Аутичні діти у звичайній школі. З досвіду спілкуваня й роботи педагога

 

Н. В. Губарєва, ЗШ № 35, м. Кіровоград


З вибором України незалежного й демократичного напряму розвитку суспільства 1991 року нашою державою визнано Конвенцію ООН «Про права дитини», посилено увагу до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми проблемами. У Конвенції ООН «Про права дитини» зазначено, що «... усі діти мають право на освіту і, як наслідок цього, право на прогрес».

 

Характерно, що з розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті суспільства, приходить нове розуміння понять «інвалідність», «вади розвитку», «інтеграція» тощо. Нині ці терміни щодо дітей поступаються новому — «діти з особливими освітніми проблемами», що однаковою мірою стосується як інвалідності у тяжкій формі, так і помірних за ступенем порушень. Такий підхід пояснюють тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Однак здатність учитися не лише залежить від стану окремих органів або ж їх фізіологічної функціональності, а й від психологічної функціональності. Таким чином, акцент переносять від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає такому учневі підтримку у навчанні, визнає його сильні якості й задовольняє всі її індивідуальні потреби.

 

Діти з особливими освітніми потребами — поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей із соціально-вразливих груп.

 

В основних законах України про освіту є такі терміни: «діти, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку» та «особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах». Природно, що реакцією суспільства є реабілітація й соціальна допомога (на зразок спеціальної освіти й пенсії). Соціум прагне зробити життя людини з особливими потребами певною мірою «нормальним», надавши їй економічні та освітні можливості.

 

В одному з останніх нормативних документів — наказі Міністерства освіти й науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» — використовують такі поняття: «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», а також «діти з особливими освітніми потребами». Термін «особливі освітні потреби» тісно пов’язаний з поняттям «інклюзивна освіта».

 

Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтуються на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

 

Як проміжний етап розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції —зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в загальний освітній простір.

 

Розглядають такі типи інтеграції:

соціальна — діти з особливими потребами можуть брати участь у позакласній діяльності (харчування, ігри, екскурсії тощо) як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак вони не навчаються з іншими учнями;

функціональна — діти з особливими потребами та їх однолітки навчаються в одному класі (за часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкласі або відділенні школи та відвідують лише окремі загальноосвітні заходи; за повної інтеграції такі діти проводять увесь час у загальноосвітніх класах);

зворотна — «здорові» діти відвідують спецшколу;

спонтанна або неконтрольована — діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки (у багатьох країнах чимало таких дітей залишаються навчатися на повторний рік).

 

 

Основні принципи інклюзії

  • Бути інклюзивним означає шукати шляхи для всіх дітей навчатися разом (включно з дітьми з обмеженими можливостями).
  •  Інклюзія — це приналежність до спільноти (групи друзів, школи того місця, де живемо).
  • Інклюзія означає розкриття потенціалу кожного учня за допомогою освітньої програми, яка досить складна, але відповідає його здібностям.
  •  Інклюзія враховує потреби, надає спеціальні умови й підтримку, необхідні учням і вчителям для досягнення успіху.
  •  В інклюзивній школі кожного приймають і вважають важливим членом колективу.
  •  Учня зі спеціальними потребами підтримують однолітки та інші члени шкільного співтовариства для задоволення його спеціальних освітніх потреб.

Джим ЛЕСКО, США

 

 

Останнім часом поняття «інтеграція» замінюють терміном «інклюзія», який має дещо ширший контекст: інтеграція відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл, а інклюзія передбачає пристосування шкіл, їх загальної освітньої філософії до потреб усіх учнів. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів і диференціює освітній процес, зважаючи на потреби дітей усіх груп і категорій. Інклюзивна освіта — підхід, який допомагає адаптувати освітню програму й навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

 

В основі інклюзії лежить право людини на освіту, проголошене у Всесвітній декларації прав людини 1948 року, де зазначено: «Кожен має право на освіту... освіта має бути спрямована на розвиток людської особистості та посилення поваги до прав людини й основних свобод...»

 

Усесвітня Декларація прав людини 1948 року гарантує право на безкоштовну й обов’язкову освіту для всіх дітей. Конвенція ООН щодо осіб з особливими потребами відстоює права людей з особливими потребами на освіту без будь-якої дискримінації.

