Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Як стати зіркою

Юлія ТАРАНЕНКО

Як зрозуміти, чим саме хворіє ваша дитина — любов’ю до театру чи зірковою хворобою? Чи треба це лікувати в першому випадку і як з цим боротися у другому? Саме на такі питання я і спробую дати відповідь.

Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла про театр. Пам’ятаю себе років з чотирьох, отже… В моїй великій родині ніхто не був пов’язаний з мистецтвом, але на всі свята, збираючись разом, дорослі обов’язково співали пісні (і непогано співали), а діти влаштовували святковий концерт — читали вірші, танцювали і розігрували невеличкі сценки. Трошки пізніше, коли я вже ходила до школи, ми з друзями у великому міському дворі багатоповерхового будинку зробили декілька театральних постановок для мешканців нашого будинку. Грали ми казки, і нашим сусідам вони так подобались, що вистави повторювали на біс.


Як стати зіркою

Юлія ТАРАНЕНКО

Як зрозуміти, чим саме хворіє ваша дитина — любов’ю до театру чи зірковою хворобою? Чи треба це лікувати в першому випадку і як з цим боротися у другому? Саме на такі питання я і спробую дати відповідь.

Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла про театр. Пам’ятаю себе років з чотирьох, отже… В моїй великій родині ніхто не був пов’язаний з мистецтвом, але на всі свята, збираючись разом, дорослі обов’язково співали пісні (і непогано співали), а діти влаштовували святковий концерт — читали вірші, танцювали і розігрували невеличкі сценки. Трошки пізніше, коли я вже ходила до школи, ми з друзями у великому міському дворі багатоповерхового будинку зробили декілька театральних постановок для мешканців нашого будинку. Грали ми казки, і нашим сусідам вони так подобались, що вистави повторювали на біс.

Звичайно ж, потім я займалася в театральному гуртку районного будинку піонерів, робила концерти та вистави у школі і вже не просто мріяла про театр, а твердо знала: в цьому житті я буду режисером. Трохи незвична мрія для дівчини, дівчата здебільшого мріють бути актрисами та співачками, але ж я не просто мріяла, я знала, що мушу стати театральним режисером і інших професій для мене не існує.

Після закінчення школи за бажанням батька я вступила до національної юридичної академії. Finita la сomedia. Насправді нічого не закінчилась, бо, зробившись за роки навчання в ненависній мені юридичній академії непоганим телевізійним журналістом та ведучою (бо природа брала своє і творчим здібностям знадобився якийсь вихід), я знімала усі прем’єри в міських театрах, заприятелювала з багатьма акторами і за лаштунками храмів мистецтва почувалася досить вільно. Скінчитися це мало лише одним — я так і не стала юристом, замість того вступила до університету мистецтв на театральне відділення, спеціальність — режисура драматичного театру.

Ось на цьому комедія і справді закінчилася, почалися суворі будні мого існування спочатку в якості студентки, а потім — режисера недержавного театру Творчого центру «Апарте» та одного з керівників дитячого театру «Каламбур». Але це вже зовсім інша історія, і теми моєї статті вона не стосується.

Отож, тепер я точно знаю чого воно варте, зіркове життя.

Батьки часто бувають необ’єктивні. Дивляться на свою донечку, як вона танцює перед дзеркалом, нафарбувавши губи матусиною помадою, і посміхаються: «Артистка росте! Справжня артистка!» Донечка ходить до різних творчих гуртків, досягає певних успіхів собі на радість і батькам на втіху, а закінчивши школу, категорично відмовляється вступити до заздалегідь обраного батьками інституту суспільного харчування, не спить, не їсть і ночами читає вголос байку «Про ворону і лисицю» та монолог Джульєтти (В. Шекспір. Ромео і Джульєтта, акт II, сцена 2). Розумні доводи і «душо-цілющі» розмови про нелегкість акторського хлібу і не завжди достатню його кількість не приносять результату. Дитина вперто хоче… А ось тут, шановні батьки, наберіться терпіння і порозмірковуйте над тим, чого саме хоче ваша дитина. Якщо все своє дитинство вона провела в театральному колективі, весь репертуар міських театрів знає напам’ять, а вчителька математики ставила їй хорошу оцінку просто, щоб собі настрій не псувати, якщо очі в неї (в дитини, звичайно, а не в учительки) спалахують вогнем від звучання слова «репетиція», а пилюку за лаштунками вона щиро вважає найкращим повітрям у світі, якщо… Як казав мій інститутський товариш, режисер і актор, маючи двох старших братів, що займались «нормальними» професіями: «Було у мого батька троє синів, двоє — розумних, а третій пішов в актори».

