Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Медіащеплення

Лідія КАЛІНІНА

Коли нашій вчительці французької її клас подарував телевізор для кабінету, ми вирішили, що всі вони — ледарі й купили цю непотрібну (принаймні у школі) річ тільки для того, щоб дивитися на перервах мультики, а після уроків — фільми по відику. Насправді виявилося зовсім не так. усі дійсно регулярно дивилися мультики та фільми. Але не після уроків, а під час них. I звичайно, тільки французькою мовою з наступним обговоренням переглянутого. Тоді це було в дивину, а сьогодні з цієї теми захищають дисертації, пишуть наукові статті та книги. Усе це тепер називається медіаосвіта. Цей термін містить у собі два різні поняття: застосування медіазасобів у навчанні та навчання «захисту» від медіа-впливу. Про переваги та недоліки комунікацій — у пропонованому матеріалі.


Медіащеплення

Лідія КАЛІНІНА

Коли нашій вчительці французької її клас подарував телевізор для кабінету, ми вирішили, що всі вони — ледарі й купили цю непотрібну (принаймні у школі) річ тільки для того, щоб дивитися на перервах мультики, а після уроків — фільми по відику. Насправді виявилося зовсім не так. усі дійсно регулярно дивилися мультики та фільми. Але не після уроків, а під час них. I звичайно, тільки французькою мовою з наступним обговоренням переглянутого. Тоді це було в дивину, а сьогодні з цієї теми захищають дисертації, пишуть наукові статті та книги. Усе це тепер називається медіаосвіта. Цей термін містить у собі два різні поняття: застосування медіазасобів у навчанні та навчання «захисту» від медіа-впливу. Про переваги та недоліки комунікацій — у пропонованому матеріалі.

Про вплив телевізора на нашу свідомість учені говорять ще з 50х рр. ХХ ст. Недарма слово «медіа» (від. лат.— medium) перекладається як «посередник». Телебачення, газети, радіо, Інтернет — засоби спілкування між нами й навколишнім світом. Саме тому, вважають спеціалісти, сьогодні як ніколи потрібно вміти сприймати та «фільтрувати» цю інформацію. Так народжується поняття «медіакультура». Педагоги переконані: вміння споживати інформацію слід навчати так само терпляче й обмірковано, як музики та живопису. Сучасні діти стикаються зі світом медіа, граючи в комп’ютерні ігри різноманітних напрямів та рівнів складності, працюючи з навчальними програмами, входячи в Інтернет тощо. Чи знаєте Ви, що Ваші діти живуть у віртуальному світі, де є свої Інтернет-музеї, в яких можна розглядати експонати в тривимірному зображенні, свої Інтернет-кафе, форуми, де можна знайомитися, спілкуватися, закохуватися та розставатися? Існують комп’ютерні ігри, в яких можна створювати сім’ю, зводити будинки, засновувати фірми. Можна знімати кіно, розкручувати музичну групу, брати участь у шоу... Там можна все! А нам потрібно довести дитині, що тут, у реальному світі, де він не Квентін Тарантіно, не Джонні Депп і навіть не Діма Білан, краще! І звичайно, добре було б, якби все це пояснювали дітям на уроках учителі та психологи. В деяких країнах Європи до шкільної програми вже включено курс медіа-освіти. У нас, звичайно, до цього ще далеко. Прикро. Адже наші діти вже давно мандрують Інтернетом і наштовхуються на відео-пастки ЗМІ, не вміючи відбирати з маси інформації потрібні та правдиві відомості. Подібні заняття мають проводитися як не окремим предметом, то хоча б на уроках інформатики. В будь-якій науці мало показати, як це робиться, слід ще й пояснити, чому потрібно робити саме так. Мало розповісти, як користуватися пошуковими програмами в Інтернеті, потрібно навчити принципу пошуку, принципу відбору «зерен від плевел». Ми живемо в інформаційному столітті, і сьогоднішні діти можуть знати все або не знати нічого. Все залежить саме від того, як ми підготуємо їх до цих занять.

Отже, медіа-освіта. За кордоном (у США, Англії та Франції) це явище стало популярним ще в 60ті рр. минулого століття. Першою до шкільного курсу його включила Канада, і сьогодні це обов’язковий предмет не тільки для всіх шкіл країни, але й для більшості університетів. На користь медіа-навчання один із його засновників висловив неспростовні доводи: він стверджував, що медіа вже давно стало частиною нашого життя. Ігнорувати його було б так само нерозумно, як, наприклад, не помічати законів природи або не визнавати існування фізики. Цей світ штучно створений нами, і ми повинні навчити наших дітей бути його господарями, а не слугами.