 

Інклюзивне навчання передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі, набуття знань, умінь і навичок у ті ж терміни, що і здоровою дитиною. Сама ідея інклюзії базується на тому, що життя й побут людей з обмеженими можливостями мають бути найбільш наближені до умов і стилю життя суспільства, у якому вони перебувають. Стосовно дітей з обмеженими психофізичними можливостями це означає, що вона має право задовольняти власні потреби так, як і всі інші члени суспільства. Також у сім’ї створюють сприятливі умови, а обов’язок місцевої влади — надавати можливість виховувати таких дітей удома; навчатися можуть практично всі діти, незалежно від наявних порушень.

 

Ці принципи закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією про права осіб з відхиленнями в інтелектуальному розвитку, Саламанкською декларацією, Декларацією про права інвалідів тощо. В Україні в законах «Про освіту», «Про загальну середню освіту» зазначено, що всі діти, у тому числі діти з обмеженими психофізичними можливостями, діти-інваліди, мають право на навчання та здобуття освіти.

 

Слід зазначити, що вибір форми навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку (спеціальна школа чи загальноосвітня) є прерогативою батьків. Це право їм надають основні законодавчі освітні документи (Закон «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та ін.). Утім, це рішення варто приймати спільно з фахівцями — медиками, педагогами, які допоможуть зважити всі переваги й недоліки, керуючись гаслом «не зашкодь». Таким чином, вирішення питання про інклюзивне навчання в кожному конкретному випадку потребує попередньо врахувати багато факторів, у тому числі різносторонню готовність дитини до навчання у школі та її бажання; надання спеціальної корекційної допомоги, реальні можливості сім’ї надавати постійну необхідну допомогу дитині у процесі навчання. Варто зазначити, що сім’я, у якій виховують дитину з особливостями психофізичного розвитку, потребує особливої уваги. І це мають усвідомлювати й адміністрація школи, і педагоги, оскільки успішність інклюзивного навчання значною мірою визначають взаємини, які склалися в сім’ї. Якщо в родині панує оптимістичний настрій, то впевненість у власних силах і можливостях матиме й дитина. Повсякденне життя сім’ї має передбачати участь дітей з порушеннями психофізичного розвитку в усіх видах домашніх справ: прибиранні, митті посуду, допомозі в господарстві тощо. Батьки при цьому мають бути терплячі, доброзичливі, однак не варто допускати вседозволеності, відсутності обмежень. Позитивна атмосфера в родині, захищеність батьківською любов’ю дає змогу бути вимогливими, але не конфліктними. Позитивні вчинки помічають, оцінюють, підтримують, негативні вчинки обговорюють і відповідно оцінюють.

 

Під час зарахування до школи сім’я має займати активну позицію, надавати допомогу кваліфіковано й уміло, діяти педагогічно грамотно. Для цього варто часто зустрічатися з педагогами, обговорювати поведінку дитини, її проблеми й успіхи, спільно намічати перспективні плани, усвідомлюючи, що певна обмеженість життєдіяльності не повинна заважати працювати, спілкуватися, знаходити порозуміння. Значною мірою від сім’ї залежить ставлення дитини до навчання, розуміння своїх потреб, можливостей і нахилів. Так, разом із мамою ліплять «смачні» цифри з тіста, викладають цифрові аплікації. Ці вправи сприяють розвитку дрібної моторики у першокласників з особливими освітніми потребами, оскільки недорозвиненість або порушення рухливості пальців рук ускладнює формування навичок письма.

 

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників. Можна сформулювати декілька принципів створення умов у школі для забезпечення успішного навчання дітей з особливими потребами та взаємин з ровесниками.

 

Основні принципи інклюзивної школи

1. Усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це є можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.

2. У школах мають визнавати та враховувати різноманітні потреби учнів шляхом узгодження різних видів і темпів читання.

3. Необхідно забезпечити якісну освіту для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми громадами.

4. Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для успішного навчання.

5. Школа повинна гарантувати солідарність, співучасть, взаємоповагу, взаєморозуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

 

Завдяки цим принципам можна зробити висновок, що навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин і суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах звертають увагу в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхні проблеми. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати й толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають чуйними, готовими до взаємодопомоги.

