. У своїх численних публікаціях він закликав до цього всіх причетних до педагогічної справи та навчав, як це слід робити з найкращим результатом. Особлива увага в цьому аспекті до директорів шкіл. Примітною є книга Василя Сухомлинського «Розмова з молодим директором школи», в якій червоною стрічкою проходить ідея щодо необхідності створення прийнятного образу керівника. На думку В. О. Сухомлинського, має бути досить розвиненою педагогічна культура і, особливо, один із її аспектів — емоційна. Педагог, який досягнув необхідного рівня, не піддаватиметься негативним емоціям і пригніченому настрою. В. О. Сухомлинський вважав, що, учитель, який має високу емоційну культуру, одразу бачить, якщо в дитини щось негаразд. Треба не лише відчути стан дитини, але й правильно відреагувати на нього. Те ж стосується емоцій і настрою вчителів. Директор-професіонал повинен мати психосоціальні компетентності, щоб відповідно реагувати на непрості ситуації як в учнівському, так і у вчительському колективах. В. О. Сухомлинський справедливо вважає, що кожен педагог просто зобов’язаний розвинути таку особистісну властивість, як емпатію, щоб зміг проникати у внутрішній світ дітей, їхні почуття та переживання й адекватно відгукуватися на них, співпереживати разом із учнями. Однозначно це стосується й директора школи, який є і педагогом, і менеджером, що спрямовує діяльність дорослих.

 

Що це дає? Якщо коротко відповісти на питання, то, мабуть, фундамент для успішної взаємодії. Діти досить швидко визначають рівень учительської емпатійності та відповідно реагують на щирість і фальш. Вони вдячні педагогові за справжній, природній вияв емпатійних почуттів, поціновують його за це, люблять і не забувають роками та десятиліттями. Із таким учителем їм комфортно та спокійно. Імідж такого наставника, як правило, є доволі високим. Професійний імідж директора також визначено такими показниками. Тож чи варто розвивати в собі цю властивість? Без коментарів... Чи можливо в самоосвітній діяльності вдосконалити себе в цьому напрямі? Звісно, це цілком реально й доступно кожному, хто має відповідне бажання і любить свою професію.

 

Знання природи іміджу та причин, які впливають на його формування і силу його впливу, дають можливість грамотно та впевнено реалізувати основні технологічні положення на практиці.

1.     Загальні ознаки професійного іміджу керівника навчального закладу:

·        образ керівника має бути правдоподібним і вірогідним. Доречні стримані висловлювання, інформація без гіперболізації, нав’язливості та зайвої емоційності, демонстрування успіхів, щира зацікавленість, вагома аргументація тощо;

·        образ має бути яскравим і конкретним;

·        образ має бути доступним для розуміння навіть неспеціалістів із певної галузі. Завдяки цьому інформацію про об’єкт легко і просто засвоїти та швидко запам’ятати. У результаті вдається уникнути небажаних наслідків;

·        образ має бути цікавим для соціуму(дітей).

2.                Створення професійного іміджу має бути безперервним процесом. Якщо його послаблено, то можна швидко відчути байдужість і навіть втрату доброзичливого ставлення до керівника та, безумовно, зниження його позитивного іміджу.

3.                Демонстрування професійного іміджу має відповідати певним вимогам:

·        воно має бути зрозумілим;

·        воно має переконувати (недостатньо поінформувати, потрібно ще й переконати людей);

·        воно має бути чесним, відвертим, щирим, без будь-яких спроб обдурити;

·        воно має містити гумор (у невеликих дозах), оскільки він роззброює скептично налаштовану аудиторію.

4.                Професійний імідж має складатись із чотирьох компонентів:

·        імідж змісту (якість, актуальність, грамотність, професіоналізм тощо);

·        імідж соціальний (потрібність);

·        імідж фінансовий (реальність);

·        імідж суб’єктний (особистісно зорієнтований).

Ці та ще низка інших ознак іміджу роблять його ефективним.

Слід відзначити, що в сучасній науково-педагогічній, психологічній чи популярній літературі та публікаціях недостатньо матеріалів стосовно методики формування професійного іміджу. Саме тому в кожному конкретному випадку необхідно виявляти власну творчість.

