МОВА — ЦЕ ТАЛІСМАН ЛЮДИНИ І НАЦІЇ. ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ ДО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ

 

А. В. Кордонська, викладач української мови та літератури, Могилів-Подільський технолого-економічний ліцей, Вінницька обл.


 

Мета: показати красу рідної мови, її багатство, обґрунтувати важливість рідної мови у формуванні духовного світу людини, розкрити значення в житті кожного українця; пробудити почуття національної гідності та формування громадянського світогляду; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, українського народу, його традицій, почуття поваги до всього українського, культуру мовлення студентів.

 

Святково прибрана бібліотека портретами українських письменників та висловами про рідну мову, її роль в житті людини. Підготовлена книжкова виставка.

 

ХІД ЗАХОДУ

 

Бібліотекар. За рішенням ЮНЕСКО, 21 лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови.

Це свято уже сьогодні крокує планетою. І кожен громадянин будь-якої країни відчуває свою причетність до свого народу, своєї мови. Створена на світанку людської історії, мова розвивається, живе в народі. За приблизними підрахунками, на земній кулі сьогодні послуговуються 3000 мов. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі, у своїх звичаях, традиціях, піснях і культурі. Рідна мова — це мова батька, мами, це мова народу.

Звучить пісня.

Читець

 

Рідна мова

У кожної квіточки інша краса.

Свій голос в малої пташини.

У кожної мови — Вселенська душа,

Бо слово від Бога в людини.

У кожної пісні є гарні слова,

У кожної мови — перлини.

І кажуть, що хліб — усьому голова,

Що мова — то розум людини.

А рідна живою рікою струмить,

Зеленим барвіночком в’ється.

Від рідної мови і серце щемить,

Коли вона пташкою б’ється.

Я нею радію, журюсь і мовчу,

Викреслюю іскру думками.

Запалюю нею у церкві свічу,

Молитву шепочу за маму,

За те, що ненависті в серці нема,

Що день починається знову,

За те, що лишилась собою сама,

За рідну, незраджену мову.

Лідія Бойко

 

Викладач.

Тарас Шевченко свого часу писав: «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!».

Ці чудові рядки цілковитою мірою стосуються кожної людини, що дбає і плекає рідну мову. Недаремно ми зібралися відсвяткувати цю подію в приміщенні  центральної районної бібліотеки, адже саме тут, в скарбниці людських знань, є видання, де йдеться про  походження та розвиток різних мов від найдавніших часів до сьогодення.

1-й гуртківець.

Наша мовна традиція бере свій початок від далеких докняжих часів.

Її розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське нашестя. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI ст., а безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, є праслов’янська мова.

Горіли хроніки, храми і святі книги, але слово залишилося незнищенним. Воно начебто чекало великої пори, що згодом настала уXVI-XVII ст.

Розпочався досі нечуваний і небачений освітньо-культурний рух. Народні братства творили єдиний національний фронт. Слово стало демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості — збігається з часом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.

2-й гуртківець.

Виникають друкарні, видають навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині XVII століття по всій Україні налічують 24 друкарні. Свобода слова була невід’ємним правом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні були ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір’ю була мова.

1798 рік. «Енеїда» І. П. Котляревського засвідчила, що жива українська мова цілком придатна і для літератури.

 

Будеш, батьку, панувати.

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть —

 

так оцінить Т. Шевченко творчість нашого земляка, родоначальника української мови. Знаменита бурлескно-травестійна поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою. Утім, після появи низки царських заборон стосовно використання українського слова в книгодрукуванні його функціонування поступово зводилося нанівець

Студентка читає уривок із поезії М. Рильського «Рідна мова»

 

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити й повести

На місце торжища незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати.

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у стену безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,—

Але свій дух велично-гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний — літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І де сміявсь Іван Петрович —

Тарас Григорович повстав.

 

 

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

3-й гуртківець.

1840 року уперше виходить друком «Кобзар» Т.Шевченка. Українська літературна мова стає на важкий шлях розвитку, хоча і тут були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.

Рідне наше слово! Не раз розіп’яте на історичних Голгофах, ніби навмисне воно було обране для мук і випробувань. На захист рідного слова поставали Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш, Олександр Олесь... Тих, хто зберіг рідну мову в страшні часи лихоліть, було набагато більше, ніж тих, які своєю байдужістю мовчки відправляли її у вічне небуття.

Після І.Котляревського геній Т.Шевченка зумів відшліфувати нашу мову — дорогоцінний діамант нашого народу. Володимир Самійленко так про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу Шевченку.

