Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Єдина любов Януша Корчака. До 65-річчя з дня смерті

Наталя ШУБЕНКО

Педагогіка, звичайно ж,— наука. Наука, що має свою структуру, ключі, термінологію. Учителі й вихователі, як правило, дуже добре на всьому цьому розуміються й вільно оперують такими розумними словами, як «мотивація», «інноваційні методи», «динаміка навчального процесу», «парадигма», «концепція» та ін. Але всі ці розумні, гарні, правильні слова часто залишаються лише словами. А в житті...


Єдина любов Януша Корчака. До 65-річчя з дня смерті

Наталя ШУБЕНКО

Педагогіка, звичайно ж,— наука. Наука, що має свою структуру, ключі, термінологію. Учителі й вихователі, як правило, дуже добре на всьому цьому розуміються й вільно оперують такими розумними словами, як «мотивація», «інноваційні методи», «динаміка навчального процесу», «парадигма», «концепція» та ін. Але всі ці розумні, гарні, правильні слова часто залишаються лише словами. А в житті...

Діти грублять, вередують, обманюють, не слухаються. Вони здатні вивести із себе навіть ангела терпіння, що вже казати про викладача, який має повне право хоч іноді бути хворим, втомленим, сумним, який неминуче здійснюватиме помилки, тому що він людина, а не машина. і жодні теорії та концепції не допоможуть, коли одна дитина уперто говорить «не хочу», інша з убивчою винахідливістю вигадує все нові й нові безневинні й не дуже витівки, третя весь час скаржиться і звертається з дурними запитаннями, четверта замкнулася в собі й не хоче робити взагалі нічого... Хоча, чи потрібно розповідати вам, шановні педагоги, які сюрпризи щоденно підносять наші галасливі, некеровані, зовсім інші, ніж ми, діти. Ми чудово розуміємо, що замість того, щоб розмірковувати над проблемами, набагато доцільніше дати відповідь на запитання «Що робити?» але оскільки точної й однозначної відповіді не знайшли навіть професори й академіки, які написали цілі томи з педагогіки, ми пропонуємо вам історичний екскурс. тому що позитивний приклад конкретного життя і діяльності Педагога з великої літери здатен відповісти на численні, здавалося б, нерозв’язні питання. одного разу він сказав: поганий вихователь уважає, що діти насправді повинні не галасувати й не бруднити одяг, а добросовісно зубрити граматичні правила. розумний вихователь не наїжачується, коли не розуміє дітей, а розмірковує, шукає, питає їх самих. і вони навчать його не зачіпати їх занадто чутливо — було б бажання навчитися!» тож давайте вчитися педагогічної майстерності в Януша корчака. і хіба важливо, що його вже майже 70 років немає серед живих? Залишилися думки, почуття, висловлювання, вчинки, які не старіють.

Шлях до покликання

Його справжнє ім’я — Хенрік Гольдшмідт. Він народився в 1898 році у Варшаві в асимільованій єврейській родині. Батько його був відомими у Варшаві адвокатом, і до певного часу в Хенріка було все — гарні іграшки, няня, прислуга. тим страшніше було, коли батько помер. Зникло все — багата квартира, смачна їжа, дорогі речі. одинадцятирічний Хенрік почав працювати, щоб хоч якось забезпечити мати й сестру. однак водночас він учився, закінчив медичний факультет і почав випробувати сили в поезії, публіцистиці та художній прозі. тоді ж, ще в юності, він узяв собі письменницький псевдонім Януш корчак. Його добрими, веселими, мудрими книгами зачитувалися діти й дорослі. Він швидко став популярним, і навіть більше — улюбленим дитячим письменником. При цьому він був відомим лікарем, який мав велику практику. але ні література, ні медицина не давали Янушу відчуття гармонії, реалізованості, він відчував, що його покликання — в іншому: багато думок про виховання дітей, бажання випробувати свої ідеї на практиці врешті-решт приводять його до благодійної єврейської організації «допомога сиротам». Притулок для сиріт, для яких завдяки корчаку була зведена нова будівля, став його домом. Він розмістився в маленькій кімнатці під дахом, де вночі писав казки для дітей і книги з виховання для дорослих, а вдень... Удень він був із дітьми, у спальні, класі, столовій, туалетній кімнаті, на прогулянці — здавалося, повсюди й одночасно. Він розповідав дітям казки, читав їм книги, лікував їх, разом із ними працював і відпочивав. Сенсом його життя стало втішити хлопчину, який плаче в подушку, пояснити, чому те чи інше слово пишеться саме так... Тож у 29 років відомий письменник і популярний лікар Януш Корчак зробив свій вибір — відмовився від бажання побудувати свою власну сім’ю, щоб присвятити себе чужим дітям.

