Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Двомовність - проблема, якої не існує?

Наталя ШУБЕНКО

Велика, сильна, правдива і вільна російська мова. Співуча, мелодійна, за одностайною думкою лінгвістів, одна з найгарніших мов світу — українська. Чия зла воля, які політичні маніпуляції призвели до їх конфронтації? Чому на території маленької Швейцарії можуть вільно уживатися чотири державні мови, а Україна, найбільша європейська держава, стала ареною нежартівливої мовної боротьби? Чим звершиться ця битва? Як вона позначиться на наших дітях, їх житті, мисленні, їх майбутньому, врешті-решт? Для когось усі ці питання — політичний щит, для інших — невичерпне підживлення для інтриг, а для когось — щирий біль. I ці останні хтось — ви, шановні вчителі. Адже саме вам доводиться боротися з чиєюсь маячнею, підлаштовуватися під нав’язані вам абсурдні програми, і при цьому ви зобов’язані видавати якісний продукт. А спробуй, видай, коли ми до сьогодні не зрозуміли, якою мовою нам слід розмовляти.


Двомовність - проблема, якої не існує?

Наталя ШУБЕНКО

Велика, сильна, правдива і вільна російська мова. Співуча, мелодійна, за одностайною думкою лінгвістів, одна з найгарніших мов світу — українська. Чия зла воля, які політичні маніпуляції призвели до їх конфронтації? Чому на території маленької Швейцарії можуть вільно уживатися чотири державні мови, а Україна, найбільша європейська держава, стала ареною нежартівливої мовної боротьби? Чим звершиться ця битва? Як вона позначиться на наших дітях, їх житті, мисленні, їх майбутньому, врешті-решт? Для когось усі ці питання — політичний щит, для інших — невичерпне підживлення для інтриг, а для когось — щирий біль. I ці останні хтось — ви, шановні вчителі. Адже саме вам доводиться боротися з чиєюсь маячнею, підлаштовуватися під нав’язані вам абсурдні програми, і при цьому ви зобов’язані видавати якісний продукт. А спробуй, видай, коли ми до сьогодні не зрозуміли, якою мовою нам слід розмовляти.

Наш постійний консультант, кандидат психологічних наук, професор кафедри психології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Євген Валентинович Заїка, допоміг нам розібратися у проблемі, висловивши свою, як завжди оригінальну думку.

Проф. каф. психології ХНУ ім. (В. Н. Каразіна Є. В. Заїка

Євгене Валентиновичу, чи можуть кілька мов уживатися на території однієї країни так, щоб громадянам було однаково комфортно розмовляти й думати кожною з них?

Усе починається в дитинстві. Як ми виховуємо та навчаємо дитину, такою вона і стане в майбутньому. Це стосується всіх сфер, у тому числі й мов, якими вона розмовляє. Є два способи ефективного опанування двох мов одночасно. Перший — коли з дитиною з моменту народження розмовляють двома мовами. Наприклад, тато говорить французькою, мама — українською чи російською. Дитина однаково спілкується з обома батьками й чудово засвоює обидві мови, вони для неї — рідні. Уже до чотирьох-п’яти років вона стає двомовною, і це зберігається на все життя, навіть якщо одна мова в практичному житті не використовується. Тиждень практики — і навички відновлюються. Ось що значить — рідна мова! Існує і другий спосіб: у дитинстві людина розмовляє однією мовою, потім переїздить до іншої країни, занурюється в нове мовленнєве середовище, і через 10–15 років досконало розмовляє нею. Приклади — емігранти. Або, якщо всередині нашої країни: людина народилася у Львові, для неї рідна мова — українська, потім переїхала до російськомовного Харкова і тепер чудово розмовляє російською, але коли потрібно — і українською.

Можливо, я висловлюсь занадто сміливо, але мій науковий досвід підказує, що крім цих двох способів жодного іншого способу досягнення двомовності немає й не може бути. Існують, звичайно, талановиті діти, поліглоти, але, як Ви розумієте, це не масове явище, а швидше виняток із правил. На жаль, таких геніїв — одиниці.

Але два способи — не масова ситуація. Це виняток, особливі випадки. Що ж робити нам, якщо двомовність, якої, як Ви кажете, немає і не може бути,— реалія нашого життя?

Що ж, давайте застосуємо ці тези щодо нашої, російсько-української ситуації. Наприклад, дитина виховується у східному регіоні, вона — російськомовна. Українську мову вона чула, але вона не є для дитини базовою. Вона приходить до школи й починає вивчати українську, як Ви розумієте, уникаючи двох вищевикладених способів. Я зараз висловлю думку, якої ніколи не чув ні від політиків, ні від педагогів, що опікуються проблемою двомовності: мова виконує дві основні функції — засобу спілкування та засобу мислення. Мислення передбачає абсолютно вільне володіння, мислення можливе лише мовою, яку чув з народження. У будь-якому іншому випадку мова — лише засіб спілкування. Білінгвістичним мислення може бути лише у двох випадках, які я описав на початку нашої розмови. Повернімося ж до нашої російськомовної дитини, яка пішла до школи, де викладання здійснюється українською. Вона намагається мислити російською, але вся інформація надходить до неї українською. Тобто від дитини вимагають мислити нерідною мовою. Вона намагається подумки перекладати, але це величезне додаткове навантаження, так і до шизофренії недалеко. Дитина ж — не перекладач-синхроніст (їх, до речі, цього десятиліттями навчають). У результаті блокується мислення російською. Українською також не виходить, якщо ця мова для дитини нерідна. Те саме — з україномовною дитиною. Уявіть собі: в Західній Україні дитина розмовляє вдома з батьками українською, потім приходить до школи, де її навчають російською. Така ж ситуація, але зі зворотним знаком. Дитина в пастці, вона хоче мислити, а мовленнєве мислення відсутнє. Як правило, дитина намагається викручуватися, опановуючи «суржик». Всупереч загальноприйнятій думці, суржиком людина користується не через нестачу культури, а тому що намагається мислити рідною мовою, використовуючи при цьому елементи іншої. Рікдва — і це виявляється у спілкуванні.