Не факт, звичайно, що вашу дитину одразу візьмуть до театрального вузу. Не факт, що її візьмуть взагалі. На всяк випадок, запам’ятайте, що в Україні відповідні навчальні заклади працюють в Києві, Харкові та Львові. Театральні училища є також в Одесі, Дніпропетровську та Чернівцях, але багато хто з випускників училищ продовжує потім освіту у вузах, тож, мабуть, краще, налаштовуватись одразу на вищий навчальний заклад.

До чого я це веду? А ось до чого. Якщо вашій дитині судилося бути актором, її ніщо не злякає і ніхто не зупинить. Зачинить її у кімнаті — вона видереться через вікно, стрибне з даху, втече з дому, але буде відстоювати свою правду. На цьому етапі майже нічого не можна зробити — відпустіть її. Нехай їде, іде, стрибає, втікає і здає-таки вступні іспити до омріяного театрального інституту. А далі час все розставить по місцях.

Я знаю дівчину, яка різала собі вени після невдалої спроби вступити до Київського інституту імені Карпенка-Карого. Не хвилюйтеся, вона жива і здорова і навіть закінчила театральний, тільки не київський, а харківський, і грає в одному з недержавних міських театрів. Просто їй, мабуть, судилося.

Якщо ж вашій дитині «не судилося» і це просто легковажне бажання, різати вени після не складеного іспиту вона не буде. Крім того, до іспитів взагалі можна справу не доводити. Влаштуйте своєму чадові перевірку на міцність, організувавши йому екскурсію до навчального театрального закладу.

Театр, як відомо, починається з вішалки. Тобто, з гардеробу. Звичайно, така дрібничка, як відсутність цього самого гардеробу в інституті, не злякає вашу дитину — просто побутова незручність та й годі. Але крім гардеробу є ще коридори, аудиторії, танцкласи і учбові сцени нарешті. Прогулянка цими приміщеннями — перший іспит, який доведеться скласти вашій дитині. Обідрані стіни, стелі з патьоками, меблі, за якими просто плаче сокира, обладнання сцени і глядацького залу, незмінні з радянських часів — тобто повна відсутність не просто комфорту чи розкошів, які можна зустріти в багатьох вищих навчальних закладах, а елементарних придатних для життя умов. Про яке естетичне виховання можна говорити, навчаючи студентів в ницості і вбогості?

Донька однієї моєї знайомої, яка майже зросла в дитячому театрі з чудовими умовами для репетицій та навчання, після такої екскурсії до університету мистецтв звернулась до своєї матері (до речі, театрального режисера) з такими словами: «Тільки не кажи, що вони вчаться в цих руїнах». Щоправда, отримавши від матері стверджувальну відповідь, вона не розпрощалася зі своєю мрією, а поїхала здійснювати її до Санкт-Петербурга, де зараз і навчається в театральній академії.

Але це поодинокий випадок, бо дістатися до московських та пітерських театральних вузів зараз не так просто: інша країна, величезний конкурс (сотні, а то й тисячі абітурієнтів на місце), до того ж, шанси вступити на бюджетну форму навчання для громадян України мізерні, а контрактна форма по кишені не багатьом.

Отже, екскурсію проводимо українськими вузами. Майже повна відсутність фінансування учбового процесу призводить до того, що все робиться силами і коштами студентів, починаючи з ремонту аудиторій, фарбування підлог, придбання «одягу приміщення» — тканин, якими завішують стіни в курсових помешканнях, щоб створити дещо подібне до системи куліс. Пам’ятаю реакцію пожежного інспектора після огляду такого «одягу» в режисерській аудиторії. Пожежник довго дивився на стіни, що щільно завішані пильною мішковиною, і нарешті запитав: «А це так обов’язково треба, щоб ця дерюга на стінах висіла?» «Так,— з гордістю відповіли йому,— особливості творчого процесу».

Але продовжимо перелік того, на що мають витрачати гроші студенти буквально з перших днів перебування у вузі: аудіотехніка (працювати без магнітофону неможливо, а коли на сотню студентів один державний магнітофон, самі розумієте, це створює деякі проблеми); спеціальний одяг і взуття декількох видів для занять танцями і сценічним рухом; рапіри для занять фехтуванням; костюми для кожного учбового спектаклю, декорації і реквізит; софіти і прожектори для сцени. І так протягом чотирьох років.

Але, звичайно, є і свої плюси. Диплом на руки видадуть один, а скількома спеціальностями оволодіває студент, навчаючись в такому вузі! Хтось «нарізає» на комп’ютері фонограми, хтось займається ремонтом світлової апаратури, яка весь час ламається і перегоряє, бо за віком давно вже мала знайти своє місце на смітнику, але звідки ж взяти гроші на придбання нової? Майже всі самотужки роблять оформлення вистави — шиють, в’яжуть, малюють, клеять. Перед виставою повзають на колінах, прибиваючи цвяхами покриття до підлоги. Покриття розповзається від найменшого торкання, але нового не буде, тому повзають і прибивають. Коли прибити неможливо, зшивають нитками.

