Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Незвичайний учитель Сахнівської школи. Зі спогадів колег та односельчан

Катерина КРИВОРОТ

Великий педагог, заслужений учитель України, дійсний член АПН України, директор Сахнівської загальноосвітньої школи, що на Черкащині, Олександр Антонович Захаренко був людиною цікавої своєрідної долі, непересічною, мудрою, талановитою, всесторонньо розвиненою, романтиком-творцем. Народився в 1937 році у чудовому районному містечку Черкаської області — Кам’янка. У 1959 році закінчивши Черкаський педінститут, здійснював свою педагогічну діяльність у невеличкому селі Сахнівка. Там він створив унікальну “Школу радості” для сільських дітлахів. Мав прекрасну сім’ю і кохану дружину Віру Петрівну, інститутську однокурсницю, і двох чудових синів — Сергія і Владислава. До останніх років свого життя був щасливий від того, що вдалося здійснити велику справу, яка знайшла визнання сучасників.


Незвичайний учитель Сахнівської школи. Зі спогадів колег та односельчан

Катерина КРИВОРОТ

Великий педагог, заслужений учитель України, дійсний член АПН України, директор Сахнівської загальноосвітньої школи, що на Черкащині, Олександр Антонович Захаренко був людиною цікавої своєрідної долі, непересічною, мудрою, талановитою, всесторонньо розвиненою, романтиком-творцем. Народився в 1937 році у чудовому районному містечку Черкаської області — Кам’янка. У 1959 році закінчивши Черкаський педінститут, здійснював свою педагогічну діяльність у невеличкому селі Сахнівка. Там він створив унікальну “Школу радості” для сільських дітлахів. Мав прекрасну сім’ю і кохану дружину Віру Петрівну, інститутську однокурсницю, і двох чудових синів — Сергія і Владислава. До останніх років свого життя був щасливий від того, що вдалося здійснити велику справу, яка знайшла визнання сучасників.

Кожного дня ми отримуємо у свої руки книгу життя, кожна сторінка якої випромінює сяйво великих таємниць, але чи вдається її прочитати? Зробити це можна тільки за допомогою величних прагнень і поривань і аж ніяк не в гонитві за прибутками і зиском. Тільки люди з відкритою душею і чистим серцем можуть відкривати істини буття… Для кожного різні…

«Моє поняття духовності пов’язане з доброчинністю, з природним даром людини жити заради збереження і примноження краси, творити добро людям, не чекаючи вдячності» — писав Олександр Антонович Захаренко, окреслюючи свій життєвий шлях, його вартісний зміст і моральні засади.

Так і склалося його життя, протягом якого він творив добро, допомагав усім, хто цього потребував. Цим сам відкривав у собі незбагненні й невичерпні поклади для творчості й саморозвитку.

Яким він був?!

Мрійником?! Мабуть, так. Адже часто ввечері, після тяжкого робочого дня, сідав на лавку біля школи і разом із зацікавленими дітлахами роздивлявся зоряне небо і мріяв про космос. І мрія поступово запроваджувалася в реальність…

Незабаром у школі з’явилися шкільна обсерваторія, ракето-модельний гурток в її приміщенні, маленький аеродром «Байконур», з якого злітали у небо кілька-ступеневі ракети із живими мишами на борту, які разом з відсіком на парашуті поверталися на землю.

Злітає в небо відремонтований учнями і батьками дельтаплан. Першим випробувачем апарату став сам О. А. Захаренко, цим самим здійснивши і свою дитячу мрію — літати.

Захоплення моделюванням і випробуванням багатьом підліткам заповнювало дозвілля творчою радістю. І колишні гуртківці ставали

Олександр Антонович був учителем старанним і творчим, директором з неабиякою організаторською стрункою. «Диву даєшся, скільки встигла зробити за своє життя ця людина з тихим, лагідним голосом, з добрими, розумними очима. Звідки черпав великий учитель оту безмежну любов, справжню доброту, що переливав із свого великого серця в маленькі довірливі дитячі сердечка?» — писали про нього вчителі.

Можна довго перераховувати нововведення Сахнівської школи (щотижневі огляди учнівської старанності, стипендії за особливі успіхи у вивченні окремих предметів, «табель успішності і вихованості») — всі вони направлені на формування особистості, її самореалізації. У наш час безліч освітянських лозунгів кричать про пріоритетне значення виховання у навчально-виховному процесі, але для багатьох шкіл вони залишаються тільки словами. А у захаренківській школі уже тоді були створені всі умови для всебічного формування здібностей і виховання дитини. «Виховна сила шкільного колективу залежить від того, наскільки його життя наповнене творчістю, натхненням, пройняте поетичністю, романтикою, захопленням» (О. А. Захаренко). Для реалізації існувало п’ять шкільних центрів (освітній, оздоровчий, навчально-ідеологічний, трудового навчання, виховний), які повністю відповідали принципам індивідуалізації, демократизму, духовності.

