Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Тетяна Самойлова та її вчителі. Злети й падіння вічно юної Вероніки

Наталя ШУБЕНКО

Вона увійшла в історію кінематографа як виконавиця двох ролей, хоча зіграла у більш ніж 20ти фільмах. Вічно юна Вероніка з картини «Летять журавлі» і загадкова Анна Кареніна — такою її запам’ятало не одне покоління телеглядачів. Вона не хоче гнівити Бога і говорить, що щаслива, хоча на її долю випало чимало випробувань. Можливо, навіть занадто для однієї людини.


Тетяна Самойлова та її вчителі. Злети й падіння вічно юної Вероніки

Наталя ШУБЕНКО

Вона увійшла в історію кінематографа як виконавиця двох ролей, хоча зіграла у більш ніж 20ти фільмах. Вічно юна Вероніка з картини «Летять журавлі» і загадкова Анна Кареніна — такою її запам’ятало не одне покоління телеглядачів. Вона не хоче гнівити Бога і говорить, що щаслива, хоча на її долю випало чимало випробувань. Можливо, навіть занадто для однієї людини.

Після того як Тетяна Самойлова зіграла Вероніку, вітчизняні критики буквально «пришили» її до стовпа осуду: мовляв, патлата, ноги босі, та й грає бездарно. Голова держави, Хрущов, висловився ще більш жорстко: «Повія». А через рік фільм «Летять журавлі» одержав Золоту пальмову гілку на Канському фестивалі. Пабло Пікассо, який писав портрет актриси в Парижі, сказав напередодні урочистого дня: «Сьогодні ви йдете бруківкою, і вас ніхто не знає. А завтра ви — зірка та їдете на зірковому автомобілі в зіркове місто». Помилився великий художник. «Зіркове місто» Тетяни Самойлової виявився маною, а її шлях — дорогою в нікуди. Але це було потім. А того ясного ранку, коли Тетяна прокинулася знаменитою, світ посміхнувся юній зірці. Їй було лише 24 роки, але якими насиченими вони вийшли, ці перші 24 роки Тетяниного життя! Йдучи набережною Круазетт і дивлячись своїми незвичайними, трохи розкосими очима на юрби шанувальників, Тетяна Самойлова подумки «прокручувала» своє життя.

Де ж воно, головне, те саме зерно, яке зараз дає сходи? Дитинство, школа, кохання, зрада? А може, вчителі?

Частина 1. Перші вчителі

Першим і найголовнішим її вчителем був, звичайно ж, батько. Великий актор Євген Самойлов багато знімався, його знала вся країна. Не дивно, що маленька Тетянка також вирішила стати актрисою. Батько посміхався і ласкаво промовляв: «Будеш, обов’язково будеш». На татові спектаклі вона ходила разом зі своїми однокласниками, а іноді з учителями. Тетяна назавжди запам’ятала директора своєї школи, Марину Семенівну Девіну. В Марині Семенівні їй подобалося все — підтягнутість, ідеальна зачіска, класичний костюм, сліпучобіла блузка. Подобалося, що директор вміла бути вимогливою, суворою і водночас вникати в усі проблеми своїх учнів. І в Тетянині проблеми також. Марина Семенівна знала про Тетянину мрію і так само, як і батько дівчинки, говорила: «Якщо твердо вирішила, поставила на меті, то обов’язково досягнеш. Хоча важко тобі буде. Нелегкий він, акторський хліб».

Ще однією улюбленою вчителькою була викладачка історії, Сара Борисівна Босс. Це була маленька, акуратно зачесана жінка на незмінно високих підборах. Вона, як і Тетяна, обожнювала класичну музику. Скільки незабутніх спільних походів до консерваторії було в їхньому житті! Сара Борисівна знала дні народження всіх своїх учнів і обов’язково вітала кожного, знаходячи особливі, теплі й особисті слова.

Запам’ятався Тетяні й фізик Борис Васильович Воздвиженський. У нього неможливо було не навчитися — різноманітна методика, нескінченні експерименти. Якщо додати до цього надзвичайне почуття гумору й повагу до учнів, вийде портрет Учителя з великої літери. Тетяна дуже полюбляла його уроки і вважала, що навчатися в такого вчителя — щедрий подарунок долі.

