Диференційоване навчання в позашкільному закладі. Розробка засідання «Школи професійної майстерності»

 

І. О. Радченко, м. Шостка


 

Диференційоване навчання — одна з головних умов розвитку творчої особистості. Принцип диференційованого підходу до учнів передбачає оптимальне пристосування навчального матеріалу та методів навчання до індивідуальних здібностей кожного вихованця. Диференційоване навчання необхідне, оскільки спостерігаються розходження учнів у темпах засвоєння навчального матеріалу, а також у здібностях самостійно застосовувати набуті знання і вміння.

 

Мета: ознайомити з історією запровадження диференціації в навчально-виховний процес, розширити знання педагогів про диференційоване навчання та його види; розвивати вміння застосовувати диференційовані завдання на гурткових заняттях.

 

Вправа «Асоціації»

Педагогам пропонуються назвати слова, що асоціюються з диференційованим навчанням і сформувати визначення диференційованого навчання.

 

Історія запровадження диференційованої системи навчання

Концепцію диференціації навчально-виховної роботи з урахуванням здібностей окремих учнів висунув ще Платон у прадавні часи — 300 роках до н.е.

 

У ХХ столітті нею займалися, зокрема, Вільям Штерн (німецький філософ і психолог, автор прийнятої в психології концепції показника інтелігентності, яку він розумів як здатність особистості розв’язувати нові завдання і пристосовуватися до нових умов життя) та Едвард Клаперд (лікар, швейцарський психолог і педагог, що висунув лозунг «школа в міру можливостей дитини, відповідно до якого навчання повинно бути пристосованим до індивідуальних нахилів, потреб і можливостей учнів»).

 

На початку минулого століття багато вчених працювали над цією проблемою, однак у широкому масштабі на практиці цю концепцію застосовував лише німецький педагог Зіккінгер Й. А., який в основу реформи народних шкіл у Монгейті поклав тезу, згідно з якою найбільш суттєвим недоліком колективного навчання є те, що воно не враховує відмінностей у розумовому розвитку окремих учнів і керується неправильним критерієм відбору учнів у класи за віком. Він вважав, що вік учнів не збігається з їх розумовим розвитком. Зіккінгер створив чотири види класів: а) основні класи — для дітей, які мають середні здібності; б) класи для малоздібних дітей; в) допоміжні класи — для розумово відсталих дітей; г) класи іноземних мов, або перехідні класи для найбільш здібних дітей, які можуть продовжувати навчання в середніх навчальних закладах. Система Зіккінгера перед Першою світовою війною в Німеччині мала багато прихильників.

 

Реалізація ідеї диференціації почала здійснюватися на практиці з 20-х років. У той час для поглибленого вивчення предметів були організовані заняття з однорідними групами людей, розроблені варіанти навчальних планів і програм. Своєрідністю відрізнялась організація навчання за дальтон-планом. Цей тип навчання був запозичений з американських шкіл. Відповідно до ідей дальтон-плану створювалися та впроваджувалися в навчальний процес обов’язкові для всіх учнів програми-мінімуми та необов’язкові (за вибором) програми-максимуми підвищеної складності.

 

Починаючи з середини 50-х років, диференціація навчання знову стала актуальною, набув широкого поширення експеримент зі створення в старших класах такої системи навчання, яка б давала можливість поглиблено вивчати предмети, пов’язані з майбутньою професією учнів. Крім традиційних спецшкіл (художніх, музичних, балетних, спортивних), відкриваються школи (у тому числі інтернати) різних профілів: мовні, фізико-математичні, біохімічні, гуманітарні. Прогресивна ідея диференційованого навчання висувалась, як правило, у періоди суспільного піднесення і ставала непотрібною в часи застою.

 

Види диференціації

Педагогічна література подає два види диференційованого підходу до навчання — зовнішня і внутрішня диференціація. Сьогодні замість термінів «зовнішня»і «внутрішня» диференціація відповідно вживають терміни «профільна» і «рівнева» диференціація.

 

Зовнішня диференціаціяце така організація навчально-виховного процесу, за якої врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється у спеціально організованих класах, групах, школах. Тобто комплектування цих шкіл, класів, груп учнями здійснюється на основі певних критеріїв. Такими критеріями є задатки, нахили, здібності, майбутній професійний інтерес. Нині зовнішня диференціація виявляться у широкій мережі гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, класів з поглибленим вивченням предметів, профільних класів, класів з випереджальним розвитком, класів вирівнювання, класів за рівнем знань, факультативів, курсів за вибором.

 

Внутрішня диференціаціяорганізація навчального процесу, за якої врахування індивідуальних особливостей учнів проводиться в умовах роботи у звичайних класах, групах. В основі цієї диференціації задатки, здібності, нахили до вивчення тих чи інших предметів, темп засвоєння матеріалу; особливості пам’яті, мислення, уяви. Основним поняттям цього виду диференціації є рівень засвоєння інформації. Психологія навчання виділяє п’ять рівнів засвоєння: розуміння, розпізнавання, репродуктивний, продуктивний і творчий рівень.

 

Під навченістю розуміють сукупність природних задатків: стійку увагу, активну розумову діяльність, творчу уяву. Здійснення самодиференціації можливо, якщо завдання, які пропонують дітям, містять питання зі складністю, що збільшується. Визначити при цьому, до якої групи належить вихованець, можна з того, з яким завданням він впорався.

 

У практичній діяльності обидва типи внутрішньої диференціації переплітаються і використовуються залежно від конкретних цілей і умов навчально-виховної роботи. Наприклад, перший спосіб ефективний під час закріплення знань. Але під час вивчення нового матеріалу, для більш доцільного керування пізнавальною діяльністю учнів, слід користуватися другим способом організації диференційованого навчання.