Читець

 

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс; і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

і уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

і проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислима рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу ввела,

І як зорю ясну, вище хмар піднесла,

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна,

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він поважно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 

 

Перегляд відео.

4-й гуртківець.

Мова... Вона завжди була, є і буде коренем народу. Витримавши страшне лихоліття и тортури, дійшла вона до нас загартованою і мужньою. Однак боротьба за рідну мову ще триває. Український народ нарешті зрозумів: Українська держава — це він сам, це — громадяни, яким треба активно працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної самоповаги на своїй землі, у своїй господі.

Читець

 

Мово рідна! Колискова,

Материнська рідна мово!

Мово сили й простоти,

—Гей, яка прекрасна ти!

Перше слово — крик любові,

Сміх і радість немовляти—

Неповторне слово «Мати»—

Про життя найперше слово.

Друге слово — гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлий.

Звук Вітчизни  неповторний,

І простий, і предковічний...

Ну, а трете слово — «Мила»

Буря крові, пісня рвійна,

І така, як запах любистку,

І така, як мрійка мрійна,

Перейшов усі світи я —

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати.

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова,

Ти могутня, рідна мово!

Мова — пісня колискова.

Мова — матері уста!

 

5-й гуртківець.

Згадаймо відому історію про Вавилонську вежу. Будівничих об’єднувала спільна мета й одна мова, вони працювали злагоджено й уміло. Коли було змішано їхні мови, люди перестали розуміти одне одного й змушені були припинити свою роботу.

Усім нам слід зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможуть лише люди, об’єднані однією метою і материнською мовою. Якщо ми будемо роз’єднані й багатомовні, то зможемо опинитися перед руїнами.

Мова об’єднує. Людина має завжди пам’ятати, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш,— ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов’язок кожного.

Читець

 

Здрастуй, Слово, українська мово,

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

запашна вічнозелена віть!

Мовна зоряна світобудово,

Ворог твій —шовіністична тьма.

Зникне десь одна-єдина мова —

І дуже гармонії нема.

Тож несімо естафету гідно:

В ріднім слові — мир і благодать.

Ми як скарб нетлінний мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Господь!

Д. Білоус

 

Інсценізація театрального колективу «Народні усмішки».

6-й гуртківець.

Чимало скрути зазнала вона протягом своєї героїчної й трагічної історії. Знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її  захист народ, бо любили справжні українці свою Батьківщину понад усе. Треба бути відданим їй серцем і  працювати, щоб розквітла вона  ще пишніше, ніж зараз. Кожен із нас може зробити у цю справу свій внесок.

 

Мова наша,мова

Мова кольорова.

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова наша,мова —

Літ минулих повість,

Сива наша совість.

Я без тебе,мово,

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва,

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

 

7-й гуртківець.

Мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Трапляються такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження людини, не кажучи вже про тих, хто наділений, емоційно-образним баченням світу. Тож запрошуємо вас послухати гумореску П. Глазового.

Читець

 

Дамочка-кияночка

До книгарні дамочка

Увійшла з дитям:

—Купи, мама, книжечку,

Вон она, вон та!

Мама здивувалася:

—Книжечку ти хошь?

Это на украинском.

Что ты в нём поймёшь?

Книжки, моя деточка,

Надо понимать,

А на этой можно ведь

Иязык сломать!

Згодом мама з донькою

В булочну зайшла:

— Купи, мама, хлебушек, —

Мовила мала.

Мама не сказала їй:

—    Хлебушка ты хошь?

Это же украинский,

Он ведь нехорош!

Ні, тривоги в дамочки

У душі нема,

Що дитя об хлебушек

Язика злама!..

 

8-й гуртківець.Сьогодні українська мова функціонує як державна мова України й національна мова українського народу. За даними перепису 1989 року, у складі населення України, яке становило 51,4 млн осіб, налічувалося 37,4 млн українців, із цієї кількості рідною мовою українську вважали 32,8 млн осіб. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

1991 року Україна стала незалежною державою. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 1998 року, стверджується: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Читець

 

Як довго ждали ми своєї волі слова,

і ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

О. Олесь

 

Звучить пісня.

Викладач.

Ось і завершується наше свято. Сподіваюся, що на все життя залишиться з кожним із нас наша велика любов до своєї рідної мови, до державної мови нашої країни. Тож ніколи не зрадьте ту землю, де жили наші предки, де живемо тепер ми. Дякую усім, хто брав участь у нашому святі й допоміг зробити його таким змістовним, веселим, цікавим.

Dounload PDF

Відгуки читачів