Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Татусі нового типу. Об’єднуйтесь!

Ольга АДАМ

Будь ласка, ще раз зверніть увагу на епіграф до статті. Що ви відчуваєте до того тата, що відмовився пити пиво з другом заради участі (до речі, дуже умовної) у годуванні немовляти разом із жінкою? Ось тут можливі варіанти: подив — «чому він не на роботі?» (на дворі був будній день), повага — свідоме батьківство, неприязнь — не чоловіча то справа, заздрість — мені б такого чоловіка. Ну а чоловічу реакцію на почуте не важко вгадати — таких уважних батьків частіше за все в суспільстві вважають «бабами», «тряпками», «немужиками». Отже, якщо ви відчули повагу і заздалегідь пораділи за долю тієї сім’ї і якщо, навпаки, були неприємно здивовані не чоловічою поведінкою тата, все одно ви не станете заперечувати, що зараз у нашому суспільстві турботливий татусь, що аж занадто цікавиться вихованням своєї дитини — соціально не популярна модель поведінки чоловіка. Можливо, якщо люди не мали б звички звертати уваги на те, що про них говорять оточуючі, можливо, якщо жінки ніколи б не заспокоювали себе приповідками на кшталт «мене з дитиною пов’язує дев’ять місяців життя, а його тільки один сперматозоїд», можливо, якби історія людства розвивалась якимось іншим чином і ніхто ніколи не вживав би словосполучень «сильна стать» та «слабка стать», можливо тоді усе було б інакше. Але якщо усе є так, як є, то необхідно щось змінювати, бо допоки ми будемо наділяти жінку природною властивістю материнського інстинкту, а чоловіка — природною схильністю до полігамії, а як наслідок схвалювати начебто «нормальну» байдужість останнього до сімейних справ, допоки й будуть існувати такі «нормальні» суспільні проблеми, як виховання дітей без батька, насилля в сім’ї. До речі, тим хто стверджує, що гормону батьківського інстинкту не існує, повідомляємо: це відомий усім майбутнім мамам оксітоцин, гормон, що керує родовою активністю та лактацією у жінок. Сучасні вчені довели — якщо в крові у чоловіка його кількість досягає критичної точки — чоловік готовий до батьківства. Саме він змушує чоловіків мріяти про наслідника, шукати для цього «підходящу» жінку і взагалі, як то кажуть, будувати дім, садити дерево, вирощувати сина… Щоправда, це здебільшого трапляється з чоловіками 35–40 років. І здебільшого з тими, на яких не дуже впливало виховання, основним стрижнем якого була вимога міцно засвоїти поняття типу: «Возитися з малими дітьми повинна тільки жінка», «Справжньому чоловікові на кухні не місце» і т. п., і якими не оволодів панічний страх «обабитися» після одруження. Ось вони, тобто переважна більшість сучасних чоловіків, і ведуть усе життя нерівну боротьбу між природними потягами і суспільною мораллю… На щастя, останнім часом усе це дещо змінюється. Вже нікого не дивують татусі, які відправляються у пологовий будинок разом з майбутніми мамами, і зараз, у цей перехідний період між радянською моделлю «відстороненого батьківства» до західної — повної і всебічної участі батька у всіх процесах формування дитини, ми, жінки, також мусимо відігравати свою роль — підтримувати, налаштовувати та схвалювати будь-яку чоловічу ініціативу в цьому напрямі.


Татусі нового типу. Об’єднуйтесь!

Ольга АДАМ

— Ні, Серього, я не можу піти з тобою пити пиво, бо ми зараз годуватимемо...

— ???

— Так, усі разом...

Уривок з випадково почутої телефонної розмови тата, що прогулювався в парку з дружиною і грудною дитиною.

Під час круглого столу з актуальних проблем ґендерної політики в Україні мене вразила фраза з виступу одного з не багатьох чоловіків — учасників цього жіночого заходу:

— Якщо тато сам особисто був присутній під час пологів, якщо він першим узяв свою новонароджену дитину своїми руками і притулив до власних грудей, то я стверджував і буду стверджувати, що цей тато вже ніколи не підніме руку ні на жінку, ні на дітей. Ось вам проста й ефективна профілактика насилля в сім’ї.

Так переконливо, завзято й емоційно (але якось по-чоловічому) говорив Володимир Марценюк, керівник шведсько-української програми «Олег», що відкрила «Тато-школи» вже в шести областях України.

