Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Роздуми біля шкільного порога…

Катерина КРИВОРОТ

Невеличке робітниче містечко... Вечірня школа. Учні, які після тяжкого робочого дня сідають за шкільну парту. І вона... Вчителька, яка тільки-но після закінчення інституту приїхала за розподілом на своє місце роботи.


Роздуми біля шкільного порога…

Катерина КРИВОРОТ

Невеличке робітниче містечко... Вечірня школа. Учні, які після тяжкого робочого дня сідають за шкільну парту. І вона... Вчителька, яка тільки-но після закінчення інституту приїхала за розподілом на своє місце роботи.

Шановний читачу! Згадали сюжет фільму «Весна на Зарічній вулиці»? Із яким захопленням сприймали його тисячі радянських школярок, маючи в душі потаємну мрію «стати от такою вчителькою, переборювати труднощі і впевнено крокувати по життю».

І багато хто з них після закінчення навчального закладу, незважаючи на те що до вступу в педагогічний вищий навчальний заклад великий конкурс (аж три-чотири особи на місце), проторовував шлях до заповітної мрії — стати носієм знань та духовних цінностей, найшановнішою людиною, причетною до всіх справ державних і оціненою нею достойно.

І ось омріяний диплом, школа... Сільська, де задерикуваті дітлахи висять на руках і ти не встигаєш опам’ятатись, як швидко пробігає день, чи міська, де на тебе, як на молодого спеціаліста, покладають великі надії і пропонують робити все, що може осягнути твій недосвідчений розум. І ось завирувало, закрутилось шкільне життя. Незабаром позаду залишається перший випуск найрідніших дітей. І ти починаєш розуміти, що не можеш прожити без цих звичайних шкільних буднів і дітлахів.

Лев Миколайович Толстой писав: «Не той учитель, хто одержав виховання й освіту вчителя, а той, у кого є внутрішня впевненість у тому, хто він є, ким повинен бути й не може бути іншим». Цю впевненість виховує колектив, діти, батьки, які завжди йдуть до вчителя за порадою, допомогою. І багато хто з них відчуває трепетне хвилювання, переступаючи шкільний поріг. Мабуть, саме вона (ота впевненість) — це стержень, який тримає педагогів біля храму знань, не дозволяє далеко від нього відходити, змінити місце у житті.

Тому, мабуть, немає у нас найбільш вірних своїй професії людей, ніж учителі. Ця відданість учительській професії знайшла достойне визнання.

У радянські часи праця педагога була оцінена так:

У 1948 році було запроваджено нагородження вчителів орденами і медалями СРСР за вислугу років і сумлінну працю:

10 років — медаллю «За трудову відмінність»;

15 років — медаллю «За трудову доблесть»;

20 років — орденом «Знак Пошани»;

25 років — орденом «Трудового Червоного Прапора»;

30 років — орденом Леніна.

У 1977 році указом Президії Верховної Ради було встановлено почесне звання «Народний учитель СРСР».

Що ж ми маємо сьогодні? Як і завжди, зростає професійний рівень учителя. Про це свідчить проведення конкурсів «Учитель року», «Класний керівник року», де вчителі показують себе фахівцями високого рівня, майстрами-педагогами, здатними творчо реалізовувати як традиційні форми і методи навчання, так і новітні освітні технології. Стали звичними для нас виставки передового педагогічного досвіду, які мають на меті виявляти та підтримувати творчу працю вчителів, популяризувати їхні педагогічні здобутки. Звичайний процес. В одному із управлінських документів читаємо: «Зростання педагогічної майстерності — необхідний показник якості навчальної роботи. Навчальний процес максимально змінює самого вчителя, якщо він позитивно впливає на учнів, забезпечує єдність освіти, виховання й розвиток школярів».

Безсумнівно, вчитель забезпечує цей процес. І я не помилюся у тому, що немає на Україні жодної школи, у якій би не панувала атмосфера творчості, самореалізації. Але постає питання: чому страйкують учителі не тільки у нас, але й у багатьох країнах Європи, Туреччини та Ізраїлю? Наполеглива праця педагога, спрямована на забезпечення учнями знань і умінь (до речі, які б відповідали найвищим європейським і світовим стандартами), знецінюється.