 

Інклюзивні підходи також корисні для сім’ї. Родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку інших сімей. Батьки краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим, а в чому відмінним, а також беруть активну участь у процесі навчання й виховання дітей. Учителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, а також ефективно співпрацюють з батьками й фахівцями. Інклюзивна система освіти корисна для суспільства, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти й толерантно ставитися до людських відмінностей.

 

 

Неправильні уявлення про інклюзію

  •  Дитині достатньо лише бути присутньою в школі.
  •  Слід кидати у воду того, хто не вміє плавати.
  •  Фокусування не на цілях, а на діях.
  •  Основна спрямованість послуг є навчання програмі, а не задоволення індивідуальних освітніх потреб дитини.
  •  Сидіння мовчки — це нормальна альтернатива активної участі в навчанні.
  • Бар’єри в інклюзії
  •  Архітектурна невідповідність шкіл.
  •  Часто вважають, що діти з особливими освітніми потребами не піддаються навчанню.
  •  Більшість учителів і директорів масових шкіл недостатньо знають про проблеми інвалідності й не готові залучити дітей з інвалідністю в процес навчання в класах.
  •  Батьки дітей з інвалідністю не знають, як відстоювати права дітей на освіту, і відчувають страх перед системами освіти й соціальної підтримки.

Джим ЛЕСКО, США

 

 

Правила інклюзивної школи

  • Усі учні рівні в шкільному співтоваристві.
  • Усі учні мають рівний доступ до процесу навчання протягом навчального дня.
  • У всіх учнів повинні бути рівні можливості для встановлення й розвитку складних соціальних зв’язків.
  • Працівники, залучені в процес навчання, навчені стратегіям і процедурам, що полегшують процес включення, тобто соціальну інтеграцію серед однолітків.
  • Програма і процес навчання враховують потреби кожного учня.
  • Родини беруть активну участь у житті школи.
  • Залучені працівники налаштовані позитивно й розуміють свої обов’язки.

Джим ЛЕСКО, США

 

 

Робота з аутичними дітьми

Я вже декілька років працюю з дітьми, які мають прояви аутизму. Дитячий аутизм може бути початковим періодом дитячої шизофренії. Причини походження цього симптому деякі дослідники вбачають в утробному ураженні нервової системи. Це виявляється у відсутності або значному зниженні контактів з оточенням, у зануренні в себе, у свій внутрішній світ. Слабкість контактів або їхню відсутність спостерігають як щодо близьких, так і щодо однолітків. Аутична дитина, перебуваючи вдома з батьками або серед дітей, переважну частину часу поводить так, наче вона наодинці: грає на самоті, нерідко розмовляє сама із собою, ретельно приховує свій внутрішній світ від інших. Привертає увагу відсутність емоційної зацікавленості в найближчому оточенні. Нерідко холодність і байдужість навіть до своїх батьків поєднуються з підвищеною вразливістю, лякливістю, хворобливою чутливістю до найменших зауважень. Як свідчать мої спостереження, страхи в аутичних дітей посідають провідне місце у формуванні їхньої поведінки. Аутичні страхи спотворюють, деформують предметність навколишнього світу.

 

У медичній термінології аутизм (від грецьк. «сам») — одне з тяжких порушень розвитку, що характеризується серйозними недоліками соціальних і комунікативних навичок, а також стереотипними інтересами та способами поведінки. Це дуже серйозні розлади, що змінюють особистість дитини загалом: вона стає не такою, як усі. Під аутизмом зазвичай розуміють явну нетовариськість, прагнення уникнути контактів, жити у власному світі.

 

Важливо відзначити, що інтелектуальна відсталість не є обов’язковою для раннього аутизму. Такі діти нерідко мають гарні розумові здібності, однак у їхній інтелектуальній діяльності розладнана цілеспрямованість, їм складно концентрувати увагу. Ігри, фантазії, інтереси та інтелектуальна діяльність загалом далекі від реальної ситуації. Діти роками грають у ту саму гру, малюють ті самі малюнки. Аутичність чітко проявляється й у мовленні таких дітей. Вони не вживають особових займенників, говорять про себе в другій або третій особі. У разі недорозвинення комунікативної функції мовлення часто проявляється посилене прагнення до словотворчості.

