Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Чи потрібні Україні єгипетські піраміди?

Ольга АДАМ

Знаєте ці неквапливі недільні розмови… Впевнена, вони все одно відбуваються майже в кожній родині, і нічого дивного або героїчного в них, чесно кажучи, нема. Різняться тільки учасники розмов та їх предмети. В одній родині це онук і бабуся, один слухає роззявивши рота, а друга захоплено згадує минуле; в іншій це тато і донька, одна звіряється своїми планами тільки йому, а другий, примружившись добрими «ленінськими» зморшками біля очей, задоволено смакує чаєм з домашнім пирогом та подумки підраховує, скільки доньчини плани коштуватимуть. Буває, збирається і геть уся родина і щось обговорює: один з них вирішує покинути роботу, рідне місто або навіть рідну країну. Не занадто сумно та й не дуже радісно. Необхідність. Буває й так. Але кожна родина, на кожній кухні, під кожним абажуром, біля кожного віконечка — громадяни нашої країни… А ми з сином на нашій кухні зі своїм діалогом чомусь зайшли так далеко, що перейнялися проблемами всієї країни, але це, власне, було наслідком його запитання. Отже, діалог.


Чи потрібні Україні єгипетські піраміди?

Ольга АДАМ

Діалог із сином

Крошка сын к отцу пришел и спросила кроха…

В. Маяковский

— Мамо, а якщо б у нас в Україні були єгипетські піраміди, то ми були б багатою країною?

Із цим запитанням застало мене моє чадо на кухні, за заспокійливо-творчим заняттям: готуванням якоїсь чергової недільної вечері. Я чомусь так і присіла, одразу забувши, чим займалася… Вечеря не була терміновою справою, і я вирішила поговорити з ним за чаєм «під м’яким світлом абажура» (зовсім як в статті чудової дівчинки Лідочки Калініної «Віртуальна мама»). Тільки там пропонувалось вислухати свою власну дитину, а тут вийшло зовсім навпаки. Коли все скінчилось і хлопець витирав з очей несподівані для мене сльози, я зрозуміла — те, що відбувалось, і було тим самим «виховним процесом». Не встигла я оговтатись, він підвівся, і сказав: «Напиши про це для всіх».

Знаєте ці неквапливі недільні розмови… Впевнена, вони все одно відбуваються майже в кожній родині, і нічого дивного або героїчного в них, чесно кажучи, нема. Різняться тільки учасники розмов та їх предмети. В одній родині це онук і бабуся, один слухає роззявивши рота, а друга захоплено згадує минуле; в іншій це тато і донька, одна звіряється своїми планами тільки йому, а другий, примружившись добрими «ленінськими» зморшками біля очей, задоволено смакує чаєм з домашнім пирогом та подумки підраховує, скільки доньчини плани коштуватимуть. Буває, збирається і геть уся родина і щось обговорює: один з них вирішує покинути роботу, рідне місто або навіть рідну країну. Не занадто сумно та й не дуже радісно. Необхідність. Буває й так. Але кожна родина, на кожній кухні, під кожним абажуром, біля кожного віконечка — громадяни нашої країни… А ми з сином на нашій кухні зі своїм діалогом чомусь зайшли так далеко, що перейнялися проблемами всієї країни, але це, власне, було наслідком його запитання. Отже, діалог.

  Розумієш, синку, у нас є і свої «піраміди».

  Які?

   Їх багато. Карпати і Крим, Києво-Печерська лавра, Холодний яр, Хортиця, Софіївський парк в Умані, Святогорськ чи дивовижні Соляні печери на Донеччині, легендарне місто Львів, Яремча чи фортеці Кам’янець-Подільського та багато-багато інших.

Пояснювати докладніше не треба було, тому що про майже всі з перелічених «українських пірамід» він бачив фільми по телевізору, чув або читав про них чи вже побачив особисто. Тому основного правила початку «педагогічного заходу» було дотримано: актуалізація опорних знань та врахування особистості учня, тобто, вибачте, сина. Та й, до речі, зараз темою нашої розмови були не історико-культурні пам’ятки країни. Його цікавило, чому вона бідна… І тому пішов суб’єктивно новий матеріал.

