Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Старший брат

Юлія ТАРАНЕНКО

Ольга в останнє затяглась цигаркою і старанно розчавила недопалок у попільничці. Палити в приміщеннях школи суворо заборонялося, але в кабінетах завучів цієї заборони не дотримувалися. Завучів в школі було три, кожен з них мав свій окремий кабінет, і всі палили.


Старший брат

Юлія ТАРАНЕНКО

Ольга в останнє затяглась цигаркою і старанно розчавила недопалок у попільничці. Палити в приміщеннях школи суворо заборонялося, але в кабінетах завучів цієї заборони не дотримувалися. Завучів в школі було три, кожен з них мав свій окремий кабінет, і всі палили.

Насправді Ольга Багацька не була завучем з позакласної роботи, вона тільки виконувала ці обов’язки, заміщаючи Ганну Петрівну, що вже четвертий місяць важко хворіла. Звичайно, за віком Ользі, нещодавній випускниці університету, посада завуча школи аж ніяк не світила. Та коли на педраді постало питання, ким же замінити досвідчену Ганну Петрівну, голови всіх присутніх як за наказом, повернулися в бік Ольги.

Вона працювала в гімназії другий рік, але вже встигла, що називається, проявити себе — завзято займалася організацією шкільних свят і навіть здійснила в старших класах театралізовану постановку, чого до неї в цій школі ще ніхто не робив.

Тому вона не здивувалася і тим більше не злякалася відповідальності, отримавши нове призначення. Організаційні здібності і неабиякі артистичні таланти Ольга мала з дитинства. Звичайно ж, мріяла про сцену, та батьки відмовили — непевна, мовляв, професія, краще до університету на філологічний. Донька не пручалася і п’ять років в університеті отримувала справжнє задоволення від навчання, а ще більше — від участі в університетській самодіяльності.

Диплом вона отримала з відзнакою, і знов пощастило — запросили на роботу до зразкової гімназії номер сім. Багато хто з учителів мріяв про таке місце роботи. Гімназією опікувалися «батьки міста», тут навчалися діти із сімей міської еліти, тож відповідними були й фінансування, і рівень навчання. До того ж саме в цій школі вчилася її молодша сестра Ірина, і Ольга завжди мала змогу за нею доглянути. Їй подобалася і робота, і колектив, і атмосфера в школі, а особливо — організація свят. Займаючись улюбленою справою, молода вчителька відчувала себе майже щасливою. Але чогось в її житті все-таки бракувало. Чогось або, скоріше, когось…

Щоправда, з новим призначенням їй ніколи було перейматися зайвими думками. Спочатку всі сили було кинуто на підготовку новорічної вистави, потім в школі вирішили провести День Святого Валентина, тепер кожного дня йшли репетиції святкового концерту до 8 Березня. Свято мало відбутися через три дні, і Ольга — сценаріст, режисер та організатор в одній особі — не мала часу, як то кажуть, присісти. А ще треба було проводити власні уроки мови та літератури, від яких її ніхто не звільняв, і ще купа різних паперів чекала свого часу, і ще... і ще… і ще…

Остаточно знищивши недопалок, Ольга посиділа кілька хвилин, вивчаючи власні нігті. «Знов не встигла записатись до манікюрниці»,— втомлено подумала вона. «Треба хоч перед святом вирватись. Адже після концерту — вчительська вечірка, всі прийдуть святково вбрані, з перукарень. Репетиції — це, звичайно, класно, але треба якось і про себе подбати».

Годинник на стіні показував десять хвилин на сьому. В цей час у школі залишалися тільки прибиральниці та баскетбольний гурток у спортзалі. І, звичайно, Ольга, яка, закінчивши проведення чергової репетиції, затримувалась, щоб перевірити зошити чи скласти якісь нескінчені плани та звіти. На сьогодні з роботою було покінчено, але додому щось не тягнуло. Надворі йшов дощ, не по-весняному холодний, спокою і затишку не було ані зовні, ані всередині Ольги.

«Ще одна цигарка — і піду»,— вирішила вона, сама собі дивуючись: що це з нею сьогодні? Чи то втома дає себе знати, чи зростаюча напруга та хвилювання перед святом, чи… Чи просто починається весна, а разом з нею в душі, як завжди, розквітає надія на нове кохання.

Знов запаливши тонку дамську цигарочку, Ольга піднялась і пройшлася кабінетом, невесело всміхаючись власним думкам. Майже півроку пройшло з того моменту, коли вона розірвала стосунки з Михайлом — своїм останнім залицяльником. І з того часу нікого на обрії не було видно. Тому вона з такою шаленою радістю взялася за цю нову роботу, що займала весь її час і потребувала стільки уваги, сил та емоцій. Але якась невимовна туга, сидячи глибоко в серці, підточувала сили і ось: на тобі — ризикує прорватись назовні.

