Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Жінка без білого прапора. Чи говорять керівники жіночою мовою?

Олена МАЛЕНКО

Наша зустріч ніяк не виходила: то я була завантажена роботою, то круговерть її службових справ суцільно поглинала час, то ми разом не перетиналися у спільному просторі. І чим далі відкладалася розмова, тим більше я прагнула зустрітися із своєю візаві — новим начальником міського управління освіти, жінкою, про яку у великому Харкові говорили різне — від відвертого несприйняття до захоплення.


Жінка без білого прапора. Чи говорять керівники жіночою мовою?

Олена МАЛЕНКО

Наша зустріч ніяк не виходила: то я була завантажена роботою, то круговерть її службових справ суцільно поглинала час, то ми разом не перетиналися у спільному просторі. І чим далі відкладалася розмова, тим більше я прагнула зустрітися із своєю візаві — новим начальником міського управління освіти, жінкою, про яку у великому Харкові говорили різне — від відвертого несприйняття до захоплення.

Ольга Деменко жінка-керівник

Розуміючи, що все у світі відносне і позначене суб’єктивністю, а тим більш ставлення до жінки, яка чогось досягла у житті, хотілося самій пересвідчитись у всіх „за” і „проти” суспільно напрацьованої думки і, звичайно ж, мати свою версію побаченого і почутого. Тож, попри всі космічні перешкоди, я все ж таки потрапила до її приймальні і налаштувалась чекати...

Вона зайшла — надто швидко, рвійно, вщерть наповнюючи своєю імпульсивною неординарністю класичне службове приміщення минулих часів. І воно одразу звузилося, зібгалося, фокусуючись лише на одній людині, яка й була безперечним центром цього часопростору.

Висока, статечна, стильна, красива без усяких відносностей — це те, що побачилося. Смілива, амбітна, розумна, горда, щира — це те, що відчулося. А над цим усім — спалах посмішки, яка, мабуть, миттєво обеззброює чоловіків, і знімає напругу у жінок. Подумалося: вона знається на своїй силі.

Вона — Ольга Деменко, начальник Харківського міського управління освіти. По батькові Іванівна, однак чомусь хочеться говорити саме Ольга, можливо, акцентуючи її молодість (після сорока життя тільки починається), можливо, свідомо відходячи від службового піїтету, оскільки розмова буде не про начальницю, не про управління і не про освіту з її ніколи-не-вирішеними проблемами.

Розмова буде про Жінку. Жінку, якій є ЩО сказати світу про себе і про самий світ, який вона сміливо обживає і підкорює.

Коли береш інтерв’ю у незнайомої людини, починаєш завжди зі стандартного питання: звідки ж все починалося — родина, життя, перші враження. Це дає змогу самій порозумітися на багатьох речах, з’єднуючи точки минулого і теперішнього, зазираючи в родинну історію, її першовитоки, в яких, що б ми самовпевнено не думали про себе, і криється тайна і загадка нашого буття, долі, вдачі. Ольга була щирою у своїй розповіді, навіть якоюсь збуджено-піднесеною, бо йшлося про неї саму, її власне життя, близьких їй людей. І була радість від того, що у своїх спогадах і словах є можливість ще раз відчути приємні переживання минулих днів, поринути в них, на мить забувши про статуси і ролі. Хтось із мудрих сказав колись, що найбільше задоволення людина має, коли чує звук свого імені і коли говорить про себе. А Ользі було що сказати.

Ольга Деменко. Родом я із села, із звичайної сільської родини, в якій звикли працювати, де шанувався труд, старанність, небайдужість до всього, що тебе оточує. Говорять, вся мудрість — від землі, мабуть, так воно і є, бо чим ближче до землі, природи, тим життєвішим ти є. Вчишся бути активним, розуміючи, що все залежить від тебе і твоєї праці. Адже сільським мешканцям ніколи нічого без праці не дається, розраховувати треба на свої руки, сили, вміння. Я ніколи не соромилася свого сільського походження, навпаки, вважаю своє життя прикладом того, чого може людина досягти сама, розраховуючи на свої природні можливості і родинне виховання. Я дякую своїм батькам, що вони дали мені такий запас життєвих сил, навчили боротись за себе, долати труднощі. Мабуть, я таки народилася амбітною, бо ще з дитинства хотіла довести, що я щось можу у цьому світі.

