Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Великий учений і великий письменник - учитель і учень

Наталя ШУБЕНКО

Володимира Галактіоновича Короленка сьогодні в Україні оголосили російським письменником і навіть виключили його твори зі шкільних програм. Ніби не народився Короленко в Україні, не прожив тут майже 40 років, не присвятив нашій чудовій батьківщині численних творів і добрих справ і не помер тут же, в Україні. Утім, суспільні, громадські, педагогічні концепції не мають національності. Короленко стверджував: пишатися слід не тим, що ти українець, чи росіянин, чи єврей або француз, а тим, що ти чесна й порядна людина. І якщо це дійсно так, то Короленко було чим пишатися. За своє життя не вчинив жодного аморального вчинку... Фантастика, скаже ви? Зовсім ні, просто велика рідкість. Зазвичай минає не один десяток років, поки наступні покоління «доростуть» до морального й інтелектуального рівня подібної особистості та зможуть використовувати її спадок на своє благо.


Великий учений і великий письменник - учитель і учень

Наталя ШУБЕНКО

Володимира Галактіоновича Короленка сьогодні в Україні оголосили російським письменником і навіть виключили його твори зі шкільних програм. Ніби не народився Короленко в Україні, не прожив тут майже 40 років, не присвятив нашій чудовій батьківщині численних творів і добрих справ і не помер тут же, в Україні. Утім, суспільні, громадські, педагогічні концепції не мають національності. Короленко стверджував: пишатися слід не тим, що ти українець, чи росіянин, чи єврей або француз, а тим, що ти чесна й порядна людина. І якщо це дійсно так, то Короленко було чим пишатися. За своє життя не вчинив жодного аморального вчинку... Фантастика, скаже ви? Зовсім ні, просто велика рідкість. Зазвичай минає не один десяток років, поки наступні покоління «доростуть» до морального й інтелектуального рівня подібної особистості та зможуть використовувати її спадок на своє благо.

Володимир Галактіонович Короленко

Однак давайте по порядку. Адже Володимир Галактіонович Короленко став такою особистістю зовсім не «за змахом чарівної палички». Просто вчителі гарні були. А точніше, вчитель.

Імена Володимира Короленка та Климента Тімирязєва пов’язують нечасто. Занадто віддалені сфери їх діяльності: письменник, публіцист, громадський діяч Короленко і видатний учений, ботанік-фізіолог Тімирязєв. Однак їх долі перетнулися в той критичний момент, коли людина раз і назавжди вирішує, на який бік барикади їй стати.

Частина 1. Климент Тімирязєв

Він народився в Петербурзі в 1843 році. Його батько, Аркадій Семенович, за своїми поглядами був республіканцем і вирізнявся революційними настроями. Ось один характерний родинний переказ: у Аркадія Семеновича спитали: «Яку кар’єру ви готуєте своїм синам?» (А їх було четверо.) Відповідь була незвичайною для людини, що обіймала високу посаду в самодержавній Росії: «Яку кар’єру? А от яку: зшию я п’ять синіх блуз, як у французьких робочих, куплю п’ять рушниць, і підемо разом — на Зимовий палац». Зрозуміло, що подібне вільнодумство в Росії ХІХ століття не могло залишитись без наслідків. Так і сталося: в Аркадія Тімирязєва з’явилися величезні неприємності на службі, але зате його син назавжди засвоїв, що не варто соромитися своїх поглядів. Свій внесок у виховання майбутнього генія науки зробила й мати: саме їй Климент Аркадійович зобов’язаний знанням європейських мов. До речі, англійською та французькою він володів досконало і це згодом допомогло, коли «політично неблагонадійний» батько вимушений був залишити службу. Ще юнаком Климент почав працювати перекладачем і референтом.

А от навчався він удома, щасливо уникнувши всіх «приваб» школи миколаївського часу. У здоровій, бадьорій, життєрадісній атмосфері, що панувала в його родині, і сформувалася надзвичайна натура, в якій інтерес до природи поєднувався з інтересом до політики. А ще — тут він одержав «зарядку» своєї невичерпної енергії та навчився з багатьох варіантів приймати одне-єдине правильне рішення. Він ще не знав, що йому судилося пережити кілька історичних епох — від царювання Миколи І до Жовтневої революції, але за будь-яких обставин він зберігав особливе, тімирязівське обличчя.