 

Під час навчання в гуртках існує тенденція розподілення учнів на групи «сильних», «середніх» і «слабих» за рівнем успішності, а також на основі спостереження за роботою учнів на занятті.

 

Низький рівень

Найбільші труднощі виникають у навчальній діяльності в учнів з низьким рівнем засвоєння знань, які не спроможні самостійно працювати без допомоги керівника гуртка. У цій групі зустрічається різне співвідношення індивідуальних особливостей учнів. Але, якщо у групі низького рівня є діти, у яких низький рівень навченості поєднується із середнім рівнем інших показників, вони мають можливості перейти до групи середніх.

 

Середній рівень

Для учнів середнього рівня важливим є формування позитивного ставлення до навчання, емоційна підтримка. Для таких гуртківців характерні середні навчальні можливості й працездатність. До цієї групи належать діти, які засвоїли навчальний матеріал на репродуктивному і з деяким зусиллям на частково-пошуковому рівнях. Аналіз понять та явищ у них поверхневий, узагальнення не завжди правильні й достатньо обґрунтовані. Деякі діти з цієї групи мають реальні потенційні можливості для переходу в групу сильних.

 

Високий рівень

Учні з високим рівнем навчальних можливостей швидко засвоюють навчальний матеріал, легко виконують завдання, зацікавлено працюють з літературою. Виявляють самостійність мислення. Вони засвоюють навчальний матеріал у великому обсязі, здатні застосовувати набуті знання як у знайомих, так і нових умовах, вирізняються високим рівнем інтелектуальності, мають підвищений інтерес до навчання, що найчастіше ґрунтується на допитливості.

 

Рівневі завдання: (оформить со стрелочками)

• високий рівень складності — вимагають від учня самостійної творчої діяльності в ситуаціях, які відрізняються від звичайних; матеріал подано в нових взаємозв’язках;

• середній рівень складності — виконання цих завдань засновано на репродукції набутих знань у нових умовах з подальшим теоретичним і практичним поясненням. Навчальні вміння, знання і навички, сформовані на попередніх заняттях, учень застосовує за аналогією;

• низький рівень складності — завдання репродуктивні й вимагають застосування знань за зразком з наявним інструктивним матеріалом).

Розповідь супроводжують демонстрацією слайдів з основними термінами та визначеннями з даної теми.

 

Орієнтовні питання для проведення дискусії

Чому диференційоване навчання актуальне в позашкільній освіті?

— Який вид диференційованого навчання зустрічається на гурткових заняттях?

— Наведіть приклади застосування диференційованих завдань на ваших заняттях.

— Що позитивного в диференціації?

— Чи є негативні сторони застосування диференційованого підходу? Які?

 

 

Тестові завдання з теми «Диференційоване навчання» (для копіювання)

ПІБ педагога __________________________________________________

Диференційоване навчання —

1) спеціально організований і самостійно виконуваний учнями комплекс дій з розв’язання значимої проблеми, що завершується створенням продукту;

2) це така організація навчального процесу, за якої створюються умови, що дають змогу кожному учневі розкрити потенціальні навчальні можливості;

3) організація навчального процесу, за якого діти поділяються на творчі групи та створюється особливий навчальний простір.

Зовнішня диференціація —

1) організація навчально-виховного процесу, за якої врахування індивідуальних особливостей дітей здійснюється у спеціально організованих класах, групах, школах;

2) організація груп за зовнішніми ознаками вихованців;

3) організація навчально-виховного процесу, за якої враховуються індивідуальні особливості кожного учня.

Внутрішня диференціація —

1) врахування індивідуальних відмінностей учнів (особливостей пам’яті, мислення, уваги, нахилів, здібностей, інтересів тощо) в умовах звичайного класу, групи;

2) організація навчально-виховного простору, за якого «слабкі» діти спілкуються з «слабкими», «середні» — із «середніми», «слабкі» — із «слабкими»;

3) організація профільного класу з учнями, що мають однаковий рівень знань, здібностей, успішності.

Низький рівень вихованців —

1) учні з низьким рівнем навчальних можливостей, не виявляють самостійностіувиділенні головного;

2) учні цієї групи можуть аналізувати, робити нескладні висновки, можуть підійти до проміжних видів роботи;

3) учні сформували вміння знаходити декілька обґрунтованих способів розв’язання завдань.

Середній рівень вихованців —

1) учні не можуть виділити всі необхідні елементи матеріалу, який вивчається, відтворюють лише окремі з них і не в змозі з’ясувати суть відношень між ними;

2) учні, що мають середні навчальні можливості й навчальну працездатність;

3) учні вирізняються здібностями до широкого узагальнення матеріалу, гнучкістю процесів мислення.

Високий рівень вихованців —

1) учні вирізняються інертністю мислення, не можуть застосовувати знання або їм складно це зробити в типовій ситуації;

2) учні виділяють головне, істотне лише після певних вправ, які виконуються під керівництвом педагога;

3) учні з високим рівнем навчальних можливостей, висока самостійність мислення.

Правильні відповіді: диференційоване навчання — 2, зовнішня диференціація — 1, внутрішня диференціація — 1, низький рівень — 1, середній рівень — 2, високий рівень — 3.

 

Література

1. Бевз Г. П. Методика викладання. — К. : Вища школа, 1989.

2. Бойко О. П. Застосування лекційно-практичної системи для здійснення індивідуально-диференційованого підходу до учнів у гуртках. — К. : Вища школа, 1998.

3. Болтянський В. Г., Глейзер Г. Д. Проблеми диференціації шкільної освіти. — К.: Вища школа, 1988.

4. Волканова В. В. Словник методиста: методичний посібник.— Х., 2008.

Dounload PDF

Відгуки читачів