 

Як у грі, так і в поведінці загалом спостерігають погано розвинену моторику, незграбність довільних рухів. У деяких випадках діти, які страждають на аутизм, узагалі не вчаться, інші займаються за програмами допоміжної школи, треті — переважна більшість — відвідують масову школу. Від учителів і однокласників залежить, як така дитина навчатиметься в школі: якщо вона перебуватиме в центрі нездорової уваги, коли однокласники насміхатимуться з її дивацтв, то дитина не зможе відвідувати школу. Вона ще більшою мірою заглибиться в себе, конфліктуватиме з дітьми, що лише посилить її симптоматику. Дбайливе, доброзичливе ставлення до такого школяра, розумне чергування похвал і вимогливості, прагнення спиратися лише на здорові компоненти його психіки, навпаки, допоможуть дитині поступово включатися в нормальний навчальний процес і згодом не поступатися в навчанні одноліткам.

 

Як вже було зазначено, головним симптомом цього захворювання є порушення контактності, тому педагог повинен робити все можливе, щоб зменшити дефіцит спілкування таких дітей. Їм потрібно давати посильні завдання, що допомагають поліпшити контактність.

 

Фахівці, які багато років працюють з аутичними дітьми, помітили: навіть у найскладніших випадках прояву захворювання навчання дитини стає можливим у разі створення необхідних умов. Дитина зможе освоїти раніше не доступні їй способи взаємодії з навколишнім світом та іншими людьми, стати більш самостійною в побуті й опанувати окремі навчальні прийоми.

 

Труднощі роботи з аутичними дітьми пов’язані з тим, що вони використовують для спілкування свою таємну мову, бачать світ по-своєму, особливо та сприймають себе й оточення по-іншому. Вони живуть у таємничому світі безпосереднього сприйняття й так само безпосередньо бачать світ. Можливо, вони є «відстороненим розумом», але водночас залишаються дітьми. І обов’язок дорослих — допомогти їм. Діти, які страждають на аутизм, можуть мати різний рівень інтелектуальних здібностей: від значної розумової відсталості до рівня, що перевищує середній.

 

Слід виокремити три основні особливості, властиві всім дітям, які страждають на аутизм. До них належать:

• ослаблення здатності до соціальної взаємодії;

• ослаблення вербальної та невербальної комунікацій;

• переважання повторюваних стереотипних інтересів і дій.

 

Інакше кажучи, аутичним дітям складно створювати й вибудовувати соціальні відносини, спілкуватися за допомогою слів, жестів, міміки, тому переважну частину часу вони проводять у власних переживаннях.

 

Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Але для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка в навчанні, яка допоможе їм повноцінно брати участь у заняттях і реалізувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями розвитку. Тому доцільно залучати таких дітей до чергування у класі, їдальні, до занять у гуртках. Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо.

 

Слід зазначити, що розвиток психічних функцій аутичних дітей має серйозні недоліки. У них повільно формуються навички самообслуговування. На уроках вони часто пасивні й неуважні, майже не відповідають на питання. У моєму класі двоє таких дітей. Але вони різні між собою. Спочатку мені було необхідно налагодити з дітьми товариські стосунки, дати їм відчути особисту безпеку. Основними напрямками корекційної роботи початкового етапу слід вважати:

1) розвиток сприйняття й відчуття, зорово-моторної координації;

2) розвиток комунікативних здібностей, мови;

3) соціалізацію всієї діяльності дітей, розвиток правил загальної поведінки.

 

Досягнення цих цілей займає досить багато часу, але вчителеві необхідно мати ніжне, лагідне серце й силу волі.

На перших етапах спілкування з дітьми доцільно використовувати прийоми тісного контакту: можна взяти дитину за руку. Можна обводити рукою дитини різні предмети, нові для нього в шкільному житті і багаторазово повторювати їх назви. Відомо, що у аутичних дітей деформоване відтворення ознак предметів. Знаючи, що таким дітям дуже подобається маніпулювати з предметами, будувати вертикальні вежі, перекладати різні картки з однієї купи в іншу, доцільно проводити заняття на уточнення й закріплення ознак предметів.