На учбові етюди, уривки, а згодом — спектаклі, тягнуть все що можна з дому, нишпорять секунд-хендами або смітниками. Звичайно, все це дуже цікаво і корисно, весело і подекуди навіть романтично. Та чи нормально? Відповідь: ні.

Про умови існування в театральному інституті слід дізнатися заздалегідь, бо відсутність фінансів — не єдина і, може, навіть не головна проблема навчання. Якщо дитину не злякає спартанське обладнання і творчий хаос в помешканнях, їй варто поспілкуватись зі студентами і дізнатись про деякі особливості їхнього життя.

Пари починаються зранку, о дев’ятій, як і в усіх інших вузах. Але закінчуються вони теж о дев’ятій. Вечора. І в принципі о такій порі додому ще ніхто не йде — репетиції можуть тривати до ночі, аби бабця на варті не вимкнула світло. Пояснюється це дуже просто — у першій частині дня за розкладом ідуть теоретичні предмети, а після обідньої перерви починаються предмети зі спеціальності: танець, спів, сценічна мова, акторська майстерність, фехтування. З кожного предмету, звичайно, задають домашні завдання. Робочий тиждень триває шість днів, але, в принципі, якщо робити все, що вимагають з усіх предметів, включно з читанням величезної купи книжок, то і семі днів не вистачить. Для того щоб досконало оволодіти професією і стати справжнім майстром, акторові треба ще багато працювати самостійно.

Дивно, але студенти долають такі навантаження. І не просто долають, а ведуть звичайне студентське життя, тобто влаштовують вечірки, пиячать в гуртожитках, ходять по нічних клубах... Щоправда, до нічних клубів та інших розважальних закладів вони найчастіше потрапляють не в якості відпочиваючих, а в якості тих, хто розважає. Вже з другого курсу, а деякі унікуми і з першого, студенти театралки працюють мімами, клоунами, дідами морозами та снігуроньками. І навіть непогано на цьому заробляють. Але...

Але підіб’ємо підсумки. Величезні навантаження в інституті плюс нічна і шкідлива для здоров’я робота в прокурених приміщеннях з гучною музикою плюс (що вже гріха таїти) деякі зловживання алкоголем та експерименти з легкими наркотиками не можуть не підірвати нервової системи юнака чи дівчини. А психіка в людей, що займаються мистецтвом, і без того доволі рухлива.

І це ще не все. Постійний емоційний стрес — ось що переживають майбутні професійні актори майже щоденно. Адже розчарування чекають на них на кожному кроці. І якби ще усім щастило з педагогами! На жаль, студенти доволі швидко починають розуміти, що система підготовки акторів, яка склалася багато років тому і майже не змінюється з часом, не відповідає їхнім бажанням та інтересам. Розчарування в педагогах чи в навчальному закладі призводить до розчарування в професії.

Звичайно, переважна більшість все ж таки «дотягує» до диплома і якось влаштовується у провінційних театрах, заробляючи на життя різноманітними «халтурами». І лише одиниці стають справжніми «зірками», багато чим заплативши за свою славу. Одиниці. І чи дасть хто гарантію, що ваша дитина потрапить у їх число?

Та якщо вона хоче спробувати свої сили у цьому непевному, але такому привабливому шляху, не хапайтесь за серце і не заперечуйте. Просто доведіть до неї якомога більше правдивої інформації щодо навчання і подальших перспектив. Якщо труднощі і розчарування не злякають її, якщо вона готова щоденно приборкувати власні бажання і долати численні перешкоди, варто спробувати. Може, через деякий час ви будете нею пишатися.

 

ШПИЛЬКА

Оголошення учнів

·          Продаються туфлі на платформі 39 розміру, білого кольору. Платформа четверта, путь восьмий.

·          Ювелірна майстерня «Золота мрія» зробить Ваше золото тільки мрією.

·          Продається женьшень. Самовивоз, самовикоп, самошукання.

·          Мені так набридла самотність! Про себе: не п’ю, не палю, не їм, не дихаю, лежу, чекаю. Фотографію можете побачити на цвинтарі.

·          Роблю індивідуальний масаж на замовлення. Трактор ТК75

·          Надійшла у продаж нова іграшка — Карлсон. Не літає, але варення жре.

Народна мудрість

·          Якщо ти думаєш, що ти – дурень, скоріше за все так воно і є.

·          Якщо набірний диск на Вашому телефоні не працює, значить, у Вас телефон на кнопках.

·          Якщо Ви прокинулися після похмілля і побачили перед собою Просто Марію, значить, Ви ще не пропили свій телевізор.

Відгуки читачів

  • наташа

    24 липня 2012

    хочу петь