Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

На рік хоч раз відпочивати час. Повна гармонія у наметовому містечку

Ольга АДАМ

Майже не існує ніяких стереотипів з приводу того, як повинен відпочивати вчитель. Є уявлення про те, як відпочивають бізнесмени, діти, пенсіонери чи студенти. А от вчитель? З дітьми чи краще без них? Мандрує чи порається на городі? Що він взагалі може собі дозволити? Існує, щоправда, стереотип, що майже нічого. Насмілимось стверджувати, що це неправда. Цікаві історії про відпустку чомусь доводиться чути саме від вчителів. Можливо, тому що вони винахідливі, творчі, активні люди, що «мешкають» десь поряд з Його Величністю Дитинством. А можливо, й тому, що це справжня еліта суспільства.


На рік хоч раз відпочивати час. Повна гармонія у наметовому містечку

Ольга АДАМ

Життя — це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’ятались.

Майже не існує ніяких стереотипів з приводу того, як повинен відпочивати вчитель. Є уявлення про те, як відпочивають бізнесмени, діти, пенсіонери чи студенти. А от вчитель? З дітьми чи краще без них? Мандрує чи порається на городі? Що він взагалі може собі дозволити? Існує, щоправда, стереотип, що майже нічого. Насмілимось стверджувати, що це неправда. Цікаві історії про відпустку чомусь доводиться чути саме від вчителів. Можливо, тому що вони винахідливі, творчі, активні люди, що «мешкають» десь поряд з Його Величністю Дитинством. А можливо, й тому, що це справжня еліта суспільства.

Н і, ну, звичайно, що «еліта» у трохи іншому розумінні цього слова, може дозволити собі поїхати до індійського штату Гоа, замовити яхту біля берегів Греції, сафарі в Африці чи навіть цілий готель у Куршевелі. Але від розповідей про це якось тхне пихатістю, гламурною нудьгою і сумною дорослістю. Від моєї співбесідниці такою дорослістю не тхне, хоч вона вчитель з величезним досвідом роботи. З захопленням розповідає, як вона з дітьми ходила на байдарках. Це було років 15 тому, але епізод, коли на вечерю готувався зелений борщ і через брак світла ніхто не помітив, що до нього не поклали картоплі, та, всупереч цій «прикрій» обставині, усі залишилися ситими й задоволеними, вона пам’ятає усе життя. З посмішкою розказує про те, як вони тонули в одній штучній запруді, де змішалося усе: байдарки й діти, весла й речі. Усе обійшлося, але пропав лише хліб, який вони виловлювали потім ще десятки кілометрів… За хлібом довелося йти пішки, майже усім табором, але як було весело — пам’ятають більше, ніж як прикро було їсти без хліба. Вона географ, і мандрівки у неї, як то кажуть, у крові. Нещодавно вона започаткувала для себе практику відпочивати з дітьми у обладнаному наметовому містечку у Криму. Вона цілу відпустку подорожує з дітьми то до Бахчисарая, то до Інкермана, до Севастополя і Судака, до печер і ботанічного саду, до Лівадії і Балаклави. Маючи змогу щодня повертатися до затишного табору у лісі під Алуштою, і вчителька і учні отримують безліч незабутніх вражень та вчать географію Криму власними ногами. Скажете, що ж тут дивного? Дивно, що замість того, щоб ходити з чоловіком з обіду на пляж, а з пляжу на вечерю під тією самою Алуштою, вона витрачає свій час на радість дитячих відкриттів, захоплені очі, шалені вигуки подиву та неспішні нічні розмови біля багаття. Гадаючи, що досвід таких поїздок корисний для читачів, вирішила не втрачати нагоди поділитися ним.

З чого починати готуватися у подорож із дітьми?

Вікторія Іванівна. З вибору туристичної фірми. Конкретно наша туристична стоянка «Меридіан» належить приватній фірмі. Але у Криму таких стоянок багато, вони функціонують уже років десять і з кожним роком удосконалюються.

А як про них дізнатися?