У ці шкільні роки фортуна взагалі благоволила до неї: люблячі батьки, гарний клас, учителі рідної московської школи № 124, які стали справжніми друзями. Була ще балетна школа, заняття в якій дозволяли почуватися гнучкою і легкою, і це відчуття збереглося в ній аж до старості. Взагалі, в юної Тетяни Самойлової любові було чимало, ніби в цю ранню пору її життя доля вирішила щедро висипати їй весь запас щастя.

Нове випробування — і знову перемога: з першої спроби вона вступила до відомої «Щукинки». А через кілька місяців найгарніший студент курсу Василь Лановий, за яким бігали практично всі дівчата, якось підстеріг Самойлову і спитав, збентежено і прямолінійно: «Хто ти?» Відповідь була такою ж бентежною: «Я — дочка тата й мами». З цього дивного діалогу почалося її найбільше в житті кохання.

Частина 2. Перше кохання

«Це була якась мана,— згадувала актриса.— Смішно так розписалися! Зустрілися біля Боткінської лікарні, віддали паспорти в загс, на реєстрацію. Купили одне одному невигадливі подарунки (він мені — майку, я йому — труси) та вирушили додому. Щасливі були до нестями».

Жили молодята в крихітній кімнатці у квартирі Самойлових. Жили дуже скромно, перебиваючись на студентську стипендію. Незабаром Тетяна завагітніла, але утримувати дитину їм не було на що, довелося робити аборт. Тетяна Євгенівна до сьогодні пам’ятає, як вона захлинулася від сліз, коли лікар показав їй те, що могло стати її дитиною. Однак їх красиве кохання продовжувалося. Після «Павла Корчагіна» Василь став знаменитим, багато їздив по світу. Зустрічі, розставання, нескінченна ніжність, якась особлива, вдумлива пристрасть. Так проминуло шість років...

Частина 3. Перше випробування

Спочатку прийшов успіх, потім удар, можливо найсильніший у житті. Успіх — запрошення знятися у фільмі «Летять журавлі». Роль дісталася Тетяні дуже просто. Яскраву студентку помітила асистентка Калатозова і привела на «Мосфільм». Затверджений виконавець головної ролі Олексій Баталов, побачивши Саймолову, не втримався: «Та це ж і є Вероніка!»

Роль була складна: потрібно було показати п’ять років життя героїні. Але Калатозов жартував, говорячи: «Не бійся, старою ти не будеш. Вероніку в старості знімати не будемо. Ти будеш вічно юною».

Фільм знімали шість місяців. Графік був виснажливий — працювали з 8ї ранку до півночі. Тетяна, дитина війни, і без цього все життя на таблетках. Не дивно, що старі хвороби загострилися: після кожного дубля актрисі робили уколи. Ціна на завзятість була високою: після зйомок Тетяна потрапила до лікарні, їй зробили операцію на легені й пошкодили плевру. Коли ніжно коханий чоловік, Василь Лановий приїхав до неї в лікарню, він не впізнав своєю Тетяни: замість колишньої красуні він побачив апатичну істоту зі згаслим поглядом. «Більше нічого не хочеться»,— сказала вона тихо. Подружжя довго плакало, обійнявшись, потім Лановий поїхав... і більше не повернувся. Незабаром з’ясувалося, що він збирається до Китаю, а потім — узагалі жодних звісток.

Розставання з першим коханням Тетяна пережила дуже важко. Здавалося — скінчилось життя. Потім були Канни, її перший фантастичний тріумф, але рана не загоювалася. Їм судилося зустрітися ще раз. Але цього разу — на знімальному майданчику. В «Анні Кареніній» він був її партнером, грав Вронського. Вони грали любов, але тепер лише грали, вже не любили...

Частина 4. Перша дитина

Однак життя тривало. Після сенсаційного рішення Канського журі, що приз за кращу жіночу роль присудило радянській актрисі, а не блискучій Софі Лорен за картину «Любов під в’язами», її не просто вітали як справжню зірку. Відкривалися найсерйозніші творчі перспективи. Тетяна відразу ж одержала блискучу пропозицію зіграти у французькому фільмі «Анна Кареніна», де її партнером мав бути сам Жерар Філіп. Вона, звичайно ж, погодилась, але в керівників радянської делегації була своя думка: «Ти — радянський скарб»,— сказали їй і заборонили вести будь-які переговори із західними кінематографістами. «Вони обшукували мої валізи,— згадувала актриса,— прямо при мені розривали їх, перебирали одяг — перевіряли, чи не збираюся залишитись. А якби я пішла всупереч їм — моя доля могла б скластися зовсім інакше...»