 

Наприклад, діти граються з муляжами овочів. Учитель повідомляє, що зараз вони будуть збирати врожай, який виростили на городі. Усі маніпуляції діти супроводжують усним поясненням: «Складаємо у кошик цибулю, моркву, огірки, помідори». Обов’язково необхідно завершити гру, «зібравши» весь урожай. Дітям це подобається й вони просять ще декілька разів повторити цей вид роботи, знову і знову наповнити кошик красивими овочами. Повторюючи ці маніпуляції, діти весь час коментують свої дії, збагачують та уточнюють свій словник, використовуючи більше прикметників: «Кладемо червоний помідор, кладемо круглий червоний помідор, кладемо спілий соковитий помідор» тощо. Усі слова вчитель промовляє чітко, звертаючи увагу на ті, які учням важко вимовляти. Подібні заняття покращують мовленнєву активність учнів з особливими освітніми проблемами.

 

Як було зазначено, аутичну дитину необхідно вчити всьому, починаючи з навичок комунікації, допомагати поглиблювати уявлення про навколишній світ. Важливо правильно подати матеріал. Він повинен бути індивідуальним, але тісно пов’язаним з особистими інтересами самих дітей. Дотримування «ритуалів», стереотипної поведінки — своєрідний захист аутичної дитини, яка бачить у навколишньому середовищі загрозу для себе, а будь-яка нова форма роботи може викликати істерику в дитини.

 

Головне в роботі з аутичними учнями — не заглиблюватись у їхній світ, а пристосуватися до того виду діяльності, який доступний дитині, тобто необхідна стратегія пристосування. І в цьому пристосуванні слід увести нові враження для учня.

 

Наприклад, Владислав під час уроку катає по підлозі автомобіль. Я підходжу, торкаюсь до нього рукою і спокійно промовляю: «Ти водій вантажівки. Твій автомобіль везе вантаж — обід для нашої школи. Не барись ніде, бо час годувати дітей у школі, і всі чекають на тебе. Під’їдь до школи, розвантаж свій автомобіль і постав її в гараж. Ти виконав важливу роботу, а тепер повертайся на урок математики, продовжимо нашу роботу на уроці». Але це не означає, що такі діти відразу почнуть виконувати інструкції вчителя. Подібний вид роботи вимагає виняткової чуйності та терпіння. Але такі вправи вчать дітей установлювати послідовний зв’язок подій, розвивати комунікативні здібності.

 

Дмитрик любить стояти біля вікна й дивитися на вулицю. Підходжу, розумію на що спрямований його погляд, входжу в контакт. Промовляю: «За вікном падає сніг, сніг на гілках дерев і кущів. Сніг буває взимку, зима — пора року, коли діти та дорослі катаються на санчатах, лижах і ковзанах. Узимку холодно; коли виходиш на подвір’я, слід одягати теплу шубу, шапку, рукавички, теплі чобітки, тобто зимовий одяг».

 

Владиславові подобається спостерігати за рухом транспорту. Підходжу, стаю поряд і промовляю: «Їде автобус, а в автобусі люди. Це пасажири. Пасажири їдуть у пасажирському транспорті. Транспорт їде по проїжджій частині вулиці, а по тротуару ходять люди. Це пішоходи».

 

Дітям подобається рвати папір на дрібні частинки. Підкидаємо цей розірваний папір угору — іде дощ. Подмухаємо на нього — дує вітер, холодно, сиро. Так буває восени. Ще раз підкидаємо папір угору — це листопад.

 

Таким чином, використовуючи звичні стереотипи аутичної дитини, додаємо нові враження, поширюємо й уточнюємо уявлення, збагачуємо словник.

 

Працюючи з аутичними дітьми, необхідно пам’ятати, що у фронтальну роботу вони підключаються з великими труднощами і, щоб не отримати негативної реакції чи агресії, необхідно пам’ятати про стратегію пристосування. Завдання доцільно давати в суворій послідовності, до якої дитина з часом звикає. Наприклад, спочатку читаємо, потім пишемо, потім рахуємо, потім ліпимо. Під час наступного заняття слід починати знову в такій послідовності: читаємо, пишемо, рахуємо, ліпимо. Але тепер додаємо нові елементи (ілюстрації, загадки, прислів’я тощо). Та у жодному разі не робити заняття різними за структурою.

