Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Соціальні сироти, або Яке в України майбутнє?

Олена КОНОВАЛОВА

 

Сьогодні не кожна дитина може почути лагідні наспіви матусі перед тим, як заснути… Не кожен має змогу відчути теплі доторки батька... Немає кому відповісти на ніжне побажання доброї ночі… Не одна малеча нині засинає в сльозах… І зараз мова не йде про дітей-сиріт. Наразі це стосується дівчат та хлопчиків, батьки яких живі, здорові й від них не відмовлялися… Мова йде про соціальних сиріт. Про дітей, в яких батьки далеко на чужині заробляють на прожиття й «світле» майбутнє свого чада.


Соціальні сироти, або Яке в України майбутнє?

Олена КОНОВАЛОВА

Спи, маленьке сонечко, спи, моя дитинонько.

Хай тобі насниться білий цвіт акації,

Уві сні ти принца встрінеш у палаці.

Спи, ласкава крихітко, спи, веснянко лагідна,

Спи, яскрава вигадко, спи, солодка ягідко.

Л. Остапенко

Сьогодні не кожна дитина може почути лагідні наспіви матусі перед тим, як заснути… Не кожен має змогу відчути теплі доторки батька... Немає кому відповісти на ніжне побажання доброї ночі… Не одна малеча нині засинає в сльозах… І зараз мова не йде про дітей-сиріт. Наразі це стосується дівчат та хлопчиків, батьки яких живі, здорові й від них не відмовлялися… Мова йде про соціальних сиріт. Про дітей, в яких батьки далеко на чужині заробляють на прожиття й «світле» майбутнє свого чада.

Воля українському народові завжди давалась важко і багатостраждально. Нелегко вона проходить і сьогодні. За час незалежної України за кордон виїхало понад 7 мільйонів жителів держави. Як результат сотні сімей опинились на грані розпаду або вже розпались, сотні дітей живуть без батьківської опіки. В кращому випадку їх виховують бабусі і дідусі, дядьки і тітки, а в гіршому — сусіди чи друзі батьків, яким як правило начхати, чим займається «їхнє» чадо у вільний від школи час.

Сьогодні педагоги в школах зіткнулись з великою проблемою. Адже такі діти не керовані, психологічно не врівноважені та вразливі...

«У нас в школі десятки учнів, у яких або батько, або матір за кордоном,— каже викладач однієї з загальноосвітніх шкіл Івано-Франківська Марія Вербова.— Вони фінансово забезпечені, але гроші не дають дітям впевненості в майбутньому. Так лиш думають їхні батьки, які далеко. В юному віці діти особливо потребують батьківської підтримки. Але часи зараз інакші... і тому багато людей працює за кордоном».

14-річна Жанна проживає в Івано-Франківську з батьком. Торік у дівчинки почались місячні. «У мене ледь не стався припадок. Я не дуже дружу з однокласниками. Більше люблю бути сама. Я не зрозуміла, що трапилось, коли побачила якісь зміни в себе в організмі. Хотіла навіть життя покінчити самогубством...» Мама дівчинки поїхала до Америки чотири роки тому. Додому не приїжджає. «Тато часто приходить з якимись жінками,— каже Жанна.— І додому часто не хочеться йти».

16-річний Микола, батьки якого в Америці, живе з бабусею-пенсіонеркою. Хлопець, який при собі завжди має кругленьку суму грошей, подружився з «крутими» місцевими хуліганами. Ті його підмовили на крадіжку. Як результат хлопець потрапив у відділення міліції. Добре, що всі вчителі вчасно помітили зміну поведінки в хлопчика і «забили на сполох». Під час довірливої розмови Микола зізнався, що йому не вистачає батьків. Зі сльозами на очах юнак повідав, що особливо він сумує за батьком. Ближчим часом батьки не обіцяють Миколі приїхати. Мовляв, заробимо ще грошенят, а може, і Green Card виграємо... Бабуся завжди заклопотана домашнім господарством і піклується лиш про те, чи онук ситий та одягнений. Пішовши на злочин, він хоч якось привернув до себе увагу як до особистості, зізнався Микола.

«З 925 учнів нашої школи у 71 один із батьків або двоє перебувають на заробітках за кордоном,— каже заступник директора з виховної роботи однієї з шкіл міста.— У нас є банк даних таких сімей. Адже ці діти, яких ми охрестили соціальними сиротами, наразі потребують від нас підвищеної уваги, розуміння і навіть батьківської теплоти. Учні й так в школі проводять більшу частину дня. Тому не буде перебільшенням, що за час навчання вони стають нам дітьми. А соціальні сироти... зрозуміло, що тим більше».

12літній Юлі більше щастить. Її батьки в Італії і два рази на рік приїжджають. Вона живе з бабусею, дідусем і хрещеною мамою, яких дуже любить. Юля каже, що окрім того мама їй часто телефонує, вона знає всіх її подруг поіменно, передає відеокасети, вони спілкуються по web-камері в інтернеті. Звичайно, що дуже б хотілось, щоб батьки були поруч, зізналась Юля. Але на Україні в них не було роботи... На запитання, ким зараз працюють батьки, дівчинка відповіла, що мама дивиться за старенькою бабусею, а тато працює в супермаркеті. Зазначу, що жінка має вищу освіту медика, а чоловік — учителя.

«Майже всі заробітчани, їдучи за кордон, планують пробути два-три роки. Проте факти свідчать про інше,— каже начальник служби у справах неповнолітніх Зоя Сливка.— Спочатку люди заробляють на житло, потім на те, щоб там зробити ремонт, згодом на навчання дітей, для них помешкання... І цей процес стає безкінечним».

Після таких розмов, зізнаюсь чесно, на душі гидко і за державу образливо. З’являється безліч запитань, на які неможливо знайти відповіді. Чому наші жінки змушені няньчити чужих дітей, а своїх залишати без уваги? Чому українки доглядають примхливих старців, а своїх рідних батьків залишають помирати наодинці? Чому дипломовані вчителі, медики, інженери виконують в розвинутих країнах некваліфіковану роботу і отримують копійки за мірками країни, де вони перебувають? Звісно, що наші люди здебільшого задоволені такою платою, адже в нас вони взагалі заробляли «хіба що на об’їдки»,— як сказала одна із заробітчан з Італії. За часів Радянського Союзу за кордон тікали «мізки», а зараз це в основному «руки і ноги». Тобто попитом нині користуються робітники на будовах, на плантаціях, в ресторанах, доглядають хворих або займаються домашнім господарством — перуть, прибирають, готують, миють посуд і т. д. Українці сильні духом. Стерпіти можуть все. І терплять, виходячи з положення таким чином.

Те, що діти — це наше майбутнє, відомо всім здавна. Але дуже хочеться, щоб це було не на словах, не на папері, а в кожного в сім’ї, і сім’ї повноцінній. Безперечно, що всім щиро хочеться, щоб майбутнє їхніх дітей було справді кращим. Але думаю — зі мною погодиться більшість,— що ніяка валюта світу не відшкодує жодну сльозину, що її пролила дитина, і ніколи не поверне її дитинства.

P. S. За бажанням викладачів всі імена в статті змінено. Задля морального спокою дітей.

Відгуки читачів