Дізнатися можна через знайомих. Мені розповіла про таку систему відпочинку одна з моїх знайомих, яка вже возила дітей до цього табору. Вона була дуже задоволена і відпочинком, і організаторами. Якщо шукати, то можна знайти. Оскільки цей відпочинок розрахований на школярів, то він недорогий. Путівка коштувала 550 грн, термін перебування у таборі — 11 діб. Тобто доба перебування коштує 50 грн. Організатори фірми зацікавлені в тому, щоб рекламувати свою роботу, розповсюджувати інформацію про свою діяльність по школах. Протягом року до мене як до вчителя географії (частіше за все таку інформацію доводять до відома саме вчителів географії) двічі доходили відомості про подібні табори літнього відпочинку. Не важливо, яким чином: і офіційно, через керівництво, і через колег, і візитки приносять, і проспекти дають… Тобто варто не залишати поза увагою цю інформацію. Організатор показувала мені фотографії табору, як його обладнано, показувала документи: ліцензію-дозвіл займатися таким видом діяльності, договір з лісництвом про те, що фірма орендує ту ділянку… І я зацікавилася.

Хоча наш табір і знаходиться у лісі, але це платна стоянка, вона цивілізована. Є професійний повар, який дуже добре готує. Є душ, туалет, охорона, їдальня… Намети повинні стояти не на землі, наприклад наші стоять на дерев’яних трубах на висоті приблизно п’яти-десяти сантиметрів над землею. Зроблені вони з такого матеріалу, що не протікає. Якщо йде дощ, то вода стікає під трубами, а у наметах сухо.

А на випадок, якщо потрібно зібратися десь значній кількості учнів під час дощу, де це можна зробити?

— У їдальні. Вона добре обладнана, там у будь-яку мить можна зібратися, посидіти. Але є й закриті майданчики.

Ви дієте всупереч існуючій думці, що найкращій відпочинок — це відпочинок без дітей, подалі від них. Чому?

Тобто чому я витрачаю свій час та здоров’я на чужих дітей? Мені це дійсно подобається, і спілкування з дітьми теж. Саме від цього я й отримую задоволення. Оскільки вважається, що кращий відпочинок — це зміна діяльності, то неформально поспілкуватися з дітьми — це теж відпочинок, як би це не здавалося комусь дивним. Вони «розкриваються» зовсім по-іншому. Я спілкувалася з багатьма вчителями, викладачами різних предметів, і з упевненістю можу сказати, що більшість з тих, хто організовує активний дитячий відпочинок,— це географи. Ще студенткою я багато подорожувала, практично все літо. Така собі туристична душа… Якщо тоді я могла з великим рюкзаком, вагою 20–30 кг, вести за собою дітей, стрибати у горах, довго йти лісами, то тепер мене влаштовує, так би мовити, стаціонарний відпочинок: ми розміщаємося у наметах, не носимо за собою свої речі й ходимо у радіальні походи Кримом, були б тільки гроші у дітей та бажання.

Що б Ви відповіли колегам, які запитають, навіщо Вам це потрібно? Лише раз на рік дається можливість відпочити від дітей…

Я отримую величезне задоволення від цього. Діти ж цілком незвичайні! З ними так цікаво розмовляти. Ось уявіть: десята-одинадцята година вечора, багаття, і ми у цілковитому затишку ведемо невимушені бесіди про різні життєві ситуації. І діти прислухаються до моєї думки, і їм цікаво, і мені теж. Це найулюбленіші години мого життя.

Чи можна вважати, що такий вид відпочинку не для будь-якого вчителя, що не кожен зможе так проводити свою відпустку?

Безумовно! Якщо людина дивитиметься на це просто як на роботу, то вона буде тільки мучитися. Краще за це не братися, бо потрібно знати дітей, усі нюанси роботи з ними, інакше людину все буде дратувати. Зобов’язувати людину саме так відпочивати немає сенсу. Такий відпочинок тільки для тих, кому це подобається, хто любить спілкуватися з дітьми. У тому таборі, де ми відпочиваємо, таких груп, як наша, декілька. І я знаю людину, яка привозить дітей одночасно з нами. Видно, що вона розглядає ці поїздки у якості додаткового заробітку, діти її сердять. А вона теж роздратована, оскільки відчуває їх ставлення до себе. І я бачу, що кожного разу вона привозить інших дітей. Тобто діти, побувавши з нею один раз на відпочинку, вдруге не мають бажання їхати. Ця вчителька весь час тримає дітей у «єжових рукавицях», постійно муштрує, повчає, не дозволяє бути самостійними. Який же це відпочинок?! Вона постійно нервує, весь час їх рахує, тобто дійсно розглядає це як продовження роботи у класі.