Вчилася у сільській школі. Завжди було цікаво відкривати нові таємниці, дізнаватись про незнане. Тому вчилася із задоволенням і якоюсь радістю, розуміючи, що все, чого навчуся, буде моїм скарбом і моєю силою. Після школи поїхала вступати до Харківського педагогічного інституту на природничий факультет (можливо, далася взнаки любов до землі і всього живого). Вступила сама, без усяких протеже, оскільки батьки навіть ніколи не були у Харкові, то й клопотатися було нікому про інститут. Студентські роки були яскравими, сповненими і наукою, й активним дозвіллям. Пам’ятаю цікаві лекції дуже шанованих мною факультетських викладачів, насичені практичним опануванням профільних дисциплін лабораторні заняття. Ніколи не забуду наші колгоспи — важкий труд і веселий студентський відпочинок, із самодіяльністю, КВК, дотепністю, жартами.

До речі, однокурсники Ольги Деменко одностайно говорять про її лідерство, запальний характер, активну життєву позицію. З нею завжди було цікаво і спілкуватися, і товаришувати, і вчитися, і виступати на сцені.

Ольга Деменко. Після інституту отримала спеціальність учителя біології та хімії і за розподілом потрапила до сільської школи. Згадую своє вчителювання з теплом і вдячністю. Адже на селі вчитель — авторитетна людина, його дуже шанують і малі, і дорослі. І ця шана приємна і відповідальна: ти мусиш бути на висоті, бути найрозумнішим, найрозсудливішим. Еталоном у всьому — знаннях, поведінці, зовнішності. Сільська школа дала великий досвід роботи з людьми, навчила шанувати і учнів, і їх батьків, бачити соціальні й особисті проблеми вихованців, вміти вирішити ці проблеми. Це був гарний трамплін для подальшого професійного зросту.

А далі був Харків, в який Ольга повернулася з чоловіком, і посада завуча з виховної роботи в школі. Мабуть, серед усього реєстру шкільних посад, ця — найбільш енергетично містка і разом із тим виснажлива, оскільки все, що робиться, основане на активності, енергії розуму і творчості, вмінні працювати з колективом. А ще — фантазія, винахідливість, пошук, нестандартність, одним словом, суцільний креатив, якого в Ольги через край (невичерпний природний імпульс!). І як завжди — все яскраво, все — на злеті, в пориві, з обов’язковою усмішкою. Дома ж — чоловік і син, дома — хазяйка, дружина, мати. І тут ніякого послаблення, все має бути на висоті. Така вже натура — по-українськи вперта, трудяща, горда.

Звичайно, таких жінок помічають. Було б цілком нелогічним у нашому і так нелогічному житті, щоб цей талант і дар не побачивсяне почувсяне зреалізувався. Кожен іде по життю своїми кроками, вимірюючи ними себе, людей, довкілля. Хто працею, хто розумом, хто красою, хто хитрістю, хто підступністю. Хто душею, хто тілом. І кожному, мабуть, повертається тим самим. Якщо доля поблажлива до когось, ми свідчимо лише її внесок, нехтуючи подекуди тим, що й сама людина долучилася до свого тріумфу (питання тільки — як і чим). Доля теж вміє почути і побачити. І — зробити свій вибір.

Те, що після завуча Ольга стає директором школи, потім начальником райвно і врешті начальником міського управління,— цілком закономірний сюжет, в якому основну роль все ж таки відіграла сама героїня, а доля була просто... захоплена її грою. Отже, Ольга-Жінка стала Начальником. Що залишає собі жінка жіночого в таких випадках і чого набуває чоловічого?

Ольга Деменко. Робота керівника — це, звичайно, екстрим. І вимагає більше чоловічих якостей — пунктуальності, системності, чіткості, організованості. Всі ці слова жіночого роду, але позначають риси суто чоловічі. Для мене важливим у цій роботі є вміння аналізувати, заглиблюватись у ситуацію, шукати можливі варіанти вирішення наявної проблеми. Намагаюсь працювати на позитивний результат, це — справа моєї професійної компетентності, адже негативів і так безліч. З будь-якої проблемної ситуації беру позитивний досвід, щоб потім, піддавши все аналізу і розібравшись у причинах, уникнути подібного.

Посада керівника зобов’язує працювати над собою, вчитися бути над ситуацією, не дозволяти собі зривів, крику, зайвих емоцій. Завжди перевагу віддають вдумливому, розумному і виваженому начальникові. Це ті риси, які я вважаю пріоритетними як для чоловіка-керівника, так і для жінки. Тим паче, що жінок зараз більше в освіті, а це означає більше емоцій, нервів, напруження, оскільки жінці приходиться працювати і на службі, і вдома. Мені б хотілося зняти негативні моменти у спілкуванні з підлеглими. Я розумію, що людину треба заохочувати позитивною енергетикою, тому виробила для себе правило: щодня починати робочий ранок із телефонного дзвінка-привітання з днем народження своїх колег-освітян. Це завжди приємно людям, вони розчулені, дякують за турботу. Якщо ж ставитися до людей брутально, вони не дадуть тобі позитивної енергії, яка необхідна для гармонійного існування.

