Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Татусі нового типу. Об’єднуйтесь!

Ольга АДАМ

Будь ласка, ще раз зверніть увагу на епіграф до статті. Що ви відчуваєте до того тата, що відмовився пити пиво з другом заради участі (до речі, дуже умовної) у годуванні немовляти разом із жінкою? Ось тут можливі варіанти: подив — «чому він не на роботі?» (на дворі був будній день), повага — свідоме батьківство, неприязнь — не чоловіча то справа, заздрість — мені б такого чоловіка. Ну а чоловічу реакцію на почуте не важко вгадати — таких уважних батьків частіше за все в суспільстві вважають «бабами», «тряпками», «немужиками». Отже, якщо ви відчули повагу і заздалегідь пораділи за долю тієї сім’ї і якщо, навпаки, були неприємно здивовані не чоловічою поведінкою тата, все одно ви не станете заперечувати, що зараз у нашому суспільстві турботливий татусь, що аж занадто цікавиться вихованням своєї дитини — соціально не популярна модель поведінки чоловіка. Можливо, якщо люди не мали б звички звертати уваги на те, що про них говорять оточуючі, можливо, якщо жінки ніколи б не заспокоювали себе приповідками на кшталт «мене з дитиною пов’язує дев’ять місяців життя, а його тільки один сперматозоїд», можливо, якби історія людства розвивалась якимось іншим чином і ніхто ніколи не вживав би словосполучень «сильна стать» та «слабка стать», можливо тоді усе було б інакше. Але якщо усе є так, як є, то необхідно щось змінювати, бо допоки ми будемо наділяти жінку природною властивістю материнського інстинкту, а чоловіка — природною схильністю до полігамії, а як наслідок схвалювати начебто «нормальну» байдужість останнього до сімейних справ, допоки й будуть існувати такі «нормальні» суспільні проблеми, як виховання дітей без батька, насилля в сім’ї. До речі, тим хто стверджує, що гормону батьківського інстинкту не існує, повідомляємо: це відомий усім майбутнім мамам оксітоцин, гормон, що керує родовою активністю та лактацією у жінок. Сучасні вчені довели — якщо в крові у чоловіка його кількість досягає критичної точки — чоловік готовий до батьківства. Саме він змушує чоловіків мріяти про наслідника, шукати для цього «підходящу» жінку і взагалі, як то кажуть, будувати дім, садити дерево, вирощувати сина… Щоправда, це здебільшого трапляється з чоловіками 35–40 років. І здебільшого з тими, на яких не дуже впливало виховання, основним стрижнем якого була вимога міцно засвоїти поняття типу: «Возитися з малими дітьми повинна тільки жінка», «Справжньому чоловікові на кухні не місце» і т. п., і якими не оволодів панічний страх «обабитися» після одруження. Ось вони, тобто переважна більшість сучасних чоловіків, і ведуть усе життя нерівну боротьбу між природними потягами і суспільною мораллю… На щастя, останнім часом усе це дещо змінюється. Вже нікого не дивують татусі, які відправляються у пологовий будинок разом з майбутніми мамами, і зараз, у цей перехідний період між радянською моделлю «відстороненого батьківства» до західної — повної і всебічної участі батька у всіх процесах формування дитини, ми, жінки, також мусимо відігравати свою роль — підтримувати, налаштовувати та схвалювати будь-яку чоловічу ініціативу в цьому напрямі.


Татусі нового типу. Об’єднуйтесь!

Ольга АДАМ

— Ні, Серього, я не можу піти з тобою пити пиво, бо ми зараз годуватимемо...

— ???

— Так, усі разом...

Уривок з випадково почутої телефонної розмови тата, що прогулювався в парку з дружиною і грудною дитиною.

Під час круглого столу з актуальних проблем ґендерної політики в Україні мене вразила фраза з виступу одного з не багатьох чоловіків — учасників цього жіночого заходу:

— Якщо тато сам особисто був присутній під час пологів, якщо він першим узяв свою новонароджену дитину своїми руками і притулив до власних грудей, то я стверджував і буду стверджувати, що цей тато вже ніколи не підніме руку ні на жінку, ні на дітей. Ось вам проста й ефективна профілактика насилля в сім’ї.

Так переконливо, завзято й емоційно (але якось по-чоловічому) говорив Володимир Марценюк, керівник шведсько-української програми «Олег», що відкрила «Тато-школи» вже в шести областях України.