А Ви не тримаєте дітей під час відпочинку в «єжових рукавицях»?

Скажімо так: рукавиці є, але вони не «єжові». Є у мене своя методика, вона проста, елементарна, називається «колективна відповідальність». Діти дорослі: 9–10-й клас. Зрозуміло, що їм хочеться потанцювати. У перший день я іду з ними, а потім відпускаю самих. Не пускати — теж марна справа: вони тікатимуть на танці поодинці поза кущами. Діти ж дуже винахідливі, вони і опудала покладуть у наметі, і мобільні повмикають із хропінням, нібито вони сплять, тощо. Тому я пішла шляхом найменшого опору: школярам свого загону я дозволяю практично все, але при цьому ставлю умови. Я повинна знати, де знаходиться кожна конкретна дитина, з ким вона зараз (поодинці ніхто нікуди ніколи не ходить), о котрій годині вона кудись піде, коли повернеться. Я ж не можу через кожні 15 хвилин бігати, щоб перераховувати учнів, де б вони не були. Що ж це за відпочинок, коли все буде примусовим? Усі вже знають мої умови: ми їх обговорюємо задовго до поїздки. Я їх відпускаю до 23.00. Дивлюся на годинник: 23.00. Дивлюся на стежку: усі танцюристи, як коні, галопують стежкою і ще здалеку, захекавшись, галасують на весь табір: «Вікторіє Іванівно! Ми всі вже прийшли!». Бо не встигнуть же добігти до мене, доки стрілка лишатиметься на 23.00. Вікторія Іванівна швиденько перелічує усіх своїх мандрівників, що миттю зникають у наметах, лягають і засинають, як покупані.

Значить, жодних порушень дисципліни, неслухняності чи бешкетування?

Останнього разу не було порушень. А останньої ночі я їм дозволяю гуляти, скільки захочуть. Однак це їм не дуже цікаво, бо я, звичайно ж, гуляю разом із ними. Приблизно о другій годині ночі сонні гуляки потихеньку починають повертати до наметів. А о третій годині я їх навмисно піднімаю, оскільки існує попередня домовленість зустрічати світанок. Домовлялися ж? Домовлялися! Робити нічого, доводиться всім виповзати з наметів і йти до моря дивитися на схід сонця (це доцільно влаштовувати ще й тому, що наступного дня, під час переїздів, вони будуть вкрай стомлені, тому губитися чи бешкетувати в них сил вже не буде).

Я вважаю, що така система виховання під час відпочинку є досить вдалою. Потрібно довіряти дітям. Якщо не довіряти, то це буде не відпочинок, а неприємно проведений час і для вчителя, і для дітей.

Тут з шановною Вікторією Іванівною не можна не погодитись, але для тих, хто вважає таку справу ділом занадто клопітливим й безглуздим, маю про запас іще одну історію. Одного разу я стала свідком розмови двох жінок. Про те що одна з них — вчитель, з її зовнішнього вигляду довідатися було ну ніяк не можливо. По-перше, тому що розмова відбувалася в магазині, де вчителька підробляла у вихідні. А по-друге, вчителя у ній і справді ніщо не нагадувало. А розповідала вона своїй приятельці, теж продавцю, але сусіднього відділу, про те, що їй обов’язково необхідно на літо влаштуватись у дитячий табір, бо вона вже кілька років таким чином заробляє гроші. Бо тільки влітку, раз на рік, відкривається така єдина можливість. Далі йшли докладні розрахунки: скільки вона заробляє у день, скільки витратить на дорогу, скільки коштує її власне харчування у таборі і, як висновок, вигідність педагогічної праці у таборі у конкретних грошових одиницях. Нехай би й так, але жодного слова ні про багаття, ні про дитячі очі, ні навіть про те, як привчати їх до дисципліни, сказано не було. Навіть не зрозуміло, ким вона їде туди працювати. І стало настільки сумно, що захотілося знову стати дитиною, та галасвіта втекти стежкою саме до такої Вікторії Іванівни від цього продавця педагогічних послуг за «вигідними» цінами.

Відгуки читачів