Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Шкільна форма: бути чи не бути. А наша – краще?

Юлія ТАРАНЕНКО

Шкільна форма має давню історію. Наприклад, вихованки славнозвісного Смольного інституту (Виховного товариства благородних дівиць) носили сукні, за кольором яких можна було довідатись про вік дівчини. Від 6 до 9 років носили сукні кольору кави, з 9 до 12 — блакитні, з 12 до 15 — сірі і, нарешті, з 15 до 18 — білі, як і належало дівчатам на виданні. Парадні сукні учениць шили з шовкової тканини, а буденні — з камлоту, який спеціально виписували для цього з Англії. Існувала легенда, що костюми для вихованок вигадала сама імператриця Катерина ІІ. Загальна система громадянських мундирів в імперії була прийнята в 1834 році, з 1896 — обов’язковою стала форма для учениць жіночих гімназій, в 1918 декретом «Про єдину форму...» усяку форму для школярів та студентів скасували як наслідок царського режиму, і лише після Другої світової, в 1949 році, в СРСР знову ввели єдиний шкільний одяг, який скінчив своє існування разом з Радянським Союзом.


Шкільна форма: бути чи не бути. А наша – краще?

Юлія ТАРАНЕНКО

Шкільна форма має давню історію. Наприклад, вихованки славнозвісного Смольного інституту (Виховного товариства благородних дівиць) носили сукні, за кольором яких можна було довідатись про вік дівчини. Від 6 до 9 років носили сукні кольору кави, з 9 до 12 — блакитні, з 12 до 15 — сірі і, нарешті, з 15 до 18 — білі, як і належало дівчатам на виданні. Парадні сукні учениць шили з шовкової тканини, а буденні — з камлоту, який спеціально виписували для цього з Англії. Існувала легенда, що костюми для вихованок вигадала сама імператриця Катерина ІІ. Загальна система громадянських мундирів в імперії була прийнята в 1834 році, з 1896 — обов’язковою стала форма для учениць жіночих гімназій, в 1918 декретом «Про єдину форму...» усяку форму для школярів та студентів скасували як наслідок царського режиму, і лише після Другої світової, в 1949 році, в СРСР знову ввели єдиний шкільний одяг, який скінчив своє існування разом з Радянським Союзом.

Коли я вчилася в десятому-одинадцятому класах, мій зовнішній  вигляд часто-густо ставав приводом для пройнятих сумом учительських зітхань: «Ну подивись на себе! Що ти на себе натягнула!» I справді, я носила довгі спідниці, великі хустки з бахромою, джинси з картатими латками, джинсові ж куртки та сумки, прикрашені значками з портретами Віктора Цоя та Костянтина Кінчева, а власні зап’ястя прикрашала численними бісерними «фенечками». Просто я була «хіпі» і не бачила потреби це приховувати, а шкільну форму ненавиділа всією душею так саме, як і всі інші прояви «совку». Тим більше, що на той момент ані самого «совку», ані власне шкільної форми не існувало в природі — на дворі стояв початок шалених дев’яностих. Однакову для всіх жахливу форму відмінили, натомість неї ще нічого не вигадали, в країні панував деякий безлад, притаманний періоду первісного накопичення капіталу, тому проблеми шкільної форми просто не було.

Що іще можу пригадати зі своїх шкільних років, пов’язаного з формою? Два епізоди. Перший: у сьомому чи восьмому класі матуся придбала мені шикарний темно-синій костюм-трійку — спідницю, жилет та піджак виробництва ризької текстильної фабрики. На всю школу таку форму носили дві дівчинки — я і ще одна, яка переїхала до України з Прибалтики. Всі інші, безжалісно запхані в коричневі плаття з жахливими чорними фартушками, поглядали на нас із заздрістю.

Епізод другий: десь у початковій школі, перевдягаючись після фізкультури, довго не могла натягнути на спітніле тіло затісну на мене формену сукню. Вже пролунав дзвоник, до класу зайшла вчителька, а я так і стояла з піднятою рукою, вдягнута лише до половини. Звичайно, вчителька допомогла мені одягнутись, але, мабуть, саме в той момент я зрозуміла  шкільну форму я ненавиджу, просто ненавиджу. 3 того часу я робила все, щоби так чи інакше її не носити.