Будь ласка, ще раз зверніть увагу на епіграф до статті. Що ви відчуваєте до того тата, що відмовився пити пиво з другом заради участі (до речі, дуже умовної) у годуванні немовляти разом із жінкою? Ось тут можливі варіанти: подив — «чому він не на роботі?» (на дворі був будній день), повага — свідоме батьківство, неприязнь — не чоловіча то справа, заздрість — мені б такого чоловіка. Ну а чоловічу реакцію на почуте не важко вгадати — таких уважних батьків частіше за все в суспільстві вважають «бабами», «тряпками», «немужиками». Отже, якщо ви відчули повагу і заздалегідь пораділи за долю тієї сім’ї і якщо, навпаки, були неприємно здивовані не чоловічою поведінкою тата, все одно ви не станете заперечувати, що зараз у нашому суспільстві турботливий татусь, що аж занадто цікавиться вихованням своєї дитини — соціально не популярна модель поведінки чоловіка. Можливо, якщо люди не мали б звички звертати уваги на те, що про них говорять оточуючі, можливо, якщо жінки ніколи б не заспокоювали себе приповідками на кшталт «мене з дитиною пов’язує дев’ять місяців життя, а його тільки один сперматозоїд», можливо, якби історія людства розвивалась якимось іншим чином і ніхто ніколи не вживав би словосполучень «сильна стать» та «слабка стать», можливо тоді усе було б інакше. Але якщо усе є так, як є, то необхідно щось змінювати, бо допоки ми будемо наділяти жінку природною властивістю материнського інстинкту, а чоловіка — природною схильністю до полігамії, а як наслідок схвалювати начебто «нормальну» байдужість останнього до сімейних справ, допоки й будуть існувати такі «нормальні» суспільні проблеми, як виховання дітей без батька, насилля в сім’ї. До речі, тим хто стверджує, що гормону батьківського інстинкту не існує, повідомляємо: це відомий усім майбутнім мамам оксітоцин, гормон, що керує родовою активністю та лактацією у жінок. Сучасні вчені довели — якщо в крові у чоловіка його кількість досягає критичної точки — чоловік готовий до батьківства. Саме він змушує чоловіків мріяти про наслідника, шукати для цього «підходящу» жінку і взагалі, як то кажуть, будувати дім, садити дерево, вирощувати сина… Щоправда, це здебільшого трапляється з чоловіками 35–40 років. І здебільшого з тими, на яких не дуже впливало виховання, основним стрижнем якого була вимога міцно засвоїти поняття типу: «Возитися з малими дітьми повинна тільки жінка», «Справжньому чоловікові на кухні не місце» і т. п., і якими не оволодів панічний страх «обабитися» після одруження. Ось вони, тобто переважна більшість сучасних чоловіків, і ведуть усе життя нерівну боротьбу між природними потягами і суспільною мораллю… На щастя, останнім часом усе це дещо змінюється. Вже нікого не дивують татусі, які відправляються у пологовий будинок разом з майбутніми мамами, і зараз, у цей перехідний період між радянською моделлю «відстороненого батьківства» до західної — повної і всебічної участі батька у всіх процесах формування дитини, ми, жінки, також мусимо відігравати свою роль — підтримувати, налаштовувати та схвалювати будь-яку чоловічу ініціативу в цьому напрямі.

У Вінницький, Тернопільський, Кіровоградський, Полтавській, Харківській областях та в Києві при жіночих консультаціях або при школах завдяки українсько-шведському проекту «Олег», яким керує Володимир Марценюк з Вінниці, відкрились «Тато-школи». Зміна ролі чоловіка в сім’ї і суспільстві стала своєрідною метою усього його життя. Він розповів нам, що окрім школи в проекті працюють вже і «Кризові центри для чоловіків», цілодобова служба термінової допомоги «Mensos» (тільки у Вінниці), тренінгові курси, інформаційні компанії та допомога у створенні тато-шкіл і кризових центрів у країнах пострадянської території. Тобто існує вже ціла організація з назвою «Міжнародна чоловіча ґендерна мережа», кількість країн-учасників у якій увесь час поповнюється. Такого розмаху проект набув усього за три роки. Не важко зробити висновок про те, що ця справа є дуже актуальною для сучасного чоловіцтва, що чоловіки справді і самі прагнуть змін не тільки у своєму житті, а й взагалі у ставленні суспільства до батьківства. Але що ж вивчають вони у своїх «Тато-школах»?

В. М. Будемо говорити просто. «Тато-школи» — це курси підготовки батьків-чоловіків. В основному, звичайно, наші учні — це одружені чоловіки, які готуються стати татами, але є й такі, що вирішили накопичити досвід на майбутнє. Бувають і багатодітні тата, які зацікавились інформацією про дітей, дуже жалкуючи за тим, що не мали змоги відвідувати такі школи під час появи первістка.