 

Успіх соціальної адаптації аутичних дітей тісно пов’язаний з можливостями координації дій лікаря, батьків, педагогів, психолога. Звісно, що навички самообслуговування діти повинні засвоювати вдома. Але ми стикаємося з реальністю і спостерігаємо жахливу картину, коли школярі не вміють користуватися столовими приборами, не можуть самостійно роздягнутися, взутися, користуватися туалетом тощо. Тому наша робота проходить у тісному зв’язку з батьками. Усі ці побутові навички ми повинні чітко структурувати педагогічно, навчати батьків. Також стає у пригоді домашній досвід батьків.

 

Наслідком сумісної роботи вчителя й батьків є відпрацьовані правила роботи з аутичними дітьми:

1. Орієнтуватися на особистість дитини.

2. Обов’язково дотримувати режиму й ритму життя дитини.

3. Дотримувати щоденних «ритуалів».

4. Навчитися відчувати найменший дискомфорт дитини.

5. Якомога частіше спілкуватися з дитиною.

6. Забезпечити комфортні умови для занять у класі і вдома.

7. Не перевтомлювати дитину.

 

Необхідно завжди пам’ятати, що аутичні діти не здатні долати труднощі й через найменші труднощі  відмовляються від роботи, стають агресивними. Тому з такими учнями доцільно використовувати тактику непомітної допомоги: спочатку виконати якесь завдання разом, скласти враження успіху від діяльності, а потім вже направити роботу на формування нових навиків. Набуття цих навиків проходить повільно, але, якщо ми регулярно, з постійним обов’язковим поясненням усього процесу, багаторазово повторювати одне й те саме, то можна досягти успіху.

 

Так, Владислав звик, що його весь час годують із ложечки. Хлопчику вже дев’ять років, але сам він може тримати в руці лише шматочок хліба (обов’язково білого). Протягом певного часу прийшлося вчити хлопчика тримати хліб лише лівою рукою, а правою самостійно брати ложку. Цього я досягла таким чином: сама набирала їжу в ложку, відправляла Владикові в ротик і швиденько прибирала руку. Ось вам і мотивація: смачну їжу слід прожувати, хочеться ще — автоматично права рука хлопчика потягнулася до ложки. Таким чином дитина навчилася самостійно їсти суп, кашу, м’ясо. Потім достатньо було лише словесно нагадати, що хліб слід тримати в лівій руці, а ложку чи виделку у правій.

 

Завдяки наполегливій роботі в моєму класі двоє абсолютно різних дітей, які страждають на синдром раннього дитячого аутизму (РДА), поступово включилися до фронтальної роботи і стали впевненими, активними учасниками дитячого колективу.

 

Отже, вважаю, що для введення інклюзивної освіти в загальноосвітні школи доцільно спочатку створити необхідні умови, провести роз’яснювальну роботу серед учнів і батьків щодо ставлення до дітей з особливими освітніми проблемами; підготувати спеціальні підручники з позначками «веселі завдання» полегшеної складності; розмістити спеціальні програми на сайті розвивального характеру й електронні підручники тощо.

 

 

Звичайний учитель може бути успішним в інклюзивній школі за таких умов:

  •  Він достатньо гнучкий.
  •  Педагогові цікаві труднощі — і він готовий використовувати різні підходи.
  •  Він поважає індивідуальні відмінності.
  •  Може слухати й застосовувати рекомендації та поради інших членів команди.
  •  Учительвідчуває себе впевнено в присутності іншого дорослого в класі.
  •  Він хоче працювати з іншими вчителями в одній команді.

Джим ЛЕСКО, США

 

 

Література

1. Туріщева Л. В. Увага! Особливі діти / Л. В. Туріщева. — Х. : ВГ «Основа», 2010. — 128 с.

2. Туріщева Л. В. Діти з особливостями розвитку у звичайній школі (психологічний супровід і допомога) / Л. В. Туріщева. — Х. : ВГ «Основа», 2011. — 111 с.

3. Інклюзивна освіта : вибір батьків / за загальною редакцією А. А  Колупаєвої. — К. : «Інклюзивна освіта», 2010. — 70 с.

4. Олійник В. В. Інклюзивна школа : особливості організації та управління / В. В. Олійник. — К. : «Крок за кроком», 2010. — 127 с.

Dounload PDF

Відгуки читачів