«Дзуськи!» — рішуче сказала Ольга самій собі. «Ніяка це не туга і не початок сезонної депресії, це просто весняний авітаміноз вкупі з утомою від нескінченних репетицій. Забагато серця в них вкладаю. А насправді що? Насправді це лишень концерт шкільної самодіяльності, не більше. Треба заспокоїтись і йти додому. А завтра обов’язково зроблю манікюр, нову зачіску і… і кину палити, ось!»

Вона сердито загасила недопалену цигарку і підійшла до вікна. За вікном нічого не змінилося — йшов дрібний дощик, все здавалося сірим і непривітним. Рішуче хитнувши головою, Ольга полізла на підвіконня, щоб зачинити кватирку. Їй, мініатюрній дівчині, завжди доводилося так робити, бо вікна в школі були височенні.

До кабінету постукали в ту саму мить, коли Ольга завзято змагалася зі шпінгалетом.

  Увійдіть! — вигукнула вона, не повертаючи голови. Мабуть, прибиральниця Галина Степанівна зайшла спитати про успіхи на сцені свого одинадцятирічного онука Гоші. Вона робила так майже кожного вечора, і Ольга вже звикла звітувати їй і заспокоювати, що поразки Гоша не зазнає і зі своєю відповідальною роллю одного з ведучих концерту він упорається чудово.

  Заждіть, Галино Степанівно, я зараз! — сказала Ольга з підвіконня, намагаючись впоратись з тугеньким шпінгалетом.— Ніяк не можу зачинити вікно, хай йому!

За спиною почулися кроки, і хрипкуватий чоловічий голос м’яко вимовив:

  То, може, я допоможу?

Голос аж ніяк не належав Галині Степанівні. Ольга різко обернулася, щоб розгледіти його власника, і ледь не впала з високого підвіконня. Але одразу ж опинилася в чиїхось міцних обіймах. Сильні руки легко підняли її в повітря і так саме легко поставили на землю, тобто на підлогу. Потім ті самі руки без усіляких зусиль зачинили кватирку на шпінгалет, і Ольга нарешті отямилася і перевела погляд від цих неймовірно сильних і красивих рук у шкіряних рукавах на обличчя чоловіка.

Обличчя виявилось дуже приємним і чомусь дивно знайомим. До того ж, ніяк не складалося в ціле — Ольга бачила його якимись шматочками, деталями. Ось — усміхнені зеленуваті очі, ось — довгий прямий ніс, а ось — тонкі губи, які щось промовляють до неї, але що, вона ніяк не може розібрати, бо саме в цю мить намагається з’ясувати, кого їй нагадує це обличчя, чому такими знайомими здаються і очі, і губи, і світле волосся з непокірною чуприною, а головне — ця родимка у куточку рота?

  Вибачте, я повівся без церемоній, схопив вас, як ведмідь. Та ви ледь не впали, я… Просто не можу дивитись, як жінка виконує чоловічу роботу, пробачте,— чомусь незнайомець вирішив, що він має вибачатись перед Ольгою.

А вона все стояла мовчки, мов зачарована, дивилась на родимку у куточку рота і гадала, скільки йому років. На вигляд — не більше тридцяти. Тож, мабуть, він ніяк не може бути батьком когось з її учнів — адже Ольга не викладала у початковій школі. Як було б добре, якби він не опинився чиїмось батьком.

  Вам погано?

Після цього запитання Ольга зрозуміла, що мовчати далі просто неможливо.

  Ні, все гаразд. Просто я… я ні на кого не чекала. Думала, що це — прибиральниця. Я… — Ольга нарешті отямилась, поправила жакет і майже офіційним тоном промовила:

  Ви до мене? То сідайте, будь ласка.

І сама сіла за свій стіл. Незнайомець посміхнувся і теж присів, тільки не на стілець, на який вказала йому Ольга, а на край того самого підвіконня, з якого хвилину тому зняв дівчину.

  Я не відрекомендувався. Костянтин Павленко, старший брат Сергія. Батьки зараз за кордоном, тож я опікуюсь братом. Ви маєте знати — він вчиться у десятому «А».

Ольга ледь стримала радісну посмішку — він не батько, він старший брат!

  Ось чому мені здалося знайомим ваше обличчя,— сказала вона.— Особливо ця родимка коло губ.

Костянтин ледь торкнувся родимки.

  Знаєте, це наша фамільна прикмета. І в батька така сама, і в дідуся була.

  Це ж треба! І навіть у дідуся! Чомусь Ользі неймовірно хотілося

сміятися в присутності Костянтина Павленка. Сміятися, молоти дурниці і торкатися родимки у куточку рота. Вона ледь стримувалася.