 

Важливо навчитись упевнено боротись із власними психологічними бар’єрами на шляху до успіху. І що, мабуть, найголовніше,— імідж керівника найчастіше асоційовано з особистістю. Отримуємо логічний зворотний зв’язок: наскільки авторитетний директор, настільки його цінять, поважають. Вищезгадані чинники та низка інших обов’язково впливають на ефективність процесу формування позитивного іміджу керівника навчального закладу. Йому важливо бути привабливим (внутрішньо і зовнішньо), щоб соціум сприйняв його як наставника, друга та порадника, висококваліфікованого професіонала, людину багатого духовного світу, ерудита і просто порядну та цікаву особистість.

Відчуття того, що тебе сприймають адекватно, дає змогу стати справді успішним, упевненим у собі, людиною, яка керується позитивними думками, народженими оптимізмом, досвідом і любов’ю до професії, а отже, й до дітей. У кінцевому підсумку успішний менеджер, як правило, досягає чималих успіхів на педагогічній ниві і, водночас, стає непоганим прикладом для всіх. Тож, безумовно, слід попрацювати над створенням свого привабливого образу. Це, звісно, копітка і наполеглива робота, яка потребує постійного та безперервного удосконалення себе і своєї поведінки. Це необхідно усвідомити, як і те, що єдина людина, яка може кардинально себе змінити і створити заново, це сама людина.

 

Життєва практика довела, що іміджце шлях до успіху. Нерідко люди, які мають неабиякі можливості (високий творчий, художній чи інтелектуальний потенціал), талановиті й працьовиті, не досягають справжнього успіху саме через відсутність позитивного іміджу, оскільки або не вміють створювати його, або не надають цій проблемі належної уваги. Їхня позиція, зазвичай, є такою: я знаю, що я талановитий і мені абсолютно байдуже, що про мене думають інші.

Інколи негативний результат буває через занижену самооцінку, що, безумовно, стає бар’єром на шляху до успіху. Саме тому потрібно постійно працювати над створенням власного позитивного іміджу, повсякчас удосконалювати його. Це необхідно оточенню, оскільки їм приємно взаємодіяти саме із особистістю, яка вміє зачаровувати собою і своїми якостями. Приміром, за привабливим учителем учні з бажанням ідуть у світ знань і культури. Це досить актуально і для самої особистості, бо появляється почуття задоволення від такого визнання і прагнення ефективно працювати й творити, досягати справжньої самореалізації — професійної й особистісної.

Звичайно, імідж — це не те, про що варто думати щохвилини, але це те, про що не потрібно забувати й слід досить часто згадувати, оскільки це справа першорядної важливості.

Для того щоб особистості створити власний позитивний імідж, необхідно докласти чимало зусиль (моральних, фізичних, інтелектуальних, матеріальних). В результаті людина, яка зуміла створити, приміром, імідж обдарованої, авторитетної і обізнаної людини, стає насправді такою.

Що ж необхідно для того, аби створити привабливий образ? Вважаємо, що треба, як мінімум, мати:

·        незалежну природну поведінку;

·        грамотне, культурне мовлення;

·        спокійну реакцію на похвалу і критику;

·        гідні, шляхетні манери;

·        знання етикету й їхній ефективний вияв на практиці;

·        досконалі рухи, жести, міміка та пантоміміка;

·        привабливий зовнішній вигляд тощо.

Щодо керівника, то з огляду на специфіку цієї професії, зокрема на те, що вона пов’язана із чималими нервовими витратами, можна додати ще декілька чинників:

·        уміння регулювати свій психофізичний стан, адекватно виявляти його через поведінку в соціумі;

·        уміння оптимально спілкуватися з будь-якою категорією людей, в тому числі з дітьми, колегами, держслужбовцями тощо;

·        наявність та оптимальний вияв емпатійних здібностей;

·        наявність і вияв у взаємодії ерудиції та професійної компетентності;

·        адекватний вияв творчих здібностей;

·        уміння здійснювати фасилітативний вплив;

·        вияв гуманістичного спрямування тощо.

З чого ж починати, аби досягнути поставленої мети щодо створення привабливого образу? Насамперед потрібно усвідомити необхідність і доцільність цього непростого процесу. Першочерговим моментом є визначення мотивації. Доречною може бути як зовнішня, так і внутрішня мотивація, але перевага в більшості випадків — внутрішній: я бажаю бути привабливим не стільки тому, що це приємно й викликає у мене певні позитивні відчуття, а скільки тому, що я зможу завдяки моєму позитивному іміджу повести людей за собою, бож мені вірять, досягнути успіху і принести користь соціуму й собі, я зможу самореалізуватись як особистість і фахівець, стати самодостатньою особистістю, що цінно не лише для мене, але й для оточення.