Але досить ліричних відступів. Майже гамлетівське питання «Форма: бути   чи   не   бути» стає останнім часом все більш актуальним. Наразі питання шкільної форми всі школи I  вирішують   самостійно. Форма с рекомендованою  Міністерством освіти, але не обов’язковою. Кожна школа вирішує сама, вводити їй чи ні носіння форменого одягу в початковій та середній школі (учні старших класів форми не носять), і не обмежує фасонів та кольорів. Тим більше що форма зараз втішає деякою різноманітністю. Шкільний одяг може бути зеленим, синім, сірим, коричневим, кольору «бордо», допустимі комбіновані варіанти, наприклад — чорні штанці чи спідничка, біла блуза або сорочка і кольорові піджак та жилет з нашитою на нагрудній кишеньці емблемою школи. Особливий пшик — «фірмені» краватки або нашийні хустинки школярів. таку форму носять учні ліцеїв та гімназій, приватних шкіл. Вона виконує не тільки дисціплинуючу функцію, але й допомагає впізнавати «своїх серед чужих» та відрізнятися від інших, привчає дітлахів до певної корпоративної естетики.

але на практиці вже в середній школі учні перестають носити навіть таку, небездоганну в естетичному сенсі, але й не жахливу форму. Перестають носити однакові піджаки і радісно вдягають одяг, що демонструє смаки та товщину гаманців їхніх батьків. ось тут, що називається, і «заритий собака».

Задля чого взагалі вигадали шкільну форму? Яке її головне призначення? Фахівці, педагоги, батьки і досі сперечаються з цього приводу. одні запевняють, що форма організує учня, не відволікає його від головного, чим потрібно займатись у школі,— від навчання. діти, мовляв, починають гірше вчитись і втрачають на уроках уважність, коли їхні голови забиті думками про модний одяг своїх однолітків та модний одяг узагалі. Жах та й годі.

Прихильники іншої позиції так саме палко протестують, доводячи, що шкільна форма є засобом уніфікації, пригнічення вільного розвитку особистості, формуванню естетичних смаків вона аж ніяк не сприяє, «стадні» інстинкти розвиває повною мірою, а от процес самоствердження гальмує.

До того ж купівля форми — зайві витрати, бо форма з натуральних матеріалів — бавовни, вовни, кашеміру — недешева, а купувати одяг із синтетичних матеріалів нормальні батьки не будуть (хоча насправді купують, якщо сімейний статок не дозволяє придбати натуральну). Форма не дуже практична — діти є діти, і сліди від кульової ручки, фломастерів та пиріжків з джемом однаково складно відіпрати з будь-якого дитячого одягу. Але...

З вересня цього року учні початкових шкіл та гімназій Польщі обов’язковим чином одягнуть на себе форму (зовнішній вигляд якої визначатимуть шкільні ради). На думку польського міністерства освіти, таке рішення покінчить з «демонстрацією мод», якою займаються школярі, і дозволить уникнути проявів соціальної нерівності в навчальних закладах.

У Сполучених Штатах Америки реформа шкільного одягу була проведена ще в 1996 році.

тепер близько 25 % початкових та 12 % середніх шкіл країни зробили носіння форми обов’язковою умовою навчання. За порушення правил одягання на учнів чекають кари, в тому числі і виключення з навчального закладу. Соціологи зазначають, що ніякої різниці між рівнем успішності дітей, що носять форму, та дітей, які ходять у «вільному» одязі, немає. але насправді таки є. дослідження доводять, що діти, які не носять форми, навчаються краще і матеріал засвоюють глибше, ніж діти, що ходять до школи в уніфікованому одязі.

Дискримінація учнів з бідних сімей непокоїть і росіян. адже ні для кого не секрет, що росіяни (так само, як і українці) завжди полюбляли красиво вдягатись. російські школи, які не мають обов’язкової форми, стають подіумом для модниць із середніх та старших класів, де учні можуть продемонструвати все що завгодно — від широких джинсів з ременем на стегнах до прикрашених стразами босоніжок «від Сваровськи».

