Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Хто розставить крапки над «і», або Скільки потрібно мов?

Лідія КАЛІНІНА

Кожна людина, що володіє писемною мовою, хоча б раз питала себе: з чого почати? Сьогодні ця доля спостигла мене. 3 одного боку, в мене, володарки диплома викладача російської мови та літератури, не повинно бути двох думок з приводу російської та української мов. Але... Занадто багато «але».


Хто розставить крапки над «і», або Скільки потрібно мов?

Лідія КАЛІНІНА

Кожна людина, що володіє писемною мовою, хоча б раз питала себе: з чого почати? Сьогодні ця доля спостигла мене. 3 одного боку, в мене, володарки диплома викладача російської мови та літератури, не повинно бути двох думок з приводу російської та української мов. Але... Занадто багато «але».

Розпочнімо, мабуть, з історії. Hi, не з історії цих двох східнослов’янських мов і навіть не з історії народів, що розмовляють цими мовами, та їх держав. Почнімо з життєвої історії. Вони часто бувають і цікавішими, й більш показовими.

Отже, кілька років тому я працювала вожатою в дитячому таборі. Табір був найзвичайнісінький, не на березі моря і не для «елітних» дітей. Якось перед тихою годиною на порозі моєї кімнати з’явилася Юля — чудова мила дівчинка, одна з явних табірних лідерів. Її батьки не змогли приїхати на вихідні, і вона вирішила написати їм листа.

— Перевірте помилки, Лідіє В’ячеславівна, а то мама сваритиметься.

Я взяла листа і... І через кілька хвилин уже старанно переписувала його зміст до свого зошита: жоден філолог не відмовився б від такого багатого матеріалу. Наведу кілька найбільш колоритних моментів (дівчинці 11 років, вона розмовляє російською, писати також намагалася цією мовою):

«пачіму вы не прейежаете?»;

«к детям прейежают в п’ятницу и суботу»;

«как вайдьоте, спросите, де восьмый отряд».

Після побаченого я вирішила перевірити грамотність інших 25 дітей. У формі гри (довелося експромтом вигадати її) вони письмово описували своїх товаришів, а потім по черзі вгадували, про кого йдеться (до речі, в результаті вийшло весело і всі остаточно перезнайомилися). Виявилося, що в інших ситуаціях, звичайно, не настільки погано, але й тут суржик уже цілком панує. Як підсумок, моє ставлення до навчання російськомовних дітей в українських школах, звичайно, набув чіткого негативного забарвлення.

Після всього цього статтю можна було б продовжити в класичному руслі: розповісти, як слід боротися із засміченою мовою сучасних дітей, якою є статистика російських і українських шкіл та як це питання розглядають наші політики. Мабуть, я так і вчинила б, якби не ще одна життєва історія. Нещодавно моя сестра в присутності свого п’ятнадцятирічного сина почала кепкувати з українського гімну: мовляв, слова нерозбірливі та й мелодія не бойова.

— А мені подобається, я його напам’ять знаю! Це ж наш гімн, мамо, наш! Я ж із ним виріс! — заявив Андрій у відповідь. І примусив мене замислитися: адже правда, от вони, це нове, справді українське покоління. Не ми, хоча ніби саме ми вважаємося молоддю, а вони — ті, що народилися й виросли в уже сучасній Україні. Ми стежимо за статусом України на світовій арені. Ми говоримо про відродження української культури та збереження російської. Ми сперечаємося, потрібні нам дві мови чи одна. А вони вже все для себе вирішили. І, повірте, в їх рішенні все просто.

Нам залишається зупинити нескінченні суперечки й озирнутися навколо: в нашій країні за роки незалежності вже виросло покоління, яке не знає іншої батьківщини, крім незалежної держави Україна. І ця країна для них, нехай із багатьма недоліками, але своя, рідна. Від багатьох своїх однолітків я неодноразово чула, що українською розмовляти незручно, соромно («ніби із села»). Для цього ж нового покоління українська — мова зірок, музичних кумирів, культурних діячів і політиків. Соромно розмовляти нею? У жодному разі.

Зазирнувши в зошити з російської мови племінника, я, звичайно, побачила там безліч помилок, але таких, яких, мабуть, припускається кожен дев’ятикласник, в голові якого — футбол і дівчата. Там не було української «і» в російських словах. Не було буквосполучень «ьо» замість «ё».

То може, наші діти, як усі білінгви, просто трохи повільніше опановують грамотність? Адже вченими доведено: навіть розмовляти діти, що живуть у двомовному  середовищі, починають пізніше за своїх однолітків. Але це, на думку психологів, відшкодовується  цілком: дітям-білінгвам, наприклад, набагато легше дається математика і логіка. Білінгвізм дуже поширений в Африці: все чорношкіре населення Південної Африки володіє щонайменше чотирма-п’ятьма мовами. Як державні тут затверджені 11 мов різноманітних народностей і етнічних груп, що населяють країну.

