Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Доля народної вчительки. До 135-річчя з дня народження

Наталя ШУБЕНКО

Вона була відома далеко за межами України та Росії. Експертні комітети міжнародних виставок присуджували їй вищі нагороди. Міжнародна ліга народної освіти обрала її своїм віцепрезидентом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. Вона була почесним членом багатьох освітніх організацій. Дворянка за походженням, за національністю наполовину румунка, вона присвятила себе найбільш злиденним, найбільш знедоленим шарам українського народу. Її любов до України загальновідома. Вона чудово знала мову, полюбляла народні пісні, цікавилася побутом і звичаями. Але вона не поділяла людей на росіян, українців, поляків, французів.


Доля народної вчительки. До 135-річчя з дня народження

Наталя ШУБЕНКО

Вона була відома далеко за межами України та Росії. Експертні комітети міжнародних виставок присуджували їй вищі нагороди. Міжнародна ліга народної освіти обрала її своїм віцепрезидентом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. Вона була почесним членом багатьох освітніх організацій. Дворянка за походженням, за національністю наполовину румунка, вона присвятила себе найбільш злиденним, найбільш знедоленим шарам українського народу. Її любов до України загальновідома. Вона чудово знала мову, полюбляла народні пісні, цікавилася побутом і звичаями. Але вона не поділяла людей на росіян, українців, поляків, французів.

Тому що її друзями, вчителями та учнями були й ті, і другі, і треті. Її воістину подвижницьке життя до сьогодні викликає подив у багатьох. Якби кожен учитель наповнював свою діяльність тим високим змістом, який вкладала в неї Христина Алчевська, не сталося б із педагогікою того, що сталося. На долю великої вчительки Христини Алчевської випало чимало випробувань. Але невдахою вона не була — це вже точно. Вона народилася в 1841 році в маленькому містечку Борзна Чернігівської губернії. Батько Христини, поміщик-самодур, заборонив їй учитися. Він казав: «Навіщо дівчині грамота? Писати любовні записки?». Христина ненавиділа батька. А читати й писати все-таки вчилася. Потай. Через замкову шпарину вона підслуховувала уроки, які запрошений семінарист давав її братам. Незабаром вона писала за лінивих братів твори, і на полях зошитів хлопців з’явились захоплені ремарки педагогів: «Чудово», «Прекрасно», «Відчувається незаперечний талант». Згодом Христина почала писати твори й іншим гімназистам і навіть заробляла цим гроші.

Вона дуже полюбляла читати й часто читала вголос кріпакам, на кухні. Власне, це й були перші педагогічні спроби Христини, цікаві хоча б тим, що вчителька годилася в дочки, а то й онучки своїм учням. Трохи пізніше, коли сім’я переїхала до Курська, Христина почала навчати грамоти селянських дітей.

Коли дівчині виповнилося 16 років, померла її мама, яку Христина палко любила, а стосунки з батьком загострилися настільки, що вона почала мріяти лише про одне — вирватися з батьківського дому. Порятунком став шлюб. Харківський банкір Олексій Кирилович Алчевський освідчився їй, запропонувавши руку, серце і кохання.

Це був щасливий шлюб. У середині 70х років ХІХ століття сім’я Алчевських стала по-справжньому багатою. Нарешті Христина була вільна і навіть одержала можливість допомагати нужденним. Казка ця, однак, всупереч законам жанру, мала трагічне завершення. Банкрутство Олексія Алчевського стало причиною його самогубства: людина чесна і порядна, він не міг змиритися з думкою, що не може виконати свої зобов’язання перед кредиторами, і кинувся під потяг. У листі сину він пояснив, що не бачив іншого способу врятувати свою родину від ганьби.

Після смерті чоловіка всю свою енергію, весь свій талант Христина Данилівна Алчевська присвятила справі свого життя: свою місію вона вбачала в освіті простого народу.

Ще в 1862 році вона заснувала приватну домашню недільну школу. Відкрила нелегально, таємно, тому що з часів репресій подібна діяльність вважалася злочином. Христина Данилівна згадувала, що на заняття вона кралася потай, ніби злочинець. Її переслідували, залякували, але школа незважаючи ні на що — жила.