«Господи, Олю, що це з тобою?» — запитала вона сама в себе. І сама ж собі відповіла: «Тримай себе у руках, дівчино!» Звичайно, цей блискавичний діалог відбувався подумки, а вголос Ольга сказала:

  Щось трапилося, Костянтине? Сергію, здається, подобається грати на сцені, він бере участь в усіх шкільних святах, і робить це залюбки. Якісь проблеми?

  Так,— зам’явся Павленко-старший.— Навіть не знаю, як це вам сказати. Розумієте, Сергій почав цікавитись сценою не так уже й давно, тобто він ніколи не грав у шкільній самодіяльності, поки цим займалася Ганна Петрівна, а от коли ви, Ольга Олексіївно, взялися до справи, він дуже зацікавився, і...

  Це нормально. Багато хто зі старшокласників почав грати тільки зараз. Ганна Петрівна — досвідчена людина, багато років цим займається, але я молодша за віком, тож, мабуть, краще їх розумію, роблю щось більш сучасне. Хоча, мабуть, не треба так про старшу колегу, але…

  Ніні, ви маєте рацію. Я й сам приходив на Новий рік до школи, дивився вашу виставу. Такого раніше ніхто не робив. Ви — молодець.

  Дякую,— зашарілася Ольга, і деякий час в її невеличкому затишному кабінетові панувала тиша. Дві пари очей — сіро-зелені чоловічі і вишнево-карі дівочі вели свою власну, безмовну розмову.

Першою отямилася Ольга, згадавши, що Костянтин Павленко прийшов до неї не для того, власне, щоб милуватися її очима.

  А в чому річ, Костянтине? — запитала вона.— Вас щось непокоїть? Чи, може, Сергія?

  Ольго Олексіївно, вибачте, що запитую, але, скажіть, як ви ставитесь до Сергія?

  Добре ставлюся,— Ольга не могла приховати здивування. Сергій зірок з неба не хапав, але був дуже старанним і дисциплінованим актором.

  Сергій молодець, має фантазію і волю, ніколи не пропускає репетицій, допомагає мені, то магнітофона полагодить, то декорації підмалює, ролі свої завжди першим знає напам’ять. А що?

  Ви ніколи не відрізняли його чимось від інших учнів чи, вибачте, не провокували його?

Видно було, що останнє запитання коштувало Костянтинові чимало зусиль.

  Провокувала? На що?

  Ну, не те щоб провокували, я не так висловився. Просто, розумієте, Сергій бере участь у постановках не через те, що вони йому подобаються, а через вас. Це ви йому подобаєтесь.

Обличчя Ольги спалахнуло, і така гама почуттів відбилася на ньому, що старший брат Сергія навіть руками замахав, не очікуючи, поки вона отямиться і щось скаже словами.

  Вибачте заради Бога, я так і думав, що ви тут ні до чого, вибачте, Ольго Олексіївно, будь ласка.

Вибачення Костянтин просив щиро, і Ольга вкотре за цю коротку розмову опанувала собою.

  Ви хочете сказати,— вимовила вона,— що Сергій в мене закохався?

Костянтин кивнув головою.

  А ви прийшли перевірити, чи це не я спровокувала його на це? Ну, що ж, Сергій має турботливого старшого брата, і не вибачайтеся, чого у світі не буває, молоді вчительки інколи навіть зваблюють старшокласників, ми з вами дорослі люди, можемо говорити відверто, але це не мій випадок, якщо ви мені не вірите, можете навести про мене довідки у дирекції, спитати вчительку музики — вона завжди присутня на репетиціях — або когось з класних керівників, хто мені допомагає…

Костянтин виглядав не менш збентеженим, ніж Ольга. Він навіть зіскочив з підвіконня і наблизився до неї під час цього бурхливого монологу.

  Не треба більше, Ольго Олексіївно, запевняю вас, що я вам вірю. Просто зрозумійте мене вірно — батьки зараз далеко, я несу за нього повну відповідальність. Бачу — з хлопцем щось коїться, він страждає, місця собі не знаходить. Спочатку нічого говорити не хотів, але ятаки видрав з нього визнання, і вирішив познайомитися з вами особисто, дізнатися, в чому річ.

  І дізналися? — тремтячим голосом запитала Ольга. Зеленуваті очі Павленка-старшого опинились на небезпечній відстані від її обличчя. Чомусь Ольга так і подумала: «на небезпечній відстані» і сама собі здивувалася, що подумала такими словами.

  Так, дізнався. Нічого дивного немає в тому, що Сергій у вас закохався і почав грати у шкільних виставах. Я б на його місці зробив те ж саме.

  Що саме? — ледь прошепотіла Ольга.— Почали б грати у шкільних виставах?