K. А . Тімирязєв

До моменту закінчення університету Тімирязєв уже цілком сформувався як особистість. Він побував за кордоном, де ознайомився не лише із сучасними досягненнями природничих наук, але і з педагогічними методами найкращих професорів Заходу. Настав час спробувати себе не на випадкових тимчасових роботах, а у великій, справжній справі — в педагогіці. Восени 1870 року молодий Тімирязєв починає викладати ботаніку в Петровській сільськогосподарській академії.

Частина 2 Володимир Короленко

Чимось дитинство Короленка було схоже на дитинство його майбутнього вчителя, хоча народився він не в столиці, а у провінційному Житомирі. Батько був наполовину росіянином, наполовину українцем, мати — полька. Тож не дивно, що в сім’ї вільно спілкувалися трьома мовами. Але, незважаючи на те що з 18річного віку Короленко був відірваний від України й основною мовою спілкування стала російська, ні української, ні польської він ніколи не забував. Цьому є чимало свідчень у його творах.

Так само, як і батько Тімирязєва, батько Короленка був чиновником, так само виокремлювався своєю кришталевою чесністю, так само його вважали дивною і навіть небезпечною людиною. Так само одного сумного дня сім’я залишилась без коштів. З причини більш трагічної, ніж втрата служби: в 1868 році Галактіон Короленко помер.

У цей час Володимир навчався в Житомирській гімназії. Незважаючи на матеріальні проблеми, пов’язані з втратою годувальника, він закінчив гімназію та наважився на сміливий у його становищі крок — їхати до Петербурга, навчатися далі. В 1874 році Володимир Короленко поступив до Петровської академії. Його увагу відразу ж привернув молодий професор ботаніки Тімирязєв. Спочатку просто тому, що на його лекціях завжди було цікаво. У книзі «Історія мого сучасника» Короленко наводить портрет свого вчителя: «Високий, худорлявий блондин із чудовими великими очима, рухливий і знервований, — він якось по-своєму витончений у всьому... Говорив він спочатку не дуже гарно, подеколи тягнув і заїкався. Але коли його охоплювало натхнення, всі недоліки мови зникали й він цілковито одолівав аудиторією... У Тимирязєва були особливі симпатичні нитки, що з’єднували його зі студентами. Ми відчували, що питання, які турбують нас, цікавили і його». А потім — події почали розгортатися цілком несподівано і професор розкрився із зовсім іншого боку.

В. Г. Короленко

Частина 3. Його величність випадок

Улюбленець студентів, яскравий учений і талановитий педагог, К. А. Тимирязєв був, однак, не до душі керівникам академії. Його критичні щодо влади настрої здавалися боягузливим професорам справжньою крамолою. Й одного разу мовчазна неприязнь переросла у справжнє протистояння.