 

Наступний крок — визначення стратегічної мети та деталізованих завдань. Суттєво впливає на прийняття рішення сформульоване самою людиною припущення, гіпотеза на зразок: «Що буде, коли...». Після оптимістичного прогнозування слід скласти робочу програму діяльності у цьому напрямі (подумки або на папері). Звісно, її можна змінювати, коригувати, але основні ідеї, що допоможуть реалізувати мету, мають залишатися переважною мірою стабільними. Це допоможе залишатися стійким і не зупинятися на півдорозі, навіть, якщо інколи «опускаються руки».

З урахуванням специфіки менеджерської діяльності, пов’язаної з нервовим напруженням, керівникові украй необхідно освоїти техніку саморегуляції психофізичного стану, щоб постійно мати нормальне робоче самопочуття, бути урівноваженим, попри складні педагогічні та трудові обставини, проблемні ситуації чи навіть власний критичний стан.

Уміння керувати своїм психофізичним станом досить суттєво впливає на ефективність педагогічної взаємодії. Означену проблему було поставлено перед наукою і практикою давно, тобто вона має історичне коріння. Зокрема, Й. Г. Песталоцці акцентував увагу на розвитку цієї здатності. Він категорично заперечував крик і застерігав від спокуси самостверджуватись за допомогою нього. Ліпше постійно розвивати в собі уміння впевнено володіти собою — такими є позиція і переконання відомого педагога. За сучасних умов надзвичайно актуально звучать і цінні заповіді К. Д. Ушинського, який вважав однією з найвагоміших і філігранно тонких граней педагогічної професії вміння керувати своїм психофізичним станом.

М. І. Новиков, відомий російський лікар і просвітник ХIХ століття, розробив збірку правил і норм поведінки вчителя, які є досить співзвучними нашому часу. В ній зазначалось, що вчитель має стримувати себе від гніву й не виявляти стосовно до учнів непотрібного, занадто опікувального жалю, бо це негативно впливає на них. Не залишаються осторонь цієї важливої проблеми педагоги-класики ХХ століття. Приміром, А. С. Макаренко солідарний зі своїми попередниками стосовно того, що учитель має досконало оволодіти вмінням керувати своїм психічним станом, щоб не допускати у взаємодії з вихованцями «громового стуку кулаком по столу, крику». Це повною мірою стосується й керівника навчального закладу.

Д. О. Бєлухін пропонує запровадити в педагогічну науку та практику деякі положення і закони психотерапії, оскільки ця наука передбачає турботу про душевну рівновагу людини, її настрій, почуття, переживання. У школі ж надзвичайно важлива саме душевна рівновага, бо від цього залежить емоційне налаштування дітей, учителів і технічного персоналу. Резюме вченого таке: учитель, який турбується про власний психічний стан, фактично турбується про душевний комфорт учнів. Д. О. Белухін у своїй праці [1] дає ґрунтовну відповідь на кардинальне, педагогічно вагоме питання: як здійснювати саморегуляцію свого психічного стану. Учений доходить висновку, що здатність установлювати плідну й ефективну взаємодію із суб’єктами впливу залежить від уміння володіти собою. Для цього потрібно попередньо упорядкувати свої почуття й думки.

Виключно серйозну роль у розв’язанні цієї проблеми відіграють емпатійні здібності керівника. Емпатія — здатність ставати на місце іншої людини (подумки) і бачити її очима ситуацію, яка відбувається; відчувати, що її тривожить чи тішить, наскільки це є значним для неї, сприймати чужі проблеми як свої власні, тобто певною мірою ототожнювати себе із особистістю, з якою взаємодієш. Досконале володіння емпатією дає змогу відчувати радість і незгоди, щастя і смуток, інші почуття. Перебування на позиції дитини та педагогів уможливлює заглиблення в їхні інтереси, турботи, хобі тощо.

Емпатія формують на підставі таких якостей, як доброзичливість, справедливість, чутливість, чуйність, людяність. Окрім цього, мають бути достатньо розвиненими такі психічні процеси, як уява, спостережливість, фантазія, творче мислення, здатність до емоційного сприйняття і рефлексії, аналізу та синтезу. Найголовніше для розвитку емпатійних почуттів й адекватного їх вияву в освітянській практиці — це любов і повага до суб’єктів впливу, щирий інтерес до їхнього життя, прагнення допомогти, зрозуміти їхні мрії, очікування, думки.