Бувши філософом від природи, Олександр Антонович розумів, що кожна людина потребує уваги, відчуття того, що вона комусь потрібна. Тому звіти школярів і педагогів перед громадськістю, ранкові передачі «Говорить школа», вечірні передачі з власної телерадіостудії, шкільна газета «Дівочі гори» — все це допомогло створити у селі таке соціокультурне середовище, де не знайшлося байдужих і нещасливих людей, де кожен односелець став помітним і потрібним. Тому й називали його не тільки директором школи, а й «директором села». І це належним чином відображало його людську сутність.

До Олександра Антоновича йшли за порадою односельчани, навіть з питань, що не входили до його компетенції. І вирішував він їх з надзвичайним розумінням і чуйністю. Під час весняно-польових робіт допомагав орати землю шкільним трактором, надавав дієву допомогу пенсіонерам, ветеранам війни. Беручи участь у передвиборній кампанії, відвідав багато райцентрів Черкащини, де вручав вдовам війни медалі «Солдатській вдові».

«Олександр Антонович Захаренко — найбільш знана і шанована людина Корсунщини. Здавалось, для нього ніколи не існувало власних проблем, а були шкільні, сільські, депутатські»,— згадує учитель української мови та літератури А. С. Сергеєва. Деякий час (з 1990 по 1993 рр.) він виконував обов’язки професора кафедри педагогіки Уманського педагогічного інституту ім. П. Г. Тичини.

У 1992 році йому запропонували стати міністром народної освіти України, але він відмовився — не зміг покинути рідну школу, бо знав: його місце тут, у звичайній сільській школі, а не у міністерському кріслі.

А от будучи на засіданні у Верховній Раді, вніс пропозицію: «Роботу Президента оцінювати за станом здоров’я нації і добробутом населення». Чи зрозуміли її присутні? Мабуть, що ні.

Коли депутати скаржились на обмеженість бюджетних коштів на освіту, Захаренко відповів: «Де взяти кошти? Формула мужицька проста: не платіть тому, хто нічого не робить, і тому, хто виконує нікому не потрібну роботу».— А про вчителів додав: «Якщо ще не все погано в освіті, то це завдяки мудрості, вірі і впевненості нашого учителя, якого не зупинити і не залякати ні кризами, ні модними реформами. Любов’ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки сяятиме ясною зорею у серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя у новому світі.

Не заважайте вчителю навіть тоді, коли втратили віру в необхідність державної політики в освіті. Не принижуйте його злиденним буттям! НЕ смійтесь над його терпінням і фанатизмом. Зніміть перед ним шапку і прислухайтесь, як нерівно б’ється його серце».

Нерівно билось серце і у самого Захаренка, який завжди був у невпинних педагогічних роздумах, у відкритті для себе давно відомих істин, у критичному сприйманні того, що відбувалось навколо.

«Не міг він терпіти фальші, грубощів, несправедливості. І коли вже Олександр Антонович осудить чи покритикує чийсь необдуманий вчинок, то й десятому винуватець закаже, щоб так не робив, настільки переконливо вмів вести розмову вчитель, що сором пік вуха нерадивцю» (Зі спогадів А. М. Сергеєвої).

Звичайні людські якості, вироблені добросовісною працею і життям, допомагали йому жити і творити, перемагати негативне. «Людина сягає вершин досконалості завдяки невтомній всеперемагаючій праці. Обдарування і таланти, людська краса і сила, великий розум і міцна воля, духовні багатства і трудова честь — результат творчого дерзання, невтомності в праці»,— так він думав і так будував своє життя.

Уже декілька років немає Олександра Антоновича серед живих, але залишились у спадок його ідеї, його Авторська школа, життєствержуючі принципи. Його досвід упроваджується в багатьох школах Черкаської області, створені шкільні музеї, в обласному інституті післядипломної освіти діє творча лабораторія «Культурно-виховне середовище сучасної сільської школи в контексті розвитку педагогічної спадщини академіка О. А. Захаренка», яка здійснює активну експериментально-дослідну діяльність. Науково-пошукову роботу щодо використання досвіду Сахнівки для реалізації нових шляхів і методів проводить Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького.

Цінним є те, що студенти університету знайомляться з педагогічною спадщиною Захаренка завдяки прослуховуванню лекцій сина Олександра Антоновича Сергія Олександровича.

І в багатьох душах і серцях залишився прекрасний спомин про людину, яка у звичайних шкільних буднях сільської школи зуміла піднятися до високого рівня духовності і відкрити шлях до самої себе.

Відгуки читачів