Святогорськ

  До того ж,— продовжувала я,— нещодавно наша країна стала відомою, популярною і викликала зацікавленість, завдяки деяким гучним подіям: перемога на Євробаченні, брати Кличко, Помаранчева революція — усе це зробило її якоюсь обособленою країною Східної Європи, у якої є своє, неповторне і цікаве обличчя, свій характер. Бо раніше нас сприймали лише як частину Росії чи зруйнованого Радянського Союзу або взагалі не знали зовсім. Для п’ятнадцятирічної «дівчинки» — це велике досягнення. До того ж, нещодавно ввели безвізовий режим відвідування країни спочатку тільки для ЄС, а потім додали іще Канаду, США та Японію.

  Як це? Що таке віза?

  Ти вмієш ставити питання.

  Ні, я просто почув незнайоме слово.

Я пояснила, що це таке, та додала:

— Щорічно купівля віз для в’їзду на територію країни приносила до бюджету держави мільйони гривень.

  Навіщо ж тоді їх відмінили?

   Гадали, що туристи принесуть Україні ще більше.

   І що, принесли? — із найкращими сподіваннями спитав він.

  Дійсно, число іноземних туристів дещо збільшилось, а очікувані доходи — ні.

  Як? Чому?

  Тому що в нашій країні немає такого туристичного сервісу, куди б вони свої гроші витрачали. Збільшилась кількість відвідувачів прикордонних країн — у гості до рідних, за продуктами (у Польщі вони подорожчали), а шукачі фотографічного щастя та нових вражень змушені були оселятися в приватних оселях і потім, якщо їх запитували, вони казали, що оселилися в рідних.

  Чому?

  Щоб до «рідних» не завітала податкова.

  А можна ж за паспортом звірити…

Києво-Печерська лавра

   А можна сказати, що тебе люб’язно оселила в себе троюрідна тітка сусідки твоєї минулої дружини, про яку у паспорт звісно, нічого не йдеться.

   А все одно їм треба витрачати гроші на поїздки! — він зрадів своїй вчасній здогадці.

Зауважте, чому й навіщо «завітала податкова» і що з цим можна зробити, питань не викликало.

Софіївський парк в місті Умань

    Правильно, але частіше такі ж учні, як ти, або пенсіонери чи студенти приїжджають, наприклад з Угорщини, подивитись Львівську браму, на своєму автобусі і навіть зі своїм власним гідом, і єдина користь від цього нашій державі — це вартість тих сувенірів народного промислу, які вони випадково куплять у якихось бабусь чи тіточок, які у свою чергу до держбюджету з цієї суми нічого не сплатять... Ось такий кругообіг грошей в природі. А чоловіки і дідусі тих жіночок, майже всі працюють у тій самій Угорщині, і на їхні гроші наші податкові служби можуть також не розраховувати. Виправити це можна шляхом інвестицій в туристичні компанії, відрахувань з бюджету на будівництво гарних шляхів та готельних комплексів, але цього не відбувається.

   Тепер я розумію, навіщо нам парламент.

   Чому це ти зробив такий висновок? — я була здивована такій різкій зміні теми.

   Тому що президент не може один про все це думати, у нього одного не вистачить,

як в комп’ютері, оперативної пам’яті. Він може тільки документи підписувати. А скільки у нас чоловік в парламенті? Щоб особливо не відволікатися від теми, я просто назвала цифру, намагаючись уявити, що ж відбулося тільки-но в його уяві... Певно, досі він вірив, що є хтось, хто думає і дбає в держав! одразу про все, майже як я на кухні, аж ось його уявлення значно розширились. А може, він тільки-но уявляв, щоб зробив би, якби сам був президентом (діти часто про це мріють), і, може, саме цим обумовлене було його несподіване запитання про єгипетські піраміди, але виявилося, що не термінова будова нових пірамід та термінове отримання такої високої посади ним самим зовсім не врятують країну, ні швидко, як у кіно, ні навіть повільно. Щоб він не дуже засмучувався та переймався цими сумними обставинами, я розповідала далі, вирішивши, що про керування країною Кабінетом Міністрів, а не парламентом повідомлю йому іншим разом.