Візьмемо нинішні категорії педагогічних працівників: спеціаліст, спеціаліст II  категорії, спеціаліст І категорії, вищої категорії. Кожні п’ять років учителі підвищують свою кваліфікацію на курсах

в обласних інститутах післядипломної освіти педпрацівників, готують об’ємний методичний матеріал, дають відкриті уроки, тобто роблять все те, що дозволяє їм стати кращим професіоналом своєї справи. І натомість що має вчитель? Різниця між ставкою учителя-спеціаліста і вчителя із вищою категорією складає аж 120 гривень! Проста арифметика: різниця між категоріями — 40 гривень. Може трохи заспокоїти грошова винагорода за участь у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року», адже для переможців вона становить 5 тисяч гривень, ІІ місце — 3 тисячі гривень, III місце — 2 тисячі (інформація із міністерських джерел). А основна маса хороших учителів, у яких професійно значимими якостями виступають такі категорії, як високий рівень оволодіння предметом, уміння передати знання й навички учням, вимогливість, висока загальна ерудиція, отримують мізерні гроші за перевірку зошитів, класне керівництво.

Тому хочеться надіятись, що підняття престижності вчительської праці стане питанням державної ваги. І все-таки підпише Верховна Рада України законопроект щодо впровадження 30 щорічних премій Верховної Ради України працівникам загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних і позашкільних закладів розміром 20 тисяч гривень, а також установлення почесного звання «Народний учитель України», за яке надаватиметься надбавка розміром 40 відсотків від посадового окладу.

Звичайно, як і у всіх сферах нашого життя, існує й «інша сторона медалі» — для нас болюча. Як сказав один український міжнародний експерт, «своєю освітою ми таки подивували світ, випустивши сотні тисяч ні на що не здатних «дипломованих спеціалістів», серед яких чимало й таких, що не вміють досконало ні читати, ні писати». Перебільшення?! Може, й так. Але стан справ із дипломованими спеціалістами далекий від ідеального. Свій «вклад» у формування такого горе-спеціаліста вніс і шкільний учитель, який, мабуть, не дуже переживає за якість вітчизняної освіти, не має ніякого бажання здобувати «дешеву категорію».

Шість десятків літ тому великий український письменник і режисер Олександр Довженко у своєму щоденнику записав: «...прибитий, неінтелігентний учитель — це величезне зло. Безправний, нешанований, малоосвічений учитель і такий же малорозумний Наркомос з усім його авгієвим апаратом не може забезпечити державі гарну молодь, якими б високими і досконалими не були тези прагнень.

Народний учитель, учитель народу — серце і сумління села, зразок і предмет наслідування для дитини; авторитетний, ушанований батьками — нема, нема в нас народного учителя. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, у безхарактерності і нехлюйстві». Чи не про сьогоднішнього учителя ці слова?.. Судити вам.

Але, погодьтеся, реалії постаті вчителя у нашому сьогоденні надто неідеальні, щоб про нього говорити із захопленням. А от помандрувавши до нашої сусідки Польщі, побачимо, що там становище освітян набагато краще, ніж у нас.

Польща, яка зовсім недавно мала освіту за радянським зразком, отримала від Євросоюзу майже мільярд євро на її розбудову. Вчитель із вищою категорією отримує платню у п’ять разів вищу, ніж «спеціаліст». І мають школи прекрасне технічне обладнання, навчальні заклади забезпечені всіма новими інформаційними технологіями, оптимальними умовами для роботи, професійного росту.

Може, ви, шановний читачу, чи ба, пані вчителько, читаючи ці рядки, звинуватите мене у приземленості, меркантильності. Але я ніколи не заперечувала, що «учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса — повсякчас відкривати в людині нове, дивуватись новому, бачити людину в процесі її становлення — один із тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці» (Сухомлинський В. О. Сто порад учителю.— К., 1988.— С. 7). І хай це покликання живиться саме духовними пориваннями, а не фінансовими потребами.

Тож, коли осіннього дня тисячі дорослих і дитячих сердець заб’ються в унісон із трепетом і хвилюванням, повагою і любов’ю, вітаючи зі святом шанованого Вчителя, побажаємо йому творчої наснаги, терпіння для подолання негараздів і впевненості, що праця його оціниться належно. І, як написав один із педагогів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області В. Метелиця,

Від долі вчителя не скнійте —

Вона важка, та то дарма.

В незгодах буднів не мілійте —

В житті легких шляхів нема.

Коли ітимете до школи —

Хай сонце зустрічає Вас.

І не здається Вам ніколи

Недобрим добрий, щирий клас.

Вдивляйтесь дітям у зіниці

(О, скільки в них жаги й тепла!),

Відкрийте всі їм таємниці,

Що світ хова в свої слова.

Розкрийте формули й закони,

Життя любити їх навчіть,

Ростіть Шевченків і Платонів,

Борців і геніїв ростіть.

Відгуки читачів