У Великій Британії досі не можуть зупинитися на одному з двох підходів до розв’язання проблеми медіа-лікнепу учнів. За першого методу в школах роблять своєрідне «медіа-щеплення»: дітей навчають критично сприймати телепрограми, розповідають про закономірності функціонування ЗМІ. Другий метод складніший, але в деяких випадках більш дієвий: на уроках учителі намагаються прищепити учням високий естетичний смак, переглядаючи та обговорюючи з ними якісні телепрограми та фільми. Вважається, що після цього дітям просто не захочеться дивитися низькопробну телепродукцію. Діє? Спеціалісти стверджують, що так, але далеко не на всіх дітей: усе залежить від бажання батьків брати участь у такому вихованні.

Естети-французи розв’язують проблему в інший спосіб. Їх головний педагогічний принцип: «Для дітей мислити — означає робити», тому на своїх заняттях з медіа-освіти французькі вчителі не лише показують визнані шедеври телемистецтва, але й навчають дітей використовувати медіа-засоби для самовираження. Вважається: якщо дитина навчиться створювати щось естетично значуще, то й від інших вона вимагатиме чогось подібного. У школах нашої найближчої сусідки — Росії — медіа-освіта також ще не виділилася в окрему науку, однак російські вчителі вже активно застосовують її елементи під час викладання інших дисциплін.

Протягом останніх п’яти років проблемами медіа-освіти почали цікавитися і в нашій країні.

Сучасні діти знайомляться з телебаченням у ранньому віці, а час, який вони проводять біля телевізора, за тривалістю подеколи перевищує години навчальних занять. Порівняйте: у школі дитина щоденного проводить у середньому шість годин. Весь цей час її намагаються чогось навчити, щось їй розповісти (рідше — показати). Найчастіше це сприймається як повинність, і потім, виконавши свій шкільний «обов’язок», дитина повертається додому та, як стверджують спеціалісти, не менш ніж три-чотири години (а це половина шкільного часу) проводить перед телевізором. Що пропонують дитині з екрану? Програму «Вікна», де через слово телевізор пищить від нецензурщини? Горезвісні бойовики? Банальні мильні опери? Заяложені ток-шоу? Повірте, це все виховує дітей більшою мірою, ніж школа. А якщо взяти до уваги ще й доступність телебачення, то слід визнати, що ТБ в Україні часто є не лише головним, але і єдиним джерелом інформації для багатьох родин з низьким і середнім достатком. Погодьтеся: книги зараз недешеві, якісна періодика — також, білети у більшість кінотеатрів узагалі не відповідають достаткам багатьох школярів, Інтернет також дороге задоволення (якщо він є вдома — ще півбіди, але в Інтернет-клубах довго не насидишся). От і виходить, що рідний і улюблений телевізор заміняє все на світі.

Національна рада у справах телебачення і радіомовлення пропонує розв’язати цю проблему шляхом введення індексації телепродукції та технічного блокування батьками передач. Так чинять, наприклад, в Америці. Цей спосіб простий і досить дешевий. Але... Як завжди, численні АЛЕ... Можливо, все правильно і з насильством слід боротися його ж методами — заборонами й обмеженнями, тобто тим же насильством. Та все ж не забувайте: заборонений плід, як відомо, набагато солодший. До того ж жителі нашої країни не так давно відчували на собі тотальний контроль: за радянських часів за нас вирішували, що нам дивитися, читати, слухати. І при цьому коли радіохвилі глушилися, коли відеомагнітофони коштували стільки ж, скільки автомобілі, коли касети таємно переправлялися з-за кордону, все одно всі, хто хотів щось побачити — почути — прочитати, робили це. Звідси висновок: заборона не приводить ні до чого, крім нездоланного бажання порушити її. А отже, проблему телевпливу слід розв’язувати більш цивілізованими методами.

На численних конференціях обговорюють не тільки, як саме це зробити, але і звідки взяти на це кошти, адже що говорити про заморські країни, де в кожної дитини є ноутбук або (у найгіршому разі) стаціонарний комп’ютер, де використання Інтернету і мультимедіа у викладанні — звичайна справа... Нам потрібно розробляти власну тактику поведінки. Одна з основних ідей — навчити дітей аналізувати побачене, намагатися пояснити причину його появи на екранах. Для цього не потрібно багато коштів: достатньо телевізора в кожному класі, відеомагнітофона або DVD (у багатьох школах це вже не дивина) і, звичайно ж, кваліфікованого спеціаліста. В цьому головна складність. Для того щоб виробити правильний курс медіа-освіти, слід залучати молодих людей найрізноманітніших професій: журналістів, психологів, юристів і навіть священиків.

Чи потрібні подібні зусилля? Чи виправдані вони? Відповісти можна легко: сучасне телебачення з його шоу, бойовиками, політичними чварами та рекламою розраховане на інстинкти. То невже людство так довго намагалося побороти тваринні інстинкти розумом, щоб у ХХІ столітті повернутися до того, з чого починало?

Відгуки читачів