Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Юридична контора

Ольга ПОКЛОНСЬКА

Здравствуйте, дорогие читательницы! Статья в прошлом номере нашего журнала была посвящена проблеме: «Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання». Сегодня мы продолжаем разговор на эту тему, ответим на ваши вопросы и рассмотрим наиболее часто встречающиеся ситуации.


Юридична контора

Ольга ПОКЛОНСЬКА

Здравствуйте, дорогие читательницы! Статья в прошлом номере нашего журнала была посвящена проблеме: «Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання». Сегодня мы продолжаем разговор на эту тему, ответим на ваши вопросы и рассмотрим наиболее часто встречающиеся ситуации.

Ст. 194 Сімейного кодексу України передбачає: «Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами.

1.  Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.

2.  Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

3.  Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою штатника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

4.  Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, — до досягнення нею двадцяти трьох років.

5.  Положення частин першої — третьої цієї статті, а також статей 195197 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом».

Гарантією права на судовий захист прав та інтересів неповнолітніх є також позиція Верховного Суду України, яка міститься в пункті 17 Постанови № 16 від 12.06 98 р. В ній ідеться про те, що «факт укладання неповнолітнім шлюбу не припиняє передбаченого законом обов’язку по утриманню його до досягнення повноліття». Відсутність у Сімейному Кодексі певних застережень щодо зазначеного обов’язку батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття підтверджує збереження зазначеного стану речей і надалі. Наведений висновок узгоджується з приписом ч. 4 ст. 194 СК, згідно з яким заборгованість за аліментами на дитину стягується незалежно від досягнення нею повноліття. Тобто очевидно, що й одруження неповнолітнього/неповнолітньої, які з цього моменту набувають цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 34 ЦК України), не може слугувати підставою для звільнення батьків від виконання їх аліментних зобов’язань.

Виникнення аліментних зобов’язань не може залежати і від рівня дієздатності зобов’язаної особи, тобто не є юридично значимим факт недосягнення повноліття батьком, матір’ю дитини. У таких випадках баба та дід дитини з боку неповнолітнього батька чи матері зобов’язані надавати своєму синові, дочці допомогу у виконанні останніми своїх батьківських обов’язків (ст. 16 СК). Проте безпосередньо у діда, баби аліментний обов’язок виникатиме тільки у разі неможливості (зумовленої поважними причинами) для неповнолітніх батьків надавати своїм дітям належне матеріальне утримання (ст. 256 СК).

Проілюструємо це на конкретному прикладі. Так, до суду звернулася неповнолітня особа з позовною заявою про стягнення аліментів на свою дочку від чоловіка, з яким перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі, але стосунки між ними не склалися, а відповідач відмовлявся матеріально утримувати свою дитину. Під час розгляду справи судом було встановлено, що цей чоловік навчається на факультеті іноземних мов з денною формою навчання, стипендії не одержує, натомість ще й батьки оплачують його освіту. У зв’язку з неможливістю сплачувати аліменти на свою дочку суд поклав цей обов’язок на батьків чоловіка.

Батьки дитини мають право укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з переданням права власності на нерухоме майно одним з них, як правило тим, котрий проживає окремо від дитини. Обов’язковою умовою укладання такого договору є дозвіл органу опіки і піклування на його укладання. Встановлення такого правила в законі пояснюється тим, що відповідно до чинного законодавства участь органу опіки і піклування в захисті сімейних прав та інтересів є обов’язковою.

Договір укладається в письмовій формі й підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню з подальшою його реєстрацією в бюро технічної інвентаризації. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладанні такого договору. Якщо набувальником права власності на нерухоме майно є сама дитина згідно з угодою, такий договір укладає той з батьків, з ким проживає дитина, як ії законний представник.

При укладенні батьками договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з переданням права власності на нерухоме майно в того з батьків, який проживає окремо від дитини, припиняється обов’язок з утримання дитини, а в того, з ким проживає дитина, виникає обов’язок самостійно ії утримувати. Разом із тим укладення вказаного договору не звільняє того з батьків, який проживає окремо від дитини, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на неї, викликаних особливими обставинами.

Чинне законодавство передбачає можливість визнання вказаного договору недійсним на вимогу того з батьків, який є відчужувачем майна, в разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. За наявності вказаних обставин суд зобов’язаний визнати такий договір недійсним, оскільки виключення із запису про нього як про батька з актового запису про народження дитини означає відсутність кровної спорідненості між особою, записаною батьком, і дитиною. Отже, правові підстави для встановлення спорідненості відсутні, й тому в разі визнання за рішенням суду договору недійсним у відчужувача нерухомого майна відновлюється право власності на нього.

За загальним правилом, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною. Сімейне законодавство виходить також із положення про те, що невиконання тим з батьків, з яким проживає дитина, обов’язку з ії утримання відповідно до вказаного договору є істотним порушенням договору і надає право тому з батьків, який є відчужувачем нерухомого майна, звернутися до суду з вимогою про розірвання договору. У разі розірвання договору за рішенням суду нерухоме майно, передане за договором, підлягає поверненню тому з батьків дитини, хто є його відчужувачем.

До редакції нашого журналу надійшов лист з питанням: «Мій колишній чоловік не сплачував аліменти на нашу дитину протягом майже чотирьох років. Чи можливо якимось чином стягнути аліменти за минулі роки?»

Із запитання не зрозуміло, чи виникла заборгованість за аліментами внаслідок невиконання колишнім чоловіком дописувачки судового рішення або ж вона взагалі не зверталася до суду з відповідним позовом. Слід негайно подати до суду позов про стягнення аліментів. Аліменти за рішенням суду присуджуються від дня пред’явлення відповідного позову. Проте у деяких випадках, за умови, що позивач надасть докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати, суд може присудити аліменти й за минулий час ( але не більш як за три роки ). При цьому ухиленням від сплати аліментів вважатиметься як пряма відмова відповідача від надання утримання дитини, так і його дії, свідомо на це спрямовані,— наприклад, приховування свого місцезнаходження або реального розміру свого заробітку чи доходу. На відміну від стягнення аліментів за минулий час виплата заборгованості за аліментами ( тобто, коли суд вже виніс рішення щодо стягнення аліментів на дитину, але воно з якихось підстав не виконується ) відбувається не лише у разі ухилення відповідача від сплати аліментів, а й за будь-яких інших обставин. Розмір заборгованості за аліментами ( звісно, якщо вони були встановлені не у твердій грошовій сумі ) визначається на підстави з фактичного заробітку платника аліментів, який він одержував за час, протягом якого стягнення аліментів не провадилося.

Уперше в сімейному законодавстві встановлено відповідальність платника аліментів за прострочення з їх сплатою. Якщо виникає заборгованість по аліментах, що стягуються за рішенням суду, з вини платника, то одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення. При цьому форма вини ( намір або необережність ) платника в разі стягнення судом неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на вимогу одержувача аліментів за загальним правилом значення не має.

На сегодня это все. Мы прощаемся с вами только на месяц. Пишите нам, мы с удовольствием ответим на все ваши вопросы и примем все ваши пожелания.

 

Відгуки читачів