Звичайно, це не означає, що українські діти в перспективі досконало володітимуть російською та українською: без нашої допомоги їм не впоратися. Спочатку слід визначитися: яка мова для дитини є рідною. Адже навіть найбільш класичні білінгви називають рідною лише одну мову. Визначення рідної мови є в Д. Розенталя і М. Теленкової: «Мова, яку дитина засвоює в ранньому дитинстві шляхом наслідування дорослим, які його оточують». Але таке порівняння нічого не дає. Учені доводять, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка навіть фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. Давно помічено, що маленькі діти, навчаючись розмовляти, самі створюють слова (звичайно, підсвідомо) за принципами давньоруської мови! Сьогодні наука вже підтвердила здогад, висловлений Вільгельмом Гумбольдтом ще у XVIII столітті: мова у формі кодів існує в нейроклітинах людського мозку і передається спадково. Тому початкове мислення дитини має вироблятися на ґрунті саме рідної мови. Якщо до цього підключається ще якась мова, то формування мовленнєвого і розумового апаратів істотно вповільнюється. Такої думки дотримувався відомий філолог Олександр Потебня. Однак сучасні вчені вважають, що для виховання білінгва вам доведеться змиритися з цим уповільненням. А без подібного виховання в наших дітей далі патріотизму справа не піде: із ситуацією, що склалася в країні з мовою і грамотністю, і надалі будуть проблеми. Тим паче, що самі вчителі визнають бездарність сучасної шкільної програми. Колись, стверджують вони, обидві мови викладалися паралельно та підтримували одна одну. Всі сучасні програми навчання російської та української мов не беруть до уваги особливостей мовленнєвої системи. Величезна кількість годин у них призначена для навчання різних видів діяльності: є розмовна практика, читання та аудіювання. Але чи потрібно нашим дітям аудіювання? Хіба в нас не розуміють української мови? Чи російської?

І все ж, якщо вірити дослідженням, класична скарга вчителів на формування у школярів так званої третьої мови — суржика, чи «макаронної мови», відбувається в основному там, де дитина не чує української мови ніде, крім уроків. Що ж, шановні батьки, хочете грамотну дитину — сідайте за парти й самі навчайте її мови з пелюшок. Найпоширеніша практика: нехай з народження дитини один із батьків розмовляє з неї російською, а другий — українською (якщо є няня чи хтось, хто доглядає дитину у Вашу відсутність, він також може підключитися та вибрати для себе одну з мов; а якщо цей хтось досконало володіє, наприклад, англійською — чудово, нехай він стане для дитини символом цієї мови). Тоді мови відразу стануть не просто абстрактними поняттями, вони перетворяться на коди — мамин, татів, нянин чи бабусин. Тобто якщо батько завжди спілкуватиметься зі своїм нащадком, скажімо, українською, то ця мова асоціюватиметься для дитини із засобом спілкування з татом. Найбезглуздіше «доросле» питання «Кого ти любиш більше — мама чи тата?» з часом стане не менш безглуздим і щодо мов. Яка мова тобі більше подобається — мамина чи татова? Російська чи українська? Але як можна відповісти на це однозначно, якщо за кожною з них — одна із двох рідних душ?

Згодом, коли дитина піде до школи, одна з мов у будь-якому випадку почне домінувати. Якщо це буде російська школа в російськомовному місті (це навряд чи — таких шкіл залишилось менші ніж 25 %), звичайно, цією мовою буде російська. Якщо школа українська, теж не біда, адже до того часу дитина вже навчиться розрізняти мовленнєві світи. Російська — мама, вулиця, товариші. Українська — тато, школа, телевізор. Усе зрозуміле й однаково близьке. Такий підхід дозволить пом’якшити труднощі перших шкільних днів: шести-семирічна дитина, потрапляючи в нове середовище, в якому ще й розмовляють не рідною для неї мовою, звичайно ж, попервах перебуває в шоковому стані. Але якщо їй пояснити, що в школі слід розмовляти «як з татом», вона сприйме це як щось звичне. Як відомо, мовленнєвий механізм людини починає формуватися з моменту народження й до шести років. Тож школа вже не зможе щось кардинально переробити у Вашій дитині, якщо Ви гідно підготуєте її до неї.

Якщо ж Ваша дитина вже доросла, в жодному випадку не прищеплюйте їй презирливого ставлення до будь-якої мови, чи то російської, чи то української. Як би ви не ставилися до української, пам’ятайте — Вашій дитині вже ніхто не попускатиме через те, що в її родині та місті розмовляють російською, адже вона належить до нового покоління українців, які не зобов’язані розмовляти українською, але знати й поважати цю мову, безсумнівно, повинні. Українська мова сьогодні — засіб спілкування більшості популярних людей. Він стає престижним, переконайте в цьому дитину. До речі, в історії українська мова теж не завжди перебувала в занепаді: в Молдовському князівстві вона використовувалася як актова мова, нею ж листувалися бахчисарайські князі з турецькими султанами. На щастя, більшість українців, судячи з опитувань, все ж прагнуть мовної стабільності. За даними соціологічного дослідження, 96 % російськомовного населення у Львові, 91 % у Києві та 89 % в Донецьку хочуть, щоб їхні діти знали українську та вільно володіли нею.

А якщо Вам не до душі російська мова, якщо ви вважаєте, що Вашій дитині досить і української, то згадайте такий вислів: «Ваша доля оповита навколо вашої шиї». Ця стара арабська приказка говорить про те, що, якщо гортань не привчена до видавання хоч якихось інших звуків, крім звуків рідної мови, то цей факт може стати фатальним у вашій долі. Якщо є можливість вивчити одну з п’яти мов ЮНЕСКО, чом би цього не зробити? Звичайно, все, що тут викладено,— ідеал. Звичайно, я не тішуся сподіваннями, що завтра все зміниться і нами припинять маніпулювати за допомогою мовних питань. Звичайно, проблему дитячої безграмотності також не просто розв’язати. І противників «рідної мови» та «великого могучего» навряд чи відразу стане менше. Але все-таки запам’ятайте: нове покоління українців росте сьогодні у Вас на очах, і лише зараз Ви можете вплинути на те, яким воно буде. Через кілька років може бути запізно. Поспішайте! І можливо, Ваші діти зможуть не лише думати, писати, розмовляти, але й бачити сни та мріяти двома мовами.

Відгуки читачів