Будь ласка, ще раз зверніть увагу на епіграф до статті. Що ви відчуваєте до того тата, що відмовився пити пиво з другом заради участі (до речі, дуже умовної) у годуванні немовляти разом із жінкою? Ось тут можливі варіанти: подив — «чому він не на роботі?» (на дворі був будній день), повага — свідоме батьківство, неприязнь — не чоловіча то справа, заздрість — мені б такого чоловіка. Ну а чоловічу реакцію на почуте не важко вгадати — таких уважних батьків частіше за все в суспільстві вважають «бабами», «тряпками», «немужиками». Отже, якщо ви відчули повагу і заздалегідь пораділи за долю тієї сім’ї і якщо, навпаки, були неприємно здивовані не чоловічою поведінкою тата, все одно ви не станете заперечувати, що зараз у нашому суспільстві турботливий татусь, що аж занадто цікавиться вихованням своєї дитини — соціально не популярна модель поведінки чоловіка. Можливо, якщо люди не мали б звички звертати уваги на те, що про них говорять оточуючі, можливо, якщо жінки ніколи б не заспокоювали себе приповідками на кшталт «мене з дитиною пов’язує дев’ять місяців життя, а його тільки один сперматозоїд», можливо, якби історія людства розвивалась якимось іншим чином і ніхто ніколи не вживав би словосполучень «сильна стать» та «слабка стать», можливо тоді усе було б інакше. Але якщо усе є так, як є, то необхідно щось змінювати, бо допоки ми будемо наділяти жінку природною властивістю материнського інстинкту, а чоловіка — природною схильністю до полігамії, а як наслідок схвалювати начебто «нормальну» байдужість останнього до сімейних справ, допоки й будуть існувати такі «нормальні» суспільні проблеми, як виховання дітей без батька, насилля в сім’ї. До речі, тим хто стверджує, що гормону батьківського інстинкту не існує, повідомляємо: це відомий усім майбутнім мамам оксітоцин, гормон, що керує родовою активністю та лактацією у жінок. Сучасні вчені довели — якщо в крові у чоловіка його кількість досягає критичної точки — чоловік готовий до батьківства. Саме він змушує чоловіків мріяти про наслідника, шукати для цього «підходящу» жінку і взагалі, як то кажуть, будувати дім, садити дерево, вирощувати сина… Щоправда, це здебільшого трапляється з чоловіками 35–40 років. І здебільшого з тими, на яких не дуже впливало виховання, основним стрижнем якого була вимога міцно засвоїти поняття типу: «Возитися з малими дітьми повинна тільки жінка», «Справжньому чоловікові на кухні не місце» і т. п., і якими не оволодів панічний страх «обабитися» після одруження. Ось вони, тобто переважна більшість сучасних чоловіків, і ведуть усе життя нерівну боротьбу між природними потягами і суспільною мораллю… На щастя, останнім часом усе це дещо змінюється. Вже нікого не дивують татусі, які відправляються у пологовий будинок разом з майбутніми мамами, і зараз, у цей перехідний період між радянською моделлю «відстороненого батьківства» до західної — повної і всебічної участі батька у всіх процесах формування дитини, ми, жінки, також мусимо відігравати свою роль — підтримувати, налаштовувати та схвалювати будь-яку чоловічу ініціативу в цьому напрямі.

У Вінницький, Тернопільський, Кіровоградський, Полтавській, Харківській областях та в Києві при жіночих консультаціях або при школах завдяки українсько-шведському проекту «Олег», яким керує Володимир Марценюк з Вінниці, відкрились «Тато-школи». Зміна ролі чоловіка в сім’ї і суспільстві стала своєрідною метою усього його життя. Він розповів нам, що окрім школи в проекті працюють вже і «Кризові центри для чоловіків», цілодобова служба термінової допомоги «Mensos» (тільки у Вінниці), тренінгові курси, інформаційні компанії та допомога у створенні тато-шкіл і кризових центрів у країнах пострадянської території. Тобто існує вже ціла організація з назвою «Міжнародна чоловіча ґендерна мережа», кількість країн-учасників у якій увесь час поповнюється. Такого розмаху проект набув усього за три роки. Не важко зробити висновок про те, що ця справа є дуже актуальною для сучасного чоловіцтва, що чоловіки справді і самі прагнуть змін не тільки у своєму житті, а й взагалі у ставленні суспільства до батьківства. Але що ж вивчають вони у своїх «Тато-школах»?

В. М. Будемо говорити просто. «Тато-школи» — це курси підготовки батьків-чоловіків. В основному, звичайно, наші учні — це одружені чоловіки, які готуються стати татами, але є й такі, що вирішили накопичити досвід на майбутнє. Бувають і багатодітні тата, які зацікавились інформацією про дітей, дуже жалкуючи за тим, що не мали змоги відвідувати такі школи під час появи первістка.