До чого ж призводить така двомовність?

А до того, що жодна з мов не може використовуватися як засіб мислення, а отже, блокується, гальмується рівень розвитку дитини, вона явно не використовує 100 % своїх розумових здібностей, які були б успішно реалізовані, якби вона не розривалася між двома мовами. Знаєте, якби мені як психологу поставили завдання розробити засіб, що міг би масово впливати на дітей, отупляючи їх, я запропонував би ввести примусову двомовність. Мабуть, хтось, зацікавлений у тому, щоб наш народ перетворився на стадо баранів, уже міркував над цим, інакше не пояснити того свавілля, що точиться навколо цієї проблеми.

То що ж робити, якою мовою нам усе-таки розмовляти?

Я не проти української і не проти російської. Я — за одну мову, якою дитина мислить та яка дасть їй можливість повноцінно розвиватися. А якщо двомовність — то лише у двох запропонованих мною способах. Починати слід із себе, жодні накази не допоможуть. Якщо дитина вдома розмовлятиме з татом російською, а з мамою (сестрою, братом, бабусею) українською, то і в школі вона однаково ефективно навчатиметься будь-якою із цих мов. Така двомовність дійсно розвиває, тому що володіти двома стилями мислення, двома мовними системами, бути «підключеним до двох розеток» (перша — україномовна — Шевченко, Франко, Українка, друга — російськомовна — Пушкін, Толстой, Достоєвський) — удвічі краще, ніж до однієї. Тоді ми одержимо високоорганізованих особистостей, яких так не вистачає нашій країні та яких ми ніяк не навчимося виховувати. Решта варіантів — диверсія і свідоме «ступлення» нації.

Але ж тато — українською, мама — російською... Ви ж розумієте, на практиці це нездійсненно.

Не настільки нездійсненно, як здається на перший погляд. Усе залежить від рівня розвитку суспільства, від національної самосвідомості. Виходило ж у дворянських сім’ях ХІХ ст. розмовляти з дітьми двома мовами. Історія свідчить — можливо. У нас немає підстав не довіряти історичному досвіду.

Можливо, ми до цього дійдемо, але, звичайно ж, не так швидко. Що ж робити практично вже сьогодні, як уникнути негативних наслідків двомовності?

Є вихід. Не на рівні мислення, звичайно, але як засіб спілкування можна зробити двомовність нормою. Рецепт простий: мова повинна засвоюватися не на уроці як навчальний предмет, а як гра. Наприклад, придумати якусь надзвичайно цікаву гру українською. Промовив слово російською — тобі гол або штрафний, назвіть як завгодно. Якщо дитина захопиться грою, вона з радістю виконуватиме її умови. Адже мова народжується і по-справжньому засвоюється, коли є нагальна потреба сказати щось своєму партнеру, товаришу, ворогу, співрозмовнику цією мовою, причому дуже влучно, ємко, щоб і думка була, і почуття, і ставлення. Дитина просто вимушена «загвинтити» це у мозку з урахуванням всіх мовленнєвих нюансів. Посмішка, рух, живе спілкування — ось що необхідно. Рух обов’язковий, пам’ятайте, що мова засвоюється тілом. Кілька місяців так пограти — і обов’язково вийде. А якщо просто вчити навчальний предмет та відповідати вчительці на нудні питання, знання мови буде відповідним.

Ще раз повторюю — все у ваших руках. Проблема явно вигадана, тож давайте будемо розумнішими за тих, хто вирішив розділити нас у такий хитромудрий спосіб. Якщо ми чітко усвідомимо, що нав’язана за вказівкою згори двомовність — шлях до деградації, ми обов’язково знайдемо вихід.

Отже, висновок. Жодні закони, жодні накази, жодні заходи не примусять нас думати й розмовляти нерідною мовою. Але якщо ми не «лебідь, рак та щука» з відомої байки, а народ, об’єднаний історією, культурою, національною ідеєю, нас не потрібно ні до чого примушувати. Якщо ми обираємо українську, ми не галасуватимемо про це на мітингах, а говоритимемо нею вдома. І закони про «статус державної» стануть зайвими. Якщо ми обираємо двомовність, ми, знову-таки, не «волаємо про це з піною біля рота». Ми просто розмовляємо двома мовами зі своїми дітьми. Дві рідні мови, два вікна у світ. Простий арифметичний підрахунок показує, що два — це більше, ніж один. Причому вдвічі. «Межі моєї мови визначають межі мого світу»,— сказав Людвіг Вітгенштейн. То, може, спробувати розсунути їх? Адже це так спокусливо — жити у світі без меж.

Відгуки читачів