Це сталося в 1876 році. Студенти академії подавали на ім’я директора заяву, в якій висловили «крамольну думку» про те, що академія перетворюється на відділення жандармського управління, а представники академічної адміністрації — на його слухняних агентів. Заява була написана Володимиром Короленком, і його підпис стояв на ній першим. Що тут почалося! Трійку заводіїв на чолі із Короленком заарештували та виключили з числа студентів. І тут з’ясувалося, що у професора Тімирязєва щодо цього, виявляється, є особлива думка. З цією думкою він і виступив проти решти членів ради. Врятувати «крамольних студентів» йому не вдалося, а от відносини з адміністрацією неймовірно ускладнилися. Почалися доноси та репресії. В 1893 році, щоб одним ударом розрубати вузол, «за височайшим повелінням» академію закрили, а професорсько-викладацький склад розпустили. Щоправда, наступного року академія, під новою назвою — сільськогосподарський інститут — знову почала працювати. Але товариш «непокірного студентства», один із найкращих представників справжньої науки, професор Тімирязєв був залишений «поза штатом». Із цього навчального закладу його усунули назавжди. Короленко ж, незважаючи на заступництво свого професора, був виключений відразу ж після сумнозвісних подій і засланий у Вологодську губернію під нагляд поліції. Згодом його неодноразово заарештовували, відправляючи то на заслання, а то й у справжню тюрму. Причина тривіальна: Короленко завжди говорив те, що думав, — цей тімирязєвський урок він засвоїв на все життя. Ось деякі епізоди, що характеризують його життєве кредо. У 1881 році він відмовився дати присягу на вірність царю Олександру ІІІ, тому що це суперечило його переконанням. У 1902 році він зняв із себе звання академіка, тому що Імператорська академія наук відмовила в членстві Максиму Горькому. В 1905 році в Полтаві відкрито обвинуватив статського радника Філонова, який переслідував невинних людей, у відсутності совісті та професійної чесності. Він боровся проти царського режиму, а наприкінці свого життя не прийняв і Жовтневої революції. Програму комуністів він вважав помилковою та нездійсненною, як спробу ввести соціалізм без свободи. Короленко захищав свободу слова, свободу преси, свято вірив у провідну роль інтелігенції в суспільному прогресі та проголошував толерантне ставлення до віри. Зрозуміло, що за такі погляди більшовики «по голівці не гладили». Його не посміли ув’язнити в перші післяреволюційні роки, але можна сміливо стверджувати, що він просто не дожив до своєї чергової, цього разу радянської тюрми: Короленко помер у 1920 році. У 1917–1918 роках він урятував життя десятків людей. Уже хворий, щоденно, як на роботу, йшов до каральних органів, щоб заступитися за чергову невинно засуджену людину. НК уже приглядався до нього, почалися арешти в його родині — чекісти забрали чоловіка його молодшої дочки. Все своє життя Короленко був невгодний владі: спочатку царській, потім більшовицькій.

Останні 15 років він прожив у Полтаві. В цьому місті його знали всі, навіть ті, хто не прочитав жодного його рядка, навіть неписьменні. Коли він хворів, візники по черзі чергували біля його будинку, щоб у будь-який момент їхати до аптеки за ліками. А одного разу городяни, дізнавшись, що Короленко, щоб урятувати свою сім’ю від голоду, обміняв на продукти шкіряний портфель, викупили його та підкинули письменнику. Ось так сильно його любили. Не дивно, адже його серце боліло за всіх і люди не могли не відчувати цього.

Частина 4. Останні листи

Але що ж Тімирязєв? Чи з’являвся він у житті Володимира Галактіоновича після тих бурхливих подій, що раз і назавжди визначили життєвий шлях письменника? На жаль, учитель і учень не мали можливості бачитись і листуватися, адже майже все життя політично неблагонадійного Короленка минуло у засланнях і під ретельним наглядом поліції. Лише раз вони обмінялися листами.

У 1913 році, коли Короленку виповнилося 60, він отримав багато вітань, настільки багато, що не встигав усе читати. І от серед різноманітних послань, захоплених і критичних, дружніх і офіційних, Володимир Галактіонович знайшов листа, якого чекав майже 40 років. Від учителя. Від Тімирязєва. Відповідь Короленка, що увійшла до його книги «Історія мого сучасника», ми не можемо не процитувати. Адже це — своєрідний гімн праці й авторитету вчителя: «Из тех годов, когда судьба свела нас, учителя и ученика, в Петровской академии, я вынес воспоминание о Вас как один из самых дорогих и светлых образов моей юности. Мне в моей жизни так часто хотелось сказать Вам, как мы, Ваши питомцы, любили и уважали Вас, и в то время, когда Вы с нами спорили, и тогда, когда Вы учили нас любить разум, как святыню, и тогда, когда до нас доносился из комнаты, где заседал совет, Ваш звонкий, независимый и честный голос. Поверьте глубокой искренности этих строк. Ваш привет светит для меня особенным светом. Для меня Вы и теперь учитель в лучшем смысле слова».

Відгуки читачів