Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Пристрасті навколо української еротичної літератури. Не для літераторів

Ольга АДАМ

Книжечка для дамської сумочки — так було зазначено на обкладинці гучного «проекту “Люба Клименко”» (як його називають видавці) під інтригуючою і водночас іронічною назвою «Пор’ядна львівська пані». Розгадати таємницю загадкової авторки було аж занадто спокусливо, тим більше що в передмові вона назвалася звичайною вчителькою.


Пристрасті навколо української еротичної літератури. Не для літераторів

Ольга АДАМ

Книжечка для дамської сумочки — так було зазначено на обкладинці гучного «проекту “Люба Клименко”» (як його називають видавці) під інтригуючою і водночас іронічною назвою «Пор’ядна львівська пані». Розгадати таємницю загадкової авторки було аж занадто спокусливо, тим більше що в передмові вона назвалася звичайною вчителькою.

Той, хто читав цей витвір еротичної літератури, а особливо передмову, цілком природно міг відчути до нього багато протилежних бажань: і відхреститись, і посміхнутись, і сперечатись, і просто зацікавитись. Для тих, хто не читав, повідомимо, що в передмові, дуже правдоподібно описано типовий день львівської неодруженої вчительки середнього віку, яка зранку повторює один і той самий ритуал: «кава — старі панчохи — гулька з волосся» й тупцяє на роботу, вдень спостерігає чергову педраду, на якій потай згадує всі сексуальні пригоди своїх колег, а ввечері перетворюється на міську пані шльондру та вештається вулицями старого Львова, отримуючи насолоду від чоловічих поглядів та власних «гострих відчуттів». Нічого начебто дивного. Вчителька як образ у певних колах завжди була і залишається однією з постійних персонажів еротичних рольових ігор, поряд з медсестрою чи секретаркою. Але справа в тім, що саме цей роман не можна назвати еротичним твором у чистому вигляді. Він вражає гармонійним поєднанням реального життя, історичних традицій та автентики регіону, етнографічними замальовками та… гумористичним (вищого гатунку) стилем викладу. Ось така собі суміш, куди абсолютно органічно вписується й еротика!

Дехто навіть вважає, що «Пор’ядна львівська пані» — це піонер українських жіночих еротичних романів, бо це абсолютно новий їх вид. Красива, розумна, елегантна, іронічна і аж ніяк не вульгарна жіноча книжка. Саме вчасна для сучасного українського жіноцтва. Я не повністю поділяю цю думку, бо мене перш за все зацікавило, чому книга неначе розподілена на дві частини. Одна справа — до зникнення головного героя, і зовсім інша — після. Склалося таке враження, що авторка писала-писала, а потім покинула рукопис напризволяще і далі ним займалися вже хто прийдеться: чи то мандрівні комедіанти, чи то таємні еротомани-історики, чи то взагалі казна хто. Як у мультику про Дядю Федора з Простоквашино.

Усе це, та й ще запитання про те, навіщо такі романи взагалі потрібні жінкам, наводило на думку про розшуки. Як то кажуть: «Автора!» А ось з автором виявилося не все так просто.

Не дарма видавці називають Любу Клименко дивним по відношенню до людини словом «проект». Хоч я вже зрозуміла, що так називають усе, чому не можуть дати більш точної назви. Виявляється, саму Любу Клименко ніхто і ніколи в очі не бачив. А в численних дистанційних інтерв’ю (через Інтернет або телефон), «проект “Люба”» суперечить сама собі. То розповідає, що вона таки дійсно вчителька, кидати школу не збирається й саме тому зберігає своє обличчя в недосяжності від сторонніх очей, але найбільше все-таки побоюється свекрушиного праведного гніву. То зненацька, навпаки, Люба твердить про те, що роман написано за мотивами сексуальних пригод тієї-таки злополучної свекрухи, що начебто були розказані цнотливій невістці під час кухонних посиденьок. Цього разу авторство не тільки не приховується від свекрухи, навпроти, розповідається зворушлива історія про справжнє визнання свекрухою невістчиних літературних талантів шляхом зачитування роману до дірок на сторіночках.

Висновок № 1. В обох випадках погляд на свекруху якийсь анекдотично-чоловічий. Отже, Люба Клименко — чоловік. Знайомий зі свекрухами лише з анекдотів. Або принаймні хтось хоче, щоб ми так думали.

Висновок № 2. Люба Клименко — два чоловіки. Або дві жінки. Чи просто дві різні людини. Можливо, не знайомі між собою. А можливо, вона (вони) не давала ні того і не іншого інтерв’ю.

Висновок № 3. Все це, враховуючи сам роман, хитра маркетингова робота видавництв, природно, задля наживи на наших, м’яких і легковірних, спраглих жіночих почуттях.

Йдемо далі. Навіть якщо третій висновок цілком точний і роман, разом із вигаданим автором, не що інше, як холодно розрахований постріл прямо в дамські серця, чи то пак, вибачте, у сумочки, то чому ж у третьому інтерв’ю Люба Клименко вже ніяка не вчителька, і не має вона ані чоловіка, ані свекрухи, а просто, вільно вештаючись будинками і прийомами видавців України (чомусь!), пречудово проводить час за гучними зайняттями сексом у комірчинах чи підвалах з будь-яким першим-ліпшим охочим та ще відверто й вульгарно смакує подробиці свого статевого життя серед пилососів і швабр. Це вже зовсім не схоже на стиль і дух роману, в якому секс «не механічне розгойдування ліжка, а красива, вигадлива, романтична, іронічна, вишукана, інтелігентна, не похабна, плотська любов, яка перетворює його на явище космічне».

Висновок № 4. Читачкам України відверто морочать голову.

Висновок № 5. Хтось намагається по-своєму використовувати бренд Люби Клименко.

Висновок № 6. Якщо автор таким способом вирішив себе розпіарити, то взагалі не хочеться більше робити ніяких висновків, а хочеться чимдуж тримати свою сумочку подалі від низькопробної гидоти, як оті його інтерв’ю.

Як ви вже, певно, здогадались, усі ці висновки навмисне суперечать одне одному, нібито передражнюючи поведінку незадачливого автора. Єдиний висновок, який можна зробити після появи такого роману в дамських сумочках України: вдалий або ні, він має неабиякий попит, а значить, з’явився вчасно. Тобто, цю нішу до сих пір було нічим не зайнято. Отже, еротичний портрет української жінки бентежить не тільки уяву сучасних «діячів культури», а навіть саму жінку. Ії неабияк займає питання про те, що ж думають про неї в «цьому» сенсі. Можливо, в інтимній сфері, в інтимному менталітеті, якщо можна так висловитись, української жінки (а значить, і вчительки) назріли якісь зміни, настав революційний момент? А це означає, що услід за «Пор’ядною львівською пані» з’являтимуться «Огрядна жмеринська газдиня», «Владна бердянська панянка», «Мало-Підгуляєвська панночка» і «Паненя з корчми на Місяці». Жарти-жартами, але кожній людині ясно, що провокація завжди влаштовується для того, щоб привернути увагу. Тож, якщо жінки України взялися до читання такої провокативної книги, значить чоловікам є над чим замислитись.

Відгуки читачів