В Росії проводяться соціологічні опитування та круглі столи за участю педагогів, психологів, школярів та провідних дизайнерів одягу, щоб визначитися з питанням: якою має бути шкільна форма ХХІ століття. В’ячеслав Зайцев, російський модельєр номер один уважає, що ідеальна шкільна форма — це форма в консервативному англійському клубному стилі. джинси та кросівки зі школою несумісні.

«діти,— зазначає Зайцев,— з дитинства мають усвідомлювати, що костюм — це дещо більше, ніж просто одяг. Це засіб комунікації. Від того, як ти виглядаєш, залежить і те, як з тобою спілкуватимуться інші. розхлябаність ніколи не дозволить створити смак та сформувати відчуття стилю».

Ситуація у вітчизняних школах не набагато відрізняється від російської. Учні експериментують із зачісками, довжиною спідниць та шириною штанів, поділяють однокласників на «лохів», «крутих» та «мажорів» саме за принципом «хто як одягається», страждають від того, що хтось одягнений краще, і просто  «вистрибують зі штанів» у своєму бажанні виглядати так, як виглядають їхні дорослі кумири — зірки кіно та шоу-бізнесу.

Поступове реформування шкільної системи, розпочате в Україні, рано чи пізно мусить прийти до введення обов’язкової шкільної форми. Звичайно, це не буде «совковим» жахом. Світова практика доводить, що найкращим засобом вирішення проблеми є вибір кожною школою своєї власної форми, що якимось чином відрізняється від форми інших шкіл. Процес переходу до «формізації» всіх шкіл країни буде відбуватись поступово, шляхом нескінченних обговорень. Прихильники форми оперуватимуть такими категоріями, як «практичність», «дисципліна», «організація», «корпоративна етика» та «соціальна рівність». Їхні ж опоненти пускатимуть у хід важку артилерію на кшталт «свободи», «волі», «неможливості рівності» і «необхідності вільного розвитку та протистояння стадним інстинктам». Чим закінчиться ця боротьба? Поживемо — побачимо, як говорила мати Євгена Лукашина із загально-улюбленого фільму «іронія долі».

Та якщо ввімкнути не лише здоровий глузд, але й фантазію, турботу про дітей і їх виховання, можна виробити нормальний компроміс, що влаштував би не тільки обидві дорослі сторони, але й враховував думку тих, кому безпосередньо доведеться цю форму носити,— школярів.

Так, не можна перетворювати школу на модний салон, не можна виховувати у дітей з бідних сімей комплексу неповноцінності, але ідея уніфікації та скасування соціальної нерівності шляхом натягання на всіх піджачків школярів однакового кольору, на мій погляд, також безглузда. По-перше, ніякої рівності все одно не вийде — хтось купує піджачок з чистого кашеміру, а хтось з дешевого поліестеру. По-друге, крім піджачків все одно залишається велика кількість речей, які можуть викликати заздрість однокласників чи ставати «яблуком роздору» серед них. Мобільні телефони, сережки, годинники, аксесуари, взуття, врешті-решт.

Вихід, на мій погляд, тільки один — зробити форму сучасною і привабливою для дітей. Наприклад, шити її з недорогої і практичної джинсової тканини, оздоблювати великою кількістю кишень, потребу в яких завжди так гостро відчувають школярі, а от небезпечних ґудзиків, навпаки, зробити якомога менше. і кольори! діти люблять яскраві кольори, навіщо знов нав’язувати їм темно-синій чи чорний? Це що стосується молодшої та середніх шкіл. для старшої ж можна зробити два варіанти на вибір — «джинсово-прикольний» або більш консервативний класичний, знову ж таки не обмежуючись темною палітрою. Форма, яка не буде викликати огиди в школярів, причинить менше шкоди для дитячої та підліткової психіки, ніж ненависний одяг, який діти змушені одягати щодня.

І коли такий собі Іванко із середньостатистичного 7-Б середньостатистичної школи № 34, подивившись на форму Василька зі школи № 16, з гордістю скаже: «А наша краще», ось тоді, шановні пані і панове, можна буде повернутись до розмови про корпоративну етику та виховання художнього смаку серед дітей шкільного віку.

Відгуки читачів