Утім, попрацювати із зарубіжними колегами Самойловій все-таки вдалося — в 1961 році. Після ролі в угорському фільмі «Альба-Релігія» вона повернулася до Москви з розкішними уборами й автомобілем «Опель» — нечуваною на ті часи розкішшю. «Це були найщасливіші дні мого життя,— говорить актриса,— не лише творчого, але й особистого. Після розставання з Василем у мене було багато прихильників, особливо чомусь серед іноземців. Усі приїжджали до мене додому з кошиками персиків, величезними букетами. Але я нікому не вірила, всім відмовляла».

Вона не могла забути Василя. Приймала залицяння, насолоджувалася увагою чоловіків, але... не любила. Не любила, поки не зустрівся він — письменник Валерій Осипов. І тьохнуло, розтануло крижане серце красуні-Снігуроньки. Тетяна ніби прокинулася, знову почала дихати й великими ковтками пити радість життя. Валерій був відомими письменником, і до того ж заможним. Тетяна дарувала йому натхнення, стала його музою. Де б він не перебував, він закидав її телеграмами найромантичнішого змісту: «Я дарую тобі Сибір!», «Я дарую тобі проліски!», «Ти — моя дорога-єдина!»

Але була проблема, що зводила нанівець все це нестямне кохання: Тетяна не могла завагітніти. Було два важкі викидні, а нормальна вагітність не виходила. Незабаром Валерій почав від’їздити все частіше і захоплені телеграми «музі» надсилав усе рідше. Вони розсталися.

Згодом у Тетяни був ще один шлюб — з цирковим адміністратором Едуардом Мошковичем, який був молодший за неї на 15 років. Молодий чоловік вирішив, що його дружина цілком може бути спонсором: відома актриса, нехай забезпечує сім’ю. При цьому він вимагав гарячого обіду і чистої білизни: адже вона жінка, отже, нехай і господарство веде! «Дурний мужик»,— сказала про нього Тетяна згодом. Звичайно ж, вони розсталися. Але результатом цього шлюбу був довгоочікуваний син. «Моє життя поділяється на дві ери — до народження дитини й після народження. Я народжувала важко — пологи тривали 12 годин, втратила багато крові. Дитина була дуже великою: 57 см, 4900 — вага. Богатир!»

Свого улюбленого рідного богатиря Тетяна ростила сама. Вклала в Дмитрика всю любов, всю відданість, все те, чого не дібрала у стосунках з чоловіками. А Дмитрик підріс і безапеляційно заявив: «Я не буду тут жити». І поїхав до Америки. Вступив на медичний факультет Мічиганського університету, одружився на американці. А потім зателефонував мамі в Росію і сказав: «Я більше не повернуся».

І залишилась Тетяна одна. Грошей, щоб поїхати до сина, у неї немає, а ніжно кохана дитина, як видно, не поспішає пропонувати їх мамі. Двокімнатна квартирка неподалік від Будинку кіно і мрія побачити сина — от і все, що залишилось у колись знаменитої та обожнюваної жінки. Тетяна Самойлова рідко дає інтерв’ю, рідко з’являється на люди. Якось вона сказала страшну фразу: «Я знялась у двадцяти фільмах, а потім зрозуміла, що все пройшло мимо...»

Дозволимо собі заперечити. Багато, але не все. Залишилась в історії кінематографа і в наших серцях вічно юна Вероніка, залишилась прекрасна і загадкова Анна. А в самої Тетяни Євгенівни — спогади, світлі й добрі. Дивна штука — наша пам’ять! Ми забуваємо страждання і біль і пам’ятаємо все хороше. От і Тетяна Самойлова вважає себе щасливою людиною. В одному інтерв’ю вона сказала: «Я вдячна своїм батькам за те, що вони дали мені життя. Я вдячна своїм учителям за їх мудрість, доброту і безкорисливу працю. Я вдячна своїм чоловікам. Адже я сформувалася як жінка і як мати. І я вдячна своїм глядачам. Їх любов до сьогодні гріє мене. Ні, що не кажи, я — щаслива людина».

 

Відгуки читачів