Курс, який складається з шести уроків, включає в себе три напрями — медичний, ґендерний та правово-юридичний. Там же даються ази з побутових знань, первісні кулінарні вміння, навички догляду за малою дитиною, поради з ведення бюджету сім’ї. У медичні знання включено інформацію про те, що відбувається з жінкою до пологів, що під час пологів та після них. Приблизно 95 % наших «учнів» потім беруть участь у пологах разом з жінкою. Дуже важливо, щоб вони не були просто спостерігачами або, що ще гірше, почали заважати, втрачати свідомість і т. ін. Ось ми насамперед і готуємо їх до всього, що там може статися.

А чи траплялися випадки, що ваші учні починали ставати на заваді, чи якось погано себе поводили?

Ні, ні одного. Ні разу такого, дякувати богові, не трапилося.

«Тато школи» існують і в районних центрах?

Так. В деяких регіонах в районних центрах і навіть у містах, де п’ять тисяч населення і менше. В Кіровоградській області, наприклад, це місто Доброзвичківка, або в Полтавській області це місто Зичків і так далі. Тобто ми намагаємося ламати цю стіну ґендерних стереотипів, і це вже дає свої певні результати. Інколи нас запрошують проводити цей спецкурс і в школи для хлопчиків-старшокласників. Треба сказати, це набагато простіше, тому що діти все-таки більш сприйнятливі до усього нового. У школи нас, до речі, дуже охоче продовжують запрошувати і запрошувати.

А у Вас самого є дитина і чи були Ви особисто присутні під час її народження?

Є. В мене дівчинка, десять років. Під час її народження я присутній не був, бо десять років тому я ще не пройшов цих курсів, але я був учасником трьох «чужих» пологів. Моя дружина до речі, лікар, і з точки зору охорони здоров’я вона вважає нашу діяльність позитивною, необхідною та прогресивною. Тому я їй дуже вдячний, що вона не просто з терпимістю ставиться до моїх частих відряджень, а з великим розумінням, вона просто моя помічниця і дорадник у всьому. Вона активна учасниця нашого проекту і допомагає у всьому мені там, де це необхідно.

А донька?

Не так давно вона сказала дуже цікаву річ. Прийшла до мене і говорить: «Тато, я напевно ніколи не вийду заміж». «Чому?» — запитав я. «А я ніколи не знайду такого як ти».

А чи доводилось вмовляти чоловіків зібратись на курси?

Так, звичайно, на перших порах було дуже важко збирати групи, чоловічий менталітет і нерозуміння того, куди і для чого їх збирають,— це грало свою роль, але ми пішли на хитрість. Ми пропагували ці школи, спочатку роблячи наголос на моментах фінансових і правових. Говорили, що на курсах ми будемо навчати складати сімейний бюджет, краще вирішувати побутові питання і т. ін. А потім, коли вони приходили до нас, вже ніхто не відмовлявся навчатись.

А які найтиповіші стереотипи чи омани існують у наших чоловіків?

Основна помилкова думка майже всіх чоловіків — це, як не дивно, переконання у тому, що після участі у пологах у чоловіка пропаде сексуальний потяг, він стане імпотентом. А його дуже просто розбити: якщо б це було правда, то не було б чоловіків-гінекологів.

А що, на Вашу думку, заважає чоловікам України брати участь у вихованні дітей?

Я переконаний, це стереотипи. Суспільні уявлення про чоловічість. Вони не знають дороги на кухню не тому, що вони не хочуть знати, а тому, що вони бояться перетворитися на чоловіків у спідниці. Дуже часто заважає важкий економічний стан сім’ї, коли чоловік дійсно майже весь час повинен проводити у пошуках хліба насущного. Погане виховання в у своїй первинній сім’ї теж має своє значення. Для тих, хто бажає зробити перший крок до змін, хочу порадити, що спочатку треба визнати перед самим собою, що в тебе за стереотипи і що вони тобі заважають бути щасливим татом, відчувати усю повноту та радість від сімейного життя, отримувати насолоду від хвилин, що проведені з дитиною. Гадаю, що схильність до самоаналізу і критичне ставлення до себе притаманні кожному нормальному мужчині, ось вони і допоможуть.

Отже, щорічно в «Тато-школах» України проходить первинну тато-підготовку та позбавляється від стереотипів понад 600 чоловіків. На математично-ідеалістичне запитання про те, скільки років потрібно, щоб хоча б половина українських чоловіків зламала свої переконання і повернулася обличчям до сім’ї, Володимир спочатку переконливо визначив цю кількість дуже не схожими на цифру словами «все життя», а потім вдався до підрахунків і вийшло приблизно п’ять років. А найголовнішим, що необхідно вміти сучасному чоловікові, він вважає перш за все вміння любити.

 

Відгуки читачів