Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Музей Її Величності Педагогіки

Ольга КРУТЕНКО

Уявіть собі, що ви спите і сниться вам цікавий і кольоровий дитячий сон: Її Величність Педагогіка запросила Вас власним музеєм… Там професію вчителя належно оцінено, там оспіваний нелегкий учительський труд. І якийсь чарівний жіночий голос розповідає Вам про те, яке місце зайняли саме Ви в історії Педагогіки. В кожнім краю є, були і будуть вчителі, достойні неабиякої шани, та поки що про це мало хто знає. Гадаємо, сьогодні, на День учителя, можна розпочати подорож в історію вчительського життя. Тож до Вашої уваги — черкаські історично-педагогічні цікавинки. Автор цього нарису — завідувачка лабораторією виховної роботи Черкаського педагогічного післядипломного закладу, а наступний нарис може бути і про Ваш регіон, побачений Вашими допитливими очима. Зі святом Вас, любі служительки Її Величності Педагогіки!


Музей Її Величності Педагогіки

Ольга КРУТЕНКО

Уявіть собі, що ви спите і сниться вам цікавий і кольоровий дитячий сон: Її Величність Педагогіка запросила Вас власним музеєм… Там професію вчителя належно оцінено, там оспіваний нелегкий учительський труд. І якийсь чарівний жіночий голос розповідає Вам про те, яке місце зайняли саме Ви в історії Педагогіки. В кожнім краю є, були і будуть вчителі, достойні неабиякої шани, та поки що про це мало хто знає. Гадаємо, сьогодні, на День учителя, можна розпочати подорож в історію вчительського життя. Тож до Вашої уваги — черкаські історично-педагогічні цікавинки. Автор цього нарису — завідувачка лабораторією виховної роботи Черкаського педагогічного післядипломного закладу, а наступний нарис може бути і про Ваш регіон, побачений Вашими допитливими очима. Зі святом Вас, любі служительки Її Величності Педагогіки!

Ще за козацьких часів у великій кількості почали з’являтися школи майже в кожному селі. Цікавим є той факт, що з 1588 року в Україні був упроваджений так званий «Порядок шкільний» — збірник вимог до працівників освіти, в якому проголошувалось: «Дидаскал [учитель] має бути побожний, скромний, не срамослов, не чародій, не сміхун, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому. За виховання дітей відповідає так, щоб не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому». Що стосується Черкаського краю, то відомо, що сирійський мандрівник Павло Алеппський, який у 1654–1656 роках, подорожуючи по Україні, побував у Черкасах, Чигирині та інших містах і селах і залишив такі спогади: «Люди тут вчені, кохаються у науках та законах, гарні знавці риторики, логіки і всякої філософії, розглядають всякі поважні питання, що потребують досліду — по всій козацькій землі. Дивний та гарний факт спостерігали ми: всі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок і дочок уміють читати й знають порядок служб церковних та церковні співи; священики навчають сиріт і не дають їм тинятися неуками по вулицях».

Черкаський край подарував людству велику кількість непересічних особистостей, у тому числі й освітян,— у музейній експозиції представлені матеріали про них. У селі Ліпляве Канівського району народився український філософ (пізніше — професор Московського університету) — Памфіл Юркевич. На його працях свого часу вчилися Соловйов та Бердяєв. Петро Петрович Гулак-Артемовський народився в місті. Видатний український вчений-природознавець, філософ, фольклорист, історик, письменник Михайло Олександрович Максимович народився на хуторі Тимківщина, неподалік від Золотоноші.

Десятки вихідців із простого народу отримували освіту за гроші селянських сходів, здавали іспити на звання вчителя, самі збирали кошти на будівництво шкіл та вчили дітей. Відвідувачі музею можуть побачити різноманітні шкільні документи, свідоцтва, атестати, прохання про прийом до школи, підручники тих років. Цікавим є факт, що підручники ті включали в себе не тільки зміст певних шкільних предметів, а й моральні установи, правила поведінки в суспільстві: «Не можна перебивати іншу людину, коли вона говорить. Ходу необхідно мати рівну, ходити не швидко, але й не повільно, не забігати наперед інших, особливо тих, хто старший за віком. Не вчиняти непристойностей». Головним предметом у школі був Закон Божий. Збереглися такі документи, як «Штатний розпис двокласної сільської школи» (заробітна платня учителя у 1910 році — 360 карбованців на рік), «Права та обов’язки домашніх вчительок» та ін.