  Взагалі-то за статистикою, наприклад, минулого року 17 тисяч іноземців перетнуло кордони нашої держави, але ночувало у готелях чи санаторіях лише десята частина гостей.

  Що ж ми за хазяєва такі, що гостей ніде спати покласти? А де ночували всі інші?

  А ти подумай. Я ж сказала «перетнули кордон».

  А! Вони поїхали далі!

  Ну звичайно!

  А чого ж їм у нас не сподобалось?

  А хто їм розповів, що в нас є цікавого чи взагалі унікального?

Карпати

А навіть якщо і розповів хтось випадково, бо державну інформаційну політику з приваблення іноземних туристів чомусь визнали не потрібною і закрили минулого року, то в Європі, особливо в молодіжних колах, розповсюджена практика «домашніх Інтернет-готелів». — Це як?

— Є певна спільнота людей, достатньо велика, кілька десятків тисяч, яка постійно змінюється і поповнюється, серед яких прийнята безкоштовна гостинність у власній оселі, в обмін на гостинність, яку ти проявиш, якщо у свою чергу, до тебе завітають на кілька днів іноземні гості, причому не обов’язково ті самі, у яких вже побував ти. Зрозумів? Наприклад, ти бажаєш подивитися Париж, але готелі тамтешні тобі не по кишені. То тебе прийме до себе на безкоштовне проживання хтось з парижан, але за це ти повинен виставити в Інтернеті свою адресу та заздалегідь попередити перелякану бабусю, що скоро в тебе будуть веселі китайські, голландські або румунські туристи. Бо всім їм насправді зараз дуже потрібні нові колоритні враження: піраміди, Лувр і Венецію вони вже неодноразово бачили. Щоправда твоя улюблена бабуся не зобов’язується варити для них український борщ чи пригощати улюбленим полуничним джемом.

Хортиця

Але ж документально все це ніяк не оформлюється, тому очікувати можна найнесподіваніших сюрпризів, незручностей, чи навіть цілих мелодрам, як у гостях, так, звісно, і в себе вдома. Так що в туристичному бізнесі ми поки що на рівні натурального господарства. І будувати потрібно не піраміди, а нові готелі і санаторії, бо в одному тільки Києві не вистачає щонайменше десяти готелів представницького класу і ще більше середнього, що вже казати про інші міста.

  А чому ж їх не будують?

  Тому що еліта нашої держави штучно стримує економічний розвиток країни, не допускає іноземних інвестицій в будівельну чи банківську сфери.

  Навіщо?

  Бо це не дасть їм повноцінно контролювати країну.

  От би їх усіх та під суд!

  Ой-ой-ой, ти б такого не казав! Уже колись були одні — всіх перестріляли та все зруйнували…

  Хто? Більшовики?

  Так!

  Ну то й що було потім?

  А потім самі стали такою самою контролюючою елітою.

  То що ж, виходу ніякого нема? — і тут він заплакав.

Кам'янець-Подільський

Я сказала, що вихід саме у них. У його поколінні. Щоб воно росло у вільному інформаційному просторі, який нівелює вплив будь-якої еліти. Доступність супутникового телебачення та Інтернету, який поки що «кіньми», але все ж таки добирається до сіл, створить умови для прориву ментальної, а значить, і економічної блокади силами саме його покоління, яке вирішуватиме долю країни через тридцять — п’ятдесят років. І можливо, вони вже будуть вільно мандрувати своєю країною, заворожені прадавніми легендами та дотепними екскурсіями. Не тому, що єгипетські піраміди будуть їм не по кишені, а тому що вони її, виявляється, справді люблять, вже зараз.

Відгуки читачів