Маленька держава Януша Корчака

домі сиріт відбувалися дивовижні речі, що викликали жах у педагогів-професіоналів. Наприклад, дитяче самоврядування. Нічого собі — самоврядування, це ж неможливо! Усі рішення — гласні, свобода слова, вибору суддів, якими також є діти. Януш Корчак висловлював справді «крамольні», на думку більшості спеціалістів, думки. Наприклад: «Педагогіка не є наукою про дитину, це наука про людину. Запальна дитина, не пам’ятаючи себе, вдарила, доросла людина — вбила. У простодушної дитини видурили іграшку, у дорослого — підпис на векселі. Легковажна дитина на десятку, яку їй дали на зошити, купила цукерок, дорослий програв у карти всі свої гроші. дітей немає, є люди, але з іншим масштабом понять, іншим запасом досвіду, іншими враженнями, іншою грою почуттів. Мало хто з педагогів говорив про дітей так суворо: «Серед дітей стільки ж поганих людей, скільки й серед дорослих». а далі — просто анти педагогіка якась: «Мій принцип: нехай дитина грішить». Він дозволяв окремі види порушень. Наприклад, можна було битися, але за дуельним кодексом, зі свідками й секундантами. Януш Корчак не ідеалізував дітей, чудово розуміючи, що більшість із них схильні до бійок, обману, неохайності. Він просто любив їх, такими, якими вони є. і ставився до них як до рівних. Уся педагогічна система Януша корчака побудована на переконанні в абсолютній цінності життя. «ті, в кого не було безтурботного, справжнього дитинства, страждають від цього все життя»,— писав корчак. Не слід ставитися до дитини захоплено чи зворушено, дитину слід розуміти.

Корчак відзначав, що причиною приниження дитини є несправжня, просякнута лицемірством система виховання, яку дорослі не реформують через лінь. Він був переконаний, що дитину слід навчити не лише любити, але й ненавидіти, не лише поважати, але і зневажати, слід не лише погоджуватися з нею, але й обурюватися, не лише підкорятися їй, але й бунтувати проти неї.

Маленька держава Януша Корчака та його вихованців була моделлю нової системи виховання, що ґрунтувалася на свободі, рівності та взаємній повазі. Самоврядуванням реформи Януша Корчака не обмежились. Було введено широку систему дрібних стимулів та імпульсів самовиховання: перелік бійок, нотаріальна контора, списки подяк і вибачень, шафа знахідок, спеціальні листи, де діти оцінювали один одного, тим самим визначаючи «категорії громадянства» (товариш, жилець, байдужий жилець, обтяжливий новачок).