Але надзвичайно важкі часи для освіти настали у післяреволюційні часи. Найголовнішим завданням було поставлено ліквідацію малописемності і неписемності населення. У музеї збереглися документи, що засвідчують про ті роки. Є фотографія, на якій зображені працівники Корсунської ГЕС — вони зібралися після трудового дня в школі для дорослих, де навчаються грамоті. На одному зі стендів — цікавий документ: звернення громадян с. Млієва Городищенського району з проханням відкрити ще два класи у сільській школі. Прохання це висловлено такими простими словами, за якими криється небайдужість і тривога за майбутню долю маленьких школяриків: «Маючи на увазі, що і на цей рік немає де вміщать дітей, а що ж то буде на той рік. То відомо, що ніяк не буде місця в школі!»

Ще один факт, який свідчить про небайдужість наших учителів до питань освіти: 20 лютого 1919 року на засіданні Черкаської міської управи слухали доповідь учительської спілки про створення народно-педагогічного музею та необхідність його асигнування. Навіть у важкі часи громадянської війни, голоду, розрухи не було сумнівів щодо важливості збереження пам’яті про освітян! В одній з вітрин представлено матеріал про учительську династію Каплів — п’ятнадцять осіб цієї династії присвятили життя народній освіті. Серед них є учителі, викладачі ВНЗ, технікумів, тренери, вихователі. Дев’ятеро з них працюють у Черкаській області. Її засновником став старший брат у сім’ї — Капля Тимофій Григорович, який з 1930 року працював у дитячому будинку села Бакаївки Золотоніського району, потім брав участь у Великій Вітчизняній війні. Після війни працював директором Антипівської школи — восьмирічки Золотоніського району. За прикладом брата з 1935 року вчителем працює Капля Євдокія Григорівна. Тут же фотографії їхніх дітей, племінників і онуки.

У грудні 1941 року на Корсунщині почала діяти підпільна організація «Комітет 103». Нею керував учитель математики Корсунської школи № 1 П. Є. Марценюк та комуніст О. Ю. Хоменко, які були залишені на окупованій території для підпільної роботи. У 1942—43 рр. патріоти організували аварії двох ешелонів з гітлерівцями, пустили під укіс паровоз, спалили на станції Сотники трансляційний вузол підземної радіотелеграфної лінії Берлін — Ростов, чинили аварії на ГЕС, видавали молодим корсунчанам фіктивні документи про звільнення від фашистської каторги. Робота навчальних закладів розпочалася відразу, як тільки з окупованих територій відходили німецькі війська. Складалися акти про нанесені збитки, педагоги наводили лад у шкільних приміщеннях, і розпочиналися заняття. У музеї представлений унікальний документ — оригінал такого акту, в якому підраховано, скільки парт, наочних приладів, книг понівечили німці. Ще один безцінний експонат «Книга наказів по Дахнівській школі за 1943—44 н. р.». Записи цього офіційного шкільного документа дуже скрупульозно велися на папері, що залишився від німців у штабі, навіть їхня печатка збереглася. Поступово відбудовувалися шкільні приміщення, відкривалися групи для дошкільнят.

А подорож по закладах освіти Черкащини завершується в залі, де зібрано матеріали про сьогодення нашої освіти. Це розповідь про діяльність обласних та районних позашкільних закладів освіти; фоторепортаж про будні та свята Черкаського та Уманського університетів. Ще декілька стендів — погляд у минуле і перспективи на майбутнє Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. Фінальним акордом звучить ода на честь освітян області, які захищали її честь на конкурсах найвищого рівня.

Таким є сьогодення освіти Черкащини. Хоча, взявши за приклад наших земляків-філософів, можна багатозначно промовити: все у цьому світі відносно, і те, що відбулось сьогодні,— вже якоюсь мірою Історія! Все є відносним… Крім Пам’яті. Пам’яті про звичайних вчителів, які кожного дня чесно виконують свій учительський обов’язок не заради нагород або грамот, а заради щасливого майбутнього наших дітей і нашої країни. Вони серцем розуміють, що Вчитель — це не професія. Це — Місія!

Відгуки читачів