  Невірна відповідь,— м’яко заперечив Костянтин.— Спробуйте запитати ще раз.

  Чи не забагато на себе берете? Вам подобається грати зі мною? — примружилась молода вчителька.

  Мені подобаєтесь ви,— впевнено промовив старший брат її учня.— Запрошуйте грати — не відмовлюсь. Але дозвольте спочатку мені запросити вас на чашку кави. Або чаю. Або чого ви ще забажаєте.

Ольга посміхнулася.

  А якщо відмовлюсь? Насмішкуваті очі одразу стали серйозними.

  Тоді схоплю на руки і понесу. Він сказав це так, що ніяких сумнівів

не виникало — схопить і понесе. І, мабуть, носитиме на руках все життя. Ольга зрозуміла це в якусь мить, зрозуміла і щасливо розсміялася…

Але сміх її раптом увірвався.

  Послухайте, Костянтине,— суворо почала вона.— Що ви собі дозволяєте? Ви ж прийшли дізнатися, чи не зваблюю я вашого молодшого брата, а тепер залицяєтесь до мене. Ви гадаєте, це етично?

  Не знаю,— розгублено стиснув плечима Костянтин.— Мабуть, ні. Але ж я не думав, що ви така… Що я сам в вас закохаюся з першого погляду.

Ольга згадала, що коли Павленко-старший кинув на неї цей самий перший погляд, вона як раз стояла на підвіконні спиною до нього, і зашарілася.

  Послухайте,— чоловік по-своєму розтлумачив її ніяковість і м’яко взяв її за руку.— Ще ж нічого не сталося. Я просто запросив вас випити чаю, тому що ви справді мені дуже сподобались. Може, ви після цієї зустрічі не схочете більше дивитись на мене, то чому ми маємо зараз перейматись якимись етичними проблемами? Я нічого не скажу Сергію, ось і все…

Ольга дивилася на нього серйозними очима, прикусивши губу, і Костянтин ледь по лобу себе не вдарив, так серйозно вона дивилася.

  Чорт забирай! Ви праві! Хоч Сергій вам і не освідчувався, і у вас з ним ніколи нічого не могло бути, але я знаю про його почуття до вас, і тому це буде неправильно, це просто розіб’є йому серце. В такому віці це може бути небезпечним, ви це знаєте краще за мене. Вибачте, Ольго Олексіївно, вибачте за все.

Він нахилився над столом і, перш ніж Ольга встигла щось сказати, міцно поцілував її просто у губи. Далі їй залишилось тільки спостерігати за тим, як цей чоловік, що так несподівано з’явився в її житті, так само несподівано з нього зникає. Коли за Костянтином Павленко зачинились двері, Ольга Багацька лягла грудьми на стіл і тихо заплакала.

  Ну що, як наші справи? — запитав учень десятого «А» Сергій Павленко свою однокласницю Ірину Багацьку.

  Що сказати,— нахилилась до нього маленька голівка з темними кучерями,— Ольга вчора була сама не своя, звичайно, нічого не говорила, але я ж її знаю — закохалася, це точно.

  Ти впевнена? — недовірливо перепитав Павленко-молодший, торкаючись родимки у куточку рота — фамільної прикмети.— Які ознаки?

  Ознаки вірні. Від вечері відмовилась, викинула майже повну пачку цигарок і на ніч дивилася «Солодкий листопад» з Кіану Рівзом. Два рази. Точно тобі кажу — закохалася. А твій що?

  Те саме. Прикинь, на тренування не ходив, дві години бринькав на гітарі, до телефона не підходив, а вже пізно вночі прийшов до мене в кімнату і почав обережно допитуватись, наскільки глибокі мої почуття до Ольги Олексіївни.

  А ти що?

  А я глибоко зітхнув і сказав, що вона, звичайно, дуже кльова, але я розумію всю глибину прірви між нами і тому серйозно обмірковую питання, чи не запросити мені на побачення Настю Ткаченко з десятого «В».

  Молодець! — Іра легенько вдарила друга по плечу.— І про Настю добре вигадав, для конспірації. Щоб ніякі ниточки до нас не привели. Отже…

  Отже, б’юся об заклад, Ірко, сьогодні ж явиться до школи з квітами. Я ніби ненароком натякнув, що репетиція закінчується о четвертій, а він же на роботі сам собі хазяїн, тож о четвертій буде як годинник.

  Слава богу! — зітхнула Іра.— Зі старшими стільки мороки, ніяк собі ладу дати не можуть.

  І не кажи,— зітхнув і собі Сергійко.— Ну що, напишеш мені реферат з історії?

  Як тільки побачу твого старшого брата поряд з моєю старшою сестрою, можеш вважати, ти написав кращий реферат у паралелі.

  О’кей,— весело погодився Сергій.

Відгуки читачів