Офіційний дозвіл було одержано лише через вісім років — в 1870 році. Христина Алчевська вважала, що недільні школи можуть стати дуже важливим інструментом у справі досягнення загальної грамотності, але для цього їх має налічуватися десятки тисяч. Тому Харківська жіноча недільна школа стала своєрідним центром шкіл усієї Росії. І навіть підтримувала зв’язки з навчальними закладами Франції, Польщі, Німеччини. Тут одержали освіту понад 15 тисяч жінок із народу. І сама Христина Данилівна, і інші вчителі працювали безкоштовно. Поступово школа перетворилася на справжній методичний центр. У Харків до Христини Алчевської приїздили набувати досвіду відомі педагоги та представники прогресивно налаштованої інтелігенції. Христина Данилівна постійно організовувала виставки, публікувала в педагогічних виданнях свої статті, поширювала анкети з метою збирання статистичних даних. Бона є автором низки книг, в яких в доступній формі пояснила свої педагогічні принципи. її книга «Що читати народу?» містила кілька тисяч анотацій різноманітної літератури, яка могла знадобитися учням недільних шкіл. На виставках в Парижі, Антверпені та Чикаго її було вис око оцінено спеціалістами.

У школі Христини Данилівни вивчалися рідною мовою твори класиків української літератури, вірші Т. Г. Шевченка, українські народні пісні. Але найменше Алчевська хотіла стверджувати у справі освіти вузьку провінційність. Тому в колі уваги її учениць, водночас із шедеврами українських письменників, були представники західної літератури та, звичайно ж, російські класики. Христина Алчевська широко листувалася, спілкуючись з Достоєвським, Толстим, Успєнським, Короленком. Читаючи їхні твори, Христина Данилівна, людина прискіплива, з активним розумом, завжди прагнула максимального наближення до задуму і не пропускала нагоди дізнатися про це, як то кажуть, з перших рук. Зустрічі й листування з видатними російськими письменниками багато давали її розуму і серцю, пробуджуючи творчу думку. Вона ділилася з ними сумнівами, думками щодо роботи, життя, прочитаного та пережитого. І вони відповідали їй щирою турботою та непідробним інтересом. «Лист Ваш приніс мені велике задоволення,— писав їй Ф. М. Достоєвський,— це чарівно, але я зробив висновок, що Ви — одна з тих, хто має дар «бачити лише гарне». Усе це обмальовує характер, і я занадто поважаю Вас саме за цю рису. Крім того, що Ви самі з нових людей (у гарному розумінні слова), діяч і прагнете діяти. Я дуже радий, що познайомився з Вами хоча б у листах...». А Л. М. Толстой, прочитавши книгу Алчевської «Що читати народу?», не приховував свого захоплення. «Знаєте,— говорив він,— я найзавзятіший пропагандист Вашої книги».

Віддаючись цілком роботі, Христина Данилівна ніколи не забувала своїх дітей. Після смерті Олексія Кириловича весь тягар відповідальності за їх виховання та утримання ліг на її плечі. І з цим непростим завданням Алчевська впоралася блискуче. Всі її діти стали не просто освіченими інтелігентними людьми, вони увійшли в історію як яскраві представники української культури. Старший син, Григорій, став знаменитим композитором. Другий син, Іван — всесвітньо відомим співаком. Дочка, названа на честь матері Христиною, стала видатною поетесою і педагогом. Справу матері спадкував і молодший син, Микола. Він був одним із перших організаторів нової системи освіти, автором підручників, професором.

Христина Алчевська пережила дві революції та війну. Про її останні дні розповідали багато суперечливих легенд. Одна з них вражає своєю жорстокістю і несправедливістю. Говорили, що в 1920 році, коли протистояння ворожих сил у Харкові досягло апогею, озвірілі революціонери викинули дворянку Алчевську з другого поверху її власного будинку. Щоправда, документального підтвердження цей жахливий факт не має. Зате загальновідомо, що похорон народної учительки перетворився на справжню маніфестацію. Тому що всі, в кого залишилась хоч крапля порядності та здорового глузду, не могли не любити жінку, яка віддала всю себе своєму народу. Мабуть, найкраще про це сказала її дочка-поетеса:

Тобі, що свій народ кохаєш,

Чий образ в серці я ношу,

Що і мене любить навчаєш,

Тобі, задумана, пишу:

Думки про щастя у свободі,

Про пил завзятий в боротьбі,

Про скарб, захований в народі,

Усе, голубонько, тобі!

Відгуки читачів