Я неконфліктна людина, ставлюсь до світу відкрито і відверто, однак уважаю, що робочі стосунки повинні бути діловими, спокійним, толерантними, без зайвих емоційних поривів, що подекуди заважають реальній оцінці ситуації. Звісно, мене по-різному сприймають у місті. Ті, хто знає мене ще з інституту або по колишній роботі у школі, ставляться дружньо, по-товариськи, зберігаючи пам’ять про гарні часи співпраці (а я можу пишатися друзями, бо й сама ціную дружбу і своїх друзів). Ті, для яких я — новий начальник, придивляються, думаючи, що ж я є таке. Розумію, що не всім подобаюсь (і це цілком нормально), можливо, когось не задовольняє моя прямота у вирішенні ділових ситуацій, але завжди намагаюсь бути щирою у стосунках з людьми і того ж хотіла б від них. Краще в очі, а не позаочі.

Будь-яка робота, якщо її виконувати старанно та якісно, вимагає великих витрат життєвої енергії, фізичних і розумових сил. Приходиться дуже багато працювати, адже місто потужне, отже, й проблем відповідно стільки ж. Однак я переконаний оптиміст за природою, тому це дає сили і надію вірити у перспективи. А від цього оптимізму, мабуть, іде мудрість. До речі, маю своє розуміння мудрості: це вміння побачити життя кращим, ніж воно є. Ми весь час жаліємося на щось, і в цих жаліннях проходить більшість життя. А воно ж прекрасне, яскраве, гідне того, щоб його шанувати. Якщо людина свідомо сприймає життя позитивно, навіть за будь-яких обставин, то жити набагато легше й приємніше. Треба вміти бачити красу життя і вміти відчувати його смак. Принаймні, треба вчитися такому вмінню.

На цьому трохи затримаємось, оскільки серед презентованих чоловічих позицій нарешті пролунало суто жіноче — мудрість, краса, смак. Саме про красу хотілося дізнатися більше, адже це і дар Божий, і власне натхнення, і могутня зброя. А що ж краса для красивої?

Ольга Деменко (сміється). Так, я насамперед — жінка, тож краса і врода для мене дуже важливі. В жінці все мусить бути красивим — і одяг, і загальний вигляд, і зачіска, і очі, і посмішка, і руки. Переконана: зустрічають за зовнішністю, особливо жінку. Є навіть така думка: чоловіка спочатку слухають, а потім на нього дивляться, а на жінку спочатку дивляться, а вже потім її слухають. Гадаю, бути красивою — реально для кожної, треба просто працювати над собою, стежити за обличчям, тілом, руками, рухами, мімікою. Комусь багато дано від природи — врода, постава, а хтось над цим працює все життя. І результат може бути у кожного різний. Якщо жінці нічого не треба ні від себе, ні від життя, ні від чоловіків, то й світ на це реагує відповідно. Якщо ж ти активна, смілива, впевнена,— доля тебе побачить. А для багатьох жінок доля — це кохання, це той чоловік, який стане коханцем, другом, захисником. Хочу спростувати думку про те, що у нас немає чоловіків. Вони є, їх тільки треба вміти побачити й обов’язково вірити у свою вдачу. А, можливо, коханого треба шукати, не боячись ризикнути. Щоб бути щасливою, треба бути сміливою! Це я знаю точно, бо теж шукала, не задовольняючись тим, що було негармонійне, нерадісне і невтішне. І знайшла! А, може, він мене знайшов, теж блукаючи у пошуках своєї половинки. Для мене він — найкращий, еталон у всьому: молодий, красивий, розумний, ніжний, пристрасний. Колишній військовий, зараз освітянин. Я щаслива жінка. У мене є сім’я, кохання, прекрасний син, цікава робота, шана людей. Можливо, це не буде позначене вічністю, але це є зараз і це щастя. І тому я радісно працюю, із задоволенням живу, оптимістично дивлюся у завтрашній день і НІКОЛИ НЕ МАЮ ІЗ СОБОЮ БІЛОГО ПРАПОРА!

Відгуки читачів