Для створення позитивного творчого професійного іміджу сучасному директорові школи необхідно повсякчас удосконалювати розмаїття професійних компетентностей і якостей керівника-лідера, набувати спеціальних психолого-педагогічних знань і знань різних наук про людину і її поведінку в суспільстві: про природу та внутрішній світ людини, логіку професійного зовнішнього вигляду (одяг, взуття, макіяж, прикраси, аксесуари, зачіску тощо), етикет. Необхідно опанувати знання із антистресових програм; мистецтво спілкування (вербальне та невербальне), щоб воно завжди було ефективним; культуру й техніку мовлення, основи красномовства тощо. Тренування та вміле використання цих знань може стати вирішальним чинником під час створення привабливого іміджу керівника і «швидкою допомогою» в дуже непростій його роботі.

Щоб постійно контролювати себе, можна вести психолого-педагогічний щоденник, а потім його аналізувати і робити висновки щодо змін негативу на позитив в аспекті власного стану. Форма може бути такою (за В. М. Лізинським).

Таблиця

Оцінювання стану

Час

Справа

Стан

Задоволення

8.00

 

 

 

На завершення — мудрі думки В. О. Сухомлинського: «Педагог виховує насамперед своєю думкою, своїм мисленням», «Розум виховують розумом, совість — совістю». Ці фрази стосуються передусім педагога, але вони актуальні й для керівника навчального закладу, який за допомогою створеного позитивного професійного іміджу може продуктивно впливати на розум, серце і совість усіх учнів, педагогів, батьків учнів, техперсонал і в цілому на соціум.

Шановні колеги! Пропонуємо розпочати захопливу подорож у світ професійного іміджу. Експериментуйте, відкривайте себе знову і знову, винаходьте нове, але не забувайте при цьому про дещо забуте «старе», знаходьте і в ньому цікаві родзинки, котрі сприятимуть зміні вашого образу на краще. Не шкодуйте часу на власну модифікацію, бо це варто робити, з огляду на величезну відповідальність перед суспільством за організацію освіти юного покоління громадян. Нехай створення професійного іміджу в новій інтерпретації стане для вас важливою справою професійного буття, своєрідним хобі, яке приносить глибоке задоволення. Станьте харизматичною особистістю й імідж буде обов’язково позитивним.

Література

 

1.                Белухин, Д. А. Учитель: от любви до ненависти [Текст] / Техника профессионального поведения : Книга для учителя / Д. А. Белухин. — М. : Народное образование, 1994. — 144 с.

2.                Гоноблин, Ф. Н. Книга об учителе [Текст] / Ф. Н. Гоноблин. — М. : Просвещение, 1965. — 260 с.

3.                Гончаренко, С. У. Український педагогічний словник [Текст] / С. У. Гончаренко. — К. : Либідь, 1997. — 374 с.

4.                Етикет:деловой, дипломатический, повседневный [Текст] / Авт.-сост. И. Н. Кузнєцов. — М. : Изд-во деловой и учебной литературы, 2002. — 464 с.

5.                Макаренко, А. С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду [Текст] // Твори у 7-ми т. / А. С. Макаренко. — К. : Рад. школа, 1954. — Т. 5. — 484 с.

6.                Митина, Л. М. Модели поведения учителя [Текст] // Биология в школе / Л. М. Митина. — 1997. — № 2. — С. 58–61.

7.                Палеха, Ю. І. Ділова етика [Текст] : навч. посібник / Ю. І. Палеха. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — 180 с.

8.                Рыданова, И. О костюме учителя [Текст] // Воспитание школьников / И. Рыданова. — 1973. — № 6. — С. 49–50.

9.                Сисоєва, О. В. Естетика праці вчителя [Текст] / О. В. Сисоєва. — К. : Знання, 1979. — 48 с.

10.           Сухомлинський, В. О. Вибрані твори [Текст] : В 5-и т. / В. О. Сухомлинський. — К. : Рад. школа, 1977. — Т. 4. — 637 с.

11.           Чернокозов, І. І. Професійна етика учителя [Текст] : Книга для учителя / І. І. Чернокозов. — К. : Рад. школа, 1988.

12.           Честара, Дж. Деловой етикет: Паблик рилейшнз для всех и для каждого [Текст] ; Пер. с англ. Л. Бесковой / Дж. Честара. — М. : Фаир- Пресс, 2001. — 336 с.

   
Dounload PDF

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 4801
 
Догори