Становлення та розвиток судової системи Російської імперії у ХVIII — на початку XX ст.

 

Тутова Анна, м. Артемівськ


 

В історії судової реформи Російської імперії визначальну роль відіграла судова реформа 1864 року.

 

Уперше в Росії відокремити суд від адміністрації спробував цар Петро I: 1713 року в губерніях було запроваджено надвірні суди та посади суддів. Проте  повноваження суддів не були чітко визначені, тому найбільш складні справи вирішували в юстиц-колегії. У Росії на той момент були створені духовний, комерційний та військовий суди. Головною інстанцією був Сенат [4]. Справу вдосконалення судової влади продовжила імператриця Катерина II: було  створено систему судових органів: повітові, губернські суди та ін.

 

Скасування кріпосного права  1861 року вимагало зміни системи судочинства. Судова реформа 1864 року, яку здійснив імператор Олександр ІІ, стала однією з перших демократичних реформ. Були прийняті судові статути:

•           Установи судових установлень;

•           Статут кримінального судочинства;

•           Статут цивільного судочинства;

•           Статут про покарання, що накладають мирові судді [10].

 

Реформа також уперше в Російській імперії передбачала запровадження мирового суду, який, по суті,  був первинною й основною ланкою судової системи. Цей суд складався з одного судді у повітах і містах, який розглядав як цивільні, так і незначні кримінальні справи. Повіт разом із розташованими на його території містами становив мировий округ, який, у свою чергу, поділявся на мирові ділянки [11]. Причому в окрузі могло бути кілька мирових суддів, що поділялися на дільничних і почесних [12]. Їх обирали «усіма станами в сукупності на три роки» та затверджували Сенатом [13]. При цьому всі мирові судді, як почесні, так і дільничні, мали «однакові права й переваги» [14]. 

Основними ланками загальних судових установ були окружні суди, судові палати й Правлячий Сенат.        Окружні суди створювали в спеціальних судових округах, які збігалися з територією губернії. Голів і членів окружного суду призначав імператор за поданням міністра юстиції.

 

Окружний суд складався з цивільного й кримінального відділень, а кримінальні відділення, у свою чергу, ділилися на дві частини: коронний суд і суд присяжних засідателів. У засіданнях брали участь три коронних судді (голова і два члени). Суд за участі присяжних засідателів —винятково прогресивне явище для того часу. Він вважався кращою формою суду, тому що забезпечував залучення до винесення вироку представників громадськості.

 

Вирок окружного суду за участі присяжних засідателів вважали остаточним, і він міг бути оскаржений (або опротестований прокурором) лише в касаційному порядку до Сенату за ознакою формального порушення процесуального закону.

Ще однією важливою новелою судової реформи 1864 року стало створення  інституту адвокатури.

 

Присяжні повірені(адвокати на державній службі) повинні були мати вищу юридичну освіту й стаж роботи не менше п’яти років, після чого їм належало скласти іспити на право самостійного ведення справ» [18]. Для проведення попереднього слідства при окружних судах були судові слідчі, які повинні були діяти в контакті з поліцією під час ведення дізнання, збирання інформації і т. ін.

 

Судові палати—вища інстанція щодо окружних судів. Створювали їх на території декількох губерній. Голів та членів судової палати призначав особисто цар. Судові палати складалися з двох департаментів —цивільного та кримінального.

 

Вищим судовим органом Росії був Сенат —орган, який формувався за указом імператора. Сенат був вищим касаційним судом для всіх судових органів держави.

Царським указом було створено Верховний кримінальний суд. Він складався з голів департаментів Державної Ради і членів Сенату під проводом голови Державної Ради. Вироки цього суду не оскаржувалися, але могли бути змінені імператором.

 

Судова реформа 1864 року мала дуже важливе значення, оскільки передбачала низку прогресивних новацій, як-от: було створено судову вертрикаль, відбувся розподіл судів на цивільні і карні, запроваджено присяжних засідателів, адвокатів та ін.

 

На жаль, наступний цар Олександр ІІІ припинив демократичні в суспільстві, а також обмежив гласність в судочинстві щодо політичних справ. Прийняте 14 серпня 1881 р. «Положення про заходи щодо охорони державного порядку й громадського спокою» розширило компетенцію військових судів і звузило коло процесуальних гарантій у загальних судових установах.  [20].

         1889 року була прийнята судово-адміністративна реформа Олександра ІІІ, що передбачала істотні зміни в діяльності низових судових органах: мирові судді були ліквідовані. Їх заміняли земські дільничні начальники, але на ці призначали тільки дворян із високим майновим цензом. На відміну від мирового суду, земські начальники усі спірні питання вирішували одноосібно, ураховуючи думку місцевої адміністрації [21]. Проте основна структура органів судової влади та судова система з її основними принципами збереглася до 1917 року.

 

За останнього імператора Російської імперії Миколи ІІ 1909 року з'явився інститут кримінально-дострокового звільнення. Із 1913 року суд отримав  право реабілітувати засуджених

 

Чимало сучасних істориків і правознавців вважають, що судова система Російської імперії на початку ХХ ст. стала  однією з найкращих і прогресивних  у Європі.

 

Використані джерела:

1. Законодательство Петра І. – М.: Юрид. лит., 1997. — С.180–183.

2. ПСЗРИ. —Вып.2. —Т. 39. —Ст. 41474. — С. 180.

3. Основные положения преобразования судебной части в России. Утверждены 29 сентября 1862 г. // Материалы по Судебной реформе в России 1864 г. — Т. 20: Журналы Общего собрания Государственного Совета об основных положениях преобразования судебной части в России (1862 г.). О.5.  Ч. I. Судоустройство. Ст. 10.

4. Там же. — Ст. 12.

5. Там же. — Ст. 13.

6. Там же. — Ст. 18.

7. Там же. — Ст. 13.

8. ПСЗРИ. —Вып. 3. — Т. 1. — Ст. 350. — С. 261.

9. ПСЗРИ. —Вып. 3. — Т. 9. — Ст. 6196. — С. 508.

Dounload PDF

Відгуки читачів