Курс, який складається з шести уроків, включає в себе три напрями — медичний, ґендерний та правово-юридичний. Там же даються ази з побутових знань, первісні кулінарні вміння, навички догляду за малою дитиною, поради з ведення бюджету сім’ї. У медичні знання включено інформацію про те, що відбувається з жінкою до пологів, що під час пологів та після них. Приблизно 95 % наших «учнів» потім беруть участь у пологах разом з жінкою. Дуже важливо, щоб вони не були просто спостерігачами або, що ще гірше, почали заважати, втрачати свідомість і т. ін. Ось ми насамперед і готуємо їх до всього, що там може статися.

А чи траплялися випадки, що ваші учні починали ставати на заваді, чи якось погано себе поводили?

Ні, ні одного. Ні разу такого, дякувати богові, не трапилося.

«Тато школи» існують і в районних центрах?

Так. В деяких регіонах в районних центрах і навіть у містах, де п’ять тисяч населення і менше. В Кіровоградській області, наприклад, це місто Доброзвичківка, або в Полтавській області це місто Зичків і так далі. Тобто ми намагаємося ламати цю стіну ґендерних стереотипів, і це вже дає свої певні результати. Інколи нас запрошують проводити цей спецкурс і в школи для хлопчиків-старшокласників. Треба сказати, це набагато простіше, тому що діти все-таки більш сприйнятливі до усього нового. У школи нас, до речі, дуже охоче продовжують запрошувати і запрошувати.

А у Вас самого є дитина і чи були Ви особисто присутні під час її народження?

Є. В мене дівчинка, десять років. Під час її народження я присутній не був, бо десять років тому я ще не пройшов цих курсів, але я був учасником трьох «чужих» пологів. Моя дружина до речі, лікар, і з точки зору охорони здоров’я вона вважає нашу діяльність позитивною, необхідною та прогресивною. Тому я їй дуже вдячний, що вона не просто з терпимістю ставиться до моїх частих відряджень, а з великим розумінням, вона просто моя помічниця і дорадник у всьому. Вона активна учасниця нашого проекту і допомагає у всьому мені там, де це необхідно.

А донька?

Не так давно вона сказала дуже цікаву річ. Прийшла до мене і говорить: «Тато, я напевно ніколи не вийду заміж». «Чому?» — запитав я. «А я ніколи не знайду такого як ти».

А чи доводилось вмовляти чоловіків зібратись на курси?

Так, звичайно, на перших порах було дуже важко збирати групи, чоловічий менталітет і нерозуміння того, куди і для чого їх збирають,— це грало свою роль, але ми пішли на хитрість. Ми пропагували ці школи, спочатку роблячи наголос на моментах фінансових і правових. Говорили, що на курсах ми будемо навчати складати сімейний бюджет, краще вирішувати побутові питання і т. ін. А потім, коли вони приходили до нас, вже ніхто не відмовлявся навчатись.

А які найтиповіші стереотипи чи омани існують у наших чоловіків?

Основна помилкова думка майже всіх чоловіків — це, як не дивно, переконання у тому, що після участі у пологах у чоловіка пропаде сексуальний потяг, він стане імпотентом. А його дуже просто розбити: якщо б це було правда, то не було б чоловіків-гінекологів.

А що, на Вашу думку, заважає чоловікам України брати участь у вихованні дітей?

Я переконаний, це стереотипи. Суспільні уявлення про чоловічість. Вони не знають дороги на кухню не тому, що вони не хочуть знати, а тому, що вони бояться перетворитися на чоловіків у спідниці. Дуже часто заважає важкий економічний стан сім’ї, коли чоловік дійсно майже весь час повинен проводити у пошуках хліба насущного. Погане виховання в у своїй первинній сім’ї теж має своє значення. Для тих, хто бажає зробити перший крок до змін, хочу порадити, що спочатку треба визнати перед самим собою, що в тебе за стереотипи і що вони тобі заважають бути щасливим татом, відчувати усю повноту та радість від сімейного життя, отримувати насолоду від хвилин, що проведені з дитиною. Гадаю, що схильність до самоаналізу і критичне ставлення до себе притаманні кожному нормальному мужчині, ось вони і допоможуть.

Отже, щорічно в «Тато-школах» України проходить первинну тато-підготовку та позбавляється від стереотипів понад 600 чоловіків. На математично-ідеалістичне запитання про те, скільки років потрібно, щоб хоча б половина українських чоловіків зламала свої переконання і повернулася обличчям до сім’ї, Володимир спочатку переконливо визначив цю кількість дуже не схожими на цифру словами «все життя», а потім вдався до підрахунків і вийшло приблизно п’ять років. А найголовнішим, що необхідно вміти сучасному чоловікові, він вважає перш за все вміння любити.

 

Відгуки читачів