Діти самі обирали собі заняття на свій смак: праця в Будинку сиріт була обов’язковою, але вона перетворювалася на радість, тому що це було улюблене заняття. діти висловлювали бажання і працювали там, де хотіли,— на кухні, в бібліотеці, в майстернях. За виконання спеціальних робіт діти одержували гроші, які могли витрачати на власний розсуд (корчак уважав, що неправильно витратити гроші й усвідомити це — набагато корисніше, ніж слухняно виконати пораду дорослого). Вони створили першу у світі дитячу газету — створену дітьми й для дітей. кожен міг написати про свої образи, негаразди, досягнення. ось так вони й жили. разом. двісті худих, бідно вдягнених, з голеними головами, але завжди всміхнених дітей і лисий одинак похилого віку з м’якою борідкою та сумирним поглядом за овальними скельцями окулярів у тонкій оправі. Старий лікар — так його називали вихованці, колеги та друзі. Жили вони добре, правильно, дружно, поки не в це життя не вирішила втрутитися й розтоптати його сила, для якої поняття «добро», «любов», «дитинство» — не більш ніж сміття, який слід... ні, навіть не викинути, а розтоптати, знищити, спалити в печі.

Діти та смерть

1940 рік. Варшава окупована фашистами. Будинок сиріт переводять на територію варшавського гетто. Популярний письменник і лікар, талант якого й «корисність» важко було закреслити, одержав право йти з території гетто та повертатися, коли йому заманеться: сотні його прихильників вибили цей дозвіл у німецької влади, та й самі німці були не проти скористатися послугами диво-лікаря, який уважався найкращим діагностом Варшави. але він залишився в Будинку сиріт. Вибір зроблено: його місце, як завжди, поряд із дітьми.

У 1942 році у Варшаві, в гетто, в чотириповерховому будинку на Холодній вулиці, де знаходився Будинок сиріт, щестидесятитрирічний лікар, учитель і письменник Януш Корчак почав вести щоденник. Цей «волаючий» документ знайшли набагато пізніше, після війни, документ, так не схожий на світлі, казкові історії його ранніх книг. до звичайних турбот корчака додалася ще одна: де діставати продовольство? Вся методика й педагогіка, вся філософія й любов до дітей для нього віднині зводились до одного питання: здатен ти чи ні дістати 200 кг картоплі на кам’яному обгородженому п’ятачку, куди зігнали 370 тисяч євреїв? Він продовжував вести звичайне життя, разом з дітьми випускав газету, навіть почав ставити театральну п’єсу, був урівноваженим і спокійним, ніби на нього й дітей чекає велике майбутнє. Багато-багато років життя. Він учив дітей жити, чудово розуміючи, що незабаром доведеться вчити їх помирати. Під фортецею, яку збудував Старий лікар, уже було видно пекло, яке він приховував від дітей. Приховував до останньої секунди. адже він не міг змиритися з думкою, що всі гарні манери, які він прищеплював дітям, все це життя за законами добра і справедливості — для крематорію в треблінці, для газової камери в освенцимі...

але страшна хвилина настала. 6 серпня 1942 року за наказом фашистів вихованці Будинку сиріт вирушили в свій останній шлях. Варшава довго не могла забути це видовище. Вони йшли організовано, спокійно, колонами по чотири й несли зелений прапор свого будинку — зі щитом Давида. Вони співали — так на смерть ще не вирушав ніхто. корчак ішов попереду, тримаючи за руку хлопчика й дівчинку, та посміхався. Що ще міг зробити Старий лікар для своїх дітей цієї хвилин? Німецький комендант дивився на нього, згадуючи щось, але згадав, коли корчак і діти були вже у вагоні. «Чи не ви написали «Банкрутство маленького Джека»?» — спитав комендант. «Я»,— коротко відповів корчак. «Я читав вашу книжку, дуже гарна книжка. Ви можете залишитися, лікарю». «а діти?» «Неможливо, діти поїдуть». «Ви помиляєтесь, діти перш за все»,— вигукнув корчак і закрив двері вагона.

Він загинув разом зі своїми дітьми та співробітниками Будинку сиріт у газовій камері табору смерті в треблінці. Незадовго до смерті він написав: «Якби можна було зупинити сонце, то це слід було б зробити зараз». а потім, уже в 1945, у Варшаві говорили: «Вони живі. і діти, і Старий лікар. Їх не взяв вогонь — відступився». і повторювали слова корчака: «Я нікому не бажаю зла. Не вмію. Не знаю, як це робиться».

Відгуки читачів